Відчуття як психічний пізнавальний процес

Відчуття — психічний процес, що полягає у від­ображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосе­реднього впливу подразників на відповідні органи чуття.

Органи чуття — єдині канали, якими зовнішній світ проникає в людську свідомість. Матеріальним органом чуття є аналізатори. Органи чуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчуття довкілля і стану самого організму.

Виникнення відчуття зумовлюється перетворен­ням специфічної енергії подразника, який впливає в певний момент на рецептор, на енергію нервових про­цесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Аналізатор складається з трьох частин:

1. Периферичний відділ (рецептори), який є спеці­альним трансформатором зовнішньої енергії в нерво­вий процес.

2. Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентро­ві) нерви — провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним.

3.Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових ім­пульсів, що надходять із периферичних відділів.

У корковому відділі кожного аналізатора є ядро (центральна частина), де сконцентровано основну масу

рецепторних клітин, і периферія, що складається з роз­сіяних кліткових елементів, які в тій чи іншій кількості розташовані в різних ділянках кори.

Розсіяні (периферичні) елементи цього аналізатора иходять у ділянки, суміжні з ядрами інших аналізато­рів. Цим забезпечується участь в окремому акті відчут­тя більшої частини всієї кори головного мозку.

Певним клітинам периферичного відділу аналізато­ра відповідають певні ділянки кори. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

Рефлекторна дуга складається з рецептора, провід­них шляхів, центральної частини та ефектора.

Процес зорового відчуття не лише починається в оці, а й завершується в ньому. Те саме характерне і для ін­ших аналізаторів.

Принцип зворотного зв'язку, відкритий І.М. Сєчено-ішм, потребує визнання того, що орган чуття є навпере­мінно рецептором та ефектором.

3.2.1. Класифікація відчуттів

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято розподіляти відчуття на 4 групи:

1) екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають ре­цептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, ню­хові, смакові);

2) інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні — спраги, голоду тощо);

3) кінестетичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла;

4) проміжні й самостійні — температурні, вібрацій­ні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Слід знати також, що існують тривалість, латентний (прихований) період і післядія відчуттів.

 

3.2.2. Чутливість і її вимірювання

Чутливість органу відчуття визначається мінімаль­ним подразником, який за певних умов виявляється здатним викликати відчуття.

Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь по­мітне відчуття, називається нижнім абсолютним поро­гом відчуття. Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості від конкретного аналізатора.

Між абсолютною величиною чутливості та величи­ною порогу є зворотний зв'язок: чим менша величина порогу, тим вища чутливість цього аналізатора:

E- 1.

Р

де £ — чутливість, р — порогова величина подразника.

Чутливість подразників різна. Зоровий аналізатор найчутливіший. Ми здатні бачити свічку, яка горить, на відстані 1 км.

Абсолютна чутливість має і верхній поріг відчуття. Верхнім абсолютним порогом відчуття називаєть­ся максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразникові відчуття.

Величина абсолютних порогів, як нижнього, так і верхнього, змінюється залежно від різних умов: харак­теру діяльності та віку людини, функціонального стану рецептора, сили й тривалості подразнення і т. ін.

Мінімальна різниця між двома подразниками, яка викликає ледь помітну різницю відчуття, називається порогом розрізнення, або порогом відмінності. Поріг від­мінності характеризується відносною величиною, пос­тійною для певного аналізатора. Для зорового становить 1/100; для слухового — 1/10; для тактильного — 1/30. Але це відношення є справедливим тільки для подраз­ників середньої сили.

 

3.2.3. Поняття про адаптацію

Адаптація, або пристосування, — це зміна чутливості органів чуття під дією подразника. Є три види цього явища:

1.          Адаптація як повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника (одяг, атмосфера, запах тощо).

2.          Адаптація як притуплення відчуття під дією силь­ного подразника (холодна вода, сильне світло). — Нега­тивна адаптація, бо знижує чутливість.

3.          Адаптація як підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразнювача. Це — позитивна адаптація, бо підвищує чутливість (адаптація до тиші).

3.2.4.         Взаємодія відчуттів

Взаємодія відчуттів — зміна чутливості аналіза­тора під впливом подразнення інших органів відчуття. Наприклад: слабкі звукові подразники підвищують чутливість зорового аналізатора, але якщо як звуковий подразник застосовують голосний шум авіаційного мо­тора, то погіршується чутливість ока.

Сенсибілізація — це підвищення чутливості внаслі­док взаємодії аналізаторів і вправляння.

Фізіологічним механізмом взаємодії відчуттів є про­цеси іррадіації та концентрації збудження в корі головного мозку, де представлено центральні відділи аналі-наторів.

Слабкий подразник сприяє іррадіації (поширенню), сильний — концентрації (за І.П. Павловим). Скажімо, як у випадку, коли досліджуваному кажуть слова "кис­лий, як лимон", так і в разі дії на язик лимонного соку змінюється електрична чутливість очей і язика. Завдя­ки музикуванню в дітей розвивається звуковисотний слух (управляння).

Синестезія — виникнення під впливом подразнен­ня одного аналізатора відчуття, характерного для ін­шого аналізатора. Найчастішими є зорово-слухові си­нестезії, коли під дією звукових подразників у суб'єкта виникають зорові образи. Згадаймо кольоровий слух у композитора М.А. Римського-Корсакова, О.М. Скрябіна або симфонії фарб художника М.К. Чюрльоніса.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: