Позови за аналогією та позови з фікцією.

Позови за аналогією застосовувалися у спірних випадках, коли відомий позов застосовується для подібного випадку. Наприклад, як­що тварина заморена голодом, наступала така самовідповідальність, якщо вона убита.Позов з фікцією претор застосовував при виникненні нових майно­вих відносин, не захищених формально прийнятим законом. Претор у формулі пропонував судді допустити існування фактів, яких насправ­ді не було, наприклад, уступка права вимоги формулювалася як пра­во, отримане у спадок.

Особливі засоби преторського захисту.

Інтердикти - це накази претора, якими заборонялося чинити пев­ні протиправні дії спершу конкретним особам, а згодом - і усім гро­мадянам взагалі. Інтердикти поділялися на ті, що захищали володіння від посягань третіх осіб, та на ті, якими надавалося володіння (зокрема, сервітути).

Стипуляція - накладення претором на третю особу зобов'язання дати юридично значиму обіцянку сплатити грошову суму, здійснити певні дії чи утриматися від якихось дій. Застосовувалася у випадку, якщо порушувалися ті інтереси громадян, які не були захищені бук­вою закону. Наприклад, забудовник починає рити котлован для май­бутнього фундаменту. Сусід вважає, що це загрожує обвалом його будинку. Претор для запобігання конфлікту пропонує забудовнику зробити заяву про негайну виплату обумовленої суми у випадку, як­що такий обвал усе-таки трапиться.

Ввід у володіння - відбувався за наказом претора або для забезпе­чення збереженості певного майна, або для виконання визначених дій стосовно цього майна. Як правило, ввід у володіння здійснювався на прохання зацікавленої особи у зв'язку з можливими майбутніми збит­ками (спірний маєток з вини фактичного володільця не утримується в належному стані) чи неможливістю здійснити своє право (належна одному із спадкоємців частка майна під різними приводами утриму­ється іншими спадкоємцями).

Реституція - це захист прав особи шляхом приведення сторін цивільної угоди у попередній стан. Наприклад, обман з боку продавця (проданий хворий раб).

Законні строки. Позовна давність.

Позовна давність — це встановлений законом максимальний термін, після закінчення якого погашалась можливість процесуального захисту порушеного права особи, що не потребувало пе регляду своєї справи.До V ст. у римському праві існувало поняття законного строку пред'явлення позову. Як і в межах законного терміну пред'явленого позову, так і в межах позовної давності, особа могла здійснювати захист порушених прав і пред'являти позов, але при закінченні за конного терміну виключалася можливість процесуального захисту права особи.

При позовній давності закінчення часу погашалося правом особи, якщо це право не використовувалося особою протягом відомого часу. Тобто причиною, що знищувала право, було не закінчення часу, а бездіяльність суб'єктивного права протягом встановленого законом часу.

Законні терміни встановлювалися для окремих позовів, наприк лад, для позовів з договору купівлі-продажу, у зв'язку з недоброякісністю речі, був встановлений термін шість місяців. Позови, пов'язані із спадщиною, могли подаватися протягом п'яти років. В епоху імператора Юстиніана з появою позовної давності строк вста новлювався в ЗО років.

Суб’єкти права.

Суб'єктом права були фізичні й юриди­чні особи, які тоді не розмежовувалися. Римський громадянин міг користуватися усіма політичними правами, обиратися на найвищі посади в державному апараті (консула, претора) і при тому не корис­туватися повним об'ємом цивільних прав, якщо він продовжував пе­ребувати під батьківською владою. Римський громадянин, висланий за злочин у місцевість, населену перегрінами, своє громадянство втрачав, хоча і без втрати стану свободи. Можливим був і зворотний варіант, коли латин, перебравшись на постійне місце проживання до Риму, автоматично отримував римське громадянство. Особа могла або набувати певного об'єму прав, або втрачати частину правоздатно­сті чи й усю правоздатність (продаж у рабство).

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: