Філософські ідеї Києво - Могилянської академії

 

Формуванню Києво-Могилянської академії передувала діяльність братських шкіл, що виникають в Україні в XV ст. В той час як майже всі православні ієрархи прийняли унію, а магнати і значна частина шляхти — католицизм чи протестанство, саме братства стали головними осередками опору, захищаючи економічні, ідеологічні інтереси православних, їх віру і культуру. На рубежі XVI-XVII ст. братський рух стає масовим: братства діяли у Львові, Городку, Острозі, Луцьку, Дубні, Немирові, Вінниці, Києві та інших центрах. І хоча філософія в братських школах окремо не вивчалася, але учні знайомилися з нею при вивченні діалектики.

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть - Київський колегіум, а згодом - Києво-Могилянська.

У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже - й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина пов'язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину.

ПОГЛЯДИ ВЧЕНИХ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ:

– Філософія - це система дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а таком: як дослідницю життя і доброчесності

– Істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи

– Здобуття істини є результатом складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях – чуттєвому і раціональному

– Простір є невід'ємним від речей і середовища, а час – послідовною тривалістю кожної речі, простір і час невіддільні від природних сил

– Пріоритетне значення має розум; останній здійснює значний впаив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між: добром і злом

– Вирішальне значення для успіху пізнання має метод, що застосовується дослідником. Науковий метод - це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого

– Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро; при цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних творіння (тобто, кажучи мовою сучасної науки, - реальної дійсності).

До числа найвідоміших професорів філософії належали: Могила, І. Галятовський, І. Гізель, С. Яворський, Ф. Прокопович.

І. Галятовський обстоював ортодоксальні теологічні погляди; у своїх творах автор розглядає Бога як первинне, всеохоплююче й визначальне начало. Він безтілесний, невидимий, безсмертний. Бог - це вольова й розумна підстава світу, він детермінанта усього сущого. Людина існує як істота двоїста: тілесна та духовна, наділена душею, яка й сполучає її з Богом. Душа наділена активністю, тіло ж є пасивною формою. Філософ заохочував дослідження природи в усіх її виявах.

С.Яворський аналізує "зовнішні відчуття" (зір, слух, нюх, дотик, смак) та "внутрішні відчуття" (уявлення, фантазію, оцінку, пам'ять). На цій основі він розвивав теорію образів, розглядаючи їх як своєрідне відбиття дійсних речей. С.Яворський акцентував ідею безсмертя людської душі; Арістотелеве вчення про матерію та форму; розрізняв речі, що перебувають у процесі становлення, та ті речі, які вже сформувалися. Матерія, на його думку, незнищувана, наділена активністю. Природний стан матеріальних речей визначений Богом, який і підгримує належну гармонію у довкіллі.

Ф.Прокопович мав оригінальні погляди на світобудову: Бог як творець світу, гарант стабільності в ньому обмежений в своїх діях тими закономірностями, які він сам надав природним речам у період їх створення. Завдяки цьому природа окреслюється як самодостатня система, котра існує завдяки внутрішнім потенціям та їх поступовій реалізації.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: