Регіональні проекти у Східному партнерстві

Регіональний вимір східної політики ЄС організований за горизонтальним принципом і структурований переважно за функціональною ознакою. Його базовими компонентами є масштабні секторальні програми, в рамках яких виконуються обмежені у часі та за обсягом фінансування проекти і обираються конкретні регіони для реалізації поставлених у програмах завдань. Основними напрямками, за якими здійснюються програми, є вдосконалення управління кордонами, підтримка економічного зростання і розвитку, допомога у становленні регіональних енергетичних ринків і посиленні енергетичної безпеки, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, розбудова транспортної інфраструктури, поліпшення екологічної ситуації, регулювання міграції та активізація культурних і освітніх обмінів. При цьому більшість регіональних проектів ЄС у Східній Європі започатковані ще в рамках Європейської політики сусідства і фінансуються з Інструменту ЄПС, а також існує низка програм, які здійснюються урядами держав-членів ЄС у двосторонній чи багатосторонній конфігурації, тому Східне партнерство, очевидно, буде мати компліментарний характер і фокусуватися на декількох пріоритетних сферах та регіонах в доповнення до діючих ініціатив.

Сьогодні дійсно існує потреба у переведенні регіонального виміру Східного партнерства на більш систематичну основу з чітким визначенням його завдань та бажаного політичного і практичного ефекту, оскільки діючий механізм видається доволі нерівномірним та фрагментарним, орієнтованим на короткострокові проекти і обмежений ступінь залучення до вирішення регіональних проблем, недостатньо наділеним належними інструментами координації (як на рівні ЄС, так і на рівні країн-партнерів) та зосередженим на проблемах, які не завжди є найбільш нагальними для обраних регіонів.

Ще однією складовою регіональної політики, яка потребує посилення, є взаємодія органів ЄС з місцевими органами влади та громадськими організаціями не тільки в ході виконання окремих проектів, але й в процесі формування їх засад, цілей та графіку виконання. Зрозуміло, що в багатьох східноєвропейських країнах місцевим органам влади часто бракує необхідних навичок для співпраці з ЄС, а сектор громадських організацій є недостатньо розвиненим, однак, досягнення бажаних результатів регіональних програм неможливе без налагодження ефективних моделей такої взаємодії.

На даному етапі відбувається формування регіонального виміру Східного партнерства, підґрунтям якого виступають головним чином його флагманські ініціативи. Вже на даному етапі можна виокремити декілька особливостей, які свідчать про деякі зміни у підході Євросоюзу до здійснення регіональної політики у східному сусідстві. По-перше, починають виокремлюватися конкретні географічні пріоритети на додаток до існуючих функціональних напрямків. Традиційно ЄС приділяє головну увагу прикордонним регіонам та регіонам зі складним соціально-економічним чи екологічним становищем, однак, як можна побачити, дедалі більшої ваги у політиці ЄС набуває критерій політичної ситуації в регіоні. По-друге, відбувається вироблення більш комплексної та політично обумовленої моделі регіонального виміру, яка враховує не лише власне поточний стан розвитку того чи іншого регіону, але і його значення для розбудови та підтримання міжнародних інфраструктурних мереж, а також історичну, культурну і світоглядну специфіку. І по-третє, у Східному партнерстві регіональний вимір має помітну спрямованість на співробітництво з громадянським суспільством країн-партнерів, зокрема шляхом стимулювання наукових, освітніх і культурних обмінів, інтенсифікації взаємодії із засобами масової інформації, неурядовими організаціями, фондами, організації спільних громадських заходів тощо. Це створює ширше підґрунтя для досягнення цілей політики ЄС, сприяючи зростанню мотивації громадян до участі в європейській інтеграції і до впровадження європейських стандартів.

Одним з проявів формування такого підходу став візит 16 липня цьогороку до України єврокомісару з питань регіональної політики Йоганнеса Гана, який зустрівся з прем’єр-міністром України М. Азаровим, міністром регіонального будівництва та розвитку В. Яцубою та іншими українськими посадовцями. В ході прес-конференції він заявив, що регіональному виміру надається значний пріоритет у відносинах між Україною та ЄС, і що ЄС готовий протягом 2011-2013 років надати Україні в рамках програми Східного партнерства 10 млн. євро для сприяння реалізації регіональної політики України, насамперед для розбудови соціальної та туристичної інфраструктури на кримському півострові.

Висновки

 

Отже, як можна побачити, події останніх місяців суттєво вплинули на умови реалізації Східного партнерства, дедалі посиливши властиву для нього асиметрію очікувань і можливостей. Внаслідок цього Європейський Союз постав перед нагальною потребою у подальшому вдосконаленні цього вектору його зовнішньої політики.

В цьому плані слід відзначити, що за своїми структурними параметрами Східне партнерство покликане виконувати дві ключові функції – забезпечувати міцну «прив’язку» країн Східної Європи до ЄС та слугувати майданчиком для становлення кооперативних зв’язків між ЄС та Росією щодо регулювання процесів у даному просторі. Причому, фокусування зусиль на одній з цих функцій за рахунок іншої неминуче призводитиме до кризових явищ, або до втрати значимості цього проекту. У своєму нинішньому вигляді Східне партнерство не наділене оптимальними механізмами для виконання вказаних функцій. Причинами цього є, по-перше, іманентна обмеженість нормативного підходу Євросоюзу, по-друге, недостатній рівень залучення ЄС до вирішення актуальних для Східної Європи проблем, і по-третє, брак чіткої кореляції в східній політиці Євросоюзу між такими її напрямками як Східне партнерство і відносини з Росією.

Цементування європейської орієнтації країн Східної Європи за допомогою Східного партнерства може мати місце лише за двох передумов: по-перше, якщо воно відкриє шлях до безпосереднього залучення Євросоюзу до регулювання політичних та економічних процесів в Україні, до збільшення ресурсів, які готовий виділяти ЄС для стимулювання розвитку української держави і до зростання відповідальності ЄС за підтримання стабільності у Східній Європі загалом; і по-друге, якщо ЄС вдасться запобігти сценаріїв, за яких підвищення залучення його в українські справи провокуватиме негативну реакцію російського керівництва, а відповідно і посилюватиме тиск на українську владу. На даному етапі підстав констатувати втілення цих передумов небагато. Найбільш амбітна перспектива, яка пропонується в Угоді про асоціацію у плані зближення з євроінтеграційним об’єднанням наразі, це обмежений вихід на ринок ЄС, який сам по собі ще не створює нерозривних зв’язків і не гарантує остаточного закріплення євроінтеграційної орієнтації східноєвропейських держав.

Співвідношення впливу Європейського Союзу і Росії у Східній Європі дозволяє констатувати високий ступінь вразливості існуючого балансу за відсутності ефективних спільних механізмів регулювання і координації дій. Хоча ЄС має у своєму розпорядженні більший широкий і дієвий арсенал важелів впливу у даному просторі, йому бракує цілісної стратегії застосування своїх важелів[9]. Росія ж практично не має можливостей запобігти чи перешкодити просуванню ЄС у Східній Європі, але при цьому намагається утримати нинішній статус-кво, тому болісно реагує на будь-які ознаки його порушення[10].

За таких обставин політика Європейського Союзу перетворюється на головний фактор ефективності Східного партнерства. Вона наразі залежить від того, наскільки ЄС буде здатний подолати внутрішні розбіжності відносно принципів власної східної політики, виробити цілісну дієву і збалансовану стратегію у відносинах з країнами Східної Європи, з одного боку, та з Росією – з іншого, та адаптувавши принципи і механізми залучення країн-партнерів до європейського простору відповідно до їх реальних потреб і викликів.

Приклад України в цьому контексті вельми показовий. Ускладнення переговорного процесу з новою українською владою, як виявилось, не можна подолати виключно шляхом збільшення тиску на неї. Натомість збереження України в «орбіті» ЄС напряму залежить від сприяння у вирішенні ключових проблем української держави, насамперед в енергетичній сфері, а також від готовності до поступового впровадження принаймні тих обмежених форматів наближення України до ЄС у практичних сферах, які запропоновані в рамках Східного партнерства.

Тобто, якщо відбудеться зростання політичних і функціональних можливостей, які надає Східне партнерство, і якщо ЄС піде назустріч у наданні обмежених форматів інтеграції, асиметрія взаємних очікувань автоматично знизиться, а гострота навколо перспективи членства буде послаблена. Це означає, що без належного переосмислення політичної конфігурації, базових підходів, напрямків докладання зусиль та практичних інструментів, Східне партнерство як цілісний проект скоріше за все буде рутинізовано у бюрократичних процедурах і формальних кроках, обсяг і значення яких не відповідатимуть покладеним на нього завданням.

 Андрій Клименко

голова ради Таврійського інституту регіонального розвитку,

заслужений економіст АР Крим [11].

 

⇐ Предыдущая28293031323334353637Следующая ⇒

Поделиться: