|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Міністерство освіти і науки України. Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.КороленкаСтр 1 из 8Следующая ⇒
Міністерство освіти і науки України Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка Історичний факультет
Кафедра всесвітньої історії та методики викладання історії
Затверджено на засіданні кафедри всесвітньої історії та методики викладання історії “ “ 2008 р., протокол № . (підпис) завідувач кафедри Год Б.В.
Новітня історія країн Європи і Америки (І період) плани семінарських занять для студентів IV курсу історичного факультету денної форми навчання
(спеціальності: Історія і суспільствознавство, Історія і правознавство, Історія і географія)
Викладач: кандидат історичних наук, доцент, Вільховий Ю.В.
Полтава, 2009 Підручники та навчальні посібники з курсу "Новітня історія країн Європи і Америки 1. Белоусов Л. С. История новейшего времени стран Европьі и Америки (1918-1945):Учеб. для вузов по спец."История" / Л. С. Белоусов, И. С. Григорьева; Под ред.Язькова Е. Ф. - М: Вьісш.шк., 1989. - 463 с. 2. Газін В. П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945- 2002 роки): Навч. 3. Газін В. П. Новітня історія країн Європи та Америки 1918- 1945 рр.: Підручник 4. Іваницька О. П. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945): Навч. 5. Іваницька О. П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002): Навч. 6. Кені П. Карнавал революції: Центральна Європа 1989 року / Укр. науковий ін-т 7. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки. 1918-1945 рр.: Навч.посіб. для студ. історич. спец, вищих навч. закладів / 3. А. Баран, Г. М .Кипаренко,С Л. Мовчан, М. М. Швагуляк. - Львів: Афіша, 2005. - 288 с. 8. Фураев В. К. Новейшая история зарубежньїх стран. Европа и Америка, 1917-1945:Учеб. для пед. ин-тов по спец. "История" / В. К. Фураев, Д. П. Прицкер, 9. Мицик Л.М., Кузьменко Ю.В. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-2007) : Навч. Посіб. — К. : Академвидав, 2008. — 544 с. Тема 1. Передумови, причини і початок Першої світової війни. Хід війни упродовж 1915-1916 рр. Мета: розкрити передумови, причини і характер Першої світової війни. Охарактеризувати хід бойових дій у 1914 р., показати причини зриву стратегічних планів Німеччини; закріпити навички аналізу й співставлення історичного матеріалу, формувати вміння розглядати історичні явища в конкретних часових умовах; виховувати студентів у дусі патріотизму та національної свідомості. Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Перша світова війна», атлас, картосхеми в підручниках.
План 1. Соціально-економічна та політична ситуація у великих капіталістичних країнах та загострення імперіалістичних суперечностей: міжнародні кризи та конфлікти наприкінці XIX –початку XX століття. 2. Причини і характер Першої світової війни. Сили і плани сторін. 3. Липнева криза 1914 року і початок війни. «Бліцкріг» і «диво на Марні». 4. Хід Першої світової війни у 1915 році. Основні битви. 5. Хід Першої світової війни у 1916 році. Основні битви. Основні поняття і терміни до теми: Троїстий союз, Антанта, міжнародні імперіалістичні суперечності, гонка озброєнь, «блискуча ізоляція», «пороховий льох Європи», військово-політичні блоки, регіональні війни, план «Шліффена», «бліцкриг», «диво на Марні», агресія, світова війна, фронт, тил, мобілізація, конверсія, окупація, «верденська м'ясорубка», танкові сили, «Брусиловський прорив», підводна війна, хімічна зброя, позиційна війна
Основні дати і події: 28 червня 1914 р. — вбивство в Сараєво австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда сербським націоналістом Гаврилом Принципом; 23 липня 1914 р. —ультиматум Австро-Угорщини Сербії; 28 липня 1914 р. —Австро-Угорщина оголошує війну Сербії; 1 серпня 1914 р. — Німеччина оголошує війну Росії; 3 серпня 1914 р. — Німеччина оголошує війну Франції. Вторгнення німецьких військ у Бельгію і Люксембург — початок реалізації «плану Шліффена»; 4 серпня 1914 р. — Англія оголошує війну Німеччині, використавши як привід порушення нейтралітету Бельгії; серпень 1914 р. — наступ росіян у Східній Пруссії і Східній Галичині; вересень 1914 р. — битва на р. Марна; 29 жовтня 1914р. — Османська імперія вступає у війну на боці Німеччини; листопад—грудень 1914 рр. — перехід на всіх фронтах від маневреної до позиційної війни. Лютий 1915р. — початок підводної війни Німеччиною; лютий 1915 р. — Дарданельська десантна операція військ Антанти; березень 1915 р. — взяття російськими військами фортеці Перемишль; квітень-жовтень 1915 р. — прорив австро-німецькими військами російського фронту в районі Горлиці. Відступ російських військ; 22 квітня 1915 р. — перше застосування хімічної зброї під містом Іпр; травень 1915 р. — вступ у війну Італії; жовтень 1915 р. — вступ у війну Болгарії; лютий-грудень 1916 р. — битва під Верденом; травень-червень 1916р. — Ютландський морський бій; червень-серпень 1916 р. — «Бруси-ловський прорив»; червень-листопад 1916 р. — битва на річці Соммі; серпень 1916 р. — вступ у війну Румунії.
Методичні рекомендації: Розглядаючи перше питання, студенти повинні звернути увагу на характер розвитку монополістичного капіталізму в країнах Європи і Америки і виділити основні міжімперіалістичні суперечності. При цьому слід проаналізувати позиції головних держав: Великобританії, Німеччини, Франції, Австро-Угорщини, Росії, США, Італії, Японії. Варто проаналізувати характер міжнародних відносин на початку XX століття. Слід звернути увагу на міжнародні кризи та конфлікти наприкінці XIX –початку XX століття (Фашодська криза, англо-бурська війна, I та II марокканські кризи — 1905 і 1911 рр, італо-турецька війна, Боснійська криза 1908 року, Балканські війни). Варто проаналізувати характер колоніальної експансії та гонки озброєнь у великих країнах, процес формування військово-політичних блоків — Троїстого союзу і Антанти. Варто звернути увагу на зміст союзних угод всередині ворогуючих блоків. Працюючи над першим питанням студенти мають активно використовувати карту («Світ на початку XX століття», «Перша світова війна») Під час розгляду другого питання слід наголосити, що Перша світова війна тривала понад чотири роки — з 1 серпня 1914 р. до 11 листопада 1918р. У неї було втягнуто 38 держав із населенням понад 1 млрд осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн осіб, 20 млн було поранено чи скалічено. У війні брали участь 38 держав, у яких проживало 3/4 людства. Бойові дії точилися в Європі (головний театр), Азії, Африці та на просторах Світового океану. До воюючих армій було мобілізовано 73,4 млн осіб. Загинуло 10 млн осіб, поранено і скалічено 20 млн (90 відсотків — військові, 10.— цивільні). Матеріальні втрати воюючих держав — третина національного багатства (80 млрд дол.) Студенти повинні засвоїти, що до Першої світової війни призвели загострення суперечностей між найбільшими державами світу і боротьба двох військово-політичних угруповань — Антанти й Троїстого союзу. Найбільш непримиренними виявилися інтереси Німеччини та Англії. Вони суперничали на суходолі й на морі. Ініціаторами розв'язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни переслідували конкретні загарбницькі цілі. Гонка озброєнь набула нечуваного розмаху. Потрібно розглянути декілька теоретичних аспектів. Німецька імперія прагнула до світового панування. В її плани входило загарбання великих територій у Європі, у тому числі України й Прибалтики, колоніальних володінь Англії, Франції, Бельгії, зміцнення позицій в Туреччині й на Близькому Сході. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтовими родовищами Румунії, панувати на Чорному, Адріатичному та Егейському морях. Туреччина, яку в разі перемоги збиралися поділити країни Антанти, звертала свої погляди на Балканський півострів, Крим, Закавказзя, Іран. Англія у свою чергу претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії (нинішній Ірак), домагалася посилення впливу на Близькому Сході та в Середземномор'ї. В інтересах Англії було підірвати економічну могутність Німеччини, її зростаючу роль у світовій торгівлі. Франція мала намір повернути Ельзас і Східну Лотарингію, відібрані в неї Німеччиною 1871 р., захопити багатий вугіллям Саарський басейн та частину Рейнської області Німеччини. Економічно послабити Німеччину прагнула й Росія. До того ж російський царизм переслідував стратегічні завдання — установити контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах. Найбільше вагалась у визначенні своїх домагань Італія. Будучи союзником Німеччини й Австро-Угорщини, Італія все-таки прораховувала, де на неї чекає більша вигода. Із початком війни вона вела тривалі переговори в обома воюючими сторонами; урешті-решт, країни Антанти пообіцяли їй більші територіальні надбання. Англія готова була надати велику позику. Це схилило Італію до переходу на бік супротивників Німеччини. Отже, студенти мають визначити, що війна мала несправедливий, загарбницький характер з боку держав обох блоків. Вони прикривалися гаслами захисту вітчизни й майбутнього своїх народів, знищували в полум'ї війни мільйони безневинних, ошуканих шовіністичною пропагандою людей. Варто проаналізувати розстановку сил та основні стратегічні плани напередодні війни. Країни Антанти мали перевагу в людських і матеріальних ресурсах над країнами Троїстого союзу. Військово-морські флоти Англії та Франції домінували на морях. А от за кількістю та якістю озброєнь і в мобілізаційному аспекті до війни краще підготувалася Німеччина. Майже за рік до. початку воєнних дій у Німеччині було підготовлено воєнно-оперативний план нападу на Францію та Росію. Німецькому імператорові про нього доповів начальник генерального штабу Німеччини Г. фон Мольтке. В основу наступних воєнних дій було покладено план генерала ПІліффена — начальника німецького генштабу в 1891—1905 рр. Неминучість війни на два фронти була очевидною. Тому головною ідеєю стратегічного плану було бити противників нарізно. На початковому етапі війни на заході передбачалося зосередити близько 80 відсотків збройних сил Німеччини, а решту — на сході. Після розгрому упродовж 4—6 тижнів французької армії Німеччина мала перекинути війська на схід і в «блискавичній» війні завдати нищівної поразки Росії. Під час розгляду другого питання слід також активно використовувати карту. Розглядаючи третє питання, студенти мають зазначити, що приводом до початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914 р. Гаврило Принциц, член таємної організації «Млада Босна», яка боролася за об'єднання всіх південнослов'янських народів, убив наступника австрійського та угорського престолу Франца-Фердинанда. Ерцгерцог був головнокомандувачем армії Австро-Угорщини та прибув до Боснії на військові маневри. Його провокаційний приїзд до Сараєва і постріли 19-річного сербського студента відіграли лихозвісну роль. Студенти повинні знати, що 23 липня Австро-Угорщина передала урядові Сербії ультиматум, який порушував суверенітет останньої, означав втручання у внутрішні справи. У разі ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних відносин та війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію, щоб не бути звинуваченими у змовництві. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього вистачило, щоб погрози було здійснено. Наприкінці липня австро-угорські війська вторглись на територію Сербії. Розпочалось артилерійське бомбардування Белграда. Слід виділити ту обставину, що імперським амбіціям Росії, уряд якої прихильно ставився до Сербії, було завдано відчутного удару. У частині російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1 серпня теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у Петербурзі російському міністру закордонних справ ноту з оголошенням війни Росії. З серпня ноту такого ж змісту було передано французькому урядові. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина без попереджень вторглася на її територію. Це стало серйозним приводом до негайного вступу у війну Англії. Таким чином, студенти мають проаналізувати процес перетворення липневої кризи на світову війну. Потрібно розкрити масштаби війни, яка розгорялася по всій земній кулі. На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі колонії в Тихому океані й заволодіти Китаєм. У жовтні до Німеччини приєдналась Османська імперія. Утворилися нові фронти у Закавказзі, Сирії, Палестині. Однак головними від початку були Західний і Східний фронти. На заході німецьким військам протистояли англійські, французькі та бельгійські солдати. На сході об'єднані сили німецької та австро-угорської армій було спрямовано проти Росії". Слід звернути увагу, що на початку війни хвиля патріотизму й націоналізму затопила воюючі держави. З часом вона змінилася зневірою і втомою, привела до посилення соціал-демократії й поширення пацифістських ідей. Проте, у 1914 році війна створювала сприятливі умови для мобілізації всіх сил на фронті й у тилу. Зовнішнім виявом національних почуттів стали перейменування в Росії міст із німецькими назвами, зокрема Санкт-Петербург став Петроградом; у Великій Британії королівська сім'я родом із німецького Ганновера взяла нове прізвище — Віндзор. Війна супроводжувалася гострою боротьбою різних суспільно-політичних течій. Потрібно розкрити розгортання бойових дій на першому початковому етапі. У перші ж дні війни німецькі війська вдерлися на територію Бельгії. Взяття фортеці Льєж і столиці Брюсселя виявилося недостатньою втіхою для німецьких армій, бо згодом вони несподівано для себе наразилися на запеклий опір. Почалися каральні операції проти місцевого населення. Не гребуючи ніякими засобами, німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському кордоні французи зазнали поразки, що додало впевненості німцям. Відкривався шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю й переїхав до міста Бордо. Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на схід, у Пруссію, де вже наступали російські армії під командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Негайного втручання Росії вимагали західні союзники. Однак наступ у Східній Пруссії, розпочавшись досить успішно, через неузгодженість дій командувачів та погану роботу тилу закінчився трагічно. У вересні росіян витіснили зі Східної Пруссії, причому 30 тис. вояків потрапили в оточення, а генерал Самсонов застрелився. У серпні-вересні успішними були дії Південно-Західного російського фронту. Після перших успіхів австро-угорські війська зазнавали поразки за поразкою. Російські армії Рузького та Брусилова в результаті Галицької битви захопили Львів, фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину й Буковину, вийшли до карпатських перевалів. Після перемоги в Галицькій битві в росіян відкривалися можливості наступу — через перевали вторгнутись до Угорщини або спрямувати удар з Польщі прямо на Берлін. За наполяганням союзників росіяни вибрали удар проти Німеччини. У той же час німецьке командування зосередило свої війська для удару на Варшаву, щоб відволікти росіян і врятувати своїх союзників-австрійців. У результаті німецькі й російські війська зійшлися у зустрічному наступі на фронті завдовжки 300 км у районі Івангорода і Варшави. Росіяни, маючи кількісну перевагу, розгромили дві армії противника. Шлях на Берлін та Відень було відкрито. Становище врятували німецькі генерали П. Фон Гінденбург та його молодий талановитий колега Е. Людендорф. Умілими маневрами та ціною значних втрат вони зуміли запобігти російському вторгненню. У той час 5—12 вересня розгорілася грандіозна битва на північний схід від Парижа, на річці Марні. Німецьке командування, вважаючи, що французи вже нездатні чинити серйозний опір, вирішило не обходити Париж із півночі, як було передбачено планом Шліффена, а піти навпростець. Це їм дорого коштувало. Німецькі війська на річці Марна наштовхнулися на сильний опір французів, які у стислий термін зуміли зібрати в потрібному місці значні сили (у перекиданні французьких військ до фронту велику роль відіграли паризькі таксисти). Німецький наступ було зупинено. Сталося, як говорили французи, «чудо на Марні». План «блискавичної» війни провалився. Проте, німецьке командування оцінило ситуацію як тимчасову невдачу і прагнуло завдати флангового удару з метою оточити французів і взяти столицю Франції. Але французькі та англійські війська, що прибули на фронт, перейшли в наступ. Кожна зі сторін намагалася обійти противника з флангів, що нагадувало «біг до моря». Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 кілометрів — від кордонів Швейцарії до Ла-Маншу. Фронт стабілізувався. Це був важливий стратегічний успіх союзників. Перебіг бойових дій слід обов’язково фіксувати на карті. Студенти також повинні звернути увагу і на морську війну. Напередодні Першої світової війни Німеччина приділяла значну увагу створенню величезного надводного флоту, який би зміг завдати поразку головній морській державі Англії. Але з початком війни німецький флот не зміг протидіяти морській блокаді країн Антанти. Дії німецького флоту обмежувалися лише Балтійським морем, а австро-угорського — Адріатичним. Тільки незначні сили німецького флоту, що з початком війни опинились на просторах світового океану, завдали деяких турбот союзникам. Так, у Чорному морі під турецьким прапором німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау» обстрілювали Одесу, Севастополь, Новоросійськ і Феодосію. В Атлантичному і Тихому океанах діяли німецькі рейдери, що прагнули порушити морські перевезення країн Антанти. Але на кінець 1914 р. після розгрому німецької ескадри в Південній Атлантиці, поблизу Фолклендських островів, держави Троїстого союзу опинилися в остаточній морській блокаді. Потерпаючи від морської блокади, вони шукали ефективних засобів протидії. Порятунок убачався в широкому застосуванні порівняно нової зброї — підводних човнів і розгортанні підводної війни. Свою ефективність підводні човни показали вже на початку війни. Так, німецька підводна лодка «И-9» за одну атаку біля побережжя Нідерландів відправила на дно відразу три англійські крейсери. Розглядаючи четверте питання, слід наголосити на зміні характеру війни. До цього вона була маневровою; а тепер вона набула позиційного характеру. Солдати обох воюючих сторін заривалися в окопи, перед якими будувалися земляні та бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед окопами простяглися мінні поля і ряди колючого дроту. Щоб подолати таку оборону, потрібні були значні сили. Жодна зі сторін не володіла достатніми засобами, аби безповоротно змінити перебіг подій. Тому вони намагались якомога швидше втягнути до цієї світової бійні інших союзників. Першою змогли залучити до війни Японію, що виступила на боці країн Антанти. Вона захопила німецькі володіння в Китаї й на Тихому океані. Країни Антанти вимагали послати японських солдат у Європу, але японський уряд відмовився це зробити. Німеччину підтримала Османська імперія. Щоб прискорити вступ Туреччини до війни, німецькі кораблі «Гебен» і «Бреслау» під турецьким прапором обстріляли Одесу, Севастополь та інші міста. Це потягло за собою утворення ще декількох фронтів. Один із них — Російсько-турецький фронт у Закавказзі, що розтягнувся на 350 км. Тут наступ турків був невдалим. У Сарикамиській битві (грудень 1914 — січень 1915 р.) основні сили турецької армії було розгромлено. Російські війська вступили на територію Туреччини. Також виникли фронти у Палестині та Іраку, де турецька армія зіштовхнулась з англійцями. Невдачі спіткали й австрійську армію на Балканах, яка двічі брала Белград, але серби не капітулювали і витіснили австрійців із країни. Студенти повинні зробити аргументований висновок про те, що бої на Західному і Східному фронтах означали зрив німецького плану «блискавичної» війни. Війна стала набирати затяжного характеру і розростатися у масштабах. Але до такої війни жодна зі сторін не була готова. Тепер долю війни вирішував вже не фронт, а тил (економічний, людський потенціал). Розглядаючи перебіг бойових дій, слід знати, що у 1915 р. на Західному фронті Німеччина не вела активних наступальних операцій. Німецькі війська відбивали французькі одноманітні атаки в Артуа і Шампані, які коштували Франції величезних жертв. За рік Франція втратила 1 млн 292 тис. солдатів, англійці — 279 тис, німці — 612 тис. Стримуючи наступ, німці стрімкими контратаками зводили нанівець успіхи французів. Під час однієї з атак 22 квітня біля бельгійського міста Іпр німці вперше у світовій історії здійснили вдалу газову атаку (перше застосування хімічної зброї відбулося у лютому 1915 р. німцями під Варшавою, але невдало). Із 15 тис. отруєних хлором англійських вояків третина померла. Ця подія продемонструвала повну зневагу норм міжнародного права (у 1907 р. Гаазька міжнародна конференція прийняла конвенцію про заборону використання хімічної зброї) та ознаменувала появу нової страхітливої зброї масового знищення — хімічної. У військах було впроваджено протигази. За роки війни від хімічної зброї загинуло близько 1 млн солдат. Зі свого боку, англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли. Та висадка десанту (80 тис. осіб) на Галліполійському півострові у квітні 1915 р. була невдалою. Турецькі війська повністю заблокували десант союзників, який у грудні того ж року був змушений залишити свій плацдарм. Варто зазначити, що під час війни не припинялися переговорні процеси. У квітні завершилися переговори країн Антанти та Італії, Згідно з Лондонською угодою Італія вступала у війну проти Німеччини. За це їй мали відійти після війни Трієст та інші австрійські області з італійським населенням, під протекторат Італії потрапляла Албанія. Через місяць Італія вступила у війну, але вела її дуже повільно. Італійським військам протистояло 10 австрійських дивізій. Це було єдиним полегшенням для Росії, адже найбільші за масштабами бої у 1915 р. відбувалися на сході. За пропозицією німецького командувача Східного фронту генерала фон Гінденбурга проти Росії було спрямовано головний удар Німеччини. Студенти повинні зрозуміти, що до цього часу російські війська проводили наступальні операції не для досягнення стратегічної вигоди, а з метою полегшення становища союзників на заході. Унаслідок постійної передислокації з'єднань і розрізнених дій бойова міць російських армій залишалася невисокою. Слід підкреслити техніко-економічну відсталість Росії, яка зумовила тяжке становище на фронті. Не вистачало найнеобхіднішого — зброї, боєприпасів, обмундирування, медикаментів. У Німеччині добре знали про наміри російського командування, про сильні та вразливі місця росіян. Німецькі та австрійські інформатори були в російських штабах, навіть у військовому міністерстві та царському оточенні. Росію вважали найслабшим членом Антанти. Німеччина мала намір змусити Росію вийти з війни. 2 травня 1915 р. після шаленої артилерійської підготовки німецькі та австрійські війська перейшли в наступ і прорвали російську оборону в районі міста Горлиця. Протягом наступних п'яти місяців вони захопили Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву, частину Латвії та Білорусії. Утрати росіян були жахливими: 850 тис. убитих і поранених, 900 тис. полонених. Єдиним стратегічним виграшем росіян було те, що вони зуміли вивести свої війська з-під удару і зрештою зупинити просування австро-німецьких військ. Хоча Росія не капітулювала, німецьке командування вважало, що російська армія вже не здатна на серйозні наступальні дії. Фронт розтягнувся від Ризької затоки до кордонів Румунії. На сході теж перейшли до позиційної війни. Після перемог Німеччини восени 1915 р. у війну вступила Болгарія. Утворився Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії. Через болгарську територію Туреччина тепер вільно могла спілкуватись зі своїми союзниками. Вступ у війну Болгарії переломив хід бойових дій на сербському фронті. Проти невеликої сербської армії у жовтні 1915 р. рушили німецькі, австро-угорські й болгарські війська. Росія не могла надати Сербії допомогу, а французькі й англійські війська прибули запізно: сербську армію вже було розгромлено. Утрати складали 100 тис. убитими і 160 тис. пораненими. Залишки армії Сербії відступили до Адріатичного узбережжя і були переправлені флотом союзників на острів Корфу. Згодом вони були доставлені до Салоніків, де разом з англо-французькими і грецькими військами утворили Салонікський (Балканський) фронт. На новоутвореному фронті бойових дій до середини 1918 р. майже не велось. Потрібно проаналізувати бойові дії на морі. У лютому 1915 р. Німеччина оголосила всі води, які омивають Велику Британію, зоною бойових дій і спрямувала сюди свої підводні човни, дії яких виявилися ефективними. Так, 7 травня об'єктом атаки став англійський пасажирський лайнер «Лузітанія» з 1198 пасажирами на борту (124 із яких були американці). Загибель «Лузітанії» стала однією з найбільших морських катастроф. США виступили з рішучим протестом, оскільки, крім людських жертв, підводна війна завдавала збитків торгівлі з країнами Антанти. Німеччина, побоюючись конфлікту зі США, тимчасово обмежила підводну війну. Німецьке командування віддало наказ не топити пасажирські судна без попередження. На практиці командири підводних човнів цей наказ не виконували. Як підсумок, студенти повинні засвоїти, що у 1915 р. вирішальних перемог не здобула жодна з коаліцій. Проте час працював на країни Антанти, які мали більш потужний промисловий потенціал і більші людські ресурси. Вони налагодили велике військове виробництво і нарощували стратегічну перевагу. Концентрація німецьких військ на Східному фронті відкривала союзникам на заході можливість для перепочинку і перегрупування сил для здійснення вирішального удару. Напередодні кампанії 1916 р. Англія і Франція порівняно з Німеччиною мали більш кількісну армію, глибоко ешелоновану оборону, потужну артилерію. Війська німецьких союзників виявилися розпорошеними по різних фронтах і не мали особливого бажання вести активні наступальні операції. Під час розгляду п’ятого питання, слід зупинитися на найважливіших битвах 1916 року і тих факторах, які визначали їх результати. Німецькі командувачі вважали, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916р. німецькі війська на ділянці фронту завдовжки 40 км перейшли в наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Сталева злива трощила все. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила основу оборони французів. Німецьке командування вважало, що побоювання втратити цю ключову позицію примусять французів кинути сюди всі свої сили, які німецька армія «перемеле, як у м'ясорубці». Але щоразу, коли німецька піхота піднімалася в атаку, вона наражалася на шалений вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німці спромоглися заглибитись в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи заволодіти Верденом вони не зуміли. Необхідно знати, що сили обох сторін виснажувалися з кожним днем. У розпал битви під Верденом командування німецькими військами було передано переможцям росіян генералу-фельдмаршалу П. фон Гінденбургу та генералу Е. Людендорфу. Нове командування визнало безперспективним подальший наступ на Верден. Досить важливим для розуміння є той факт, що Франція очікувала на допомогу від Росії та Англії. 4 червня 1916 р. російські армії під командуванням генерала Олександра Брусилова після нетривалої але сильної артилерійської підготовки прорвали австро-німецький фронт відразу в чотирьох місцях. Успіх у наступі був досягнутий завдяки новій тактиці, росіяни наносили удар не в одному місці, як це робилось раніше, а відразу у декількох, що не давало можливості противнику стягувати війська для припинення наступу. Завдяки вдалому наступу росіяни знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. Загальні втрати австро-німецьких військ склали 1,5 млн солдат, із яких близько 400 тис. — полонені. Росіяни захопили 500 гармат і велику кількість іншого озброєння. Утрати росіян були втроє меншими (62 тис. загиблих). Німецьке командування спішно знімало війська на заході й перекидало їх на схід. Успіх росіян підштовхнув Румунію до вступу у війну на боці Антанти (16 серпня 1916 р.). Проте, румунські війська були розгромлені, а країна була окупована ворожими військами. Росіянам довелось рятувати нового союзника, що подовжило їм фронт іще на 500 км (на сході поряд із Західним і Південно-Західним утворився ще і Румунський фронт). Слід звернути увагу на те, що 1 липня 1916 р. французькі та англійські війська почали наступ на річці Соммі. Шквальний артилерійський вогонь, що тривав сім днів, зруйнував німецькі дротяні загорожі, траншеї, ходи сполучення. На кожен метр фронту англо-французька артилерія вивергнула близько тонни металу. Крім піхоти, на прорив уперше було кинуто танки. 15 вересня 1916 р. 18 сталевих чудовиськ досягли лінії атаки, що стріляли, повільно повзли на німецькі позиції й наганяли жах. Успіх танкової атаки був вражаючим, англо-французькі війська просунулись углиб оборони противника на 5 км із мінімальними втратами. Раніше такий прорив досягався ціною втрати десятків тисяч вояків. Проте німецькі війська стримали натиск, і восени активні бойові дії на річці Соммі припинилися. У грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва. Необхідно проаналізувати і характер бойових дій на морі. У травні-червні 1916 р. між англійським і німецьким флотами відбулася найбільша в історії морська битва. У ній узяли участь основні сили флоту обох воюючих сторін. Німецьке командування вирішило прорвати морську блокаду і розгромити англійський флот. Зіткнення сталося в Північному морі поблизу берегів Ютландії. Німецька ескадра спробувала розділити британський флот, щоб розбити його по частинах, але сама мало не опинилася відрізаною від власних баз. Німецький флот поспіхом залишив бій. Під час бою англійці втратили 14 кораблів, німці — 11. Повернувшись на базу, німецький флот більше не з'являвся у відкритому морі. У Німеччині знов активізувалися прихильники необмеженої підводної війни. «Ми будемо топити навіть тріску, якщо вона попливе в Англію» , — підтримав їх кайзер Вільгельм II. Країни Антанти потерпали від німецьких підводних човнів (було потоплено понад 2000 суден), хоча ті нерідко гинули й самі. На виклик Німеччини вони відповіли розгортанням суднобудування, розробленням ефективних засобів боротьби проти підводних човнів. Агресивність Німеччини обурювала світову громадськість. Загибель американських суден, а особливо американських громадян, все більше налаштовувало громадськість країни проти Німеччини. Стало зрозумілим, що підводні човни неспроможні вирішити долю війни, яка набувала затяжного характеру. Як підсумок до питання слід зазначити, що результати воєнних кампаній 1916 р. на Заході виявилися приголомшливими. Під Верденом загинуло до 1 млн німецьких і французьких солдатів та офіцерів. На річці Соммі обидві сторони втратили понад 1,3 млн вояків. Незважаючи на величезні жертви, переможець так і не визначився. Війна продовжувалась. Постійно вдосконалювалися смертоносна зброя і техніка. Для нищення людей використовувались артилерія, танки, військово-повітряні сили, хімічна зброя. За рівнем технічної оснащеності англо-французькі війська випереджали Німеччину. Війна виснажувала сили противників, вимагаючи мобілізації останніх людських, матеріальних і продовольчих ресурсів. Найбільш катастрофічне становище після битв 1916 р. склалося в Німеччини, де кількісний склад армії скоротився на 1 млн солдатів, замінити їх було ніким. Підсумувати вивчений матеріал про хід бойових дій можна за допомогою складених схем. Використання карти до четвертого і п’ятого питань є обов’язковим.
План 1. Внутрішнє становище воюючих країн та зміни у складі Антанти. 2. Загальний перебіг бойових дій у 1917-1918 роках. 3. Поразка країн Четверного Союзу. 4. Основні підсумки і наслідки Першої світової війни.
Основні поняття і терміни до теми: пропаганда, державне регулювання, мілітаризація економіки, ерзац, карткова система, окупація, біженці, антивоєнний рух, «пасхальне повстання», революція, перемир'я, «братання», сепаратний мир, капітуляція, анексія, контрибуція. Основні дати і події: 1914 р. — розвал II Інтернаціоналу; 1916 р. — розгортання і наростання антивоєнних, національно-визвольних рухів, 1 лютого 1917 р. - початок Німеччиною необмеженої підводної війни; лютий 1917 р. — лютнева революція в Росії; квітень 1917 р. — вступ у війну США; 7 листопада 1917 р. — більшовицький переворот у Росії; грудень 1917 р. — укладення перемир'я на Східному фронті; серпень 1918 р. — наступ військ Антанти по всіх фронтах; вересень-жовтень 1918р. — капітуляція Болгарії й Туреччини. Розпад Австро-Угорщини; 11 листопада 1918 р. — Комп'єнське перемир'я. Кінець Першої світової війни.
Головні персоналії: В.Вільсон, Ж.Клемансо, Д.Ллойд-Джордж, П.Гінденбург, Е.Людендорф, Ж.Фош, М.Баденський, Ф.Еберт, Ф.Петен, П.Брусілов, В.Ленін, В.Орландо.
Методичні рекомендації: Розглядаючи перше питання, студенти повинні розкрити особливості внутрішнього становища у суспільствах воюючих країн. Слід акцентувати увагу на виснаженні воюючих країн. Перша світова війна на відміну від всіх попередніх війн, які пережило людство, справила величезний вплив на внутрішнє життя країн. Перемога у війні визначалася не стільки фронтом, скільки тилом. Тривала війна зумовила перебудову економік країн на воєнні рейки, запровадження механізмів державного регулювання. Важливим фактором мобілізації населення на війну стала пропаганда й агітація. Незважаючи на всі зусилля, війна несла голод, холод і злидні для більшості населення. Чим довше затягувалися бойові дії, тим більше наростало невдоволення населення, поширювались антивоєнні настрої. Затягування війни дало зрозуміти, що перемога визначається не стільки фронтом, скільки тилом. Командування воюючих країн розраховувало на короткочасність воєнних дій, тому великих запасів спорядження та боєприпасів не було зроблено, і вже 1915 р. всі зіткнулися з труднощами постачання армії. Найбільший дефіцит озброєння, через слабість її економіки, відчувала Росія. Щоб розширити масштаби воєнного виробництва, почалася перебудова економіки. У всіх країнах вона насамперед означала введення жорсткого державного регулювання. Держава визначала обсяги необхідного виробництва, розміщувала замовлення, забезпечувала сировиною та робочою силою. Вводилася трудова повинність, яка давала можливість зменшити дефіцит робочих рук, що був викликаний призовом до армії майже всіх дорослих чоловіків. Оскільки воєнне виробництво зростало за рахунок мирного, виник дефіцит споживчих товарів, який примусив вводити регулювання цін та норми споживання. Мобілізація шкодила сільському господарству. В усіх воюючих країнах, крім Англії, виробництво продовольчих товарів скоротилося, а це призвело до введення карткової системи розподілу продуктів харчування. У Німеччині, яка традиційно ввозила продовольчі товари, через блокаду склалося дуже скрутне становище. Уряд там був змушений заборонити відгодівлю худоби зерном і картоплею, вводилися різні замінювачі продуктів — ерзаци. Система державного контролю над виробництвом і споживанням найбільш жорсткого вигляду набула в Німеччині, яка потерпала від обмеженості ресурсів. Відтак життя більшості населення воюючих країн кардинально змінювалося. Його рівень усюди знизився. У Німеччині до 1917 р. наповнення продуктових карток навіть не задовольняло фізіологічних потреб — почався голод (зима 1916/1917 рр.), жертвами якого стало близько півмільйона людей. Труднощі війни — довгий робочий день, погане харчування призвели до великої смертності серед цивільного населення. Разом із бойовими втратами це спричинило значне скорочення кількості населення Австро-Угорщини, Німеччини та Франції. Тяжка повсякденна праця, черги, голод і холод стали долею мільйонів людей. У прифронтовій смузі постійними небезпечними супутниками життя цивільного населення стали артилерійські обстріли з далекобійних гармат. Почалося використання авіації для бомбардування цивільних об'єктів у тилу. Під час бойових дій цивільне населення потрапляло під окупацію армій противника. Окупаційна влада зазвичай не рахувалася з місцевим населенням: реквізиції, контрибуції стали звичним явищем. Надзвичайною жорстокістю відзначався окупаційний режим німецьких військ. Особливе обурення у світі, викликало вивезення на німецькі підприємства 60 тис. бельгійських робітників. (Це був ще один прецедент, породжений першою світовою війною. Під час Другої світової війни це стало звичайним явищем.) Мирне населення прагнуло уникнути окупації, з'явилися біженці. Усі ці проблеми більшість населення сприймало як необхідність страждати в ім'я інтересів своєї держави. Та терпіння народів було не безмежне. Студенти мають звернути увагу і на антивоєнні виступи. Хвиля патріотизму створила сприятливі умови для проведення мобілізації та початку перебудови тилу. Коли ця хвиля вщухла, її почали нагнітати штучно, для чого створювалися спеціальні пропагандистські установи. Вони випускали брошури, листівки, що прославляли доблесть військ і пробуджували ненависть до ворога. Кожна зі сторін при цьому намагалася довести, що саме вона найбільш цивілізована, що їй доводиться вести боротьбу проти варварів. Та вже 1916 р. дедалі більше людей у воюючих країнах почали усвідомлювати, що ніякі цілі не можуть виправдати тих жертв, що їх забрала війна, і бажали лише одного — якнайшвидшого її завершення. Виразником цих настроїв стало наростання страйкової боротьби. Справжньою сенсацією виявилася першотравнева демонстрація в Німеччині під гаслами «Кінець війні», «Геть уряд!». В Австро-Угорщині на знак протесту проти війни соціал-демократ Фрідріх Адлер застрелив 21 жовтня 1916 р. голову Ради міністрів графа Штюргка. Доказом того, що патріотичні гасла втратили свій запал, було повстання 1916 р. в Ірландії («пасхальне повстання»). Країна мала отримати статус домініону в 1914 р., але цьому завадила війна. Це підштовхнуло радикальну частину діячів національно-визвольного руху, до збройного виступу. У ніч на 24 квітня 1916 р. 1200 повсталих захопили важливі пункти в Дубліні та проголосили незалежність Ірландії. Протягом тижня 20-тисячна англійська армія придушила повстання. П'ятьох його керівників було страчено. Зрушення в суспільній свідомості позначились і на тактиці соціал-демо-кратичних партій. Студенти мають проаналізувати причини краху II Інтернаціоналу. Позиція лівого крила соціал-демократії, які таврували війну як імперіалістичну, загарбницьку і закликали перетворити її в громадянську проти експлуататорів, спершу не користувалася підтримкою. Але з кожним роком число її прихильників зростало. Ще більше зміцніла позиція соціал-демократів центру. Вони виступили за укладення демократичного миру без анексій і контрибуцій. їхня позиція збігалася з позицією пацифістів, які виступали проти розв'язання конфліктів збройними засобами взагалі. Студенти повинні проаналізувати вплив Лютневої революції в Росії на перебіг війни. При цьому слід обговорити наступні проблеми: чи революція призвела до затягування війни; чи стала вона прикладом революційного виходу з війни; чи сприяла прискоренню поразки Росії та розгортанню революційних рухів у країнах Європи. Слід проаналізувати позиції Антанти після виходу Росії з блоку. Досить важливо визначити причини і наслідки приєднання до Антанти США. Сполучені Штати Америки були країною, яка ніяк не бажала поразки Антанти. Тривалий час їм було невигідно вступати у війну — адже США постачали країнам Антанти зброю, боєприпаси, продовольство, а з державами австро-німецького блоку торгували через нейтральні країни. У 1914 р. американський борг країнам Європи, особливо Англії, складав близько 6 млрд доларів. У роки війни вони не лише розрахувалися з боргами, а й перетворилися з боржника європейських держав на їхнього кредитора (позики становили понад 10 млрд доларів). Можлива поразка Антанти могла б зробити проблематичним повернення цих величезних коштів. Також правлячі кола США прагнули, щоб країна відігравала більш вагому роль у світі, а не взявши участі у війні неможливо було претендувати на участь у розподілі «післявоєнного пирога». З лютого 1917 р. США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною. Коли стало відомо, як небезпечно для союзників розгортаються події в Росії, Конгрес США оголосив війну Німеччині. Це трапилося 6 квітня. Вступаючи у війну, США не стали зв'язувати себе якимись союзницькими угодами, сподіваючись по війні відігравати провідну роль під час мирних переговорів як головний арбітр. Формальним приводом до війни стала німецька дипломатична депеша («Нота Ціммермана»), перехоплена англійською розвідкою і передана американцям, у якій йшлося про таємні переговори Німеччини і Мексики про союз проти США. А вже через рік на Західному фронті було понад 2 млн американців. Американська промисловість отримала нові замовлення. На потреби армії та флоту виділялися значні кошти. Економічна, військова, фінансова міць США була спрямована проти Німеччини і не залишила їй шансів на перемогу. Під час розгляду другого питання, студенти повинні звернути увагу на генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р., що виявився невдалим. У квітні об'єднане англо-французьке командування зробило спробу атакувати противника в районі Реймса. Сім тижнів тяжких боїв успіху не принесли. Французи втратили убитими й пораненими понад 500 тис. вояків. Через величезні втрати цю операцію французьких військ за ім'ям їх командуючого генерала Р. Ж. Нівеля назвали «Бійня Нівеля» У французькій армії спалахнули заколоти проти продовження безглуздої війни. Новий командуючий французькими військами Петен (герой оборони Вердена) жорстокими заходами зумів навести порядок на фронті. Тим часом у наступні півроку вся тяжкість подальших боїв лягла на плечі англійців. їм вдалося провести ряд вдалих операцій, що зміцнило підірваний дух військ Антанти. На сході оговталися російські війська і в липні 1917 р. перейшли в наступ на львівському напрямі. Та це їм коштувало нової поразки і величезних втрат. Німецькі війська перейшли в контрнаступ. Вони остаточно вибили росіян із Галичини, а також захопили Ригу і встановили контроль над Ризькою затокою. На сході, як і на заході, воювали неохоче. Війна всім набридла, перетворившись на смертельно небезпечну й невдячну, нічим не виправдану роботу. Тим часом невдача спіткала італійців, що зазнали ніщивної поразки під Капоретто в жовтні 1917 р., хоча мали кількісну перевагу. Італійські вояки вдалися до панічної втечі. 300 тис. із них потрапили в полон, 130 тис. загинули. Лише перекинуті з Ніцци на автомобілях англійські та французькі дивізії дещо виправили становище і не допустили, щоб Італія вийшла з війни. Поразка біля Капоретто стала катастрофою для італійської армії та навчальною для всіх союзників. Керівники урядів і представники штабів Англії, Франції, Італії та СІЛА для координації дій на Західноєвропейському театрі війни в листопаді 1917 р. утворили Вищу воєнну раду. Верховним головнокомандувачем у березні 1918 р. було призначено французького генерала Фоша. Тим часом Росія, у результаті більшовицького перевороту 7 листопада (25 жовтня) 1917 р., стрімко міняла курс. Захопивши владу, більшовики 15 грудня уклали з австро-німецьким командуванням перемир'я. Раніше це зробила Румунія. З березня 1918 р. між Німеччиною та радянською Росією було підписано сепаратний Брестський мир. У результаті цього мир.у Німеччина отримала контроль над величезною територією (Україна, Білорусія, Прибалтика, Фінляндія, Закавказзя) зі значними ресурсами. В урядових колах Німеччини починають визрівати плани створення могутньої імперії, яка б об'єднала країни Центральної, Північної, Східної і Південно-Східної Європи. Німецькі війська були перекинуті на захід, щоб, як здавалося, здобути остаточну перемогу. Німецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців і французів до прибуття на фронт американських військ. Від кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції, які увійшли в історію під назвою «Битва Кайзера». У них були деякі переваги, але бракувало адекватної оцінки противника. Пожертвувавши життям сотень тисяч своїх солдатів, вони перейшли річку Марну і наблизилися до Парижа. Столицю Франції обстрілювали з далекобійних гармат («велика Берта»), бомбардували за допомогою авіації. Та ці руйнування не могли змінити на краще становище Німеччини. Людські резерви було вичерпано. На фронт із Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати неохоче корилися наказам командирів. 18 липня союзники рушили в наступ, відкинули німців від Марни і вже не поступалися ініціативою. Розглядаючи третє питання, слід зауважити, що остаточного удару німецьким військам союзники завдали біля Ам'єна 8 серпня, де англійські танки прорвали оборону німців. За один день було розбито 16 німецьких дивізій. Цей день назвали «чорним днем німецької армії». Командувач німецької армії генерал-фельдмаршал фон П. Гінденбург заявив імператорові Вільгельму II про доцільність укладення миру, поки війська перебувають на території противника. Не чекаючи кроків Німеччини, під натиском військ Антанти 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина, яка вже почала розвалюватись, і Туреччина. Австро-Угорську імперію роздирали внутрішні суперечності. Національно-визвольні рухи переросли в демократичні та національні революції. Про створення Чехо-Словацької республіки оголосили, Чехія і Словаччина. Об'єднану незалежну державу вирішили утворити серби, хорвати і словенці. У Галичині було проголошено самостійну Західноукраїнську Народну Республіку. На початку листопада від Австрії відділилась Угорщина. Австро-Угорська монархія розпалась. З листопада командування австро-угорської армії підписало перемир'я з Антантою. Внутрішнє становище Німеччини вже давно було непевним. Наростали масові протести проти політики уряду. У квітні 1917 р. на військових заводах Німеччини страйкувало понад 300 тис. робітників. У серпні вибухнули заворушення серед матросів військового флоту. Після виходу Росії з війни бойовий дух німецької армії не посилився, а підупав. їхати на захід і гинути, продовжуючи фактично програну війну, ніхто не бажав. У Німеччині назрівала революція. Оцінивши загрозливу ситуацію, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператорові припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир'я та укладення миру. В.Вільсон погодився розпочати переговори за умови відведення німецьких військ із загарбаних територій і зречення кайзера. Студентам слід проаналізувати зміст документу «14 пунктів Вільсона». Необхідно простежити розвиток подій восени 1918 року. Доки у Берліні розглядали американські пропозиції, у місті Кіль 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині раду. У Берліні на боротьбу піднялися робітники. Це було початком революції в Німеччині. 6 листопада президент США повідомив, що головнокомандувач Антанти маршал Ж.Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром М.Ерцбергером під білим прапором перетнула лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Ж.Фоша. Тим часом революційна хвиля не вщухала, і 9 листопада Німеччину було проголошено республікою. Канцлер Макс Баденський оголосив про зречення кайзера, який утік до Голландії. Влада перейшла1 до соціал-демократа Ф.Еберта. Переговори в Комп'єнському лісі велися від імені нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі союзники виставили низку умов. Протягом двох тижнів німці повинні були евакуювати війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії. Вони мали відмовитися від Брест-Литовського договору, передати все озброєння переможцям, відпустити на батьківщину полонених. Водночас союзне командування погодилося тимчасово залишити німецькі війська в Україні та Прибалтиці, щоб запобігти встановленню над ними контролю більшовиків. Термін перемир'я становив 36 днів. На світанку 11 листопада 1918 р. між Німеччиною та її противниками було підписано Комп'єнське перемир'я. Об 11-й годині ранку пролунав сигнал «Припинити вогонь!». Прогримів перший залп артилерійського салюту. Перша світова війна закінчилася. Слід проаналізувати текст угоди «Комп’єнське перемир’я». Працюючи над другим і третім питанням, слід активно використовувати карту. Розглядаючи четверте питання, слід зауважити, що перша світова війна призвела до серйозних політичних, економічних і територіальних змін у багатьох регіонах світу, особливо в Європі, її закінчення вже не могло повернути світ до попереднього стану. Сталися зміни у співвідношенні сил у світі. Змінився склад головних дійових осіб у світовій політиці. Студенти повинні визначити основні підсумки війни: 1) революція в Росії, про справжню мету якої мало хто здогадувався, на певний час вивела країну з кола великих держав; 2) країни Четвертного блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) зазнали поразки і теж випали з кола держав, які визначали світову політику; 3) позиції Англії та Франції послабилися внаслідок зростання впливу США та Японії; 4) перестали існувати імперії: Німецька, Російська, Австро-Угорська, Османська; Прямим наслідком Першої світової війни стало утворення в Європі нових держав: Польської Республіки, Чехо-Словацької Республіки, Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. —Югославії), Австрії, Угорщини, Фінляндії, Литви, Латвії, Естонії, України. Це докорінно змінило становище в Східній Європі. Порушення етнічного принципу під час установлення кордонів нових держав та амбіції їхніх лідерів перетворили цей регіон у постійне джерело напруження. Значно змінилися кордони європейських держав: на 70 % сучасні кордони в Європі склалися внаслідок Першої світової війни. Слід простежити процес утворення національних держав у Європі: проголошення незалежності Литви (червень 1917 р);утворення незалежної Фінляндії (грудень 1917 р); проголошення незалежності Української Народної Республіки (січень 1918 р); утворення незалежної Естонії (лютий 1918 р); утворення Чехословаччини (жовтень 1918 р); проголошення Західноукраїнської Народної Республіки; утворення незалежної Польської держави; проголошення Австрійської республіки; проголошення Угорської республіки; утворення незалежної Латвії (все в листопаді 1918 р); створення Королівства сербів, хорватів, словенців (грудень 1918 р); Листопадова революція в Німеччині та проголошення Веймарської республіки (червень 1919 р) Бойові дії минулої війни призвели до розорення економіки багатьох країн, зокрема промисловості, транспорту, сільського господарства. Так, Росія втратила 60 % того, що мала перед початком війни; Австро-Угорщина — 41, Німеччина — 33, Франція — 31; Англія — 15 %. Загальні втрати країн-учасниць оцінюють у 80 млрд дол. Лише Японія та США примножили свої багатства, оскільки не брали активної участі у війні, а їхні території не були ареною бойових дій. Водночас війна прискорила технічний прогрес, сприяла завершенню індустріалізації та заклала принципово нові форми організації та управління виробництвом.. Державне втручання у виробництво і його регулювання значно посилились. Великими були людські втрати — 10 млн загиблих, 20 млн поранених і калік (із них 90 % становили військові, а 10 % —цивільне населення). Не менше 6 млн осіб, ослаблених тягарем війни, померло в результаті страхітливої епідемії грипу (іспанка) 1918—1919 рр. Мирне населення, що потерпало від неймовірних труднощів, із якими воно мирилось у перші роки війни, із затягуванням бойових дій почало боротьбу не тільки за свої права, а й проти тих сил, які цю війну розв'язали. Як наслідок у ряді європейських країн: Росії, Німеччині, Угорщині, Австрії, Фінляндії, Словаччині — спалахнули революції. В інших: Англії, Франції, США — були здійснені реформи. В Італії було встановлено фашистську диктатуру. Війна і революції привели до краху монархій: із 41 правлячої династії в Європі напередодні війни після її завершення залишилося тільки 17. Відтак посилилися міграційні процеси: великі маси людей переселилися з однієї країни в іншу. Гостро постала проблема біженців. Тільки з Росії протягом 1918—1920 рр. емігрували 2 млн осіб. Перша світова війна активізувала національно-визвольний рух у країнах Азії та Африки. Перша світова війна позначилася й на воєнному мистецтві та методах ведення війни. Уперше у війнах з'явилися безперервні фронти, стала масово використовуватися бойова техніка (танки, літаки, машини тощо). Стали застосовуватися і варварські методи ведення війни: використання зброї масового знищення — хімічної. Уперше війна зачепила всіх громадян воюючих держав. Вагомим чинником війни стала економіка, могутність якої визначала могутність армії. Підсумовуючи заняття, студенти мають зробити висновок, що Перша світова війна стала важливим рубежем у розвитку людства. Вона довела єдність і взаємозалежність світу і започаткувала докорінні зміни в економіці, внутрішньополітичному житті, міжнародних відносинах, культурі, а головне — у свідомості й поведінці людей.
Країн Європи і Америки.
Мета: розкрити передумови і причини Великої депресії 1929—1933 рр., показати її масштаби та глибину. Визначити характер індивідуально-монополістичного капіталізму та проаналізувати антикризові заходи урядів різних країн. Проаналізувати причини і характер світової економічної кризи 1937-1938 років. Закріпити навички аналізу і співставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховати студентів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Велика депресія 1920-1933 рр».
Основні поняття і терміни: індивідуально-монополістичний капіталізм, «чорний вівторок», Велика депресія, економічна криза, перевиробництво, безробіття, «гувервілі», стагнація, державне регулювання економікою, кейнсіанство, державно-монополістичний капіталізм, «скандинавська модель ДМК».
Основні дати: 29 жовтня 1929 р. — «чорний вівторок» (крах на Нью-Йоркській фондовій біржі), листопад 1929—березень 1930 р. — початок системної економічної кризи в США і Німеччині, липень — жовтень 1930 р — початок системно-економічної кризи в Англії і Франції, 1933 р — припинення кризи в США і Німеччині, 1934 — припинення кризи в Англії і Франції, 1935-1936 р — економічна стагнація в Англії і Франції, 1933-1935 р — перехід до системи державно-монополістичного капіталізму (ДМК), липень –вересень 1937 р — початок чергової циклічної кризи перевиробництва в країнах Європи і Америки.
План Методичні рекомендації
Розкриваючи перше питання, студенти мають звернути увагу на характер розвитку індивідуально-монополістичного капіталізму упродовж 1923-1929 років. Слід проаналізувати місце великих монополій в економічній системі країн Європи і Америки. Студенти мають зрозуміти, що криза — це раптове падіння, скорочення виробництва, що супроводжується розоренням значної частини підприємств, зростанням безробіття, зниженням заробітної плати і курсу акцій. Слід зазначити, що однією з головних причин економічної кризи, яка є неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, (тобто на ринку вироблених товарів більше, ніж попит на них). Велика депресія була кризою відносного перевиробництва перенакопичення капіталу. Велика депресія завершила історичну еволюцію типу господарювання, характерного для кінця XIX — початку XX ст. Слід зазначити, що економічна криза 1929—1933 рр. не була звичайною. Циклічна криза перевиробництва збіглася зі структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40—60 років. Такі коливання фіксувалися з кінця XVIII ст. і на 1929—1933 рр., припала, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. У ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і відбувається розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 1920—1930-ті рр. могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, — його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання. Ці проблеми були типовими для останньої третини XIX — початку XX ст. Під час розгляду другого питання, слід зазначити, що криза почалась з паніки 24 жовтня 1929 р. на Нью-Йоркській біржі («чорний вівторок»), коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Падіння курсу акцій тривало до 14 листопада. За цей період акції знецінилися на 26 млрд дол., тобто на 50—75 %. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38 % . Криза вплинула на життя значної частини населення. Ця криза, що охопила майже всі країни світу, отримала назву Велика депресія. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижували ціну, скорочували виробництво, звільняли робітників, припиняли капіталовкладення. Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р, в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн безробітних), загрозу голоду для багатьох сотень тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави. Криза 1930-х рр., на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу, а найбільшого удару зазнали ті, що були сировинними придатками індустріально розвинутих держав. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів-забезпечення економічної незалежності. Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому господарству світова війна і дії держав-переможниць після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Студенти мають зрозуміти, що світова економіка була перевантажена борговими зобов'язаннями Війна породила безпрецедентне зростання американської економіки і перетворила США у світового кредитора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати репарації, які у свою чергу повертали ся в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами Уся світова економіка стала залежною від добробуту американської економіки. Слід звернути увагу і на те, що криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходу віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні й торговельні війни загострили відносини між провідними країнами і паралізувала їх здібність підтримувати світовий порядок. Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Японія, яка кинула відкритий виклик Версальсько-Вашингтонській системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю, захопивши Маньчжурію. Необхідно проаналізувати і два типи розвитку економічної кризи: перший — бурхливий, різкий і швидкий (США, Німеччина), другий — повільний, тягучий і довгий (Англія, Франція). Варто зазначити, що в Італії криза була набагато слабшою, ніж в інших великих країнах. Це пояснювалося наявністю в економіці Італії елементів планової економіки і державного регулювання. Єдиною країною, якій вдалося уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація. Розглядаючи третє питання, студенти повинні зазначити, що кожна країна виходила з кризи по-різному. Проте основою подолання кризи стало державне втручання в економіку та запровадження системи ДМК. Слід проаналізувати сутність ліберального реформізму, процес створення державної системи регулювання трудових відносин, активну державну підтримку виробників і споживачів, корекцію системи оподаткування на користь більшості громадян. Крім того, варто наголосити на створенні урядів Народного фронту як спробі консолідації суспільства для подолання кризи (Франція, Іспанія) Варто розглянути прийняття пакетів соціальних законів, процес встановлення робітничого контролю над виробництвом, «справедливий» розподіл прибутків. Разом з тим окремі країни виходили з кризи шляхом встановлення воєнних, монархічних, фашистських, нацистських диктатур (авторитарних і тоталітарних режимів). Для них було характерне одержавлення економіки, формування тоталітарної держави, жорстке пряме регулювання всього суспільного життя. Слід розглянути також запровадження соціал-демократичної (шведської) моделі розвитку економіки. Ця модель характеризувалася формуванням системи взаємодії робітників і роботодавців, тобто соціального партнерства, створенням дієвого механізму соціального захисту, корекцією оподаткування на користь більшості громадян. Таким чином, економічна криза зумовила посилення державного втручання в економіку, остаточне створення державних механізмів регулювання економічних і соціальних процесів у суспільстві. Під час розгляду четвертого питання, слід проаналізувати причини і характер економічної кризи 1937-1938 рр. Потрібно наголосити, що в більшості країн у 1934 р Велику депресію змінила стагнація — застій, а в інших країнах (США, Німеччина) навпаки спостерігалося стрімке піднесення. Варто зазначити, що державне втручання в економіку не завжди було позитивним: збільшення державних витрат на соціальні потреби, широка практика дефіцитного фінансування збільшували державний борг і посилювали податковий тиск, що важким тягарем лягав на населення. Держава в першу чергу допомагала великим монополіям, а це стимулювало зростання концентрації виробництва і капіталу, що посилювало дезорганізацію виробництва. Студенти мають проаналізувати і світові господарські зв’язки, які в другій половині 1930-тих років були порушені, а також посилення економічного націоналізму, створення у фашистських державах автаркії, створення нових митних і валютних блоків, скорочення обсягів зовнішньої торгівлі і як наслідок — загострення конкуренції і суперечностей між монополіями. Варто наголосити, що криза 1937-1938 рр не була такою руйнівною як Велика депресія. Це передусім заслуга системи ДМК. Досить важливо зрозуміти історичні наслідки кризи, яка посилила фашистські країни і послабила країни західних демократій.
І Дипломатический словарь. —Т. 1-3. —М., 1985. І Первая мировая война и проблема политического переустройства Центральной Н и Юго-Восточной Европьі. —М., 1991. І Прицкер Д.П. Жорж Клемансо. — М., 1983. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики. ХХ – ХХІ ст.. : Навч. Посібник / В.Ф.Салабай, І.Д. Дудко, М.В. Борисенко, М.П. Чуб. — К. : КНЕУ, 2008. — 368 с.
Согрин В.В. Британский либерализм: зтапьі развития и течения новейшая история. — 1996. —-№4. (Далее ННИ.). Трухановский В.Г. Новейшая история Англии. — М, 1958. Трухановский В.Г. Уинстон Черчилль. — М., 1977. Додаткова література Васильєв О.С. Встречи с Британией. —- М., 1997. Осипов В. Британия глазами русского. - - М., 1977. Новая и Характерні риси розвитку господарства передових країн світу в 20-ті роки // Україна і світ : Навч. Посібник. — К., 1994.
Конт Ф. Англо-советские отношения (1923-1324) // Конт Ф. Революція и дипломатия. — М., 1991.
Мартон А.Л. История Англии. — М., 1950
Фёдорова В.Г. Модернизация «другой Европы». — М., 1997.
Вебб С. Социализм в Англии. — Пг., 1918.
Міністерство освіти і науки України |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-19; Просмотров: 358; Нарушение авторского права страницы