Культурні процеси в сучасній Україні

Процес формування Української держави тривав протягом століть й завершився тільки в 1954 р., коли Крим увійшов до складу Української РСР.

 Але навіть якщо залишити кримську проблему осторонь, Схід і Захід України жили в різних держа­вах протягом століть, а разом — тільки останні шість деся­тиліть, а тому реґіональні розходження в Україні мають одно­часно економічний, культурно-мовний і політичний вимір.

Західна частина України — Галичина (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області), Буковина (Чернівецька область) і Закарпаття, частково Волинь (Волинська й Рівнен­ська області) — є, власне кажучи, периферійною частиною за­хідноєвропейської або західнохристиянської цивілізації.

Це європейський якір України, центральною й найсильнішою ча­стиною якого є Галичина.  

З Росією ж галичанам довелося від­чутно зіштовхнутися тільки в 1939 р., коли вона принесла їм не тільки звільнення від нацизму, але й колгоспи і жорстокі масові репресії, про які Галичина напевно ніколи не забуде.

 Російська мова, російська культура для старшого покоління галичан — це не тільки мова й культура окупантів, але й ра­дянських "апаратників".

Західна Україна — здебільшого аграрний реґіон зі слаборозвиненою промисловіс­тю, однак саме Галичина стала претендувати на роль політич­ного лідера України наприкінці 80-х рр. XX ст..

Центральний реґіон — частина країни, до якої належать Правобережний Центр (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Хмельницька й Черкаська області), а також Північний Схід (Полтавська, Сумська й Чернігівська облас­ті), — є історичним центром України.

Тут розташована її сто­лиця Київ, стародавній Чернігів, етнографічне серце України — Полтава.

 Населення цих земель, в основному, власне українське й зде­більшого україномовне.

Південь України (Одеська, Миколаївська, Херсонська об­ласті й Крим) і її Схід (Дніпропетровська, Запорізька, Харків­ська, Донецька й Луганська області) — це території, які були приєднані до "серцевинних українських земель" порівняно пізно.

За цю частину України — Слобожанщину, Донбас і Новоросію — сперечалися у 1917 р. Центральна Рада й російський Тимчасовий уряд.

 Населення тут в основному українське, із силь­ним домішком російського :

- в Одеській області росіян — 20 % , -  у Миколаївській — близько 14 %,

- у Херсонській — 16 %.

- У пів­денних областях України проживають також білоруси, євреї, а в Одеській області — багато болгарів (близько 7 %) і молда­ван (6%).

Східний реґіон почав активно освоюватися в середині XIX ст. Сьогодні на сході України зосереджено близько 80 % усього промислового потенціалу країни, а також третина населення країни (16 із 48 млн). Тут є багато прихильників Росії, прожи­ває багато росіян, які мігрували сюди в XIX ст., під час про­мислового освоєння краю, а також у 30-х рр. XX ст. під час радянської індустріалізації.

Найбільше росіян у Луганській і Донецькій областях — близько 38 %;

-  у Харківській і Запо­різькій — 26;

- у Дніпропетровській — 17 %.

Українське населення, маючи сьогодні діаметрально проти­лежні уявлення практично про всі напрямки суспільного жит­тя, перебуває фактично у стані "холодної громадянської війни", яка не перетворюється у "гарячу" тільки тому, що населення надто втомлене і відчужене.

 Життєвість і стійкість в Україні совдепівської культури, яка у своїй основі є російською "совєтизованою" культурою, суттєво обмежує будь-які зміни в укра­їнському суспільстві, гальмуючи реформи майже в усіх напрям­ках.

Чим ближчими в часі є істо­ричні події, тим сильнішою є розбіжність у їхній оцінці, це особливо помітно стосовно радянського періоду.

У Донецьку його оцінюють як "старі добрі часи", а в Львові більшість зга­дує радянські часи як період національної трагедії.

Щодо істо­ричних діячів, які могли би претендувати на звання символу української нації, то у Львові такими вважають тих, хто персо­ніфікує прагнення України до незалежності, як-от: Івана Мазе­пу чи Михайла Грушевського.

У Донецьку респонденти відда­вали перевагу гетьманові Богданові Хмельницькому за те, що він привів Україну до "возз'єднання" з Росією.

Однак, незважаючи на наявність серйозних мовно-культур­них відмінностей між громадянами України, які проживають у різних реґіонах, українці постійно підтверджували своє ба­жання жити в одній державі.

Отже, більшість українців хочуть жити в суверенній державі.

Однак якою на їхню думку має бути ця держава?

Ким відчувають себе мешканці різних регіонів цієї держави: частиною української етнічної нації, людьми, що проживають на території, яка за примхою долі отримала суве­ренність, уламком радянського народу, частиною російського народу за кордоном Росії?

 

У 1994 р., в межах проекту порівняння соціально-політич­них орієнтацій у Західній і Східній Україні, було проведене соціологічне опитування, у якому Львів і Донецьк були визна­чені центрами, показовими для цих двох регіонів.

 Цей проект, який здійснювався вченими з України і Сполучених Штатів Америки, отримав назву "Ідентичність і соціальна лояльність".

Він складався із двох опитувань, які проводилися з перервою в п'ять років. У Львові і Донецьку було проведено 800 інтерв'ю до парламентських виборів 1994 р. й 1600 інтерв'ю в 1999 р. до- і після президентських виборів.

Під час дослідження респондентам з обох міст запропонува­ли вибрати свою національну ідентичність із трьох можливих — української, російської й радянської.

Результати перевершили всі очікування дослідників. Радянська ідентичність в 1994 р. в Донецьку виявилася популярнішою, ніж російська й україн­ська (відповідно-— 45,4 % , 22,9 % , 25,9 %).

 У Львові, як і очі­кувалося, найпопулярнішою виявилася українська ідентич­ність —78,5 %, далі — російська — 8,3 % і тільки 4,9% рес­пондентів відчували себе "радянськими". Через п'ять років, в 1999 р., дослідники зафіксували, що ієрархія ідентичностей у Львові виявилася стабільною. У той же час у Донецьку, як виявилося, ієрархія ідентичностей була досить динамічною, національна ідентичність займала в ній не найвищі місця, знач­но поступаючись соціальним ідентичностям — "робітник", "пен­сіонер" . Однак серед національних ідентичностей найпопуляр­нішою була вже не "радянська", а "українська" (39,5 %).

Професор Ярослав Грицак, один з учасників проекту "Іден­тичність і соціальна лояльність", інтерпретуючи інформацію, отриману в процесі досліджень, дійшов таких висновків:

у реґіональному вимірі українська ідентичність поступо­во втрачає популярність із Заходу на Схід та з Півночі на Пів­день. Однак навіть на Сході вона залишається найсильнішою в "національній ваговій категорії", поступаючись тільки соці­альним ідентичностям. І тільки на Півдні українська іден­тичність поступається декільком, як соціальним, так і націо­нальним ідентичностям, зокрема, російській;

в Україні серед усіх соціальних груп тільки україномовні українці є й будуть однорідною соціальною спільнотою. Що ж до російськомовних і росіян, то ці групи є фрагментарнішими і позбавленими єдності, властивої україномовним українцям;

  — соціологічні дослідження дають підстави стверджувати, що протистояння в Україні відбувається не між українською й російською ідентичностями, а між різними варіантами укра­їнської ідентичності.

Президентські вибори 2004 р. і зумовлена ними Помаранче­ва революція показали, що за 13 років існування нашої держа­ви, в Україні посилилися позиції україномовної і проєвропейськи орієнтованої частини суспільства.

Це дозволило змінити вектор політичного розвитку країни у бік демократизації й по­будови відкритого суспільства, тобто зробити "Європейський вибір".

Громадяни України, для яких національна ідентичність була на першому місці, фактично перетворилися у виборчу біль­шість.

Однак перемога Помаранчевої революції не тільки озна­менувала домінування однієї частини України над іншою.

 Мільйони громадян південних і східних областей також відчу­ли й зрозуміли, що їхнє життя і їхнє майбутнє пов'язане не з Росією, а з Україною.

Можна припустити, що усвідомлення цього послужить фактором остаточного усунення на Сході й Півдні України радянської ідентичності, послабить в цих ре­гіонах російську ідентичність і стане каталізатором становлен­ня української ідентичності.

Однак цілком ймовірним видаєть­ся, що українська ідентичність Півдня і Сходу України буде відрізнятися від тієї, яка склалася в Західному регіоні і носії якої, реалізуючи "новий український проект", сьогодні просто не беруть до уваги інтересів мешканців Півдня й Сходу.

Контрольні питання та завдання

1. Що означає термін "культура"? Коли і як він виник?

2. У чому полягає соціальна природа культури?

3. Охарактеризуйте основні складові нематеріальної куль­тури, які вивчає соціологія.

4. Які відмінності існують між поняттями "цінності" і "норми"?

5. У чому полягає суть гіпотези мовного релятивізму?

6. Що таке " етноцентризм" і "культурний релятивізм"? Наведіть приклади.

7. Наведіть приклади культурних універсалій. Які причи­ни їх виникнення?

8. Охарактеризуйте різні форми культури в межах одно­го суспільства.

9. Наведіть приклади поширення, масової культури в су­часній Україні.

10.Як співвідносяться домінуюча культура і субкультура? Наведіть приклади.

11.Що таке "контркультура"? Опишіть основні форми контркультури в молодіжному середовищі сучасного укра­їнського суспільства.

12.Які функції культура виконує в суспільстві?

 

⇐ Предыдущая12345

Поделиться: