Культура формує особистість людини.

Вона одночасно об­межує людську свободу і сприяє людській свободі.

 Право — винахід культури — забороняє людям певні способи поведінки ( ходити голим по вулиці), а інших способів поведінки від них вимагає (наприклад, плати­ти за проїзд у громадському транспорті).

Функції культури:

- функція соціальної пам'яті - культура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід.

- освітньо-виховна функція - індивід стає особистіс­тю, членом суспільства в процесі соціалізації, тобто засвоєння знань, мови, символів, цінностей, звичаїв, традицій свого наро­ду, своєї соціальної групи і всього людства.

-  комунікативна функція. Культура — засіб спілку­вання людей, дозволяє їм пізнати і зрозуміти одне одного.

- інтеґративна і дезінтеґративна функція .

 За­своєння культури створює у людей — відчуття спільноти.

Культура згуртовує людей, інтеґрує їх, забезпечує цілісність спільноти.

Але, згур­товуючи людей на базі якої-небудь однієї субкультури, вона тим самим протиставляє їх іншим, роз'єднуючи ширші спільноти.

 Всередині цих ширших культурних спільнот можуть виникати конфлікти на культурному ґрунті.

- регулятивна функція .

Цінності, ідеали, норми, зразки поведінки стають части­ною самосвідомості особистості.

Вони формують і регулюють її поведінку. Культура визначає певні рамки в яких може і повин­на діяти людина.

 

                 2. Компоненти культури

Культуру поділяють на:

-  "духовну", або, як її ще називають "нематеріальну" (норми, цінності, зраз­ки поведінки, вірування, мова та ін.),

- "матеріальну" (знаряд­дя праці, архітектура, одяг, зброя тощо).

Мова — головний засіб людського спілкування.  

Мова — фундамент культу­ри.

 За її допомогою ми фіксуємо і передаємо знан­ня, норми, моделі поведінки.

Вчені припускають, що 5 тис. років тому існувало близько 10—15 тис. мов; сьогодні ж, за даними американської неурядо­вої організації  їх відомо близько 6800, причому понад половину — мертві мови, або приречені на заги­бель і до 2100 р., за прогнозами цієї ж організації, їх залишить­ся не більше 3 тис. Більше половини сучасних мов використо­вують лише у восьми країнах: Папуа Новій Гвінеї, Індії, Індо­незії, Нігерії, Камеруні, Австралії, Бразилії та Мексиці. Цікавим є й той факт, що 22 мовами сьогодні користується 75 % людства, а 7 мовами — 50 %.

Характерно, що незважаючи на "вимирання" певних мов, паралельно існує й зворотній процес. Так, наприклад, свого часу було відроджено іврит, яким сьогодні користуються близько 5 млн ізраїльтян. Мексиканці намагаються повернути в ши­рокий ужиток мову майя.

Мова є настільки важливим елементом культури, що існує навіть гіпотеза мовного релятивізму (від лат. — віднос­ний).

 На думку прихильників цієї гіпотези, мова кожного су­спільства скеровує увагу його членів на певні аспекти світу, оминаючи інші.

Наприклад,

-  у мові ескімосів існує понад 60 слів для позначення різних станів снігу,

- у мові скотарського народу зулусів, головним багатством і основою господарства яких є худоба, існує близько 100 слів для назв різних порід корів,

- в араб­ській мові існує понад 6000 слів для позначення верблюда, частин його тіла, а також спорядження.

- у китайській, немає відмінності між підме­том і присудком.

Знання і переконання — це погляди людей стосовно того, яким є світ.

Термін "знання" вживається щодо тих понять, які є результатом висновків, які походять з емпірично­го досвіду (наприклад, Земля — кулеподібна; від нагрівання тіла розширюються; молекула води складається з атома кисню і двох атомів водню тощо).

Переконання — це погляди, які не ґрунтуються на науко­вих фактах і не визнаються усіма як безумовно правдиві (на­приклад, існують різні думки стосовно корисності або шкідли­вості для суспільства смертної кари, щодо того чи можна дозво­ляти аборти, чи існує життя після смерті тощо).

Цінності — це предмети і явища, важливі для культури, духовного життя певного народу, суспільства, це загальнови­знані переконання щодо цілей до яких соціальна спільнота (і ко­жен її член) повинні прагнути, якими вони керуються у своєму щоденному житті.

Усім відомо, що не варто обманювати батьків, друзів, знайо­мих, керівника чи ще кого-небудь — це ситуативно-конкретні поняття.

 "Обманювати не можна!".

Така узагальнена норма стає цінністю, яка гарантує, що у випадку її засвоєння, людина буде поводити себе передбачувано не тільки у конкретних, обумов­лених випадках, але й у непередбачених ситуаціях.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: