Періоди розвитку римського права.

Римське право має певні періоди:7-4 ст.до н.е.-дія норм;вдосконалення формування приватного і публічного права об’єднання норм;вдосконалення та завершення приватного і публічного права кодифікація.

Предмет римського права

Римське право-історично обумовлена в широкому плані система правових норм,що регулюють суспільні відносини як державних органів так і осіб.Римське право має ознаки:нормативність(система норм та право поведінки,взаємно залежних та обов’язкових для всіх);має винятковий встановлений державою перелік соціальних норм,що функціонують в державі;вираження державної волі в законах;загальнообов1язковість для виконання норм права.

Система римського приватного права.

Приватне- майнові та не майнові відносини між особами.Риси:регулювання відносин між приватними особами;забезпечення приватного інтересу;вільне волевиявлення при реалізації прав;захст інтересів учасників відносин.Типи відносин:сімейні,зобов’язальні,договірні,спадщина,майнові.

Система римського публічного права.

Публічне право-галузь права,яка регламентує відносини та сферу в полі державних інтересів,регламентує діяльність апарату управління держави,посадових осіб,правоохоронної системи відносин між державами.

Поняття та види джерел права

Джерело римського права-нагромаджені століттями правила поведінки,що виявлялися у конкретних діях осіб та мають загальнообов’язковий характер.Види джерел:закон,звичай,діяльність юристів,практика преторів та магістратів.

Звичай як джерело римського приватного права.

Звичай-прояв народної волі та свідомості,що регулює конкретні відносини і є неухильними до застосування.Це основна форма регулювання відносин в державі.Звичай поділяється на:звичай предків,звичаєва практика,звичай жерців,звичай магістратів.

Постанови народних зборів,сенату та імператорські конституції.

Постанови народних зборів. Вони приймали чи скасовували закони, оголошували війну та укладали мир, були верховною інстанцією, що розглядала апеляції та протести на рішення судових органів. Народні збори обирали всіх посадових осіб, в руках яких зосереджувалася виконавча влада. Існувало три види народних зборів: куріатні, центуріатні і трибутні коміції. Най давніша форма народних зборів — куріатні коміції. Це — замкнуті об'єднання патриціїв. Постанови сенату.Отримав право видавати постанови під назвою сенатус-консульти ( senatus consulta Вони замінили закони, які приймали народні збори. Сенат при цьому не мав законодавчої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформляв пропозиції прин-ципсів, які на підставі своєї влади мали право проголошувати свою волю у вигляді усних або письмових промов у сенаті. В сенатус-консультах нерідко давалися лише загальні принципові положення, які претори повинні були відображати в едиктах.Імператорські конституції. З оформленням в державній політичній структурі єдиновладної верховної влади (III ст.) єдиним джерелом права стали постанови ( constitutiones ) імператора. Постанови мали кілька видів, суттєвих не тільки у формальному, а й у змістовому відношенні.

1. Едикти ( edictum ) — загальні розпорядження, які були
обов'язковими як для службових осіб, так і для населення. Едикти
діяли в сфері публічного та приватного права.

2 Декрети ( dicretum ) — імператорські рішення з конкретних
судових справ.

3. Мандати ( mandatum ) — інструкції посадовим особам (чинов
никам, правителям провінцій) щодо правозастосування.

4. Рескрипти ( rescriptum ) — письмові відповіді на запитання
приватних або посадових осіб з приводу правових питань.

 

Закони 12 таблиць

У середині V ст. до н. є. на основі всіх звичаїв і законів в Римі були створені Закони XII таблиць. В 451 р. до н. є. була призначена законодавча комісія з 10 мудрих мужів ( desemvire ), які розробили перші 10 таблиць, в 450 — дві останні.

Ці Закони мали велике значення в історії римського права періоду республіки і високо цінувалися римлянами. На основі цих законів набуває подальшого розвитку система національно-римських правових норм. Право розвивалося двома шляхами: 1) шляхом практичного тлумачення Законів XII таблиць; 2) шляхом створення нового законодавства.

Преторські едикти.

Претор-обрана особа,яка впроваджувала в життя власну політичну і ідеологічну програму.Едикти виявляли політичні програми з якими претор прийшов до влади.Вони могли повторюватись. Преторські едикти спочатку мали на меті лише надавати допомогу законному (цивільному) правопорядку і заповнювати його прогалини. Едикти преторів були джерелом утворення особливої системи правових норм, яка дістала назву преторського права.

12      ДІЯЛЬНІСТЬ ЮРИСТІВ

Достойними римської еліти визнавалися лише два роди інтелек­туальної діяльності - написання історії (в першу чергу історії самого Риму) та юриспруденція - як теоретична, так і практична. Добра юридична освіта, отримана в спеціальних школах, могла відкрити шлях до римської еліти особам, які за своїм походженням до неї не належали. Найвідомішим прикладом може бути Цицерон. За Нерона захисникам у суді була встановлена тверда і постійна оплата, що про­вадилася тільки за рахунок клієнта: держава на себе оплату юридич­них консультацій незаможних не брала. Роль юристів виконували також понтифіки (жерці храмів), які тримали юридичні знання у тає­мниці, тому вони були недосяжними простому народові. Юристи цього часу здійснюють свою діяльність в трьох формах: відповідей на конкретні питання, як слід чинити в тих чи інших спірних ситуаціях;консультацій з питань укладення договорів та угод, складення діло­вих документів тощо; керівництва процесуальними діями сторін при розгляді судових спорів (пряме представництво на суді найманих адвокатів у цей час ще не допускалося).

Імператори надавали юристам право здійснювати консультації, які б мали обов'язкову силу. Авторитет такої консультації цілком підтри­мувався імператорською владою. Тому вищого розквіту юриспруден­ція досягла в імператорський період. В свою чергу юристи уміло об­ґрунтовували законний характер влади та її вкрай необхідний для римського суспільства та його правової системи характер.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: