Головні риси світового розвитку 1914-1939

Головні риси світового розвитку 1914-1939

Початок XX ст. - це, окрім іншого, своєрідний Рубікон, коли плин часу прискорився та спресувався настільки, що люди, більша частина життя яких припала на попереднє століття з його відносною розміреністю, були спантеличені можливостями радіо, швидкостями руху не лише автомобілів, потягів чи літаків, а й калейдоскопічною зміною подій. З наростанням на початку століття класової боротьби та посиленням державного втручання в життя суспільства, в якому вбачалася панацея від економічного та соціального безладу, образ гармонійного індустріального суспільства втратив свою привабливість. До життя були покликані дієвий американський президент Ф. Рузвелт з його «Новим курсом» та тоталітарні правителі з їхньою плановою економікою.

Нині, з відстані XXI ст., що розпочалося, є підстави визначити деякі найзагальніші ознаки історії першої половини XX ст. Перша світова війна призвела до розпаду могутніх колись Австро-Угорської, Османської й Російської імперій та появи нових незалежних держав у Європі: Австрії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Польщі, Югославії, Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії. Перша третина XX ст. - це час протистояння між демократією та країнами, де встановилися недемократичні режими. Як і у разі з економічним суперництвом, боротьба між демократією та тоталітаризмом також відбувалася у кілька етапів і у кількох напрямах. Так, після приходу до влади в Росії у 1917 р. більшовиків головні зусилля західного демократичного світу були зосереджені на протидії поширенню комунізму у світі. Після приходу в 1922 р. до влади в Італії фашистів, а в 1933 р. у Німеччині націонал-соціалістів, демократичний світ боровся проти цих тоталітарних ідеологій і політичних режимів.

І 4. Бойові дії в 1915-1916

Німецько-австрійський наступ на Сході. Усвідомлю-ючи, що «план Шліффена» зазнав краху) у 1915 р. німецьке командування перейшло на Західному фронті до стратегічної оборони, а основні зусилля зосередило на Східному фронті, щоб завдати поразки Росії й вивести її з війни. Навесні німці завдали поразки російським військам біля Мазурських озер і остаточно витіснили їх зі Східної Пруссії. По тому у травні німецько-австрійські війська прорвали російську оборону на південному фланзі російського фронту на ділянці завдовжки у півсотні кілометрів і на осінь зайняли Польщу, Галичину й частину Білорусі та Прибалтики.

Верденська битва. 1915 р., як і друга половина попереднього року, видався на Західному фронті таким же безрадісним. Ворожі армії тонули в малярійних болотах і гинули від артилерійських снарядів. Артилерія у цій війні набула небаченого раніше значення і її вогонь не давав не те що вести наступальнідії, а навіть голову підняти. Викопавши окопи і траншеї, війська вичікували.

Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі. Мужність захисників Вердена вселила впевненість у командувача британських сил генерала Хейґа. Він сподівався, що наступ на р. Соммі стане вирішальною операцією, що змусить Німеччину капітулювати. Упродовж восьми днів на німецьку оборону було скинуто 52 тис. тонн боєприпасів, а 1 липня 1916 р. англійці й французи пішли у наступ. Війська атакували, занурившись у хвилі Сомми, майже пліч-о-пліч - ідеальна ціль для німецьких кулеметів..Коли ж безплідні атаки затяглися до дощового листопада і війська тонули в болотах, настало гірке розчарування. Справді, німці відступили на кілька кілометрів, але це не була панічна втеча - генерал Гінденбурґ організовано відвів уцілілих на заздалегідь підготовлені укріплення.

Брусиловський прорив. У час, коли на Західному фронті точилися запеклі бої під Верденом, у червні 1916 р. російська армія на чолі з О. Брусиловим прорвала на Східному франті лінію оборони австрійських і німецьких військ на ділянці близько 350 км. Втративши 1,5 млн чол., німці й австрійці залишили Львів і Чернівці. За 11 днів росіяни просунулися на більш як 70 км, що для Першої світової війни було небаченою раніше швидкістю. Проте для розвитку успіху О. Брусилову забракло сил і він змушений був перейти до оборони. Друга його спроба прорватися через австро-угорську оборону виявилась невдалою, проте дії російських військ істотно посприяли французам, які з останніх сил утримували Верден. Німецьке командування, перекинувши з-під Вердена шість дивізій, зуміло до жовтня 1916 р. зупинити російський наступ.

Підводна війна у 1915-1916 рр. Починаючи з 1915 р. і до закінчення війни Британія й Німеччина вели запеклу боротьбу на морі. Британці наполягали на своєму праві протидіяти, розшукувати і, якщо ці пошуки будуть успішними, захоплювати нейтральні кораблі, запідозрені в перевезенні вантажів до Німеччини. Після Ютланда німці також заявили, що для протидії вантажним поставкам до Британії ними буде вжито рішучих заходів - застосовано «необмежену» підводну війну.

        

 

 

Тоталітаризм.Причини,риси

Тоталітаризм (від «totalis» — увесь, повний, цілий) - напрям політичної думки і тип політичного режиму, який з допомогою тотального контролю над усіма сферами суспільного життя прагне реалізувати якусь агресивну політичну утопію. Авторство терміна приписується ідеологу італійського фашизму Дж. Джентіле.

У найдраматичніші періоди своєї історії людство намагалося знайти єдино правильний вихід із ситуації, що склалася. Інколи йому це вдавалося, інколи - ні. Початок XX ст. приніс людям чимало страждань і розчарувань: економічні кризи, жорстокі повстання та революції і, нарешті, світова війна. Демократія, на яку покладалося стільки надій, не спромоглася убезпечити народи від небачених руйнувань і багатомільйонних жертв. Перед тими, хто ще вчора беззастережно вірив у демократизм, міжнародне право та недоторканність особи і майна, постали запитання, на які не знаходилося відповіді: чому так сталося.

Обивателі, не у змозі самостійно розібратися у причинах такого стану речей, у всьому звинуватили демократію. Саме в ній вони вбачали корінь зла і схилялися до думки, що лише «сильна» влада може забезпечити їм спокійне й сите життя. Найбільше такі погляди були поширені у країнах, які або програли війну (Німеччина та Росія), або ж не отримали від перемоги в ній того, на що, на їхню думку, вони заслуговували (Італія). Боягузтво і лицемірство, підлість і зрада, визнання будь-якої влади і будь-якого «вождя» - усе це не видавалося за надмірну плату за власне благополуччя і спокій. В ім'я кращого майбутнього та задоволення власних інтересів такі люди зголошувалися відсторонено спостерігати злочини влади

З цього жорстокого часу, який розпочався 1914 р., й виросла небачена дотоді протилежність демократії - тоталітаризм.

ОЗНАКИ:

Однопартійна диктатура .

Партія в тоталітарній країні будувалася на військовій дисципліні на кшталт середньовічних рицарських орденів. Причому, у Німеччині й Італії ієрар-хічність у націонал-соціалістичній та фашистській партіях була впроваджена відвертіше, ніж у більшовиків. У СРСР Й. Сталін хоч би для видимості, час від часу імітував партійну демократію — з'їзди, вибори керівника партії тощо.

Культ особи «вождя» є неодмінною рисою усіх без винятку тоталітарних режимів. Він базується, насамперед, на звеличенні його персони, а разом з цим - ідеї, яку він уособлював. На це працювали цілі пропаган-дистські індустрії. Цілодо-бово населенню нав'язува-ли образ турботливого «батька народу», який пік-лується не про власне благо, а лише про співвітчизників.

Партійно-державна

еліта . Але жоден з тоталітаристів не міг здійснювати свою політику самотужки, тому до управління залучалися нові кадри. Ці люди, наділені недоступними для інших правами і благами, складали своєрідну касту. У Німеччині та Італії основою правлячої еліти були представники середніх класів, а в СРСР - робітництва та селянства.

Цілковитий контроль над економікою . В усіх тоталітарних країнах міжвоєнної доби відбулося одержавлення господарства. Провідні галузі економіки втрачали самостійність у виборі форм господарювання, виробництва та збуту продукції. Це робилося, щоб досягти самозабезпечення як для внутрішньої стабільності режимів, так і для військових потреб.

Політичний контроль .

Тоталітаризм завжди панує там, де людина позбавлена вибору. Режим не лише піддає цензурі інформацію, обмежує культуру, а й контролює помисли людей, караючи їх за вільно-думство і спотворюючи їхню свідомість. У демократичних суспільст-вах основою громадянської свідомості є право, закон і, принаймні теоретично, носії влади підлягають закону так само, як і звичайна людина.

Вторгнення у приватне життя людини - сферу, де, здавалося б, людина від природи має цілковиту свободу, також монополізує тоталітарна держава. Керівники тоталітарних країн фактично одноосібно перебрали владу до своїх рук і встановили контроль над життям громадян. Будь-який вияв індивідуальності розцінювався як загроза владі.

Репресії ma переслідування

 здійснювалися спеціальними каральними органами, виправні табори слугували запорукою стабільності тоталітарних режимів.

 

Веймарська республіка

Республіка з самого початку стикнулася з серйозними політичними проблемами. Як виявилося, прийняття конституції було лише першою цеглиною у зведенні будівлі демократії. Демократичні політики не зуміли скористатися плодами революції 1918 р. й не позбавили влади тих, хто не сприймав нової ліберальної системи. Армія, поліція, державна служба, суди, університети і школи - скрізь на посадах залишилися люди, які люто ненавиділи демократію. Вони з неприхованим сумом згадували довоєнні часи військової та економічної величі Німеччини. Тоді вони відчували себе впевненими і гордими за приналежність до імперії. Тепер впевненість зникла й ними оволоділа зневіра. Їм здавалося, що все добре і світле залишилося вчора, сьогодення принизливе і несправедливе, а майбутнього немає взагалі...

Навіть деякі політики і партії, що взяли участь у парламентських виборах, зневажали Ваймарську республіку і демократію взагалі.

Вороги Ваймарської республіки критикували, і почасти справедливо, її недоліки: коаліційні (найчастіше у складі Соціал-демократичної партії (СДП), Партії центру і Німецької демократичної партії (НДП)) уряди роздирали суперечки; самі уряди були недовговічними. Інші партії активно агітували проти республіки. Проте більшість німців голосувала за партії, які підтримували демократичну систему в країні.

Загальновизнано, що республіка не довела революцію до комуністичного фіналу, не реформувала на армійське командування й імперську армію, відмовилась від перерозподілу власності. Цей факт оцінюється по-різному. Існують дві тючки зору.

 

 

Згідно з першою, нерішучість діячів Ваймарської республіки призвела до їхньої власної політичної смерті і сприяла приходу до влади нацистів. Згідно з другою, у Ф. Еберта не було вибору, адже якби до влади допустили комуністів, то німці знову захотіли б кайзера, а країну негайно окупували б Англія і Франція.

Нацистський режим. Серед ворогів Ваймарської республіки вирізнялися чіткою організацією та дисциплінованістю націонал-соціалісти, керовані Адольфом Гітлером - одним із тих колишніх солдатів, які вціліли у Великій війні, а повернувшись додому, застали революцію, а також зазнали краху військової кар'єри.

Вступивши у 1919 р. до Німецької робітничої партії, заснованої Антоном Дрекслером, А. Гітлер невдовзі став її лідером. Наступного року партію було перейменовано в Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини (НСДАП)¹ й прийнято нову її програму з 25 вимог. Серед них були об'єднання всіх німців у «Велику Німеччину», анулювання Версальського договору. боротьба за нові території, позбавлення політичних прав і громадянства осіб «неарійського» походження та заборона не-німцям переселятися до Німеччини, свобода релігії, «поки релігія не загрожує безпеці держави чи моральним засадам німецької нації», але водночас проти єврейської релігії «через її любов до багатства».

 

 

Реформи Реза-шаха Пехлеві

• Земельна реформа, з одного боку, збільшила кількість заможних селян, а з іншого - спричинила маніпулювання придбанням землі крупними землевласниками, які скуповували за низькими цінами землі у збіднілих селян. З цієї причини уряд навіть прийняв закони проти захоплення земель. У цілому ж перетворення землі на товар стало важливим кроком, спрямованим на утвердження ринкових відносин у сільському господарстві

• Реформа державного й адміністративного управління

• Правова реформа: прийняття цивільного й карного кодексів, скасування титулів і звань, запровадження прізвищ тощо

• Фінансово-економічна реформа: створено Національний банк Ірану (1928), запроваджено державну монополію на зовнішню торгівлю (1931)

• Військова реформа

• Реформа освіти: прийнято закон про обов'язкову початкову освіту, організовано світські школи, середні навчальні заклади, у 1934 р. засновано Тегеранський університет

Головні риси світового розвитку 1914-1939

Початок XX ст. - це, окрім іншого, своєрідний Рубікон, коли плин часу прискорився та спресувався настільки, що люди, більша частина життя яких припала на попереднє століття з його відносною розміреністю, були спантеличені можливостями радіо, швидкостями руху не лише автомобілів, потягів чи літаків, а й калейдоскопічною зміною подій. З наростанням на початку століття класової боротьби та посиленням державного втручання в життя суспільства, в якому вбачалася панацея від економічного та соціального безладу, образ гармонійного індустріального суспільства втратив свою привабливість. До життя були покликані дієвий американський президент Ф. Рузвелт з його «Новим курсом» та тоталітарні правителі з їхньою плановою економікою.

Нині, з відстані XXI ст., що розпочалося, є підстави визначити деякі найзагальніші ознаки історії першої половини XX ст. Перша світова війна призвела до розпаду могутніх колись Австро-Угорської, Османської й Російської імперій та появи нових незалежних держав у Європі: Австрії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Польщі, Югославії, Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії. Перша третина XX ст. - це час протистояння між демократією та країнами, де встановилися недемократичні режими. Як і у разі з економічним суперництвом, боротьба між демократією та тоталітаризмом також відбувалася у кілька етапів і у кількох напрямах. Так, після приходу до влади в Росії у 1917 р. більшовиків головні зусилля західного демократичного світу були зосереджені на протидії поширенню комунізму у світі. Після приходу в 1922 р. до влади в Італії фашистів, а в 1933 р. у Німеччині націонал-соціалістів, демократичний світ боровся проти цих тоталітарних ідеологій і політичних режимів.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: