Зміст, особливості й завдання української політології

Українська політологія — це нова наука і навчальна дисципліна, яка почала свій процес становлення з 90-х років XX ст. Предметом української політології є сутність, форми, закономірності політичного життя українського суспільства, політика й політична система України в їх історичному розвитку. Сучасні дослідники пропонують наступну періодизацію української науки про політику:

 

 1) період Київської Русі та Галицько-Волинської держави;

 2) козацько-гетьманський (кінець XV ст. — до другої половини XVIII ст.);

 3) дворянський (кінець XVIII — перша половина XIX ст.);

 4) дореволюційний (1848—1917 pp.);

 5) міжвоєнний (1918—1939);

 6) післявоєнний (1945—1991);

 7) новітній (з 1991 p.).

 У Радянському Союзі політологія як наука не визнавалася. Від 1917 р. до кінця 80-х років на неї було накладено ідеологічне "табу". її називали "лженаукою", "буржуазною наукою" тощо. Політологія в Україні, Росії та інших колишніх республіках СРСР дістала імпульс до бурхливого розвитку лише на поч. 90-х років XX ст. До цього часу були спроби лише окремих вчених надати політичній науці статус як окремої та необхідної для суспільства науки, але й вони інтенсивно гальмувалися владою, їм не давали можливості інституційно сформуватися. У 80-х роках, тобто ще в умовах існування СРСР, ряд вчених розвивали політологічну проблематику в філософії, політекономії, науковому комунізмі. Були опубліковані цікаві монографії, проводились науково-теоретичні конференції, уточнювався політологічний категоріальний апарат. Хоча їх вивчення мало догматичний, однобічний характер.

 Інституціалізація політології в Україні почалася, як майже й у всіх республіках СРСР, у 1989 р. з постанови Вищої атестацій нової комісії (ВАК) СРСР про введення відповідних спеціальностей. Політологію як навчальну дисципліну почали викладати в українських вищих навчальних закладах, були відкриті перші кафедри політології при Київському, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському університетах та інших освітніх закладах, починається підготовка спеціалістів з даного профілю.

 В 1990 р. була відкрита аспірантура в Київському університеті ім. Т. Шевченка. Пізніше з інтервалом у кілька місяців відкрилися аспірантури й докторантури в багатьох університетах обласних міст (насамперед Львові, Одесі, Харкові).

 В Україні існують професійні асоціації політологів: Українська академія політичних наук, Українська асоціація політологів, Асоціація молодих політиків і політологів України. Безперечно, що створення всеукраїнського об'єднання політологів відповідно до світових стандартів, активні контакти з міжнародними інституціями з політичної науки сприятимуть зростанню авторитету української політичної науки.

 В Україні виходить чимало політологічних часописів та періодичних видань, де публікуються статті з різних проблем політичної науки: "Віче", "Генеза", "Грані", "Політичний менеджмент", "Сучасність", "Соціологія: теорія, методи, маркетинг", "Людина і політика", "Політика і культура", культурологічний часопис "І" та ін.

 Практично кожен національний університет має свій "вісник з політології". Зокрема, регулярно виходять друком "Вісник Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Серія: Філософія. Політологія", "Наукові записки Києво-Могилянської академії. Політологія", "Вісник політології Національного університету ім. В.Каразіна" (м. Харків), та інші.

Особливості української політології полягають в наступному.

 По-перше, особливість вітчизняної політології в тому, що протягом усієї своєї історії вітчизняна політична думка розвивалась самобутньо, на основі специфічних, національних традицій.

 По-друге, українська політична наука впродовж тривалого часу розвивалась в єдиному руслі з угорським, польським, чехословацьким, російським та радянським державознавством, оскільки українські землі протягом віків перебували у складі різних імперій та держав. Не викликає заперечень також твердження, що чужі політичні системи суттєво впливали на формування поглядів і концепцій українських мислителів.

 По-третє, Україна фактично не мала практики власної державності. Таким чином, за досить короткий термін в Україні вже закладені основи сучасної української політичної науки.

 Основні завдання української політології зводяться до наступного:

 1) розробка теоретико-методологічних засад української політології;

 2) фундаментальне теоретичне обґрунтування сутності й шляхів побудови суверенної, демократичної, правової держави;

 3) теоретичне обґрунтування національної демократичної доктрини;

 4) вивчення динаміки трансформаційних процесів і модернізації суспільства;

 5) створення об'єктивних політичних портретів українських князів, гетьманів, політичних діячів нової та новітньої доби;

 6) формування на вітчизняному ґрунті субдисциплін політичної науки (етнополітологи, порівняльної політології, політичної конфліктології, політичної історії, партології та ін.);

 7) виокремлення, наповнення змістом і практична апробація основних сегментів прикладної політології.

 "Ключовим завданням політології, — відзначив професор Фелікс Рудич, — є навчально-просвітницька діяльність, формування високої політичної свідомості та політичної культури громадян, зокрема — молодого покоління. У цих процесах політологія як навчальна дисципліна має надзвичайно велике значення. Йдеться передусім про поширення політологічних знань по вертикалі, тобто про підготовку професійних політиків, парламентаріїв, працівників державного апарату. Не менш актуальною і такою ж складною проблемою є поширення політичних знань по горизонталі: серед найширших верств населення, учнівської і студентської молоді, усіх соціальних груп, партій, рухів і організацій.

2. Дія́льність політи́чна — невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність, якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади. Слід розрізняти політичну діяльність від політичної дії та поведінки.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: