Інструменти захисту інтересів замовника проекту

У плані фінансування проекту обов'язково повинні враховуватись такі ризики, як: ризик нежиттєздатності проекту, податковий ризик, ризик несплати заборгованості, ризик незавершення будівництва та інші. Захистити проект від таких ризиків можна шляхом отримання відповідних гарантій, які включаються в договори та контракти[10].

Додатковим до юридичних гарантій інструментом управління ризиком, як правило, є фінансові (майнові) гарантії. Вони підвищують надійність захисту інтересів сторін контракту і дають змогу оперативніше покривати збитки. Для захисту інтересів замовника проекту (проектної компанії) застосовують такі форми фінансово-майнових гарантій (рис. 8.2.)[15, с.131].

страхування

резервні фонди

Форми фінансово-майнових гарантій для захисту інтересів замовника

депонування коштів на спеціальний рахунок

поручительство

банківські гарантії

фонд утримання

застава майна

Рис. 8.2. Форми фінансово-майнових гарантій, що використовуються

для захисту інтересів замовника проекту [15, с. 131]

Банківські гарантії на користь замовника проекту включають:

· гарантію повернення авансу;

· тендерну гарантію;

· гарантію належного виконання контракту;

· гарантію митного очищення [8, 15].

Гарантія повернення авансу — це зобов'язання банку про повернення авансу (або його невикористаної частини) у разі невиконання підрядником (постачальником) своїх обов’язків щодо постачання товару (здійснення робіт), які закріплені у контракті [5, 15]. Гарантія авансового платежу зазвичай видається на термін від півроку до року і припиняє свою дію з поставкою предмета договору. Сума гарантії дорівнює розміру авансового платежу, однак часто зменшується у міру просування роботи або здійснення поставки за контрактом, згідно з умовами якого здійснювалися авансові платежі.

Дуже часто, якщо контракт передбачає поетапне виконання робіт, обсяг зобов’язань банку-гаранта зменшується на суму вартості виконаних підрядником окремих етапів робіт. Тому названа гарантія обов’язково має містити статтю про зменшення зобов’язань у процесі закінчення робіт на об’єкті, підтвердженого спеціальним сертифікатом про таке закінчення. Найбільш проста форма зменшення зобов’язань за гарантією — це встановлення чіткої часової дегресії, наприклад: «Гарантійна сума зменшується кожні 6, 12, 18 і 24 місяці після вступу в силу щоразу на 25%»[5].

Тендерна гарантія — це грошова гарантія, яка забезпечує зобов'язання учасника тендеру (підрядника) перед організатором тендеру (замовником). Гарантом є банк, який бере на себе зобов'язання перед замовником виплатити гарантійну суму у разі порушення умов тендеру підрядником.

До таких порушень відносяться:

1. Відкликання або зміна заявки на участь у тендері після того, як закінчився термін подання заявок.

2. Відмова від укладення договору про надання послуг чи виконання робіт після того, як заявник переміг у тендері.

3. Невиконання договору після його підписання в тій формі і на тих умовах, які вказані в тендерній документації.

Тендерна гарантія призначена для того, щоб компенсувати витрати замовника на проведення нового тендеру. Тобто це зобов'язання гаранта (банку) відшкодувати замовнику суму втраченої вигоди, якщо заявник порушить умови тендеру.

Сума гарантії становить від 1% (при проведенні торгів на закупівлю робіт) до 5% (при проведенні торгів на закупівлю послуг або товарів) від загальної вартості тендерної пропозиції. Термін дії гарантії становить від 45-ти до 60-ти днів з моменту розкриття конвертів з пропозиціями постачальників.

Якщо заявник не виграв тендер, гарантія припиняє свою дію. Якщо заявник став переможцем тендеру, за його дорученням випускається посттендерна гарантія, яка не повинна перевищувати 10% від вартості договору закупівлі товарів або послуг, і 5% від вартості договору закупівлі робіт[1].

Гарантія належного виконання контракту видається за дорученням підрядника на користь замовника. Умови контрактів зазвичай передбачають санкції, які застосовуються до підрядника у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов’язань. Такими санкціями є штрафи. Гарантії виконання забезпечують сплату банком-гарантом сум штрафів за вимогою бенефіціара (замовника). Найчастіше такі гарантії видаються при здійсненні підрядного будівництва, їх сума зазвичай не перевищує 10–15% від суми контракту [3], але в окремих випадках може досягати 50 % вартості укладеного контракту (за підрядними роботами) [15, с. 132]. Гарантія виконання забезпечує належне постачання товару, виконання робіт, надання послуг, наприклад, у частині дотримання термінів постачання, якості виконаних робіт та наданих послуг тощо [3].

Митна гарантія видається банками за дорученням підрядників для забезпечення безмитного тимчасового ввезення обладнання або матеріалів, необхідних для зведення об’єктів чи проведення інших робіт. Зазвичай таке обладнання після закінчення робіт має вивозитись. Якщо воно не буде вивезене, гарантія митного очищення забезпечить отримання або виплату митного збору [3].

Депонування коштів на спеціальних рахунках. Гарантії, які видаються банками, як правило, дорогі; вони збільшують вартість контрактів і проекту. Особливо це стосується гарантії належного виконання контракту. З огляду на це часто застосовують альтернативні методи захисту інтересів замовника, наприклад депонування коштів підрядника на спеціальному рахунку. Застосовують депонування як альтернативу іншим видам банківських гарантій. Крім того, допускається також депонування цінних паперів (зокрема акцій компанії-підрядника) [15, с.132].

Фонд утримання. За рахунок утримань частки платежів за контрактом (обумовлений процент за кожним платежем) формується фонд для покриття можливих ризиків у зв’язку з реалізацією контракту [9]. Фонд поповнюють щомісяця відрахуванням певного відсотка з рахунків до сплати, запропонованих замовником. Мета таких відрахувань — сформувати резерв, необхідний для гарантованого виконання підрядником його зобов'язань. Найчастіше розмір фонду утримання (максимальний розмір наприкінці періоду формування) становить 3–10% вартості контракту. У контрактах мають бути чітко обумовлені мета, розмір і порядок утримань, а також строки повернення фонду підряднику. Зазвичай утримані кошти повертають у день завершення контракту чи здачі об'єкта в експлуатацію. Іноді одну частину коштів фонду (наприклад 50%) повертають після завершення контракту, а іншу (50%) — після здачі об'єкта в експлуатацію.

Поручительство. В окремих випадках альтернативою банківської гарантії виконання контракту є поручительство. Видає поручительство фірма-гарант. Це зобов'язання фірми-гаранта виконати підрядний контракт самостійно або із залученням інших фірм. Таке поручительство оформлюють у вигляді тристоронньої угоди між замовником, підрядником і фірмою-гарантом. Фірмі-гаранту виплачується гонорар у розмірі 0,3–1,5% вартості контракту [15, с.133].

Застава підрядника вноситься на період до закінчення гарантійного строку експлуатації об'єкта. За рахунок застави можуть покриватись витрати замовника при банкрутстві підрядника, усуненні недоліків у роботах, які виявлені в гарантійний період, силами сторонніх організацій або власними силами, якщо підрядник відмовився від їх усунення, а також інші обґрунтовані збитки, заподіяні замовнику з вини підрядника, від компенсації яких він відмовився або не в змозі їх компенсувати. Підставою для такого використання коштів застави може бути згода обох сторін, а при відмові підрядника компенсувати заподіяні збитки — наявність документів, які підтверджують порушення договірних зобов'язань і зумовлені цією обставиною втрати.

Розмір застави доцільно передбачати в контракті у відсотках від встановленої договірної ціни, наприклад 5 відсотків. Невикористані кошти застави після закінчення гарантійного строку підлягають поверненню підряднику. В умовах інфляції їх слід індексувати з урахуванням фактичної процентної ставки за кредит. Частина або вся сума застави може бути повернена підряднику після підписання акта здачі об'єкта в експлуатацію, якщо у замовника відсутні претензії до виконаних робіт [7].

Резервні фонди. Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків (самострахування) [11, с. 191–192]. Створення резервів на покриття непередбачених витрат дозволяє компенсувати ризик, який виникає в процесі реалізації проекту, і тим самим компенсувати збої в його виконанні. Це спосіб боротьби з ризиком, який передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, та розміром витрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні проектів. Частина резерву завжди повинна знаходитися у руках менеджера, а іншою частиною повинні розпоряджатися інші учасники відповідно до контракту [6].

Визначення розміру фонду і відрахувань на його формування базується на врахуванні трьох типів непередбачуваних витрат: ресурсних, грошових і контрактних. Перший тип витрат породжується неточністю (або помилками) у проектній документації розрахунків очікуваних витрат сировини, енергоносіїв, матеріалів, робочої сили та інших ресурсів (у фізичних одиницях). Зазвичай у проектно-кошторисну документацію закладають ресурсний резерв у розмірі 10 % — грошові непередбачувані витрати, пов'язані з можливим інфляційним подорожчанням усіх статей витрат на реалізацію проекту. З огляду на такі непередбачувані витрати доцільно враховувати нерівномірність інфляційного подорожчання за окремими статтями витрат. Контрактні непередбачені витрати можуть виникати через відсутність у розробників і замовника проекту точної інформації навіть не про майбутні, а про поточні ціни за окремими позиціями проектного кошторису (особливо щодо контрактів на постачання складних машин і устаткування, спорудження нетипових об'єктів, окремі види консалтингових послуг, тому що виробники і підрядники намагаються тримати в суворій таємниці умови контрактів, насамперед ті, що стосуються цін [15, с. 134].

Основною проблемою під час створення резерву на покриття випадкових витрат є оцінка потенційних наслідків (збитків) від ризиків. При визначенні суми резерву на покриття непередбачуваних (випадкових) витрат необхідно враховувати точність початкової оцінки вартості проекту та його елементів залежно від етапу виконання проекту. Ця точність впливає на обсяг резерву на покриття випадкових витрат. Резерв на непередбачувані (ймовірні) затрати визначається лише по тих видах затрат, які увійшли до початкового кошторису. Резерв не повинен використовуватися для компенсації збитків, завданих внаслідок незадовільної роботи.

Резерв, зокрема, може використовуватися для: 

- асигнування виявленої додаткової роботи за проектом;

- збільшення асигнувань на роботу, для виконання якої було виділено недостатньо коштів;

- компенсації непередбачуваних змін трудовитрат, накладних витрат тощо, які можуть виникнути в процесі виконання проекту.

Непередбачувані ймовірні затрати включаються в бюджет як самостійна стаття затрат і затверджуються вищим керівництвом компанії (фірми) [13, с. 6].

Визначення розміру резерву на покриття непередбачених витрат за окремими їх групами і за проектом загалом потребує великого досвіду та кваліфікації: завищення розміру резерву може спричинити істотне подорожчання проекту, а заниження може виявитися надто небезпечним. Зазвичай розмір резерву визначають на основі аналогій і досвіду реалізації подібних проектів [15, с.134].

Страхування ризиків — це передача певних ризиків страховій компанії.

Страхування ризику являє собою систему відшкодування втрат страхувальниками при виникненні страхових випадків із спеціальних страхових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків, що виплачуються страхувальниками. Як правило, це здійснюється за допомогою майнового страхування та страхування від нещасних випадків[6]. Можливі форми страхування, що використовуються при страхуванні ризиків контрактів, представлені у таблиці 8.3 [13, с. 5].

Таблиця 8.3

Можливі форми страхування контрактних ризиків [13, с. 5]

Форми майнового страхування	Форми страхування від нещасних випадків
Страхування ризику підрядного будівництва	Страхування загальної цивільної відповідальності
Страхування устаткування, що належить підрядникові	Страхування професійної відповідальності
Страхування морських вантажів

При аналізі ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних із цим ризиком.

До ризиків, які підлягають страхуванню, належать:

1. Прямі майнові збитки, пов'язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів.

2. Непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати.

3. Ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, від захворювань, від пошкодження майна, від викрадення транспортних засобів).

 

Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті.

Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов’язані з нестабільністю внутрішньополітичного життя країни, куди спрямовують інвестиції. До них відносять можливі втрати, пов’язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою тощо.

У бізнес-плані зазначаються заходи щодо видів ризику, які не підлягають страхуванню — через неправильний вибір проекту, коливання кон’юнктури ринку, зміну цін і попиту, соціальну нестабільність тощо. З цією метою на підприємстві може створюватись фонд комерційного ризику, величина якого коливається від 5 до 15 % прибутку [8].

 

⇐ Предыдущая24252627282930313233Следующая ⇒

Поделиться: