Зовнішнє оформлення атласів

Оформлення атласу як особливого картографічного твору має свою специфіку, яка є близькою до оформлення книги. Загальний тип атласу визначає формат, вид збрушування, обкладинку, суперобкладинку, форзац, титульні аркуші атласу і його розділів. У сукупності вони створюють індивідуальний стиль атласу, своєрідність його зовнішнього вигляду. Проектування загального оформлення атласів обумовлюється призначенням, тематикою та колом споживачів.

Розглянемо особливості зовнішнього оформлення за названими елементами. Формат атласу встановлюють в залежності від:

- масштабу основних карт, які займають площу на аркуші;

- конфігурації району картографування;

- співвідношення його протяжності за широтою і довготою.

Приймаються до уваги зручність роботи з атласом за столом, у полі, мандруванні. Вибір формату пов'язаний з урахуванням стандартних розмірів картографічного паперу (по ширині – 70, 80, 90, 120 см).

Масштаби карт, площа аркушу паперу і конфігурація районів картографування настільки різна, що стандартизація форматів атласу нездійсненна. Настільні атласи можуть мати великі й середні формати, розміри великих атласів приблизно 55х80 см, середніх – 30х45 см у розвороті. Для масового використання проектуються малі формати атласів (книжкові, кишенькові), наприклад, Малий атлас світу, 1982 формат 19х24 см, або Географічний атлас світу,1987 10х15 см у розвороті.

Важливим є співвідношення сторін атласу. Кращі пропорції забезпечують співвідношення довжини і широти в розвороті 2:3, 3:4, 4:5; пропорції 2:1 в складеному вигляді (тобто в розвороті квадрат) набуває неестетичної форми. Менш вдалі й незручні для роботи сильно витягнуті по ширині формати, наприклад, Атлас Целинного края має формат 32х100 см в розвороті.

Збрушуруваня атласів є різним. Атласи видаються у вигляді альбомів, у розбірних оправах, коробках-футлярах, у папках із незброшурованими аркушами або зброшурованими в блоках сфальцованих аркушах. Атласи видають також незброшурованими у вигляді окремих аркушів, що полегшує їх розповсюдження, але утруднює їх зберігання. Конструкції переплетення залежать від умов роботи з атласом, об’ємом і розміром аркушів. Частіше за все атласи видають зброшурованими по типу альбомів.

При великих форматах роблять зброшурування аркушами, складеними навпіл, де карти основного масштабу розраховані на дві сторінки – розворот аркушу. На лицевій і зворотній сторонах (по ½ аркуша) розміщують карти більш дрібного масштабу. В окремих випадках допускають друкування карт більшого розміру на звороті першого і лицевій стороні другого аркушу, але в цьому випадку картографічне зображення розділяється білою смугою по середині аркушу. В деяких великих по формату атласах (атлас світу) карти розміщують на одній стороні аркушу здвоєного розміру (рівного розвороту з клапаном). При цьому зворотня сторона на зайнята картами, наприклад, як в атласі «Природа и ресурсы мира» (1999).

При малих форматах робиться зброшурування цілих не зігнутих аркушів, що полегшує компоновку карт атласу.

Атласи в розбірних оправах, коробках-футлярах і папках більш зручні у використанні (при співставленні легенд, сумісному вивченні карт), але не надійні у відношенні довготривалої їх збереженості.

Зброшурування буває жорстким, яке добре зберігає карти від пошкоджень, або м’яким, еластичним із паперового або пластичного матеріалу. М’яке зброшурування легке та зручне у використанні, але менше захищає карти від пошкоджень. Зброшурування оклеюють різним матеріалом (папером, коленкором), від якого залежить не тільки міцність і зовнішній вигляд, але і характер художнього оформлення, а також техніка виконання. Паперове покриття забезпечує широкі технічні можливості в оформленні, простоту відтворення, використання кольорів, але є і негативна сторона – недовговічність. Збереженість зброшурування підвищується дякуючи покриттю прозорою плівкою, при цього художнє оформлення набуває більшої яскравості та насиченості. Застосування інших технічних матеріалів призводить до обмеження фарб і в оформленні (одна-дві), тому художник широко використовує фактуру та колір матеріалу.

Обкладинка створює перше враження про атлас. В її художньому оформлені (дизайні) важливий визначений стиль, рекламність. В оформленні обкладинки часто відображується змістовна сторона, тобто специфіка району картографування:

- господарська направленість;

- історизм;

- національні особливості;

- географічне положення;

- ландшафтні особливості.

В якості зображувальних засобів застосовуються:

- шрифти (набірні та художні);

- символічні;

- герби, емблеми;

- орнамент;

- фотографії (фотомонтажі);

- колір і фактура обкладинки.

Головне в оформленні обкладинки - назва атласу. Назва може відображати:

- класифікацію за територіальною ознакою (Атлас світу, атлас России);

- вказувати на його тип за змістом та охопленням території за адміністративною належністю (Атлас штату Іллінойс).

Ці різні смислові відтінки накладають відбиток на вибір типу шрифту, розміру, кольору. Дизайнер має великий арсенал шрифтового різного рисунку, розміру й кольору в сполученні з додатковими зображувальними засобами. Використання набірних шрифтів надає назві чіткості, стрункості, геометричної правильності. Назва розміщується симетрично відносно центральної осі обкладинки.

Набірний шрифт добре сполучається з такими декоративними елементами, як герб, орнамент. Така чітка організована композиція створює враження логічності, статичності. Набірні шрифти найбільш вживані для загальногеографічних, військово-історичних атласів. Але постійне застосування набірних шрифтів створює деяку обмеженість оформлення й одноманітність, особливо для комплексних атласів, призводить до втрати індивідуальності оформлення різних видань.

Більш широкі можливості дає застосування художніх шрифтів, які самі є декоративною прикрасою і добре сполучається з різнобічними рисунками і символічними зображеннями. Художні шрифти створюють визначену свободу розміщення назви на обкладинці. Назва атласу може підкреслюватися додатковими зображувальними прийомами. Наприклад, контур о.Сахалін у верхньому лівому куті на обкладинці атласу Сахалінської області.

Велику смислову і естетичну роль в оформленні обкладинки мають символічні зображення та емблеми, зокрема, рисунки, які підкреслюють господарську направленість області, наприклад, нафта та ліси Західного Сибіру (Атлас Тюменської області, 1976) або зображення колосу жовтим (золотистим) кольором на обкладинці Атласу Кустанайської області (1963). В якості символізуючого засобу можна використовувати також покриття обкладинки та його фактуру, наприклад, блакитно-синій колір обкладинки Геолого-геофізичного атласу Індійського океану (1975) який символізує море, а фактура матеріалу імітує рух хвилі. Другий приклад – блакитний та синій колір обкладинки Сахалінської області (1967) (колір моря) в сполученні з серебристим силуетом острову і контурами островів які прилягають, вказує на особливості географічного положення області.

В оформленні обкладинки з паперовим покриттям широко використовують рисунки, фотографії та фотомонтажі, що є характерним для комплексних атласів широкого використання (навчальних, краєзнавчих, науково-популярних). Це вводить читача в його зміст, відображаючи в рисунках, і особливо в фотомонтажах, природу, господарство, культуру, історію краю або області.

Суперобкладинка має захисне і рекламне призначення - привертати увагу споживача. Вона виконується в яскравому декоративно-художньому стилі, що досягається насиченістю кольорів, умовністю зображувальних елементів, контрастністю їх масштабних відношень. Приклади такого оформлення: Атлас поверхні Венери (1989), де відображено яскраве, контрасне зображення поверхні планети із силуетом Венери; Географічний атлас Росії (1997) з панорамою російського ландшафту.

Оформлення суперобкладинок може мати пізнавальний зміст, наприклад, відображати особливості рельєфу території, що картографується, (Атлас Народної Республіки Болгарії, 1973), використовуючи пластичні способи зображення (фоторельєф, відмивка). Така суперобкладинка має високі естетичні переваги. На суперобкладинці розміщується назва атласу, а поверхні, звернені всередину атласу (клапани), використовуються для анотацій, присвят, відомостей про видання наступних випусків.

Форзац пов’язує блок карт з палітуркою і не завжди є об’єктом уваги картографа-художника. Але більшість вітчизняних та зарубіжних атласів використовують цю вільну поверхню для присвят, інформаційних відомостей, емблем, художніх рисунків і інших зображень. Наприклад, в Атласі сніжно-льодових ресурсів (1997) на форзаці подано перспективним рисунком різні типи гірських льодовиків; в Атласі офіцера (1974) – прапори всіх держав світу. Оформлення форзаца ніби оживляє атласи, особливо популярні. Стиль декоративного оформлення узгоджується з обкладинкою, не повторюючи її композиції. Форзац може бути виготовлений із кольорового паперу або паперу з фактурою. Вибір кольору залежить від загального стилю оформлення. Інколи на форзац наносять карти-схеми, які відкривають атлас.

Титульна сторінка, якою зазвичай відкривається атлас, за змістом включає назви організацій, які підготовили атлас, видавництво і місце видання. Основа вдалого оформлення титульного аркуша є в правильному композиційному і декоративному вирішенні складових елементів. Назва атласу на титульному аркуші зазвичай відповідає назві на обкладинці за рисунком шрифту, але композиція може бути іншою, змінені також розміри шрифта, співвідношення інтервалів між рядками. Найбільш поширеною на титульних аркушах є симетрична композиція всіх елементів. Текст титульного аркуша (за виключенням назви) подається зазвичай набірним текстом. Їх розмір залежить від формату титульного аркуша. В капітальних атласах для аркушів великого формату (приблизно 35+55 см) розмір шрифту для назви встановлюється 2,5-3,0 см по висоті, а для інших текстових пояснень – 0,5 см. У залежності від кількості цих пояснень ї їх взаємної композиції використовується декілька розмірів і також видів шрифтів. Декоративність оформлення титульного аркуша підвищується за рахунок застосування другого кольору для назви, зміщення композиційних вісей в ту або іншу сторону, розміщення лаконічних рисунків, символічних зображень або оформлення титульних аркушів на кольоровому фоні.

Титульні аркуші розділів виділяють тематичні або територіальні (в атласах світу) групи карт, що створює зручність при роботі з атласом, полегшує і спрощує пошук потрібної теми або району картографування і в той же час слугує засобом його оздоблення, надаючи атласу своєрідного художнього стилю.

Існують різні форми титульних аркушів. У ряді атласів вони представляють собою спускові смуги  (вільна верхня частина аркуша за рахунок зміщення карти вниз), які вказують назву розділу. В такому випадку назва розділу виділяється розміром шрифту, його рисунок узгоджується зі шрифтовим оформленням атласу в цілому. Титульні аркуші розділів розміщують на окремих аркушах. Їх оформлення є різнобічним.

Найбільш простий підхід до оформлення – вказування лише назви розділу набірними або художніми шрифтами зазвичай великого розміру на білому фоні або кольоровій підкладинці. Зокрема, в Атласі «Природа и ресурсы мира» 1999, титульні аркуші розділів оформлюються на різних кольорових підкладинках, на яких набірним шрифтом вказується назва розділу, а в нижній частині аркуша – прізвища авторів, редакторів, консультантів. Титульний аркуш, який не має художніх елементів, створює враження одноманітності та пустоти.

Багато атласів містять титульні аркуші з художнім оформленням, який відповідає темі розділу і підкреслює загальний композиційний та декоративний стиль атласу (Атлас Таджицької РСР, 1968, Атлас Забайкалля, 1967). У якості зображувальних засобів для їх оформлення використовуються різні гарнітури шрифтів, які символізують стилізовані рисунки, фотографії, декоративні кольорові полоси.

На деяких титульних аркушах планові та перспективні фотографії в сполученні з художніми шрифтами доповнюють декоративними смугами, причому колір шрифту і смуги символізує тематику карт (блакитний – для розділу «Поверхневі води», зелений – «Рослинність» і ін.). Титульні аркуші, які не мають фотографій, оформлюють на кольорових підкладинках, колір яких також символізує тематику розділу.

Титульні аркуші розділів є не у всіх атласах. Вони часто відсутні в загальногеографічних атласах з єдинообразною тематикою карт, а також в атласах, невеликих за об’ємом і тематикою (наприклад, навчальних, науково-популярних). Титульні аркуші виправдовують себе в капітальних атласах (у більшості випадків комплексних), які мають велику кількість карт, які об’єднуються в тематичні розділи природних та соціально-економічних явищ.

У проекті загального оформлення виділяються тексти, різнобічні за змістом (описові, методичні, рекомендаційні, пояснювальні). Оформлення тексту направлено на зручність і легкість його читання. При цьому важливим є:

- характер розміщення тексту (в один, два або три рядки);

- вибір шрифтів і їх розмірів для рубрикації розділів, підрозділів, окремих карт;

- застосування художніх елементів для виключення монотонності і одноманітності читання.

Оформлення текстів пов’язане з їх загальним розміщенням в атласі. У практиці створення атласів тексти розміщують на початку і в кінці атласу, розділів, карт. Різниця в компоновці тексту залежить від призначення атласу, контингенту споживачів, об’єму змісту і технічних можливостей видання.

В атласах, які призначені для широкого кола читачів, тексти бажано розміщувати перед картою або на початку розділу. В цих аталасах вони носять в основному описовий характер, знайомлять читача насамперед з об’єктом картографування, його особливостями розміщення, тобто допомагають у наступному вивчені карт (Атлас Британской Колумбии,1956; Атлас Цілинного краю, 1964). Такі тексти доцільно супроводжувати ілюстраціями, що в науково-довідкових атласах є доповненням і завершенням у вивченні змісту карт або розділів. При цьому найбільш раціонально розміщувати текст після карти і в кінці розділу, що створює завершену композиційну побудову розділу в цілому.

Важливо сторона оформлення – вибір пропорцій смуги набору та полів. При форматі атласу, близькому до квадрата або прямокутника, витягнутого по горизонталі, текст, набраний в одну смугу, буде незручним для читання. Доцільно його розбити на дві або три смуги, а також збільшити поля та інтервали між ними. Цілісне і врівноважене сприйняття створює раціональний вибір розміру полів, зокрема, верхнє поле сторінки роблять трішки менше нижнього, а бокове ліве – менше, ніж поле в обрізки аркуша.

Вибір шрифтів для заголовків і підзаголовків різних категорій, а також інтервалів між текстами і заголовками обумовлює загальну композиційну побудову тексту. Для заголовків зазвичай застосовують набірні чіткі шрифти, вони наочні й легко сприймаються читачем. Тексти можна друкувати на кольорових підкладинках, де колір символізує тематичний зміст карти або розділу, що підвищує естетичні якості атласу.

 

⇐ Предыдущая31323334353637383940Следующая ⇒

Поделиться: