Види та способи набуття права власності у Стародавньому Римі.

Право власності на ту чи іншу річ може виникнути в конктретної особи різними способами: особа виготовила річ самостійно, придбала її за допомо­гою купівлі-продажу, освоїла землю, яка до того нікому не належала та ін. Усі способи набуття права власності римське право поділяло на первинні і похідні. Первинними називається такий спосіб набуття, за яким право влас­ності виникає вперше або проти волі колишнього власника (наприклад, під час конфіскації, реквізиції та інших примусових переміщеннях власності). Похідний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право влас­ності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною згодою і бажанням. Давнішим способом набуття права власності був первинний:

1. Заволодіння (occupatio). Згідно з римським правом, річ, не вилучена з обороту, але яка не має власника, надходить у власність того, хто її перший захопить (primo occupanti) з метою собі привласнити. Це могли бути як рухомі, так і нерухомі речі. Такий спосіб набуття права власності виник, очевид­но, тоді, коли були ще не освоєні землі, ліси та ін. Власником вважався той, хто перший почав їх обробляти

2. Давнісне володіння (usucapio). За визначенням римських джерел давнісне володіння зумовлює набуття права власності шляхом володіння, яке продовжувалося протягом визначеного законом часу. Умови набуття права власності за давністю володіння в кінцевому підсум­ку визначалися так: а) володіння повинно спиратися на законну основу: купівля-продаж, дарування, придане та ін; б) добросовісність володільця, який придбав річ, не знаючи що вона крадена, а продавець видав себе за власника. Добросовісність потрібна була тільки на момент придбання; в) володіння по­винно бути безперервним у межах установленого часу. Шляхом давнісного володіння право власності набувається в повному обсязі. Однак не могли бути придбані за давністю речі крадені, захоплені силою, одержані шляхом обману, спірні межі тощо. Уложення Юстиніана ввело також екстраординарну (над­звичайну) давність тривалістю тридцять, а іноді і сорок років.

3. Переробка речі (специфікація). Цим терміном позначається створення з

чужого матеріалу нової речі для себе, наприклад, виготовлення вина з чужого винограду, вази з чужого металу тощо.

Похідні способи набуття права власності. Кількість таких способів була досить велика. Зі спливом часу частина з них повністю сходила із сцени, на­томість з'являлися нові, ще інші, зберігаючись у цілому, змінювалися у своєму конкретному змісті.

Головною правовою формою похідного набуття є договір, зокрема до­говір купівлі-продажу, позики, міни, дарування, застави. У всіх цих випадках перехід права власності від однієї особи до іншої відбувається за їх волевияв­ленням, право власності набувача ґрунтується на праві власності відчужувача.

Відомий, ще один спосіб припинення права власності - це вилучення речі з обороту, наприклад включення приватної землі до складу державної. Особли­вістю цього способу було те, що тут власність не переходила від однієї особи до іншої, як у випадку відчуження. Вилучення речі з обороту було причиною припинення прав колишнього власника.

Види набуття прав власності:

1) Mancipatio — урочистий обряд передачі права власності на res тапсірі, що вчинявся у присутності п´яти свідків — повнолітніх римських громадян і вагаря шляхом виголошення спеціальної формули. Дійсність угоди не залежала від фактичної передачі речі, досить було вже одного обряду.

2) Traditio застосовувалася для передачі права власності на res пес тапсірі. У цьому разі відбувалася проста передача речі у фактичне володіння іншої особи, поєднане з висловленням волі передати їй право власності на цю річ.

3) In jure cessio — цей спосіб передачі права власності міг бути використаний щодо res тапсірі і res пестапсірі. Сутність його полягала у фіктивному судовому спорі, в якому набувач заявляв про свої права на річ, а відчужувач визнавав справедливість цих вимог.

4) Usucapio — придбання речі за давністю володіння. Могло мати місце у разі, якщо річ було добросовісно отримано не від власника, або якщо при вчиненні обряду передачі власності були порушення. Допускалося за умов, що спосіб придбання в принципі був правомірним, набувач був добросовісним, закінчився необхідний термін добросовісного володіння річчю: два роки — землею, іншими речами — один рік .

5) Спадкування — полягало у переході прав на речі від померлого спадкодавця до його спадкоємців відповідно до приписів закону або заповіту.

 

Спільна власність

Ще Сцевола висловлював ідею власності багатьох осіб на одну річ в ідеальних частках — parsproindiviso (Д. 50.16.25). Ця ідея мала подальший розвиток. Цельзсин говорив: «Не може бути власності або володіння двох в повному обсязі, але вони мають власність в частині на все тіло окремо». Іншими словами, кожному із власників належить ідеальна частка речі, яку можна уявити подумки, а не фізично. Отже, не може бути кількох прав власності на одну й ту саму річ, однак одне право власності на одну і ту саму річ може належати кільком особам, і тоді наявне право спільної власності, яке римські юристи називали communio, condominium.кожний з них має право не на частину речі, а на частку в праві на річ. Проте не слід змішувати частку права на річ в цілому з реальною долею права користування, що належить кільком співвласникам. Наприклад, п'ятикімнатний будинок належить двом співвласникам у рівних частках права — по 1/2 кожному. Ідеальна частка кожного становитиме 1/2 будинку. Кожному з них належить і/2 права на будинок в цілому. При цьому реальна частка користування може бути іншою: одному — дві кімнати, другому — три. Отже, у цьому разі реальні та ідеальні частки не збігаються.

Відносини спільної власності підпорядковуються певним правилам.Оскільки річ у цілому і в усіх своїх частках належить всім власникам разом, то звідси випливає вимога — розпорядження, володіння і користування річчю може здійснюватися тільки за згодою всіх співвласників. При цьому не має значення, кому і яка частка (більша чи менша) права належить. Усі співвласники рівні в своєму праві здійснювати право власності. Якщо хоча б один із них не згоден з прийнятим рішенням, воно не могло здійснюватися. Кожне фактичне розпорядження всією річчю або хоча б найменшою її частиною стосується права спільної власності на всю річ у цілому, яке не належить нікому окремо, а тільки всім разом.Однак кожний із співвласників має право на власний розсуд розпоряджатися своєю часткою права спільної власності. Він може її продати, обміняти, передати в спадщину, подарувати і взагалі здійснити все, що не заборонено законом.

Проте переважне право на придбання відчужуваної частки права у спільній власності належить іншим співвласникам. Тільки при відмові їх від придбання зазначеної частки співвласник, який бажає вчинити відчуження своєї частки, має право продати її будь-якій іншій особі.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: