Ірландський національно-визвольний рух на початку ХХ ст.

На початку ХХ ст. у суспільно-політичному житті Ірландії спостерігається наростання національно-визвольної боротьби. Хоча політичне угрупування так званих юніоністів (прихильників унії з Великобританією, збереження старих порядків) представляло інтереси близько 25-30% населення (лендлорди, заможні селяни, чиновники, протестанти на Північному Сході острова). Проте, національно-визвольний рух мав значно ширшу соціальну базу. Ірландську парламентську партію (гомрулерів) підтримували основна маса селянства, католицьке населення, національна інтелігенція. Лідером партії з 1890 р. був Д. Редмонд. Однак помірковані позиції гомрулерів викликали критику радикально налаштованих кіл ірландської дрібної та середньої буржуазії, середніх верств міщанства, з яких формувалися національні підприємці та промисловці. Тому у 1905 р. була створена партія Шин-фейн (з ірланд. – ми самі) на чолі з А. Гріфітсом. Шинфеїти виступили проти британського колоніального засилля і сформулювали програму створення високорозвинутої національної економіки. Вони закликали до встановлення протекціоністських тарифів, створення національної страхової та банківської систем, власного торгівельного флоту, розробки власних природних ресурсів. У політичній сфері шинфеїти мали намір перетворити Великобританію та Ірландію в двоєдину монархію під спільною короною британських королів (на зразок дуалістичної Австро-Угорщини). Досягнення своїх цілей вони декларували шляхом організації масових кампаній ненасильницького спротиву. Втім, до початку Першої світової війни шинфеїти не мали масової соціальної бази, поступаючись в цьому гомрулерам. Ще одну політичну течію представляло ліворадикальне Ірландське революційне братство. Воно виступало за створення незалежної Ірландської республіки шляхом збройного повстання.

Варто підкреслити, що на початку ХХ ст. завершується процес формування ірландської нації та відбувається відродження національної культури. В цій справі розгорнула активну діяльність створена у 1893 р. письменником Д. Хайдом та істориком Е. Макнілом Гельська ліга. Вона ставила завданням розвитку ірландської (гельської) мови, літератури. Виходили періодичні видання, публікувалися пам’ятки ірландської (кельтської) культури. Ліга домоглася викладання національної мови в навчальних закладах, вживання її як офіційної в діловодстві, церковній службі. Члени ліга організовували національні фестивалі, а в 1908 р. з їх ініціативи в Дубліні було відкрито Національний університет.

В цих умовах ліберальний кабінет повернувся до проекту гомруля і в квітні 1912 р. знову подав парламенту пропозицію його прийняти. Він передбачав створення ірландського парламенту (палата громад та сенат, причому членів останнього мав призначати король). Зберігалася посада англійського лорда-лейтенанта (губернатора Ірландії). У компетенції лондонської влади мали залишатися зовнішня політика, торгівля, оподаткування, розпорядження землею, управління поліцією та армією.

Законопроект був знову розкритикований консерваторами, проте вони не мали достатньої кількості голосів для його повного відхилення, а тому розгорнули “битву за Ольстер”. Справа в тому, що північно-східна частина Ірландії (Ольстер) – регіон розвинутої промисловості з переважно протестантським населенням – мала тісні економічні, соціальні та релігійні зв’язки з Великобританією. Місцеві дворяни-землевласники та промислові кола виступили проти включення Ольстеру в систему гомрулю, і, таким чином, стали політичними союзниками консерваторів. На осінь 1913 р. було створено підпільний тимчасовий уряд протестантської провінції Ольстер на чолі з Е. Карсоном, почали формуватися збройні загони (ольстерський добровольчий корпус). Пролунала заява про те, що в разі прийняття закону про гомруль, тимчасовий уряд візьме владу в Ольстері в свої руки. Одночасно в Дубліні була створена військова організація – Національні волонтери, яка стала створювати ірландські добровольчі підрозділи для боротьби за гомруль. В Ірландії виникла небезпека громадянської війни. Криза досягла апогею навесні 1914 р., коли вищі офіцери регулярних британських частин, розміщених у Центральній Ірландії, відмовилися підкорятися наказу уряду виступити на Белфаст (центр Ольстеру) щоб перешкодити діям сепаратистів. Зрештою, ліберали поступилися й шість переважно протестантських графств Північно-Східної Ірландії були вилучені з-під дії гомрулю, який офіційно був узаконений 1 серпня 1914 р. – в день початку Першої світової війни. Втім, в законі було зазначено, що автономія в Ірландії мала запроваджуватися лише після закінчення війни.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: