Крим як пілотний проект для нової політики ЄС відносно України

 

5 серпня 2010 року посол Євросоюзу в Україні Жозе Мануэль Пінту Тейшейра зустрівся в Сімферополі із прем'єр-міністром Криму Василем Джарти й обговорив плани реалізації в Криму пілотного проекту співробітництва України з ЄС у рамках програми " Східне партнерство". " Крим для нас вже є пілотним проектом на додаток до програми " Східне партнерство", хоча в Брюсселі ще обговорюється, як саме буде реалізовуватися ця програма в Криму. Крим - це єдиний регіон України, що відповідає низці критеріїв Євросоюзу, це місце, де регіональний підхід до розвитку можна успішно застосувати й отримувати позитивний результат. Раніше ми працювали в Криму по окремих напрямках і будемо продовжувати реалізовувати ці проекти, але тепер ми зможемо почати складати ці шматочки мозаїки воєдино й працювати системно", - сказав посол ЄС.

При сприянні ЄС у Криму буде працювати, зокрема, програма сприяння розвитку туризму й програма розвитку соціальної інфраструктури в найменш соціально розвинутих населених пунктах Криму.

Тейшейра відзначив, що нарада з питань економічного розвитку Криму, яку провів Віктор Янукович, стала для Євросоюзу " серйозним сигналом", що стимулює ЄС " до продовження, поглиблення співробітництва". " Ми не можемо вирішувати питання інвестиційної політики, це входить у повноваження окремих держав - членів Євросоюзу. Але я буду зустрічатися з послами країн Євросоюзу в Україні і пропонувати їм просувати Крим серед своїх економічних операторів. Пора спонукати європейських інвесторів їхати в Крим, знайомитися із ситуацією", - підкреслив європейський дипломат, додавши, що постарається найближчим часом організувати візит у Крим групи послів країн ЄС. Він також повідомив, що має намір організувати зустріч керівництва Криму з єврокомісаром з питань розширення й політики добросусідства Штефаном Фюле, який планує відвідати Крим восени 2010 року.

Василь Джарти запропонував структурам Євросоюзу брати участь у розробці стратегії розвитку Криму до 2020 року. " Ми чекаємо від вас пропозицій, реальної участі в підготовці цього важливого, доленосного для Криму документу", - сказав глава уряду автономії. Голова кримського уряду також повідомив, що виконавча влада автономії спробує узагальнити досвід розвитку держав Причорномор'я на міжнародному економічному форумі, який планується провести восени в Криму. " Ми зможемо обмінятися досвідом розвитку всіх країн Чорноморського регіону й спробуємо взяти для Криму найкраще, саме цікаве", - сказав Василь Джарти[12].

Ця велика цитата в концентрованому виді увібрала в себе підсумки рівно двох років (з 8 серпня 2008 року) протягом яких Крим знову стрімко ввійшов в " Європейський вимір". Знову - тому що вперше (якщо, звичайно, не заглиблюватися в історію) він так само стрімко опинився в цьому вимірі в 1853 році, у зв'язку із Кримською війною, яка стала реакцією Європи на давню мрію Російської імперії про експансію до Чорноморських проток і на Балкани. Крим був і залишається природним плацдармом такої геополітичної експансії.

 

Геополітичний чинник в формуванні кримського проекту " Східного партнерства"

 

Нове входження Криму в коло інтересів Європи теж пов'язане з війною - російсько-грузинським конфліктом, що почався в ніч із 7 на 8 серпня 2008 року. Відверто кажучи, відомий європейський проект " Східне партнерство" з'явився за два з половиною місяці до початку цієї війни. Він був уперше презентований Польщею при участі Швейцарії на Раді ЄС по зовнішнім зносинам 26 травня 2008 року. Однак, тоді в її українському розділі не було явного акценту на Крим.

В один із серпневих днів 2008-го року, приблизно через два з половиною тижні після початку російсько-грузинської війни, увесь світ за кілька годин облетіла фраза французького міністра закордонних справ Б. Кушнера: " Наступним буде Крим...". Некерована ланцюгова реакція заголовків миттєво перекинулася з інформаційних сайтів в Інтернет на телеекрани й зовсім старомодні газетні смуги в Європі й світі. Вона почалася, якщо бути точним, з ось цього висловлення міністра закордонних справ Франції Бернара Кушнера 27 серпня 2008 року в інтерв’ю радіостанції " Європа-1": " Можна припустити, що Росія визначила собі й інші об'єкти. Це, наприклад, Крим, Україна, Молдавія. Я хочу вам нагадати, що всі ці конфлікти існують уже давно[13]".

Але насправді, аж ніяк не Кушнер перший озвучив подібні прогнози. По гарячих слідах і, набагато раніше, це зробили інші. Уже 10 серпня 2008 року колишній посол США в ООН Ричард Холбрук в інтерв'ю CNN сказав, що наступною метою для Росії буде Україна[14]. 19 серпня 2008 року лондонська " Fіnancіal Tіmes" у своїй редакційній статті написала: " Ясний сигнал для Грузії й інших прозахідних колишніх радянських республік, як України, і для НАТО - Росія може поводитися, як їй завгодно у своєму " ближньому зарубіжжі". Вона має переважаючу військову силу й готова використовувати її. Наступною метою цілком може бути український Крим, де російськомовне населення можна легко схилити до прагнення відділитися." [15]. 20 серпня 2008 року та ж " Fіnancіal Tіmes" привела думки ринкових аналітиків: " У міру того, як конфлікт затягувався, незговірливість росіян приводила багатьох інвесторів до думки, що Україна буде наступною в їх розстрільному списку, тому, що вона володіє ключовим стратегічним активом у вигляді Криму, де базується російський Чорноморський флот" [16].

Аналізуючи ситуацію, що склалася після російсько-грузинської війни в Чорноморському регіоні, відомий американський політолог, директор програми досліджень Росії Amerіcan Enterprіse Іnstіtute Леон Арон стверджував: " Якщо Росія заплатить малу ціну, або не заплатить ніякої - а так воно, схоже, і буде - наступною перспективною метою стане Україна. Зрозуміло, не вся, а тільки Кримський півострів, територія, населена російськими й російськомовними людьми, місце базування Чорноморського флоту. В 1997 році Борис Єльцин поступився Кримом. Це була прекрасна жертва з метою зберегти мир на пострадянському просторі. Але, як і у всьому іншому, цьому рішенню даний зворотний хід. Уже звучить наполегливий барабанний бій в державній російській пресі і в Думі про те, що не тільки не треба звільняти Севастополь після закінчення терміну оренди в 2017 році, але й весь Крим цілком варто повернути й приєднати до Росії..." [17].

25 серпня 2008 року лондонська газета The Tіmes у зв'язку з промовою Президента України на військовому параді з нагоди Дня Незалежності України відзначала: " Київ побоюється, що Кремль розпалить сепаратистські настрої в проросійському регіоні Криму, щоб зірвати її вступ [у НАТО], точно так само, як він розпалив напругу у регіонах, що відкололися від Грузії - Абхазії й Південної Осетії." [18].

Слідом за цими оцінками пішла ціла низка подій, що вказують на інтенсифікацію дій Заходу й України, які прямо або дотично, стосуються Криму. Так, вже 9 вересня 2008 року в Парижі відбувся саміт Україна - ЄС, на якому Євросоюз вперше офіційно визнав європейські устремління України, а також констатував, що " Україна є європейською країною". Було оголошено, що Україна і Європейський Союз домовилися про укладення в 2009 році нової посиленої угоди на принципах асоціації України. За повідомленнями ЗМІ в кулуарах Єврокомісії в дні грузинсько-російської війни ходила фраза, приписувана Саркозі: " Треба швидше приймати Східне партнерство, поки вони не прикінчили один одного остаточно" [19]. 7 травня 2009 року на Празькому саміті ЄС була офіційно прийнята програма Східного партнерства.

21 квітня 2010 року російська й українська сторони підписують " Харківські угоди" про продовження базування Чорноморського флоту Росії в Криму на 25 років з 2017 року, тобто до 2042-го року. 27 квітня 2010 року ці угоди одночасно ратифіковуються парламентами обох країн.

9 липня 2010 року президент України Віктор Янукович на зустрічі із президентом Європейської Ради Херманом ван Ромпеем ініціював заснування й реалізацію пілотного проекту розвитку Криму в рамках розширення співробітництва по програмі Європейського Союзу " Східне партнерство". І, нарешті, всього через тиждень, 16 липня 2010 року, посол ЄС в Україні Жозе Мануэль Пінту Тейшейра, який супроводжував комісара Єврокомісії з питань регіональної політики Йоханнеса Хана, під час зустрічі із прем'єр-міністром України Миколою Азаровим, заявляє, що в Євросоюзі згодні із пропозицією президента Віктора Януковича розглядати співробітництво в кримському регіоні як пілотний проект програми " Східне партнерство". Тейшейра також уточнив, що до реалізації кримського проекту, який у Євросоюзі вважають дуже важливим, на той період уже залучені 13 країн ЄС. Зіставлення цих подій наштовхує на декілька висновків.

По-перше, як сказано вище, новий європейський погляд на Крим, що втілюється в пілотному проекті " Об'єднана Кримська Ініціатива" " Східного партнерства" став наслідком військового конфлікту в Чорноморському регіоні й прогнозу про його поширення на Крим.

По-друге, і про це сказано ще не було, два вищих керівники України з яких-то мотивів наполегливо пропонували ЄС сконцентруватися, в першу чергу, саме на Кримі.

По-третє, європейська бюрократична машина, яка давно славиться своєю незграбністю й запізнюванням через необхідність досягати попереднього консенсусу з усіма 27 країнами, у цьому випадку виявила чудеса швидкості. Це тим більше вражає, якщо відзначити, що європейські структури (за винятком добре відомої на півострові ОБСЄ та її програм) не занадто активно працювали в Криму. У всякому разі, на півострові, поряд з ОБСЄ, більше помітні були, у першу чергу, програми ООН і США.

По-четверте, посол Тейшейра відзначив, що нарада з питань економічного розвитку Криму, яку провів Віктор Янукович, стала для Євросоюзу " серйозним сигналом", що стимулює ЄС " до продовження, поглибленню співробітництва". Подібне висловлення саме по собі дозволяє зробити висновок про надзвичайно високий рівень серйозності, з яким ЄС ставиться сьогодні до кримської проблематики.

По-п’яте, . у Євросоюзі (ті, кому належно) прекрасно орієнтуються в проблемах Криму, півострівних особливостях, настроях і людях. Там не можуть не розуміти, що демонстраційний ефект від успіху програми " Східне партнерство" у Криму (рівно, як і від провалу) у традиційно проросійському регіоні України багато чого вартий...

 

Крим і Севастополь: зсув пріоритетів у " Східному партнерстві"

 

Крим у якості пілотного регіону програми ЄС " Східне партнерство" - це друга серйозна спроба ЄС виступити в ролі чорноморського гравця " на своєму полі".

Зовнішньополітична гра, особливо на новому полі, вимагає більш глибокого занурення в суть проблем - розуміння не тільки національних і регіональних, але й мікрорегіональних особливостей (яке передбачає глибоке знання не тільки статистики, але й, наприклад, суб'єктивних факторів - зокрема, особистісних якостей регіональних лідерів...). Аналіз не настільки помітних на перший погляд, але не менш важливих подій і процесів на регіональному рівні, що відбувалися в 2008-2010 роках у координатах " ЄС - Автономна Республіка Крим" і " ЄС - Севастополь", дозволяє припустити, що в структурах ЄС таким знанням володіють.

Як не дивно, після драматичних подій серпня 2008-го року пов'язаних з війною на Кавказі, 2009- й рік став для ЄС роком " севастопольських ілюзій". Але з весни 2010 року " севастопольські ілюзії" різко змінилися " кримськими надіями". Навіть не вікно, а невелика " кватирка можливостей" що ледь відкрилася для Севастополя, тепер майже остаточно зачинена, залишивши йому як втішливий приз Чорноморський флот до 2042 року й генеральне консульство Польщі з цієї осені. Крим же одержав другий за 20 років шанс зробити рішучий крок до реструктуризації й модернізації економіки із залученням європейських інвестицій. Севастополь же втратив перший. Чому так трапилося?

За кілька днів до настання нового року, 26 грудня 2008- го року, президент України Віктор Ющенко підписав указ № 1204/2008 " Про додаткові заходи соціально-економічного розвитку міста Севастополя". Мова йшла про підтримку ініціативи Севастопольської адміністрації з розробки закону, спрямованого на залучення в Севастополь іноземних інвестицій в умовах неминучого скорочення ролі військово-морської складової у міській економіці (навіть без урахування виведення Чорноморського флоту Росії після 2017 року, а в силу тенденцій технологічного розвитку військово-морських озброєнь). Зовні нічим не примітний технічний указ базувався на ґрунтовній концепції стратегічного розвитку Севастополя під назвою " Стратегія Севастополя: усвідомлення місії. Севастополь - місто відкритої економіки й Чорноморського співробітництва". Ця стратегія, у свою чергу, будувалася навколо нової амбітної місії Севастополя як " столиці Чорного моря".

Ідеологія проекту пропонувала механізм балансування політичних ризиків у Чорноморському регіоні шляхом формування інвестиційного балансу Севастополя за рахунок залучення українських, російських, європейських, американських і турецьких інвестицій одночасно. Спрямований у дипломатичні місії й структури ЄС, Росії й США, цей проект (на той час схвалений президентом України) викликав, без перебільшення, величезний інтерес. Звичайно, була присутня й велика частка обережності та скепсису, викликаних, у першу чергу тим, що проект був запропонований в умовах першого року світової кризи.

Проте, протягом 2009 року в Севастополі з ґрунтовними робочими візитами побували посли Єврокомісії, Ватикану, Італії, Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Чехії, Туреччини, США (з розширеною делегацією), координатор проектів ОБСЄ в Україні, глави директоратів Єврокомісії та інші. Другу хвилю делегацій (і це вже давало деякі надії) склали ділові кола - міжнародний торгівельний клуб, місія американських компаній, делегації економічних місій, різних фондів і груп інвесторів і т.д. і т.п. У другій половині 2009 року стали вимальовуватися контури найбільших інвестиційних проектів. Але, у зв'язку з наближенням президентських виборів в Україні, у цьому процесі до кінця 2009 наступила зрозуміла для українських реалій пауза.

На цьому тлі, кінець 2008- го й 2009- й роки в Криму в сенсі зовнішніх зв'язків виглядали абсолютно провальними, оскільки керівники Криму (А. Гриценко й В. Плакида) у цей час не пропонували ніяких нових ідей, і не демонстрували масштабності мислення, відповідно, не викликали інтересу з боку європейських структур. В результаті, на відміну від Севастополя, де посли країн ЄС активно обговорювали інвестиційні перспективи, у Криму протягом 2008-2009 років активність ЄС зводилась переважно до діяльності країн " Вишеградської четвірки" з відкриття почесних консульств і обговорення попереднього етапу реалізації проекту етнографічного села.

Паралельно із цим, починаючи із серпня 2008 року, безпосередньо після завершення " гарячої фази" кавказької війни, у Криму побували багато десятків експертів різноманітних європейських, американських і міжнародних фондів, другорядні особи з дипломатичних місій з приватними візитами. Вони активно намагалися зрозуміти вірогідність дестабілізації ситуації в Криму, настрої людей, ступінь політичних ризиків. Для цього вони зустрічались не з посадовими особами, а з журналістами, експертами, вченими, структурами громадянського суспільства.

У 2010 році, після президентських виборів і Харківських угод, ситуація з активністю європейських країн у Севастополі й Криму на очах змінилася кардинальним чином. Збільшується кількість візитів в АР Крим, а інтерес до Севастополя, навпаки, згасає. При цьому, характер візитів європейських дипломатів у Крим стає набагато більш конкретним, ніж у попередні роки. Так 19 лютого, в рамках двостороннього діалогу з підготовки меморандуму про міжрегіональне співробітництво між АР Крим і Шотландією та ініціативи ЄС " Східне партнерство" і її пілотного проекту " Об'єднана Кримська Ініціатива", Крим відвідала делегація Шотландії[20].

 У березні 2010 року міняється керівництво АР Крим. У Криму починається формування амбітної стратегії розвитку, заснованої на досягненні в перспективі інвестиційного лідерства в Чорноморському регіоні. Уряд Швеції разом з Європейським банком реконструкції та розвитку запланувало допомогти побудувати в Криму сучасний промисловий комплекс з очищення стічних вод і утилізації сміття[21].. Представники посольств Вишеградської четвірки (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина) оголосили про створення етнографічного села під відкритим небом " Кримський світ", де будуть презентуватися культури народів Криму[22].. 22 квітня посол Угорщини був присутній на відкритті прямого авіарейсу Будапешт - Сімферополь[23].

20 травня 2010 року делегація ЄС у складі посла Єврокомісії, послів Франції, Угорщини, Польщі, Фінляндії, заступника посла Іспанія, радника-посланника Чехії, керівника політичного відділу посольства Великобританії, 1-го секретаря посольства Нідерландів, заступника посла Австрії представили програму " Східне партнерство". Аналогічна презентація в тому ж складі в цей же день проводилась в Севастополі. Але, якщо в Криму вона стає складовою цілісної мозаїки, то в Севастополі виглядає самотньо, на тлі поодиноких візитів з відкриття генерального консульства Польщі та візиту посла Німеччини.

В рамка кримського проекту Східного партнерства амбітні плани має Литва. Серед них:: відкриття візового центр Литовської Республіки в Криму, участь Криму в спільному проекті залізниць Литви, України й Білорусі, портів Клайпеда, Іллічевськ і Одеса - поїзд комбінованого транспорту " Вікінг". Планується розширити проект " Поїзд " Вікінг" за участю турецької компанії шляхом створення спільного консорціуму " Чорне море", що буде продовжувати перечення вантажів з Іллічівська далі по суходолу.

 У червні 2010 року торгівельний радник посольства США представив готовий проект по будівництву сміттєпереробнного заводу в Сімферополі. Американські інвестори готові вкладати гроші в " значимі й довготривалі проекти": сільське господарство й туризм у Криму.[25]. Норвегія готова надати проекти розміщення вітроелектростанції на встановлених в морі платформах[24].

Очевидно, що причина різкого переносу акцентів ЄС на Кримському півострові з розвитку Севастополя на розвиток Криму криється не стільки в об'єктивних факторах ( таких, як Харківська угода про ЧФ РФ), скільки в суб'єктивних, таких, наприклад, як здатність регіонів для початку адекватно говорити про свої проблеми і про майбутній розвиток професійною мовою.

Севастополь змінив (підкреслимо - навіть не дії, а тільки слова) лексику розвитку на лексику паразитування на флоті. У Криму замість невиразного бурмотання ні про що, з'явилися слова й думки, зрозумілі для ЄС. Як виявилося, у структурах ЄС уважно слухають і вміють читати поміж рядків...

* * *

 

Зрозуміло, висновки автора - усього лише гіпотеза, і насправді все може бути значно складнішим, або набагато простішим. Але справа дослідників - пропонувати гіпотези й обґрунтовувати їх. Справа політиків - прислухатися до них чи ні. Право читачів - робити власні висновки.

 

 

Артур Джевіцкі,

Інститут Міжнародних досліджень Вроцлавского Університету;

Фонд " Форум Східної Політики". Польща

 

Роль Польщі в реалізації регіонального виміру " Східного партнерства"

 

 Аналіз установок і цілей Програми " Східне партнерство" Європейського Союзу (СП), особливо в контексті розуміння основ концепції, що просувається польською владою, вимагає розгляду її в декількох площинах, обумовлених багатьма процесами, що відбуваються не тільки на європейському континенті в цілому, а й у самій Польщі. Сама участь Варшави в підготовці й реалізації СП обумовлена двома обставинами. У зовнішньому вимірі вона залежить від динаміки змін на міжнародній сцені а також, дискусії про майбутнє розширення ЄС, що тлумачиться, насамперед, як політичний процес, який потребує нових форм активізації східної політики ЄС, які хоча би частково відповідали постулатам держав Східної Європи й Північного Кавказa в області інтеграції і співробітництва з Євросоюзом. У внутрішньому вимірі, вирішальний вплив на позицію Варшави чинить пошук нової ролі Польщі в ЄС, особливо в контексті змін у його функціонуванні, обумовлених Лісабонським договором, і " раціоналізацією" східної політики Польщі як наслідок розробки нових основ зовнішньої політики держави[25].

 

⇐ Предыдущая29303132333435363738Следующая ⇒

Поделиться: