Соціально-економічний й політичний розвиток болгарського князівства наприкінці ХІХ ст.

Одним з головних результатів російсько-турецької війни 1877-1878 рр. було відновлення болгарської національної держави. Упродовж 9 місяців після війни в Болгарії діяло російське Цивільне управління, яке провело ряд важливих економічних перетворень: скасовувалися спеціальні податки з цивільного населення, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння й усі форми особистої залежності селян. Це означало ліквідацію феодальної системи в Болгарії, хоча країна продовжувала залишатися переважно аграрною країною (80% населення проживало на селі). Після визволення селяни отримували наділ, але сплачували викупні платежі колишнім турецьким землевласникам. Зросла майнова диференціація селянства і з’явилася група вже болгарських землевласників поряд з масою незаможних, малоземельних селян. Так, в кінці ХІХ ст. близько 65% селян володіли лише 22% землі. Крім того, на селян лягав основний тягар податків, адже держава саме за їх рахунок здійснювала розбудову національної індустрії, армії та утримувала адміністративний апарат.

В цей час спостерігається значне зростання національної промисловості. З 1887 по 1900 р. в країні щорічно запускалося в середньому по 5 промислових підприємств – переважно в харчовій, текстильній, шкіряній та тютюновій галузях. Разом з тим в економіці важливу роль продовжувало відігравати ремісниче виробництво (його частка становила понад ¾ промислової продукції). Тривало прискорене будівництво шосейних і залізничних доріг (від сер. 80-х до кінця 90-х протяжність залізниць виросла у два рази). Інвестиції у ці проекти вкладали переважно іноземні (австрійські та німецькі) власники, які, наприклад, фінансували спорудження лінії Відень-Константинополь через Софію. Значно повільніше розвивалася важка промисловість, яка потребувала більш значних і довгострокових капіталовкладень. Держава всіляко заохочувала розвиток індустрії. Вводилися протекціоністські мита. У 1894 р. уряд прийняв закон про цензові підприємства (до такої категорії належали виробничі об’єкти з капіталом не менше 25 тис. левів та кількістю працівників не менше 20 осіб). Вони отримували податкові пільги на 15 років, можливість безмитного завезення обладнання і сировини з-за кордону, знижки при перевезенні вантажів болгарською залізницею тощо. Розвиток промисловості зумовив формування робітничого класу Болгарії, а в серпні 1891 р. навіть була заснована Болгарська соціал-демократична партія (БСДП) на чолі з Благоєвим. Проте її активність в цей час виражалася здебільшого у внутрішньопартійних дискусіях між радикалами та поміркованими щодо методів та тактики політичної боротьби.

В політичному житті важливою подією було прийняття Народними Зборами 28 квітня 1879 р. Тирновської конституції. Болгарія проголошувалася конституційним князівством. Обраний князь О. Батенберг дістав широкі повноваження: призначати міністрів, командувати збройними силами, розпускати однопалатний парламент, але 17 стаття основного закону забороняла главі держави укладати зовнішньополітичні договори та конвенції без згоди Народних Зборів. Конституція також встановила виборче право для чоловіків від 21 року, проголошувала рівність усіх підданих перед законом, декларувала свободу слова, друку, зборів.

Внутрішньополітичний розвиток болгарського князівства кінця ХІХ ст. насичений різкими змінами, кризами, переворотами. Продовжувала точитися боротьба між консерваторами, які захищали інтереси великих власників і буржуазії та виступали за обмеження політичних свобод, та лібералами, що спиралися на підтримку інтелігенції, селянства, середнього та дрібного прошарку селян і ремісників і виступили ініціаторами прийняття конституції з широкими громадянськими правами. Позиції консерваторів розділяв князь Батенберг, який взяв курс на відміну Тирновської конституції. У 1879-1880 рр. він двічі розпускав Народні Збори, де переважали депутати-ліберали, а 27 квітня 1881 р. здійснив державний переворот – призупинив дію конституції, відправив у відставку уряд лібералів, заарештував деяких його членів. Сформований в умовах порушення виборчого законодавства парламент надав князю надзвичайні повноваження терміном на 7 років.

 Народне незадоволення, активізація ліберальної опозиції та ускладнення відносин з Росією змусило князя у 1884 р. відновити діяльність Тирновської конституції. У зовнішній політиці Батенберг все більше схилявся до співробітництва з Німеччиною та Австро-Угорщиною, що не подобалося русофільським політичним колам. Росія була також незадоволена приєднанням у 1885 р. до болгарського князівства Східної Румелії, так як це відбулося в ситуації відмови Батенберга від проросійського курсу. В результаті змови офіцерів Батенберга було усунуто від влади, але це не змінило прозахідної орієнтації болгарського уряду. В листопаді 1886 р. дипломатичні відносини між Болгарією та Росією були розірвані, а в липні 1887 р. Народні збори проголосили князем Фердінанда Кобурзького, кандидатуру якого схвалили Австро-Угорщина та Німеччина. Проте офіційного міжнародного визнання князь не отримав через негативну позицію Росії.

Уряд при новому князі очолив С. Стамболов – представник політичних кіл прозахідної орієнтації. Фактично в країні була встановлена диктатура голови уряду: внесені зміни до конституції, які обмежували політичні свободи, переслідувалася опозиція, були ув’язнені діячі демократичної орієнтації (П. Каравелов, Петко-Воєвода). Зосередження влади в руках Стамболова не подобалося Фердінанду, який зробив ставку на вище офіцерство та частину консерваторів у боротьбі з прем’єром за повноту влади. Спираючись на вказані угрупування князь у травні 1894 р. відправив уряд Стамболова у відставку. Новий прем’єр консерватор Стоїлов проводив прийнятний для князівського двору курс. У 1896 р. були відновлені дипломатичні відносини з Петербургом й великі держави офіційно визнали Фердінанда правителем Болгарії. Внутрішньополітична ситуація в країні поступово стабілізувалася.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: