Особистість у політичних відносинах і процесах. Політичні інтереси особи ПОСМРОТРЕТЬ ЕЩЕ

Соціальна активність особистості – це спосіб самореалізації особистістю своєї сутності, розуміння нею своєї сутності, цілей і сенсу життя, показник ступеня соціальної зрілості, сфера самовдосконалення і само становлення особистості як суб’єкта соціальної дійсності. Особистість живе не в абстрактному середовищі, а в реальному соціальному просторі, який дає можливість задовольняти потреби, реалізовувати інтереси. Суспільний лад цього простору, соціальні, економічні і політичні відносини стають визначальним чинником життєдіяльності особистості. Тому особистість завжди прямо або опосередковано включається в політичне життя.

 Становлення особистості як громадянина, формування її політичної свідомості і політичної поведінки , політичної культури відбувається в результаті політичної соціалізації. Говорячи про політичну соціалізацію, маємо на увазі процес, за допомогою якого людина прилучається до певних політичних норм і цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує політичну свідомість і культуру, об’єктивно та суб’єктивно готується до політичної практики (діяльності) і здійснює її протягом усього свого життєвого циклу.

Політична соціалізація триває протягом усього життя. На сьогоднішній день у нашому суспільстві спостерігається підсилення процесів стихійної соціалізації. Масово втрачається довіра до влади, офіційних політичних структур, відмова їх підтримувати, , зневіра в тому, що особиста участь може вплинути на політичний процес. З одного боку, демократичні перетворення посилюють потребу в політичному розвиткові особистості, в її активному включенні до політичного процесу. З іншого зберігається тенденція до відчуження людини від держави і політики.

Характеризуючи ситуацію, яка склалася в суспільстві стосовно політичної соціалізації можна говорити навіть про певний процес десоціалізації, який обумовлює не стільки залучення людини до політики, як відштовхування від неї як від малоефективного засобу виживання. Дослідники виділяють головні фактори, які впливають на процес політичної соціалізації індивіда. Це – власний життєвий досвід, між особистісні комунікації, соціальні інститути, та, як специфічний фактор, ЗМК, які дають можливість кожному скористатися “спільним” досвідом, наданим у вигляді різних форм і змістів.

Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особистості, її здатності знаходити канали участі в соціальній політичній практиці, масштабності впливу та соціальної значущості ролей , які відіграє особа в соціальному і політичному житті.

Політична активність є функціональним проявом особистості в політичній діяльності, яка, в свою чергу, упорядковується самим суб’єктом. Стаючи суб’єктом владних відносин, особистість вибудовує власну систему політичних дій, структуруючи її певним чином, але у відповідності до вимог політичної системи і власної політичної культури.

Політичний інтерес являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і виконання конкретних дій для досягнення їх.

Политическое участие – деятельность частных граждан с целью повлиять на структуры управления, государственную политику. Действия могут быть направлены на поддержание существующей власти, ее структур и политики или же могут быть попыткой изменить что-либо из составляющих либо всю систему.

Политическая реальность предстает перед нами, по крайней мере, в двух ипостасях: во-первых, она существует как взаимодействие государств, партий, других политических институтов, во-вторых, как взаимодействие людей или групп людей со своими специфическими мотивами, целями, результатами, то есть политическое поведение. Разочарование, безразличие или враждебность к политической системе, абсентеизм (отказ или воздержание от участия в выборах) – это тоже варианты политического поведения. Оно, таким образом, может быть не только позитивным, но и негативным.

Можно выделить три основных модели политического участия. В рамках первой модели, все граждане принимают непосредственное участие в принятии решений. Вторая модель предполагает участие рядовых граждан в виде более-менее регулярного акта подтверждения полномочий призванных к руководству групп. Третий тип, элитарный, предполагает еще более значительное сокращение степени участия граждан в политическом процессе. Представьте другие классификации типов политического участия, (например, конвенциональное и неконвенцианальное политическое участие).

Чаще всего граждане участвуют в политике, участвую в выборах или референдумах (последнее реже). Выборы органов власти – непременный признак, атрибут демократии, легитимации любой системы. Они позволяют заменить мирно и законно одних политических лидеров другими.

Выборы - с одной стороны, это механизм, с помощью которого формируются разного рода центральные и местные органы власти, представляющие интересы граждан страны. С другой стороны, это наименее обременительный способ для гражданина высказать свое мнение по поводу политики в стране и повлиять на ход политического процесса.

Выборы осуществляются на основе действующего избирательного права. Сегодня в большинстве стран провозглашено и закреплено в законах всеобщее избирательное право. Но это не означает, что право голоса имеют абсолютно все члены общества. Обратите внимание, какие выборные цензы существуют.

3.Виникнення поняття конфлікт – як соціального явища. Основні теорії походження і особливості політичних конфліктів.

Конфлікт як соціально-політичне явище присутній у будь-якому суспільстві. У реальному житті завжди залишається місце для суперечностей. Певна автономність людини щодо суспільних відносин неминуче спричинятиме конфлікти, у тому числі політичні, а відтак ще довго існуватиме необхідність пошуку механізмів їх урегулювання.

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

 Конфлікт - це повсюдне явище. Кожне суспільство, кожна соціальна група, соціальна спільність в тому або іншому ступені схильні конфліктам. В науці існує спеціальна галузь соціологічного знання - конфліктологія.

Типологія, структура і функції політичних конфліктів. Предметом політичного конфлікту є влада. Люди в своїй діяльності, знаходячись в контакті, будують певну систему взаємостосунків і взаємовпливу, а вона, у свою чергу, перетворюється на піраміду рівнів управління. Вершиною цієї піраміди і є політична влада.

Поняття політичного конфлікту позначає боротьбу одних суб'єктів з іншими за вплив в системі політичних відносин, доступ до ухвалення загальнозначущих рішень, розпорядження ресурсами - словом, за все те, що складає владу і політичне панування.

Політичний конфлікт - це зіткнення, протиборство політичних суб'єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей і поглядів.

Всі політичні конфлікти в суспільстві можна розділити на два основні вигляд: горизонтальні і вертикальні.

1. Горизонтальні політичні конфлікти. В них боротьба за владу і владні повноваження ведеться в рамках існуючого ладу. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупуваннями в правлячій еліті, державою і окремими суб'єктами політики (особою, групою, інститутом) і т.д.

Мета і причини виникнення горизонтальних конфліктів - вдосконалення існуючої системи влади. Наприклад, часткове коректування політичного курсу, зміна неугодних лідерів або правлячої еліти, збільшення або зменшення владних повноважень тих або інших суб'єктів політики і т.п.

Тоталітарний режим влади не визнає ніяких політичних конфліктів і прагне їх не допустити. В демократичній політичній системі горизонтальні політичні конфлікти інституалізовані і певною мірою запрограмовані. Більшість з цих конфліктів носить відкритий характер, наприклад, парламентські дебати, розпуск парламенту і призначення нових виборів, вотум недовір'я уряду, обіг в конституційний суд та ін.

2. Вертикальні політичні конфлікти. В них конфронтація проходить по лінії «влада – суспільство». Різні соціальні шари, класи і етнічні групи в неоднорідній соціальній політичній структурі суспільства займають різні позиції (статуси) і грають різні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада - суспільство».

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: