Цюріхський і Лондонський конгреси ІІ Інтернаціоналу. Їх рішення.

Цюріхський конгрес ІІ Інтернаціоналу відбувся у 1893 р., на ньому були присутні 416 делегатів. Одним із центральних на конгресі було воєнне питання. Як доповнення до минулих рішень була прийнята перша практична рекомендація у сфері антивоєнної тактики соціалістів: соціалістичним парламентаріям було наказано голосувати проти будь-яких кредитів на війну, домагатися скорочення витрат на постійні армії і поступової їх ліквідації. Знову ж таки під час обговорення проблеми виступив Ньювенгуйс, запропонувавши відповісти на оголошення війни загальним страйком і відмовою від військової служби. Більшість делегатів конгресу не погодились з цим. Більше того було вирішено не допускати на міжнародні соціалістичні конгреси анархістів, так як вони не визнавали політичну боротьбу. В зв’язку з цим, саме поняття політичної боротьби було уточнене в змісті, який виключав його анархістське тлумачення як руйнація держави: вказувалось, що воно означає використання політичних свобод і завоювання політичної влади. Німецькому соціал-демократу Бебелю вдалося переконати делегатів змінити вираз «соціальна революція» на «соціальні перетворення» у резолюції рішення про мету робітничого руху, що само собою означало пом’якшення соціалістичного радикалізму. В питанні політичної тактики соціал-демократів було вирішено, що робітничий клас повинен використовувати виборчі права і боротьбу за реформи «З метою завоювання політичної влади і перетворення її із засобу планування капіталу в засіб визволення робітничого класу». Резолюція оголошувала неприпустимими такі компроміси і блоки з буржуазними партіями, які «порушували б принципи і незалежність соціалістичних партій». Велике значення мала резолюція з питання охорони праці жінок, вона рекомендувала соціалістичним депутатам вести боротьбу за восьмигодинний робочий день для жінок; шестигодинний робочий день для дівчат до 18 років; відміну нічної праці жінок; встановлення 36-годинного безперервного без починку упродовж тижня; заборону жіночої праці на шкідливих виробництвах; надання вагітним жінкам двотижневого відпочинку до і чотиритижневого після родів; домагатися створення фабричної інспекції з санітарних умов і охорони праці. Ще одна резолюція рекомендувала робітникам створювати професійні спілки для захисту своїх інтересів, об’єднуватися в національні федерації профспілок і скликати їх міжнародні конгреси.

В липні 1896 р. було скликано Лондонський конгрес. Він розпочався із остаточного вигнання анархістів. Було перевірено мандати 700 делегатів й визнано право брати участь в подальшій роботі конгресу лише за 589 делегатами. Таким чином анархістам було відмовлено. Конгрес у питанні війни і миру висловився за підтримку пацифістської вимоги третейський судів для мирного вирішення міжнародних конфліктів. Вказувалося, що у випадку відмови урядів підкоритися вердикту такого суду питання про війну мало вирішуватися самими народами. Також пропонувалося скасувати систему таємних договорів між державами. Разом з тим було в черговий раз відхилено анархістську позицію в ставленні до війни, а також пропозицію британських фабіанців про захист буржуазної держави в разі війни. Конгрес знову орієнтував робітничий клас не лише на парламентські, а й на позапарламентські методи боротьби. Проте, в резолюціях не йшлося про ліквідацію буржуазної держави і встановлення диктатури пролетаріату. На конгресі ІІ Інтернаціонал вперше визначив своє ставлення до національного питання та колоніальної політики. Було визначено «повне право на самовизначення усіх націй» і засуджено колоніальні захоплення, які «завжди мають на меті лише розширення сфери капіталістичної експлуатації у виключних інтересах класу капіталістів». В окремій резолюції виражалось співчуття визвольному руху народів Сходу. Конгрес прийняв резолюцію про протиставлення монополіям політичних і професійних організацій робітників, які окрім поліпшення економічного становища робітничого класу, мали завдання боротьбу за усуспільнення засобів виробництва через завоювання політичної влади. Були висунуті пропозиції з вимогами створення державної системи виховання, безкоштовної загальної освіти, доступу до вищої освіти робітничої молоді з наданням їм стипендій. У Лондоні вперше і востаннє на конгресах ІІ Інтернаціоналу було поставлене аграрне питання. Цьому передували дискусії з даної проблеми між німецькими соціал-демократами та Французькою робітничою партією. Цьому присвячена й одна з останніх робіт Енгельса «Селянське питання у Франції та Німеччині». В резолюції вказувалося, що усунення недоліків капіталізму у сільському господарстві неможливе без переходу землі у суспільну , вказавши, що кожна партія через різноманітність поземельних відносин в різних країнах повинна визначати свою політику у цій сфері самостійно. Лише проголошувалась організація сільськогосподарського пролетаріату. Визначався бажаним обмін матеріалами між партійними комісіями з аграрного питання. Проте в подальшому ІІ Інтернаціонал більше не повертався до його обговорення.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: