ЗМІСТ І ЦІЛІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У  ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Вибір умовно-комунікативного підходу в викладанні ІМ, прийняття його у сучасній вітчизняній методиці зумовлює вибір цілей, а, відповідно, й з метою визначаються принципи, методи, засоби, зміст навчання. Основний зміст викладання АМ полягає в тому, щоб навчити учнів іншомовного спілкування взагалі і спілкуватись АМ в типових ситуаціях в межах засвоєного матеріалу, визначеного програмою. У початковій школі навчання АМ здійснюється на інструктивному, описовому, розповідному, пояснювальному мовленні вчителя з використанням гри та інструментального навчання на основі комунікативно спрямованої навчальної діяльності.

Основною метою навчання АМ є іншомовна комунікативна компетентність, що має реалізовуватись завдяки певним видам компетенцій: мовній, мовленнєвій, соціокультурній, країнознавчій та лінгвокраїнознавчій. Отже, зміст навчання включає: сфери спілкування, теми, ситуації; мовний, мовленнєвий, країнознавчій матеріал; знання, навички та мовленнєві уміння.

Мета навчання викладена у Програмі з іноземної мови. Необхідно розділяти кінцеву мету навчання АМ та проміжну мету, що допоможе вчителеві формулювати конкретні завдання уроку та його окремих компонентів. Отже, провідною метою є практична мета, що передбачає практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні достатньому для здійснення іншомовного спілкування в 4-х видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні та письмі). Поряд з практичною метою в процесі навчання реалізуються освітня, виховна та розвивальна мета на матеріалі АМ. Для досягнення поставлених цілей навчання ІМ у середній школі передбачено використання різноманітних засобів навчання, що класифікуються наступним чином: згідно ролі, що вони виконують в процесі навчання, всі засоби розділяються на основні та допоміжні, за адресатом – для вчителя і для учня, згідно каналу отримання інформації – на слухові, зорові, слухо- зорові, згідно залучення техніки – на технічні та нетехнічні.

Навчання АМ відбувається у два етапи: 1-й – формування відповідних навичок іншомовного спілкування, 2-й – розвиток мовленнєвих умінь. Знання – це сума фактів, інформації, що подається у певній галузі, набутих у процесі навчання, дослідження. Підґрунтям для мовленнєвих умінь є навички – психічне новоутворення, завдяки яким індивід виконує певну дію раціонально без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії. Умінням називається оптимальний рівень досконалості певної діяльності.

Основними завданнями навчання АМ у початковій школі є посилення ігрової спрямованості навчальних завдань, забезпечення доцільних ілюстративних наочно-розвиваючих матеріалів, врахування природної схильності молодших школярів до імітації, звуконаслідування, музики, стимуляція мотивації до навчання з позицій особистісного підходу в процесі викладання предмету, використання комунікативно спрямованих завдань, залучення учнів до проектної роботи, розвиток пізнавальної діяльності на уроках АМ.

Навчання мовного матеріалу у початковій школі будується на вивченні фонетики, лексики, граматики. Засвоєння мовного матеріалу відбувається комплексно, що дозволяє забезпечити спілкування ІМ з перших уроків. Кожний урок розділяється на фрагменти, в яких домінує той чи інший аспект мови. Звуковий аспект мови, іноді, трактується як основоположний.

Навчання фонетики в школі зводиться до формування фонетичних навичок: ритміко-інтонаційних та слухо-вимовних. Навчання вимови в школі має практичну спрямованість. Першочергове значення має відбір фонетичного мінімуму, що забезпечує оволодіння ІМ як засобом спілкування, в межах, визначених програмою. Формування фонетичних навичок являє собою тривалий поетапний процес, що складається з двох частин: 1) обробка артикуляційних операцій, 2) розвиток фонетичних навичок на свідомому рівні. Фонетичними одиницями, що визначені для відпрацювання є: звук, звукосполучення, склад, слово, словосполучення, речення, текст. Фонетичний матеріал має засвоюватись у поєднанні з лексичним і граматичним.

У методиці викладання АМ під граматикою розуміють предмет, за допомогою якого засвоюють правила будови мови. Основною метою навчання граматики в школі є формування в учнів граматичних навичок, як одного з важливих компонентів мовленнєвих умінь в галузі аудіювання, говоріння, читання, письма. Для початкового етапу характерна наступна послідовність введення граматичного матеріалу: зразок-модель-правило-інструкція. Оволодінню граматичним матеріалом сприяє вивчення його на основі порівняння з рідною мовою, порівняння нових, для учнів, явищ з вже відомими, раніше вивченими явищами даної мови, використання зразків для дій за аналогією, трансформація структур.

Основною метою навчання лексики є формування репродуктивних та рецептивних лексичних навичок, а також навичок користування різними видами словників та навичок обґрунтованої здогадки. Вправи на засвоєння лексичного матеріалу на молодшому етапі навчання мають усний характер. Лексична одиниця має форму і значення. Поняття форми включає слуховий, артикуляційний, зоровий та руко моторний образи. Повне засвоєння форми слова чи словосполучення передбачає послідовне оволодіння усіма цими образами і значеннями. Засвоєння лексичної одиниці завжди досягаються у результаті комплексу навчальних та навчально-мовленнєвих дій. Норма введення нових слів на одному уроці у початковій школі-5-6 слів.

Навчання АМ в школі передбачає досягнення практичних, освітніх та виховних цілей. Однією з практичних цілей є навчання розумінню на слух живого мовлення (іншомовного) та мовлення, що записано на плівці, побудованого в основному, вже на засвоєному навчальному матеріалі.

Аудіювання – це активний процес, що пов’язаний з думкою, тому що спрямований на сприйняття, розпізнавання, узнавання та розуміння кожного разу нових мовленнєвих повідомлень. А це передбачає комбінування певних навичок, використання їх з відносно ситуації, що весь час змінюється. Аудіювання як діяльність побудована на певних уміннях, що базуються на відповідних навичках:

– граматичні навички аудіювання;

– лексичні навички аудіювання;

– слухові навички аудіювання.

В структуру аудіювання входять механізм антиципації аудіювання або ймовірного прогнозування смислового змісту і психофізіологічні механізми аудіювання механізм сприйняття мовлення (рецепція). Мета аудіювання – осмислення почутого мовленнєвого повідомлення. Процес осмислення сприйнятої мовленнєвої інформації може мати позитивний і негативний результат. Позитивний результат – це розуміння повідомлення, що реалізується у відповідь, адекватний дії чи зміні психічного стану. Негативний результат – це нерозуміння. Воно може виражатись в установлені неадекватних або неповних звуків і відношень, які виражені або не виражені в тексті (неповне розуміння). Метою навчання аудіювання на початковому ступені є навчання предметного змісту повідомлення (що? де? коли?), розуміння загальної ідеї, мотивів, вчинків дійових осіб (чому? для чого?), розуміння логіки викладу (чому?) та розпізнавання характеру повідомлення (розповідь, телефонна розмова, інструкція). Труднощі аудіювання можуть бути пов’язані з мовною формою повідомлення, з довжиною тексту, зі змістовим наповненням повідомлення. Тексти повинні бути змістовні (фабульні), але посильні для розуміння. Одна з основних труднощів − темп пред’явлення. В кінці навчання в початковій школі учні повинні уміти розуміти окремі слова і прості найбільш уживані вислови в ситуаціях повсякденного спілкування,а також невеликі за обсягом повідомлення та інструкції.

Навчання говоріння передбачає поступове формування вмінь і навичок самостійно використовувати програмний мовний матеріал для реалізації комунікативних завдань у межах мовленнєвих ситуацій, визначених програмою. Навчання говорінню − це лише частина навчання усному мовленню, тому що усна форма включає в себе і говоріння і аудіювання. Найважливіші якості говоріння:

– говоріння завжди ситуативне;

– цілеспрямоване та вмотивоване;

– говоріння завжди пов’язане з мисленням, з рішенням комунікативних завдань;

– говоріння на рівні уміння − це завжди продукція, а не репродукція готового.

Можна виділити три етапи в роботі по засвоєнню мовленнєвого матеріалу:

1. етап формування навичок (лексичних та граматичних);

2. етап удосконалення навичок (робота над навчальним текстом, мається на увазі текст, що побудований на матеріалі, що був засвоєний на першому етапі;

3. етап розвитку мовленнєвого уміння (підетапи: розвиток підготовленого мовлення на основі однієї теми (монолог) та розвиток непідготовленого мовлення на між тематичній основі (діалог).

Основними завданнями навчання говоріння є формування вимовних (артикуляційних та інтонаційних навичок говоріння), лексичних навичок говоріння, граматичних навичок говоріння, навичок для оволодіння діалогічними єдностями, мікродіалогами, різними типами діалогу, навичок для оволодіння мікромонологами та різними типами монологу. Мета діалогічного мовлення – навчити учнів мовленнєвої взаємодії в межах заданої ситуації.

Говоріння в монологічному мовленні представляє певну складність для учнів як рідною, так і іноземною мовами. Воно пов’язане з вибором того, що сказати і як сказати. Метою навчання монологу на початковому етапі є формування уміння здійснювати:

– монолог-опис, який стверджує наявність або відсутність певних об’єктів, описує природу, людину, предмети, їх просторове розміщення, називає якості та ознаки;

– монолог-розповідь (про себе, про родину, про свій клас) та монологічне повідомлення.

Читання – це один із видів мовної діяльності, що має велике пізнавальне значення і фактично реалізує основні цілі навчання. Читання є автономним засобом спілкування і пізнання. Воно є рецептивним видом діяльності, яке включає сприйняття та обробку тим, хто читає об’єктивно існуючий текст. Результат читання − здобуття інформації. Уміння читати формується один раз. Все що відбувається потім − удосконалення набутих навичок через сприйняття графічного боку тексту та його розуміння. Читання треба навчати з точки зору процесу отримання інформації, при цьому отримання активного та самостійного. Уміння читати розвивається на основі сформованих навичок:

– техніка читання (навички співвідношення зорового образу з слуховим та мовленнєво-рухливим)

– навичка розуміння прочитаного.

На початковому етапі дуже важливо звернути увагу на відпрацювання в учнів механізму читання та відпрацювання навичок техніки читання. В навчанні читання розрізняють 2 стадії:

І – підготовча стадія. Вона характерна для початкового і середнього етапів навчання і передбачає формування техніки та елементарних умінь читання.

ІІ – стадія зрілого читання. Мета його – навчити учнів здобувати інформацію з нового тексту. Воно ґрунтується на раніше сформованих навичках та елементарних уміннях. Згідно з методичною концепцією учні-початківці повинні засвоювати техніку читання виключно на матеріалі, який до того був опрацьований усно. Серед вправ, що формують навички техніки читання такі: Хорове читання за вчителем; індивідуально-масове читання; індивідуальне читання вголос. Труднощі навчання читання іноземної мови:

– об’єктивні: кількісна неадекватність між буквами та звуками у слові; різночитання однакових букв та буквосполучень ( pine – pin, cut – put ); наявність німих букв; передача одного і того ж звука різними буквами: k – came, kitchen, school, question;

– суб’єктивні фактори.

Мовні труднощі:

– наявність багатозначних та конвертованих слів;

– непрямий порядок слів (інверсія);

– звороти та дієприкметникові і дієприслівникові;

– умовні безсполучникові речення;

– герундіальні звороти;

– складні речення та конструкції.

Навчання техніки читання розподіляються на 2 етапи: дотекстовий і текстовий. Дотекстовий період – основна форма – читання вголос, букви вводять поступово (декілька приголосних – голосна). Перелік вправ, які використовуються в дотекстовий період (некомунікативні вправи):

– оволодіння буквенно-звуковими та звуко-буквенними зв’язками;

– засвоєння учнями конфігурації букв іншомовного алфавіту (зорове сприймання, розпізнавання та ідентифікація букв);

– засвоєння основних правил читання;

– формування навичок читання.

Читання – мета: читати вголос і про себе з повним розумінням короткі адаптовані тексти, засвоєні на мовному матеріалі. Тексти можуть мати певну кількість незнайомих слів, значення яких можна зрозуміти на основі здогадки або знайти в матеріалах довідкового характеру.

Навчання письма сприяє формуванню умінь говоріння і читання. Перше завдання – навчити правопису, а головне – навчити умінню письмово викладати свої думки. На кінець початкового ступеня учні повинні вміти висловлюватись у письмовій формі за схемою або ситуацією. В сучасній методичній літературі розрізняються письмо та писемне мовлення. Цей поділ пов’язаний з особливостями механізму письма, що складаються з 2-х фаз: І фаза – оволодіння графікою та орфографією; ІІ фаза – оволодіння мовленнєвим умінням. Писемне мовлення – це письмо в широкому розумінні терміна. Писемне мовлення відрізняється від інших видів мовленнєвої діяльності ступенем розповсюдження його в побуті. Використання писемного мовлення вужче в порівнянні з усним мовленням. На різних ступенях навчання іноземної мови роль письма змінюється. На І-му етапі реалізується мета оволодіння технікою письма, формування навичок, пов’язаних із засвоєнням звуко-буквенних відповідностей. Вказані уміння необхідні для розвитку вмінь читання та усного мовлення. Етапи навчання письма: буква – слово – речення – писемне мікро висловлювання на тему або ситуацію – непідготовлене (спонтанне) письмо. Основні критерії оцінки письма:

– відповідність темі, ситуації або першоджерелам;

– правильність написання (орфографічна, лексична, граматична, графічна, каліграфічна);

– повнота висловлювання (учні повинні вміти написати те, що вміють сказати за вимогами програми);

– різноманітність моделей;

– логічність (послідовність);

– швидкість написання.

Головна мета навчання техніки письма ІМ полягає у формуванні в учнів графічних (каліграфічних) та орфографічних навичок. З урахуванням тісного зв’язку письма з читанням, оскільки їх основою є одна графічна система мови, навчання техніки письма слід здійснювати паралельно з оволодіння технікою читання. Головна увага під час навчання техніки письма повинна приділятися чіткості і нормативному написанню букв. Вважається доцільним з самого початку писати друкованими буквами, а пізніше переходити до рукописних букв ( з метою полегшення оволодіння читанням і письмом). Для формування графічних (каліграфічних) навичок важливо використовувати вправи на написання окремих букв, на ускладнення списування (виписування букв, буквосполучень, слів) з елементами комбінування, групування тощо. Такі вправи є не комунікативні, проте надання їм ігрового характеру, а саме повернення вправ у вигляді змагання на особисту / командну першість, робить їх вмотивованими і виправдовує їх використання в сучасному навчальному процесі, який характеризується вмотивованістю дій учнів. У навчанні орфографії виділено дві групи вправ: вправи на списування (виписування) і дописування та вправи для запису на слух (диктанти різних видів ).

На початковому етапі важливо закласти основи графічних та орфографічних навичок. Успішний розвиток мовленнєвих умінь письма зумовлюється якістю сформованих навичок техніки письма, а для цього важливо на кожному уроці виконувати письмові вправи. Серед вправ домашнього завдання хоча б одна повинна бути письмовою.

Для того, щоб отримати більше інформації та підготуватися до наступних лекції та практичних занять вам рекомендована наступна література для більш глибокого опрацювання:

1. Демьяненко М.Я., Кислая С.В., Лазаренко К.А.. Основы общей методики обучения иностранным языкам. – К.: Вища школа, 1976. – 257 с.

2. Пассов Е.И. Основы методики обучения иностранным языкам. – М.: Русский язык. 1977. – 216 с.

3.  Рогова Г.В. Верещагина И.Н. Методика обучения английскому языку на начальном этапе в средней школе. М.: Просвещение. 1988. – 223 с.

4. Brown, H.D., (5^th ed.), (2007). Principles of Language Learning and Teaching .White Plains: Pearson Education, Inc.

5. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Підручник для студентів вищих закладів освіти //Під ред. С.Ю.Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.

6. Методика обучения иностранным языкам в средней школе: Учебник / Гез Н.И., Ляховицкий   М.В., Миролюбов А.А. и др. – М.: Высш. школа, 1982, – 373 с.

7. Penny Ur. Teaching Listening Comprehension. Cambridge. CUP. 1998. – 172p.

8. Басіна А. Методика викладання іноземної мови в початковій школі. – К.: Шк. Світ, 2007. – 128 с.

9. Куліш, В.Г. Курс лекцій з методики викладання англійської мови у початковій школі для студентів педагогічних училищ та коледжів. Навчально-методичний посібник. – Донецьк: Юго Восток, 1999. – 169 с.

4. Підведення підсумків: оцінювання рівня активної роботи студентів протягом заняття.

5. Завдання додому:

- Опрацювати і вивчити матеріал лекції;

- Поглибити та закріпити знання за допомогою рекомендованої літератури для подальшого читання.

По завершенню заняття студенти повинні знати основні поняття і конструкти теми.

Студенти повинні вміти пояснити, порівняти, проаналізувати і узагальнити вивчений матеріал.

- Підготувати власне висловлювання (400 – 500 слів), що є підкріпленим теоретичним матеріалом лекції та додатковими джерелами, в якому представити особистий погляд на питання необхідності усвідомлення базових понять змісту і цілей навчання іноземних мов. Виокремити аспекти, важливі для викладання іноземних мов у початковій школі. У висновках надати практичні рекомендації або гіпотетичні варіанти застосування представлених положень.

Лекція 6

ПЛАНУВАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ: СТРУКТУРА І ЗМІСТ УРОКУ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Кожний урок АМ відбиває практичну, освітню, розвивальну і виховні цілі. Тому відповідно до визначених цілей урок ретельно планується. Добре спланований урок завжди передбачає різноманітні форми роботи, особливо в початкових класах. Сучасний урок АМ будується залежно від конкретних потреб і умов навчання, разом з тим, поза будь-яких умов, він має бути творчим.

Опорою для планування може бути перелік основних компонентів у структурі уроку:

1. Організаційна частина.

2. Мовна зарядка.

3. Ознайомлення з новим матеріалом і формування навичок (фонетичних, лексичних, граматичних) та їх контроль.

4. Розвиток умінь (аудіювання, говоріння, читання, письма) та їх контроль.

5. Домашнє завдання.

6. Підсумки уроку.

Наявність усіх цих компонентів необов’язкова для кожного уроку, довільною є їх послідовність і питома вага на уроці. На початковому етапі навчання АМ вчитель дотримується принципу усного випередження, що передбачає засвоєння мовного матеріалу спочатку усно, а потім у читанні і письмі.

Основні критерії класифікації уроків ІМ – цілі уроків та рівень сформованості навичок та вмінь.

Типи уроків:

І – уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом. (Має місце ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в А, Г, Ч, П, може мати місце і практика на основі засвоєння матеріалу. Ознайомлення з новими ЛО, формування лексичних навичок усного мовлення).

ІІ – уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих умінь. (Переважає практика в мовленнєвій діяльності, але їй може передувати певна кількість тренування вправ, які готують до практики (уроки розвитку умінь аудіювання, говоріння, усного мовлення, Ч, Г, П)

Структура уроку ІМ визначається його змістом і місцем у циклі уроків. Урок складається з етапів (структурна одиниця уроку). Структура уроку зумовлюється сукупністю законів його внутрішньої організації, згідно яких компонуються його етапи. В структурі уроку виділяється початок (організаційна частина та створення іншомовної атмосфери, мовлення – фонетика, зарядка). Основна частина уроку (подача нового матеріалу – тренування у мовленні – практика у мовленні – систематизація вивченого – контроль навичок та вмінь – поточний, тематичний, підсумковий). Заключна частина уроку (повідомлення домашнього завдання, підсумки уроку).

Обсяг навчального матеріалу в початкових класах з АМ зумовлюється базовим рівнем володіння АМ, тобто рівнем, достатнім для спілкування в усній та письмовій формі на елементарному комунікативному рівні.

Раннє навчання АМ передбачає оволодіння учнями звуковою та графічною системами мови, засвоєння певної кількості найбільш уживаних граматичних явищ, активного лексичного мінімуму. Типовою формою занять у початковій школі виступає театралізована гра, якій підпорядковані завдання уроку.

Етапи роботи учителя при плануванні уроку:

1. аналіз матеріалу з точки зору труднощів, які він може викликати в учнів;

2. визначити структуру уроку та відповідні прийоми та форми роботи;

3. створення природних (логічних) переходів від однієї частини уроку до іншої, від одного виду вправ до іншого;

4. розподіл часу у хвилинах на кожну частину уроку;

5. продумати й підготувати наочні посібники;

6. підготувати план-конспект уроку.

Планування процесу навчання – це перш за все планування цього результатів на різних за тривалістю відрізках часу. Головна мета планування – науково обґрунтована організація навчально-виховного процесу та досягнення оптимального засвоєння учнями навчального матеріалу, визначеного програмою з ІМ.

Успішність планування навчального процесу забезпечується з урахуванням таких умов:

–  цілей навчання АМ;

– психологічних закономірностей та етапів формування мовленнєвих навичок і  вмінь;

–  наявних засобів навчання;

–  основних методичних вимог до сучасного уроку АМ;

– психологічних факторів навчання (вік, рівень загального розвитку, коло інтересів, нахилів, бажань учнів);

–  педагогічних факторів навчання (мовна та мовленнєва підготовка учнів, ступінь навчання).

Система планування проходить крізь увесь курс навчання АМ. Види планувань:

– Календарно-річний план (КРП) – в ньому визначені загально дидактичні завдання, обумовлюються терміни вивчення тем, розподіляється за чвертями навчальний матеріал, визначаються способи підсумкового та тематичного контролю. Основа для КРП – навчальна програма з АМ та навчальний план. КРП складається на основі плану, що міститься в книжках для вчителя певного класу.

– Тематичне планування (ТП) – це визначення кінцевих цілей в результаті вивчення певної теми. В ТП проявляється і називається конкретна тема та підтема, визначається послідовність формування навичок та вмінь, кількість уроків, що необхідна для досягнення практичних цілей, вказуються способи контролю та завдання додому, додається перелік засобів навчання. ТП дає можливість учителю глибше розглянути цикл уроків в усіх аспектах. Цикл уроків – це сукупність уроків чи система уроків. Планування процесу навчання – це перш за все планування його результатів на різних за тривалістю відрізках часу.

Для того, щоб отримати більше інформації та підготуватися до наступних лекції та практичних занять вам рекомендована наступна література для більш глибокого опрацювання:

1. Brown, H.D., (5^th ed.), (2007). Principles of Language Learning and Teaching .White Plains: Pearson Education, Inc.

2. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Підручник для студентів вищих закладів освіти //Під ред. С.Ю.Ніколаєвої.– К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.

3. Методика обучения иностранным языкам в средней школе: Учебник /Гез Н.И., Ляховицкий М.В., Миролюбов А.А. и др. – М.: Высш. школа, 1982, – 373 с.

4. Басіна А. Методика викладання іноземної мови в початковій школі. – К.: Шк. Світ, 2007. – 128 с.

4. Підведення підсумків: оцінювання рівня активної роботи студентів протягом заняття.

5. Завдання додому:

- Опрацювати і вивчити матеріал лекції;

- Поглибити та закріпити знання за допомогою рекомендованої літератури для подальшого читання.

По завершенню заняття студенти повинні знати основні поняття і конструкти теми.

Студенти повинні вміти пояснити, порівняти, проаналізувати і узагальнити вивчений матеріал.

- Підготувати власне висловлювання (400 – 500 слів), що є підкріпленим теоретичним матеріалом лекції та додатковими джерелами, в якому представити особистий погляд на питання нагальності урахування організаційних аспектів, що зумовлюють успішність навчання іноземних мов. Виокремити аспекти, важливі для викладання іноземних мов у початкових класах. У висновках надати практичні рекомендації або гіпотетичні варіанти застосування представлених положень.

 

 

Лекція 7

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: