Воєний комунізм та НЕП. Утворення СССР

В 1921 р. на одну людину вироблялося лише 1 м ситцю в рік; на одне селянське господарство припадало лише 100 грамів металовиробів, одна коробка сірників коштувала кілька мільйонів «радзнаків» - нових радянських грошей, які знецінилися в 13 тис. разів. У країні поширився «чорний ринок», через заборону грошових відносин зазнала краху фінансова система, впали темпи виробництва. На цей рік припав жахливий голод, який охопив 30 млн чоловік. З млн з них померли, 2 млн дітей стали сиротами.

Економічна криза доповнилася кризою політичною. Найперше в середовищі більшовицького керівництва розгорілися гострі суперечки щодо укладення миру. Воюючий світ ніяк не

зреагував на ленінський Декрет про мир, а укладення негайного миру було однією з головних обіцянок більшовиків у жовтневі дні 1917 р. У грудні 1917 р. Росія підписала перемир'я з Німеччиною й у Бересті (Бресті-Литовському) розпочалися переговори про підписання мирного договору між двома країнами. У Росії так звані ліві комуністи на чолі з Миколою Бу-харіним категорично виступали проти мирного договору. Вони вважали, що потрібно вести революційну війну проти Заходу, і якщо в цій війні загине російська революція, то обурений пролетаріат світу негайно змете свої уряди. Л. Троцький - керівник російської делегації на переговорах - висунув гасло «Ні війни, ні миру!»:

Однак під тиском В. Леніна 3 березня 1918 р. російська делегація підписала мирний договір з Німеччиною, за яким вона не втрачала жодного кілометра власне російської території, але їй було нав'язано значну контрибуцію й невигідну торговельну угоду. Мир із Центральними державами підписала у Бересті й делегація України.

Берестейський мир став яблуком розбрату між більшовиками і лівими есерами. Останні звинуватили В. Леніна у капітуляції перед Німеччиною і зраді Росії та революції. Результат не забарився - партія лівих есерів була проголошена «контрреволюційною» й заборонена, а її лідерів, як, наприклад, Марію Спи-ридонову, було заарештовано й знищено. Відтоді на політичній арені залишилась лише одна політична партія - більшовицька.

Нова економічна політика (НЕП). Неупереджений аналіз ситуації спонукав В. Леніна до неочікуваного для багатьох рядових комуністів, вихованих на працях К. Маркса і того ж таки В. Леніна, висновку: або радянська влада відмовиться від «кавалерійської атаки на капітал», або народ змете її. Ще в березні 1920 р. В. Ленін рішуче заперечував Л. Троцькому, який пропонував замінити продрозкладку продподатком та відновити товарообіг. Та вже на X з'їзді (1921 р.) партії В. Ленін змінив свою позицію і закликав перейти до «нової економічної політики» (НЕПу) і навіть погрожував відставкою, якщо партія не підтримає його. Марево світової революції, на яку покладалося стільки надій, розтануло за горизонтом економічної стабілізації на Заході, і тепер більшовики повинні були самостійно вирішити питання, що робити далі. К. Маркс жодної поради щодо цього не залишив. Відтак В. Ленін дійшов до думки, що потрібно змінити тактику й соціалізм в Росії слід будувати за допомогою державного капіталізму.

НЕП саме і був пристосованою більшовиками до умов комуністичної Росії особливою формою державного капіталізму. В. Ленін заявляв, що НЕП - «це всерйоз і надовго», але він ніколи не казав, що це назавжди.

Прийнята X з'їздом РКП(б) резолюція «Про заміну продроз-кладки продподатком» передбачала набагато ширшу програму, ніж можна було зробити висновок з назви резолюції - вона заклала основи індустріального стрибка.

У 1925-1928 рр. у країні відбулися дві «кризи хлібозаготівель» - селяни відмовлялися здавати «лишки» за невигідними для них державними цінами. За відмову закон передбачав до 5 років ув'язнення тим, хто не підкорявся, а тому, хто доносив на свого односельця, який «ховав хліб від пролетаріату», перепадало 25 % вилученого збіжжя.

Оскільки ні В. Ленін, ні його наступник Й. Сталін ніколи не розглядали НЕП як шлях побудови соціалізму, а лише як тимчасовий відступ для перегрупування сил, то в 1929 р. цій політиці було покладено край.

У творення СРСР. На початок 20-х рр. більшовики встановили свою владу не лише в Росії, айв Україні, Білорусії, державах Закавказзя. Відтак постало питання про відтворення Росії в кордонах імперії, хоча б і без втрачених Польщі, Фінляндії, Латвії, Литви та Естонії. Ніхто з більшовицьких лідерів не заперечував проти цього; розбіжності між ними стосувалися не питання, що потрібно відтворити, а як це зробити, щоб зберегти видимість суверенності сусідніх країн.

Гору в дискусіях у черговий раз взяв В. Ленін. Наприкінці 1922 р. у Москві відбувся І Всесоюзний з'їзд Рад, на якому було проголошено створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) у складі Білорусії, Закавказької Федерації, Росії, України. Також було обрано керівників СРСР: головою Центрального Виконавчого Комітету (парламенту) СРСР став Михайло Калінін, а союзний уряд очолив В. Ленін. Передбачалося, що договір про створення СРСР для кожної союзної республіки набере чинності після ратифікації його республіканським з'їздом рад, але насправді цього ніколи так і не відбулося. У 1924 р. було прийнято Конституцію СРСР. Формально він був федеративною державою, а фактично - унітарною.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: