Політичні кризи, їх типи.

Політична криза — це переломний стан політичної системи суспільства, який виражається у поглибленні і загостренні конфліктів, які мають місце, у різкому посиленні політичного напруження і нестабільності"

 Основою політичної кризи є зміни у співвідношенні сил в уряді, парламенті навколо балансу інтересів, криза може відображати відповідну дезорганізацію, дестабілізацію політичної системи, але і виявити нове співвідношення сил, інтересів, і її (кризи) розв'язка буде означати не що інше, як початок нового етапу суспільного розвитку.

 Внутрішньополітичні кризи можливо вибудувати за ступенем їх глибини і безпеки для суспільної стабільності: урядова криза, парламентська і конституційна кризи.

 Урядова криза. У тих країнах, де кабінет міністрів формується за участю парламенту і на коаліційній основі, часто виникають урядові кризи. Формування уряду на багатопартійній основі створює вірогідність виникнення непорозумінь з наступною відставкою окремих його членів. Парламентська більшість також може виказувати вотум недовіри урядовому курсу і формувати новий кабінет міністрів.

Прикладом урядової нестабільності є Італія, де практично кожен рік змінюється кабінет міністрів. Досить часто це має місце і в Україні.

 Внутрішньо парламентські конфлікти проявляються у формі політичної боротьби різних фракцій, між парламентом і урядом, між парламентом і президентом, між парламентом і групами тиску чи у формі протистояння палат парламенту (у двопалатній системі).

Конституційна криза, з точки зору її функціональної ролі, є сигналом, проявом послаблення державності і виникнення суперечностей у соціальному і політичному ладі країни. Ця криза не виникає несподівано або випадково. їй передують конституційні конфлікти, причини яких вельми різноманітні. Це можуть бути і конфлікти, породжені внутрішніми суперечностями самої конституції, її недосконалістю, неточністю формулювань і т.п. У таких випадках вдосконаленню конституції слугує тлумачення її' статей Конституційним Судом, або внесення в неї поправок парламентом. Друга група конституційних конфліктів — це конфлікти органів державної влади з конституцією; намагання обійти конституційні норми, внаслідок політичного розрахунку або через правову неграмотність.

 Прикладом може бути розвиток конституційної кризи на початку 90-х років у Югославії (вимоги Словенії і Хорватії щодо перетворення країни у федерацію). Радянський Союз, а потім Росія у 90-х роках пережили декілька конституційних криз. Конституційною кризою можна вважати Біловезьку угоду у грудні 1991 року, яка призвела до розпаду СРСР. Політологи (навіть російські!) вважають конституцію Російської федерації "конституцією громадянського конфлікту".

 Особливою формою політичних криз є революція, контрреволюція, повстання, путч, війна тощо.

 Найбільш типовими для перехідних суспільств є такі кризи:

 — криза ідентичності, яка викликана суперечностями, пов'язаними з відмовою від старих і пошуком нових систем цінностей, ідей, символів. У багатьох країнах яайтиповішим способом вирішення кризи ідентичності стала апеляція правлячих еліт до популізму, націоналізму, звернення до історії цього народу або заклик до модернізаційного ривка у майбутнє;

 — криза розподілу матеріальних і духовних благ. Початок переходу до ринку не гарантує одночасного зростання добробуту всіх верств населення. Ресурси для здійснення економічної модернізації шукають всередині суспільства, а це вимагає зміни стандартів і способів розподілу. Наприклад, політика, спрямована на стабілізацію економіки і боротьбу з інфляцією, вимагає упорядкування соціальних витрат держави і скорочення нерентабельного сектору економіки, що не може не відбитися на життєвому рівні населення;

 — криза легітимності породжується розчаруванням частини населення "курсом реформ". Це знижує соціальну базу підтримки політичної еліти, з якою асоціюються реформи;

 — криза участі зумовлена тим, що процеси лібералізації сприяють розширенню включення громадян у політичні процеси і легальному прояву різних ідеологічних течій. Нові політичні інститути, що народжуються (законодавчі органи, партії, місцеве самоврядування) не завжди бувають підготовленими до того, щоб виразити різноманітність цих інтересів. У деяких випадках інституціональні способи вираження запитів населення підмінюються мітинговою стихією. Іншим проявом кризи участі, навпаки, є політична пасивність населення;

 — криза проникнення, яка проявляється в декількох аспектах:

 • у втраті єдності темпів змін у різних суспільних сферах;

 • у зниженні ефективності рішень центральної влади через розбіжності реальної політики і проголошених завдань;

 • у розбіжності процесів перетворень у різних регіонах країни.

 Політична практика посткомуністичних країн, можливо, породить нові форми політичних конфліктів та криз.

*Фракция  — группа членов одной партии в парламенте, а также особая группировка внутри партии, имеющая собственную идейную и организационную платформы, отличающиеся от основной политической линии и текущих установок партии.

* ВОТУМ (лат. votum - желание, воля) - мнение или постановление, выраженное или принятое большинством голосов избирательного корпуса или представительного учреждения.

 

Білет №6

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: