Ось і закінчилась наша мандрівка до царства зими.

- Де ми побували?

- Що бачили?

- Чи чули ви дзвін зими?

- Який він?

- Якого кольору сніг? Якого кольору зима?

10.Д/З

13. Основні ланки процесу засвоєння знань

Ланка сприймання.

1. Намагання формувати образи вивчених об'єктів із використанням можливо більшої кількості складових вищого рівня відображення дійсності - слухових, зорових, дотикових, нюхових, смакових відчуттів.

2. Здійснювати різнобічний огляд об'єкта вивчення.

3. Сукупність усіх ознак об'єкта виявляти в процесі дій.

4. Формувати уяву про нього спочатку на основі цілісного розгляду, єдності всіх його рис, а вже згодом - на основі окремих фрагментів, загалом дотримуючись такої логіки пізнання: первинний синтез - аналіз - вторинний синтез.

5. Структурувати об'єкт вивчення, зважаючи на те, що чим простішою г структура, тим швидше відбувається процес ідентифікації та розпізнавання.

6. Для виховання структурності об'єкта виявляти, що в його образі є центральною частиною, а що периферійною - тлом, зважаючи на те, що тло завжди менш структуроване.

7. Розвивати уяву школярів для "домальовування" образів виучуваних об'єктів, сформованих на основі спрощених схем та моделей.

8. З метою коригування результатів сприймання об'єкта вивчення у бік стабільності створювати його еталонний образ на основі найтиповіших рис.

9. Новостворені образи об'єктів та предметів вивчення співвідносити з відповідним класом еталонних образів, які несуть у собі досвід людської діяльності. Надзвичайно важливо при цьому спиратися на досвід самої дитини.

10. Розгортати передавання від педагога до учня особистісних смислів понять у відповідно створеній естетичній атмосфері, яка забезпечує емоційну присутність.

Ланка осмислення і розуміння.

1. Збагачення первинних образів об'єктів навчального пізнання за рахунок розкриття їхніх істотних ознак, якостей, рис у процесі переходу від розгляду у компонентно-структурній площині до розгляду у функціональній площині.

Ланка узагальнення

1. На основі збагачених цілісних образів розпочинати формулювання теоретичних понять, ідей, законів, теорій, закономірностей.

2. Поглиблювати розуміння об'єкта навчального пізнання на основі встановлення його зв'язків з навколишніми фрагментами реальної дійсності та із загальним образом світу, використовуючи історичну площину розгляду (генстично-прогиостзгіного аналізу).

3. Визначити синергетичні особливості динаміки об'єкта за умови, якщо він розвивається як нестабільна складно-організована система.

4. Дотримування такої послідовності узагальнень: локальні - часткові - поурочні - тематичні, підсумкові - міжпредметиі.

Ланка закріплення.

1. Первинне, поточне та узагальнювальне повторення.

2. Використання здобутих знань на практиці та у творчих завданнях.

3. Ініціювання вчителем процесів відтворювання та згадування об'єктів навчального пізнання за рахунок відновлення місця вивченого в системі смислових зв'язків пам'яті учня та за рахунок створення ситуацій, у яких здобуті учнями знання стають покликаними новими мотивами, цілями, операціями їхньої діяльності.

№ 14.Засоби навчання та вимоги до їх використання у початковій школі.

Засоби навчання — це різноманітне навчальне обладнання, яке використовують у системі пізнавальної діяльності (книги, зошити, письмове приладдя, лабораторне обладнання, технічні засоби навчання, карти, таблиці та ін.)

Методи, прийоми і засоби навчання виконують відповідні функції — освітню, виховну, розвивальну та контрольну. Виокремлюють зовнішній і внутрішній бік методів навчання.

У початкових класах застосування наочності має на меті збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток спостережливості,пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного навчання й систематизації навчального матеріалу.
Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя й учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів – різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення – карти, таблиці, схеми, креслення тощо.
До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, телепередачі. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення [3].
У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об’ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Зрозуміло, що кожна з них має свої позитивні і негативні моменти, і це слід враховувати, визначаючи їх роль на уроці.
У навчальних програмах з предметів дається, як правило, перелік наочності та навчального обладнання.
Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об’єкт взагалі неможливе. Щоб запобігти звуженнюпоняття або уявлення, доцільно використовувати різні зразки зображення об’єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно працював на досягнення мети уроку [13].
Як відомо, найперша властивість сприймання – вибірковість. Завдяки запитанням учителя, попередньому досвіду учень вихоплює зором, слухом ті чи інші сторони спостережуваного. І чим менша дитина, тим більше значення мають конкретність і особистісна значущість установки вчителя на сприймання. Не можна залишити поза увагою і вплив фону на якість сприймання. Наголосити на цьому спонукає поширене серед класоводів прагнення всіляко прикрашати роздавальний матеріал (квіточки, замальовки, аплікації). Це відволікає увагу учнів. Адже навчальна сутність картки, таблиці має чітко проглядатися. Водночас на схемах-опорах добре використовувати смисло-розрізнювальні властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного, зв’язків між елементами схеми.

№ 15.Змоделювати урок узагальнення і систематизації знань.

Структура уроку узагальнення й систематизації знань:

1. Мотивація навчальної діяльності школярів.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.
3. Узагальнення окремих фактів, подій, явищ.
4. Повторення й узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань.
5. Повторення й систематизація основних теоретичних положень і провідних ідей науки.
6. Підсумки уроку.
7. Домашнє завдання.

 

Мета: закріплювати елементарні уявлення про найхарактерніші ознаки зими в живій і неживій природі, які можна виявити в процесі спостережень; збагачувати знання учнів про рослинний і тваринний світ рідного краю взимку; розвивати пізнавальну активність та творчі здібності,мислення, пам’ять, спостережливість, естетичні почуття, позитивні емоції; пробуджувати бажання любити і оберігати природу, милуватися нею.

Урок узагальнення та систематизації знань
Мета: приведення засвоєних учнями понять у струнку систему, яка передбачає розкриття та засвоєння зв’язків і відношень між її елементами; свідоме оволодіння основними теоріями і провідними ідеями навчального предмету або засадами відповідної галузі науки.
Ці уроки цього спрямовані на вирішення двох основних дидактичних завдань:
а) перевірку і встановлення рівня оволодіння учнями основами
теоретичних знань і способами пізнавальної діяльності;
б) повторення, корекцію і більш глибоке осмислення навчального
матеріалу.

Для систематизації та узагальнення виділяються ключові питання відповідного курсу. Увага звертається на знаходження та розкриття в уже вивченому матеріалі закономірностей, логічно-наслідкових зв'язків, глибокої сутності процесів та явищ; на перехід від окремих до більш широких узагальнень. Слід звернути увагу на те, що систематизація передбачає певну форму відображення окремих фактів у певній системі взаємозв'язків — схему, узагальнюючу таблицю тощо. У жодному разі не можна вважати систематизацією просте відтворення окремих фактів або дій наприкінці вивчення теми. Це буде просте повторення..
Урок такого типу може проходити у формі оглядової лекції, бесіди, опитування й виконання системи завдань та ін.

16.1. Особистісно орієнтована модель навчання у початковій школі(гуманістична педагогіка, екзистенціалізм, неопрагматизм, неопедоцентризм, вільне виховання , педагогіка співробітництва)
Особистісно орієноване навчання – це таке навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: об’єктивний досвід кожного спочатку розкивається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Особистісно орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації загальної середньої освіти: підвищення престижу шкільної освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури особистості.

Метою особистісно орієнтованого навчання є надання психолого-педагогічної допомоги в становленні його індивідуальності, в життєвому самовизначенні, самореалізації.

Якщо традиційна освіта наближає кожного учня до параметрів особистості з попередньо заданими якостями, то особистісно орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності.

Головними завданнями особистісно орієнтованого навчання є:

- розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня;

- розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;

- допомога йому в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;

- формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне життя.

Створення такого учіння потребує: зміни позиції вчителя; атмосфери "свободи учіння" в класі; використання методів, які стимулюють активність учня і його розвиток.

Атмосфера "свободи учіння" характеризується тим, що учні вільно обговорюють проблеми, не бояться робити помилки, взаємодіють в учінні один з одним, бачать в учителі джерело досвіду, знань, старшого члена групи.

До методів, які стимулюють "свободу учіння", належать: постановка проблем для вирішення їх як реальних, а не навчальних; використання різних джерел знання: людей, досвіду, книг, аудіовідеотехніки тощо; метод контрактів; організація роботи в групах різного складу, організація учіння як дослідження, експерименту, спеціальні заняття з самопізнання, міжособової взаємодії. Для створення атмосфери "відкритого учіння" педагоги цього напряму пропонують використовувати й емоційно забарвлені методи (ігрові), і раціональні ("навчальні пакети", програмовані посібники).

Цінністю концепцій представників гуманістичної психології є передусім увага до внутрішнього світу дитини, розвитку особистості учня шляхом учіння; по-друге, пошук нових методів, форм і засобів навчання.

Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно орієнтовного навчання та технологій.

Отже, особистісно орієнтоване навчання полягає втому, що підтримувати та розвивати природні якості учня, його здоров’я індивідуальні здібності, допомагати в становленні його суб’єктивності, соціальності, творчої самореалізації особистості.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: