Філософське осмислення світу: вихідні категорії.

Картина світу формується на рівні світорозуміння і виступає як певна цілісність, в якій в системній формі усвідомлюється світ у тому вигляді, в якому його осмислює людина.

Наукова картина світу – спрямована на вироблення достовірних знань про дійсність. Вона є тим більш повною, чим більш розвиненими є науки, на які вона опирається.

Основні риси наукової картини світу:

1. Об’єктивність, тобто прагне отримувати знання незалежні від людини та її свідомості.

2. Протиставлення суб’єкта та об’єктивної реальності.

3. Світ як об’єкт пізнання розділений між різними науками.

4. Основними засобами формування наукової картини світу є розум і знання, а основною ціллю – формування істинної картини світу.

Релігійна картина світу – опирається на віру та визнання існування Бога. В її основі – світоглядні запити людини щодо її буттєвості.

Риси релігійної картини світу:

1. Незмінні характеристики буття носять божественний характер.

2. Змінні характеристики буття наділені гріховністю.

3. Істинне буття людини пов’язане з благоговінням і прагненням до спасіння душі.

4. Канонізування основних постулатів в рамках релігійних конфесій, що веде до їх догматичності, однозначності, обмежує світоглядні пошуки і часто веде до фанатизму.

Філософська картина світу – спрямована на формування цілісної картини світу на кожному етапі розвитку людської культури і сприяє визначенню людиною свого місця в світі. Філософська картина світу сприяє реалізації різних світоглядних пошуків людини, що характеризує її як відкриту як до світу так і до людського самопізнання.

Основні характеристики філософської картини світу: системність, узагальненість, теоретичність.

Отже, найбільше, що виражається в понятті світ – це здатність людини до смислотворення, оскільки світ дається людині на просто як об’єктивна реальність, а через смисли, які виробляє сама людина в процесі взаємодії з цією реальністю.

44. Розкрийте сутність філософських підходів до проблеми буття Бога.

 

До основоположних проблем філософії релігії, зокрема філософської теології належить ідея Бога. Основними філософськими формами усвідомлення Бога у середньовіччі є теїзм, деїзм і пантеїзм. Стрижнем теїзму є уявлення про особистого Бога, що трансцендентний світові, який він створив у вільному акті волі і яким керує. Бог у теїзмі впливає на всі матеріальні й духовні процеси, він — джерело усіх предметів і явищ, водночас відмінний від них. У деїзмі Бог постає безособистісною першопричиною світу, тобто вищим Розумом, з буттям якого пов'язана побудова Всесвіту. Створивши світ, він не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому. У пантеїзмі Бог ототожнюється зі світом, природою. Прибічники пантеїзму розглядають Бога не як надприродну особу, трансцендентне начало, а як Абсолют (безособовий дух), злитий з природою в єдине ціле.

Фома Аквінський розробив «п'ять доказів» буття Бога. На думку Аквіната, має бути першопричина всіх змін, яким підлягають речі. Має бути щось таке, що спричинює зміни в речах, а саме не підлягає змінам ззовні. Цим ініціатором є Бог. Згідно з другим доведенням Аквіната, одна природна річ зумовлює іншу, у світі існує загальна причинна зумовленість. Але в такому разі мусить бути перша причина або щось таке, що не завдячує своїм існуванням нічому іншому, якою і є Бог. Згідно з третім доказом світ складається з необхідності та випадковості. Будь-яка необхідна сутність або завдячує своєю необхідністю чомусь іншому, або ні. Десь ми мусимо зупинитись і впровадити необхідну сутність per se (у перекладі з лат. означає «само по собі») — джерело необхідності для всіх інших. Таким джерелом визнається Бог.

Онтологічний підхід обґрунтовує існування Бога на основі його розуміння як реальності, нічого досконалішого від якої неможливо помислити. Кант висунув два заперечення онтологічному доказові буття бога. Перше з них таке: якщо в однотипному судженні я відкидаю предикат і зберігаю суб'єкт, то виникає суперечність, через це я кажу, що в однотипному судженні предикат неодмінно підпорядковується суб'єктові. Але коли я відкидаю суб'єкт разом з предикатом, то суперечності немає, бо «вже не залишається нічого», чому щось могло б суперечити. У другому запереченні Кант доводить, що «буття» - не реальний предикат, тобто воно не є поняття про щось таке, що можна було б додати до поняття якоїсь речі. Якщо взяти суб'єкт (Бога) з усіма його предикатами і казати: «Бог є» або «Є Бог», то ми не долучаємо нічого нового до поняття Бога, а тільки покладаємо суб'єкт сам по собі з усіма його предикатами. Кант, з одного боку, заперечував можливість доводити існування Бога на тій підставі, що існування — це властивість, ознака, характеристика, безумовно притаманна Богові, а з іншого — доводив, що поняття не є буття. Філософсько-антропологічні обґрунтування існування Бога здійснюються через осмислення образу людини, насамперед її богоподібності. Усі антропологічні вчення і концепції спрямовують свої зусилля на осмислення цього твердження, покликаного охарактеризувати сутність людини. Оскільки в християнській традиції Бог «трансцендентний» стосовно світу, то й такі фундаментальні структурні компоненти образу людини, як дух, душа, повинні також виявити певні аспекти такої здатності, тобто якусь «трансцендентність». Вони розглядаються як такі, що мають надприродне походження і можуть бути пояснені тільки з позицій існування іншої, трансцендентно-божественної реальності. Філософсько-теїстична концептуалізація природи Бога виходить з ідеї Бога як праоснови світу. В ньому закорінено все, оскільки все походить від нього як першопричини і прагне до нього як до кінцевої мети.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: