Принципи проектування графічних засобів

Сучасному стану картографічного оформлення карт передував великий досвід графічного відображення місцевості. Стародавнім картам була властива висока художня майстерність виконання. Картинне зображення надавало картам гарну наочність, простоту сприймання, переконливість.

Вигляд картографічних творів, їх естетичність, функції змінювались на протязі всього існування картографії. Стиль зображення змінювався і відповідав певному історичному періоду, концепціям та науковим і практичним інтересам. Як і в давні часи, так і сьогодні на картографічних творах, в певній мірі, відбивається індивідуальність картографа-митця. У період середньовічного розквіту картографії, карти сприймалися як витвори мистецтва й мали розкішне декоративне оздоблення. З часом з’являється потреба не лише прикрашати картографічні твори, але й надавати їм більше інформативності, доповнюючи зміст. Особливо з розвитком військової справи підвищилися вимоги до геометричної точності відображення місцевості, удосконалення способів зображення об’єктів важливих для військових маневрів. При цьому послаблюється інтерес до пишноти й розкішності оформлення карт та зростає шаблонність з технічним підходом оздоблення. На сучасному етапі бурхливого розвитку комп’ютерних технологій, є можливість поєднати дві найважливіші властивості карт – їх високу точність та наочність. Основна мета постає в намаганні досягнення внутрішньої єдності змісту та зовнішнього оформлення. І тут постає проблема у надзвичайному захопленні картографами технічними й технологічними можливостями сучасної техніки нехтуючи традиційними правилами та вимогами до картографічних творів, як до високохудожніх творів.

Розвиток тематичного і комплексного картографування сприяв вдосконаленню прийомів та методів зображення, підвищенню наочності у сприйнятті образотворчих засобів. На протязі багатьох років розвивали цей напрямок відомі картографи К.О.Саліщев, А.В.Востокова, І. П.Заруцкая, О.О.Лютий Л.О.Ушакова та інші. Серед картографічних творів які є взірцем високого професійного виконання, слід назвати: «Большой Советский атлас мира» (1937), Атлас Кубійовича (1937), «Атлас природных условий и ресурсов» (1976), серія стінних карт для вищої школи (1950 – 1955) та інші.

Відображення явищ реального світу мовою графіки, тобто графічна побудова систем знаків (розміщення, комбінація, перекриття тощо), базується на певних правилах, які забезпечують логічність та ясність картографічного образу, компактність, гармонічність, що в сукупності надає оптимальну наочність і читаність зображення. Застосування комп’ютерних технологій при оформленні карт має дві сторони: творчу і технічну. Творча сторона передбачає розробку нових зображувальних засобів, розширення можливостей оформлення картографічних творів. Технічна сторона базується на застосуванні способів і прийомів, які підвищують якість відтворення образотворчих елементів. При цьому, творча і технічна діяльність повинні опиратися на правила традиційної картографії доповнюючи і поглиблюючи ці знання, а не заперечуючи їх.

Використання комп’ютерних технологій дозволяє відтворювати будь-які зображувальні засоби, а також збагачувати їх зміст новими позначеннями. Досвід досліджень та проектування систем картографічних знаків дозволяє стверджувати, що будь-який графічний засіб відображення інформації повинен пророблятися не лише в плані вузької функціональної задачі з метою передавання конкретного змісту, але й як об’єкт естетичного сприйняття. Серед властивостей знаків доцільно виділити їх художність, виконання і композицію. Ці переваги інформаційних засобів у значній мірі визначають ефективність сприйняття людиною інформації, а також емоційне відношення до об’єкту. Так, позитивний фон виконаний в теплих тонах є додатковим мотиваційним стимулом ефективного сприйняття інформації.

Перелік прийомів комп’ютерного створення графічних засобів, що є в розпорядженні картографа надзвичайно великий. Багато з яких є можливість імпортувати з інших картографічних джерел і з різних галузей знань в незмінному вигляді або з подальшим обробленням. При цьому широко застосовують певні розроблені композиційні засоби, такі як, метр і ритм, контраст і нюанс, пропорції, масштаб, колір і фактура, що дозволяє досягти високої наочності й виразності графічних інформаційних засобів. Всю роботу над створенням окремого умовного позначення можна розділити на два етапи: 1) компоновка графічних засобів знаку; 2) художньо-композиційне рішення.

Взагалі терміном компоновка позначають роботу, що направлена на досягнення функціональної доцільності засобу подання інформації. Компонувати означає складати ціле з частин. На відміну від компоновки, композиція направлена на забезпечення високого художнього рівня цього засобу. Композиція є будова, співвідношення і взаємне розташування частин. У відповідності з цим термін “компоновка” частіше вживається стосовно техніки, а “композиція” – в мистецтві й художньому конструюванні.

У картографії оперують терміном “компоновка” коли йдеться про розташування складових частин карти на аркуші. Стосовно створення картографічного знаку й розміщення його на карті доцільно говорити про компоновку і композицію. Компоновка умовного знаку з різних графічних засобів відповідає першому етапу створення знаку. На другому етапі відбувається художньо-композиційне осмислення знаку, спочатку окремо від картографічного зображення, а згодом, і відносно карти в цілому. На цьому етапі можуть вноситися певні корективи стосовно художнього виконання знаку. Тому на початку розробки знаків необхідно враховувати ряд чинників, які можуть значно змінити умовний знак, це такі загально відомі чинники, як призначення, масштаб, тип карти.

Загалом при проектуванні графічних засобів необхідно дотримуватись ряду принципів: лаконічності, узагальнення й уніфікації, акценту на основних змістовних елементах, автономності, структурності, стадійності, асоціацій і стереотипів. Взагалі під графічними засобами подання інформації розуміється не лише умовні знаки карти, але й таблиці, графіки, діаграми, пояснювальний текст і сама карта.

Принцип лаконічності. Графічний засіб подання інформації, будь-то карта, умовний знак, графік, діаграма, таблиця тощо повинен містити лише ті елементи, які необхідні для надання читачу інформації, тобто точного розуміння його значення і з формуванням певного відношення до образу. Необхідний зоровий акцент на основних елементах досягається шляхом виключення зайвих деталей, які затіняють або захаращують їх, а не лише за рахунок посилення впливу на читача головних елементів надаючи їм великих розмірів, інтенсивності кольору, яскравості тону й ін. Не має сенсу привертати увагу читача до головних елементів, якщо вони оточені зайвими, не відповідними їм подразниками, які заважають сприйняттю головного.

Принцип акценту на основних змістовних елементах. На графічних засобах відображення інформації слід виділяти розміром, формою, кольором в першу чергу ті елементи, які найбільш суттєві й несуть найважливішу змістовну характеристику. У деяких випадках можливе порушення пропорцій в бік збільшення вагомих елементів або навпаки зменшення несуттєвих.

Принцип автономності. Якщо графічний засіб передає відносно автономне (самостійне) повідомлення, то його слід відокремлювати й чітко відмежовувати від інших частин. Наприклад, графіки і діаграми на вільних місцях карти не повинні стискати і забивати основне картографічне зображення, вони повинні бути розташовані так, щоб було достатньо вільного місця, в мистецтві це називають “достатньо повітря”. Інколи вдаються до розбиття складного графічного засобу на окремі прості зображення, що значно полегшує сприйняття та розміщення. Так, можна розбивати складні графіки з відображенням багатьох показників на ряд простих.

Принцип структурності. Кожна автономна частина комплексу засобів повинна мати чітку, легко сприймаючу і диференційовану від інших структуру, що відображає характер кожного об’єкта. При цьому не слід використовувати однакові графічні прийоми структурування для різних за змістом і за характером об’єктів.

Принцип стадійності. Для друкованої графіки практично не можливо застосувати метод часового розподілу інформації, але є певні прийоми і методи відображення об’єктів і явищ у динаміці. Що стосується послідовності подання інформації необхідно намагатися викласти матеріал по ходу його послідовного сприйняття. Наприклад, на карті не повинні графіки і діаграми своїм розташуванням перекривати і закривати легенду карти, так само розміщення і перекриття умовних знаків повинно відповідати послідовності їх викладення у легенді карти.

Принцип асоціацій і стереотипів. При створенні графічних засобів подання інформації важливо враховувати стійкі, звичні асоціації між символами, позначеннями та об’єктами і явищами які вони передають. У картографії широко застосовують цей принцип при проектуванні системи умовних позначень. Однак, необхідно враховувати що занадто натуралістичне, детальне зображення зовнішнього вигляду об’єктів фіксує думку спостерігача на зовнішній подібності і заважає сприйняттю більш суттєвих, з точки зору поданої інформації, ознак даного об’єкта. Через те, натуралістичне подання умовних знаків рідко зустрічається на науково-довідкових картах, але широко використовується на туристичних, учбових і картах для дітей.

Після попередньої компоновки графічного засобу йде його художньо-композиційне відпрацювання. Оскільки художня композиція є завершальним етапом створення графічного інформаційного засобу, результатом має бути кінцеве рішення, яке відповідає вимогам, що ставляться перед засобом подання інформації: функціональним (змістовним) і естетичним. Досягнення такого результату можливе лише за умови єдиного безперервного процесу від компоновки графічного засобу до його композиції. Продовжується комплексна робота, однак, акцент зміщується на художньо-композиційне рішення проблем. Вирішення яких не повинно відбуватися за рахунок пригнічення функціонально-змістовних характеристик, а навпаки повинно сприяти сприйняттю головних елементів, підкреслюючи їх особливості.

У кожному конкретному випадку в залежності від специфіки створюваних графічних засобів, їх призначення, тематики, складності й масштабу художня виразність може трактуватися й оцінюватися по-різному. Однак, можна виділити ряд композиційних закономірностей і прийомів, які в цілому залишаються незмінними, складаючи основу композиції різноманітних графічних засобів подання інформації.

По-перше, це універсальна для всіх видів графічних засобів вимога чіткої відповідності композиційного рішення, форми графічного інформаційного засобу його функціональному призначенню, змісту інформації, що відображається. При цьому саме композиційне рішення повинно бути цілісним, гармонійним. Для досягнення цих якостей композиції застосовують спеціальні засоби гармонізації – симетрія і асиметрія, метр і ритм, контраст і нюанс, масштаб, узгодження частини і цілого, акцент (наголос), пропорції – детально розроблені в теорії архітектурної композиції й образотворчому мистецтві. Завдання полягає в пристосуванні їх до специфіки проектування й складання картографічних творів.

На початковому етапі відпрацювання композиційного рішення необхідно визначити ціле і його основні частини. Згодом узгодити ієрархію частин і деталей за їх важливістю для організації сприйняття читачем, вибрати головний композиційний центр. Стосовно визначення цілого і його частин, узгодження послідовності подання показників на карті основна робота проводиться на етапі створення легенди, розробки класифікацій. На карті умовними знаками подаються показники, що розкривають зміст, у послідовності їх викладення в легенді. На сучасних електронних і комп’ютерних картах це досягається завдяки пошаровій побудові зображення. Перший показник легенди відповідає верхньому шару карти.

Вибір головного композиційного центру залежить від змістовного навантаження й специфіки відображення характеристик, а також від способу картографічного зображення. Так, для більшості природних явищ за композиційний центр обираються пункти стаціонарних спостережень, для соціально-економічних явищ, це як правило центри адміністративно-територіального поділу.

Важливою умовою завершеності композиції є врівноваження його частин відносно головного центру. Пошук рівноваги може бути за рахунок симетричних або асиметричних композицій. За наявністю симетрії завдання композиції не викликає складностей, лише необхідно враховувати, що більше семи предметів перестає фіксуватися спостерігачем. Гармонійність асиметричної композиції графічного засобу може бути досягнута за рахунок зорової рівноваги неоднакових за структурою, формою і розмірами частин по відношенню до чітко вираженої вісі або центру композиції. Рівновага асиметричних графічних композицій деколи досягається концентричним розташуванням елементів навколо єдиного центру.

Око спостерігача в процесі пошуку необхідних елементів відображення й простеження закономірностей або тенденцій здійснює не хаотичні, а впорядковані рухи, що складаються із звичайних найбільш простих елементів – горизонтальних або вертикальних зміщень, кількість яких повинна бути мінімальною. Компонуючи графічні засоби, слід враховувати особливості біомеханіки ока, зокрема, слід враховувати властивість найбільш легкого і швидкого горизонтального руху та менш швидкого вертикального та інших.

Наступні прийоми гармонізації зображення – метр і ритм. У теорії композиції відомо два види закономірної повторюваності елементів – метрична і ритмічна. Часто виникає задача розміщення великої кількості подібних за формою елементів: точок, ліній, різних геометричних фігур тощо. Необхідно обрати певну закономірність у розміщенні повторних елементів, яка б об’єднувала їх в єдиний комплекс. Метрична повторюваність базується на рівномірному чергуванні одного або декількох елементів. При великій кількості графічних елементів метр призводить до монотонності. У цьому випадку доречно використати інший вид повторюваності – ритм. У доповненні до простого метру ритм передбачає закономірні зміни деяких характеристик: відстаней між елементами або кількості їх в групах, форми і розміру елементів і ін. Якщо окрім пауз (відстаней) ввести акцент, тобто посилення певних елементів, то це зробить ритм більш чітким. Важливо, щоб ритм був чітко сприйнятим зорово. Відчуття ритму може бути створено не тільки особливим розміщенням, але і закономірностями світло-кольорового співвідношення. Метр і ритм широко застосовують для відображення об’єктів і явищ у динаміці із закономірно змінними інтервалами. Завершеність ритмічного ряду залежить від того, як “зупинений ритм”, тобто від кінців ряду, який не можна просто обривати. Загалом ритмічний ряд повинен бути завершеним як ліворуч так і праворуч.

Обрамлення поверхні, що відображається залежить від необхідності концентрації уваги на засобі, як самостійному, замкненому об’єкті. У випадку коли графічний засіб відображає повну, закінчену інформацію про об’єкт або явище, то його чітка обмеженість є логічною. Наприклад, графік для певного регіону, що включає ряд областей. Навпаки, якщо об’єкт є частиною декількох елементів, дані про які повинні сумуватися або використовуватися по черзі, то композиція повинна надавати можливість легко переходити від одного до іншого елементу, постійно відчуваючи зв’язок з ними. Наприклад, ряд графіків зміни температур повітря за місяцями.

Важливими композиційними чинниками є контраст і нюанс. В теорії композиції під контрастом розуміють різко виражені відміни між однорідними властивостями елементів (розмір, колір, характер розташування, освітленість, фактура тощо). Відповідно під нюансом розуміють незначні відміни між однорідними властивостями. Необхідна ступінь відміни, частіше визначається функціональним призначенням об’єкту чи його певних елементів. Однак, не завжди функціональне обґрунтування нюансу і контрасту достатньо для досягнення відповідного естетичного ефекту.

По-перше, нюанс і контраст не повинні заперечувати іншим композиційним прийомам. Наприклад, кольоровий контраст між фоном і позначеннями певних об’єктів допомагає підкреслити останні як композиційні і змістовні центри. Контраст при цьому має бути суттєвим і зорово сприйнятим користувачем.

По-друге, нюанс і контраст можуть переходити один до одного, що надасть зображенню динамічності. Важливо разом із контрастом використовувати і нюанс, що надасть виразності зображенню. Прикладом є спосіб поступового зменшення (збільшення) кольорового тону між двома контрастними об’єктами.

Одною із важливих композиційних оцінок є масштабність графічного засобу. Збільшення або зменшення елементів повинно бути пов’язаним із загальним розміром зображення. Надто збільшені позначення “забивають” фон і призводять до штучного перевантаження, і навпаки надзвичайне зменшення викликає відчуття меншовартості об’єктів.

Розробляючи теорію і методи художнього проектування і оформлення картографічних творів необхідно залучати засоби традиційної і комп’ютерної графіки. Художнє проектування карт повинно задовольняти загальні вимоги дизайну, до яких відносяться виразність змісту, форми, композиції, висока естетична якість. Для досягнення гармонійності зображення необхідно враховувати основні принципи проектування графічних засобів, компонування і художньо-композиційне рішення, використовуючи ряд художніх прийомів, які підкреслюють специфіку стиля картографічного твору.

 

Контрольні запитання й завдання

1. Назвіть форми подання інформації.

2. Які є комунікативні можливості графічної мови?

3. Що називають словником форм?

4. Що називають граматикою простору?

5. Що називають плоским простором?

6. Що таке багатопланове зображення?

7. Що називають неперервним простором?

 

 

 

 

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: