Післявоєний розви-ток країн центральної та східної Європи

Чехо-Словаччин а . До

1918 р. спільної незалежної держави чехів і словаків не існувало. Напередодні Першої світової війни обидва ці народи входили до складу Авст-ро-Угорської імперії. Воєнні поразки монархії значно активізували зусилля чехів і словаків у боротьбі за незалежність. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі. Саме зусиллями паризького комітету, очолюваного Томашем Масариком, на території Росії з військовополонених чехів та словаків було сформовано легіон чисельністю близько 200 тис. солдатів та офіцерів. Цей військовий підрозділ мав увійти до складу військ держав Антанти.

Наприкінці літа 1918 p., коли неминучість розпаду Австро-Угорщини стала очевидною, австрійські власті вирішили вивезти з чеських районів Богемія та Моравія (тут було зосереджено до 93 % цукрової промисловості імперії, 100 % виробництва всесвітньовідомого чеського скла, 70 % металургійної й текстильної галузей та ін.) обладнання та устаткування. Така політика спричинила обурення чехів і словаків й прискорила їхнє виокремлення зі складу імперії. 28 вересня Національний комітет у Парижі проголосив себе тимчасовим урядом Чехо-Словаччини. Главою уряду було обрано Т. Масарика.

 

Угорщина. Світова війна стала могутнім прискорювачем національного руху в усіх воюючих країнах, зокрема й в угорській частині Австро-Угорської імперії. Поразки на фронтах вивели на вулиці міст тисячі людей під гаслами невідкладного виходу з війни й відокремлення від Австрії. Демонстрація 29 жовтня 1918 р. у Будапешті переросла у збройне повстання. Влада перейшла до Національної ради, більшість у якій належала соціал-демократам та лібералам. 16 листопада 1918 р. Угорщину було проголошено республікою. Нова влада проголосила загальне виборче право, свободу зборів, 8-годинний робочий день, обмеження розмірів землеволодінь. Угорські події були розцінені російськими більшовиками як один із проявів початку «всесвітньої комуністичної революції». Утворена в листопаді 1918 р. з інструктованих у Москві військовополонених Угорська комуністична партія (УКП) на чолі з Бела Куном стала готуватися до захоплення влади. Б. Кун і його послідовники вели активну агітаційну роботу на заводах, в армії, випускали спеціальні газети; було створено Червону гвардію чисельністю близько 2,5 тис. чоловік, Всеугорську спілку робітничої молоді. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було таємно доставлено 18 тис. прокомуністично налаштованих угорців з військовополонених австро-угорської армії, також переправлено 2,5 тис. кулеметів, 30 гармат та інше озброєння і набої.

 

 

Після падіння комуністичного режиму правителем Угорщини було проголошено ерцгерцога Габсбурґського, який доручив сформувати уряд С. Фрідріху. Але Антанта не визнала його й віддала перевагу М. Хорті. Обраний у січні 1920 р. парламент ліквідував республіканський устрій і обрав М. Хорті регентом. Двічі впродовж 1921 р. останній австрійський імператор Карл Габсбурґ робив спроби повернути собі угорську корону, але рішучі заперечення Антанти зробили його зусилля марними. Збройний заколот прибічників відновлення на угорському троні Габсбурґів у жовтні 1921 р. був придушений, а сам Карл і його військо були взяті в полон.

Румунія. Війна не принесла Румунії лаврів звитяжця: більшу частину її території було окуповано, значно погіршилося економічне становище, загострилися соціальні суперечності. Нерозв'язаність земельного питання негативно позначалася на політичній стабільності та економічному розвитку країни, основою господарства якої було сільськогосподарське виробництво. Показовим щодо рівня розвитку Румунії було те, що 80 % населення країни жило в сільській місцевості. Повстання військових моряків на початку 1918 р. змусили короля Фердинанда І укласти у травні того ж року сепаратний мир з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Але гіркота військової невдачі була підсолоджена суттєвими територіальними надбаннями: у грудні до Румунії було приєднано Трансільванію. У Бессарабії у 1917 р парламентський орган під назвою «Стафул Церій» («Крайова Рада») проголосив Бесса-рабію «Молдавською Народною Республікою». Згодом молдавський парламент запросив у Бессарабію румунські війська, які впродовж грудня 1917 - лютого 1918 pp. зайняли всю її територію.

На початку квітня 1918 р. було проголошено об'єднання Бессарабії з Румунією. У листопаді 1918 p. Румунія включила до свого складу Північну Буковину з м. Чернівцями. Зазначені події істотно збільшили у країні відсоток нерумунського населення. У підсумку, після війни територія Румунії збільшилася з 131,3 до 295 тис. кв. км, а населення - з 6,7 до 18 млн чоловік.

Болгарія. Вступ країни у 1915 р. у війну на боці Центральних держав обернувся для неї національною катастрофою. Війна на два фронти - проти Антанти на Південному Заході й проти румун та росіян на Південному Сході - по суті паралізувала економіку. Після поразки болгарської армії на Салонікському фронті у середині вересня 1918 р. країна опинилася у вирі революційних подій антимонархічної та антивоєнної спрямованості. Рятуючи ситуацію, Фердинанд випустив із в'язниці лідера партії Болгарський землеробський народний союз (БЗНС) Олександра Стамболійського, кинутого туди ще у 1915 р. за антимонархічні виступи. Тим часом невдоволення охопило армію й флот. Скориставшись з цього, О. Стамболійський зі своїм соратником Райком Даскаловим проголосив Болгарію республікою. 28 вересня повсталі військові частини підійшли до Софії, але загаялися зі штурмом, що дало змогу монарху, уклавши 29 вересня в Салоніках перемир'я з Антантою, 30 вересня за допомогою німецьких військ придушити виступ. Та долю самого Фердинан-да вже було вирішено - 3 жовтня 1918 р. він підписав зречення на користь свого 24-річного сина Бориса й відправився доживати віку у Баварію, де й помер у 1948 р. на 88-му році життя.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: