Поняття «правоохоронна діяльність» та його співвідношення із суміжними поняттями («правозахисна діяльність», «адміністративно-юрисдикційна діяльність»).

Поняття «правоохоронна діяльність» і «правоохоронний орган», яке міститься у вітчизняному законодавстві не дає логічно чіткого і однозначного розуміння позначуваних ними державно-правових явищ.

Правоохоронна діяльність – це оперативне застосування (процес – зміст і форма; результат) норм права, спрямоване на забезпечення (дотримання, реалізацію, охорону і захист) прав і свобод суб’єктів права, законності та правопорядку; чітко регламентоване законодавством; здійснюється примусовим способом (часто безпосереднім; як форми реалізації санкцій правових норм) спеціально створеними для цього органами публічної влади. Вузьке визначення правоохоронної діяльності передбачає лише охорону права від порушення.

Ознаки правоохоронної діяльності:

1. Мета – забезпечити права і свободи суб’єктів права, а не отримати прибуток. Об’єктом охорони є суспільні відносини, що регулюються правом (правовідносини), а також права та свободи суб’єктів права, які, здебільшого, закріплені в нормативно-правових актах. А об’єктом впливу стає протиправне (суспільно небезпечне чи шкідливе) діяння (дія чи бездіяльність), у т. ч. невиконання юридичних обов’язків.

2. Має владний характер – здійснюється від імені або за дорученням держави уповноваженими органами та організаціями, їх посадовими особами (організаціям надаються ліцензії, згідно з п. 29 ч. 3 ст. 9 закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01 червня 2000 р. № 1775; відповідно до закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» 22 червня 2000 р. № 1835 тощо).

3. Форма реалізації – переважне застосування чинних норм права до поведінки інших суб’єктів права.

4. Спосіб правозастосування – здебільшого призначення і виконання санкцій правових норм і примусових заходів до правопорушників (заходів юридичного впливу). До засобів державного примусу відносяться: 1) перевірка документів; 2) затримання; 3) привід; 4) взяття під варту; 5) огляд особи та речей; 6) обшук особи та приміщення; 7) опис та арешт майна; 8) застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї; 9) зупинка та використання транспортного засобу; 10) припинення та заборона діяльності підприємства, організації; 11) вилучення предметів, знарядь правопорушення, конфіскація; 12) стягнення штрафу та виконання інших видів стягнень та покарань; 13) інші, передбачені законом.

5. Чітка регламентація процесуальним законом. Згідно із спеціально-дозвільним принципом (ч. 2 ст. 19 Конституції України) та принципом законності державним органам та їх посадовим особам дозволено лише те, що прямо визначено законом.

6. Здійснюється органами держави і місцевого самоврядування та їх посадовими особами, до яких законом висувається низка вимог щодо професійних і особистих якостей, порядку проходження служби, а також забезпечується спеціальний правовий і соціальний захист.

За змістом правоохоронна діяльність багатогранна і складається з таких основних напрямків (функцій): 1) конституційний контроль; 2) правосуддя; 3) прокурорський нагляд; 4) попередження, виявлення та розслідування злочинів, усунення причини і умов, які їм сприяють; 5) охорона громадського порядку і безпеки громадян; 6) боротьба зі злочинністю; 7) забезпечення виконання рішень судових чи інших органів публічної влади; 8) надання юридичної допомоги та захисту.

Провідне місце серед названих напрямків діяльності займає правосуддя.

У ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» 23.12.1993 р. № 3781, правоохоронні органи визначені через їх перерахування, а саме органи : 1) прокуратури; 2) внутрішніх справ; 3) служби безпеки; 4) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; 5) органи охорони державного кордону; 6) органи Державної фіскальної служби України; 7) органи і установи виконання покарань; 8) слідчі ізолятори; 9) органи державного фінансового контролю; 10) рибоохорони; 11) державної лісової охорони; 12) інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь відповідно у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) кримінальному провадженні та провадженні у справах про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та прокурорів; е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді і контролі за виконанням законів. В Україні правоохоронну діяльність здійснюють також недержавні організації.

В аб. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV вказано, що правоохоронні органи – органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій. Згідно з аб. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 № 975-IV правоохоронні органи – державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

В. Коваленко (2013\3-4\358) підкреслив, що категорія «правоохоронний орган» першопочатково виявилася невдалою, штучною для юридичної теорії і практики; пропонує використовувати категорію «державний орган охорони правопорядку».

Отже, правоохоронний орган – це організація виконавчої гілки державної влади, яка здійснює правоохоронну діяльність. Основною відмінністю судової діяльності від правоохоронної та правозахисної є те, що судова діяльність, згідно із Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р., здійснюється виключно судами. Фактично в судовій діяльності реалізується і правоохоронна і правозахисна функція держави.

Основна відмінність правоохоронної діяльності від правозахисної полягає у тому, що правоохоронна діяльність здійснюється уповноваженими державними органами із можливістю застосування засобів державного примусу. Суміжні поняття: 1) органи юстиції – це суди; 2) система кримінальної юстиції – кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство, а також органи та установи кримінальної юстиції, які розглядають кримінальні справи, інститут державних обвинувачів (прокуратура), органи, наділені повноваженнями проводити досудове розслідування, органи та установи виконання кримінальних покарань, адвокатура (преамбула Концепції реформування кримінальної юстиції України, затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, ухваленої рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів»; 3) юрисдикція – це вирішення юридичної справи, відносини правового захисту порушених або оспорюваних інтересів, винесення державно-владного рішення, застосування відповідної правової санкції, поновлення порушеного права; у загальній теорії права поняття «юрисдикція» – це діяльність компетентних органів з розгляду юридичних справ і винесення по ним юридично обов’язкових рішень; 4) адміністративно-юрисдикційна діяльність – це адміністративно-процесуальний вид правоохоронної діяльності, який є неосновним призначенням широкого кола суб’єктів публічної адміністрації, що його здійснюють за наслідками виявлених під час здійснення управління підвідомчою їм сферою суспільних відносин (основного призначення) адміністративних правопорушень чи спорів; примусовим способом – як правило, не безпосередньо, а через реалізацію (обрання і виконання) адміністративних і/або дисциплінарних (щодо державних службовців) примусових заходів санкцій правових норм.

Правоохоронна діяльність – це оперативне застосування (процес – зміст і форма; результат) органами публічної влади норм права, спрямоване на забезпечення (дотримання, реалізацію, охорону і захист) прав і свобод суб’єктів права, законності та правопорядку; чітко регламентоване законодавством; здійснюється Вузьке визначення правоохоронної діяльності передбачає лише охорону права від порушення.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: