Ми повинні більше уповати на Марію, бо Вона наша Мати

 

Не без причини і невипадково слуги Марії називають Її Матір’ю. Зрештою, не вміємо Її називати інакше і так само ніколи не перестанемо називати Її іменем Матері, бо направду Вона наша Мати – не тілом, а душею. Вона Мати наших душ і нашого спасіння.

Гріх, позбавивши душу Божої ласки, цим відібрав у неї життя. І коли ми так нещасно підлягали смерті, прийшов зі своїм дивовижним милосердям Господь Ісус, наш Відкупитель, аби нам своєю Хресною смертю повернути втрачене життя, як це Сам оповів: “Я прийшов, щоб мали життя, – щоб достоту мали” (Ів. 10, 10). Тому Христос, як твердять богослови, Своїм відкупленням заслужив нам більше добра, ніж Адам наробив шкоди своїм гріхом. Ісус, єднаючи нас із Богом, став нашим Отцем у новому вимірі ласки, згідно з пророкуванням пророка Ісаї, який назвав Його Одвічним Отцем, Князем миру (Пор. Іс.9, 5). А якщо Господь Ісус – Отець наших душ, то Марія – їхня Мати; даючи нам Ісуса, дала нам правдиве життя, а коли пізніше на Голготі принесла у жертву Свого Сина за наше відкуплення, породила нас до життя у ласці.

Святі Отці вчать нас, що Марія стала нашою духовною Матір’ю власне під час двох моментів. Перший раз – як твердить св. Альберт Великий, – коли у Своєму дівичому лоні зачала Божого Сина. Ще виразніше мовить про це св. Бернандин із Сієни: коли Пресвята Владичиця під час ангельського Благовіщення вимовила Своє “так” Одвічному Слову, яке сподівалося на те, аби стати Її Сином, уже від тієї хвилі із надзвичайною любов’ю просила Господа про наше відкуплення і так за нас заступалася, що носила нас у Своєму лоні – лоні найбільш люблячої Матері.

Святий Лука, розповідаючи про народження Господа Ісуса, сказав: “Породила Свого Сина первородного (Лк. 2, 7)”. Чи це не означає, твердить якийсь автор, що потім ще мала дітей? І далі він з’ясовує: оскільки за правдою віри Марія, крім Ісуса, не мала інших тілесних дітей, Вона мусила мати дітей духовних – і ми є ними. Господь Ісус також об’явив це св. Ґертруді. Коли вона прочитала процитований фрагмент Євангелії, то безмежно розгубилася, бо не могла зрозуміти, як можна писати, що Господь Ісус первородний Син Марії, якщо Він є Її єдиним Сином. Бог тоді їй об’явив, що Господь Ісус первородний Син Марії у тілі, а всі люди є Її дітьми, народженими в дусі (…).

Удруге Марія породила нас до життя на Голготі, коли незмірно терплячи, офірувала Предвічному Отцеві життя Свого улюбленого Сина за наше спасіння. Тоді Вона Своєю любов’ю співдіяла народженню вірних до життя у ласці і стала через те, згідно зі св. Авґустином, Матір’ю нас усіх, бо ж всі ми є членами того Тіла, якого Слово – Христос (…). Щоби спасти наші душі, Марія погодилась жертвувати життя Свого Сина, згодилася на Його смерть або – як тлумачить св. Вільгельм – щоби спасти багато душ, віддала власну душу на смерть. Але що ж було душею Марії, коли не Ісус, який був Її життям і єдиною любов’ю? Тому Симеон напророчив Її, що настане день, у котрий Її благословенну душу проб’ють дуже болісно мечем: “...та й тобі Самій меч прошиє душу” (Лк. 2, 35). Мечем тим був спис, яким пробили бік Ісуса, а Ісус же був душею Марії. Тоді Марія породила нас для вічного життя, і з цієї причини всі ми можемо називатися синами терпінь Марії. Наймилосердніша наша Мати завжди була найтісніше поєднана з Божою волею, бо зрозуміла – зауважує св. Бонавентура, – що Бог хоче смерті Свого Сина для нашого спасіння, а Син прагне у любові за нас умерти. Хотіла і Вона прилучитися до тієї превеликої любові Отця і Сина до людського роду і цілою Своєю душею погодилася, щоб Її Син помер для нашого спасіння.

(…) Ісус, наш Спаситель, бачив, як Марія палко хоче долучитися до спасіння людей, тому й розпорядився, щоб, жертвуючи Його життя, Вона стала співучасницею нашого спасіння та Матір’ю наших душ. Він Сам це сказав, споглядаючи перед кончиною з Хреста на Матір і учня, св. Йоана. Найперше звернувся до Марії: “Ось син Твій” (Йо. 19, 26). Хотів тим сказати: “Оце людина, котра вже народилася для життя ласки у тій жертві, яку Ти чиниш з Мого життя для його спасіння”. Потім звернувся до учня і сказав: “Ось Матір твоя” (Йо. 19, 27). Цими словами – так каже св. Бернардин із Сієни – Марія була настановлена Матір’ю не лише св. Йоана, а також усіх людей з любові, яку до них ростила. Ісус промовив до учня: “Ось Матір твоя”, і сказав те не тільки до Йоана, а до кожного учня, щоб зазначити, що Він учинив Марію Матір’ю всіх, бо всі християни – Його учні (…).

О Мати наша найулюбленіша! О Мати найспівчутливіша, будь завжди благословенною і нехай буде благословенний Бог, який дав нам Тебе за Матір і надійну охорону в усіх небезпеках цього життя. Сама Пресвята Богородиця об’явила св. Бриґіді, що, як кожна мати, діти котрої наражалися б на мечі ворогів, стала би всіма силами їх відвертати, так і Вона чинить і завжди буде чинити зі Своїми дітьми, навіть якщо це будуть найбільші грішники, якщо вони лише до Неї звернуться за допомогою. Отож один із способів отримати певну перемогу у кожній боротьбі з пеклом – прибігати до Божої Матері й нашої Матері та завжди повторювати: “Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво”. Скільки ж перемог у боротьбі з пеклом отримали ті, хто звернувся до Марії з цією коротенькою, але дивовижно потужною молитвою!

Радуйтеся всі, хто є дитиною Марії. Бачите, що Вона приймає як Своїх синів усіх, хто того прагне. Радуйтесь по-справжньому! Чому ж турбуєтеся про своє спасіння, коли Мати вас боронить і охороняє? Хто любить добру Матір та довіряє себе Її опіці, хай каже разом із св. Бонавентурою: “Чого боїшся, душе моя? Справа твого спасіння не буде програна, бо вирок залежить від Ісуса, твого Брата, і від Марії, твоєї Матері”. Св. Анзельм закликає вірити з радістю і додає нам надії, кажучи: “О щаслива віра, о безпечна охорона: Мати Божа – моя Мати! Яка віра може нас переповнювати, коли наше спасіння залежить від волі доброго Брата і співчуття Матері”.

А Мати наша постійно закликає нас: “Хто простодушний, нехай сюди заверне”(Прип. 9, 40). У дітей завжди на устах ім’я мами: під час будь-якої небезпеки та тривоги тут же кричать: “Мамо! Мамо!” Ох, Мамо найдорожча, Мамо найулюбленіша, власне того прагнеш, щоб ми як Твої діти кликали Тебе під час всіляких небезпек і щоб завжди до Тебе прибігали, тому що Ти хочеш нам допомогти і спасти нас, бо вже спасла всіх дітей, які до Тебе прибігали.*

 

Приклад

Історія монастирів Згромадження Ісуса в Неаполітанському Королівстві оповідає про якогось відомого молодика із Швеції, Вільгельма Ельфінстона, про якого читаємо, що він був родичем короля Якуба і від народження протестантом. Однак освітлений Божим світлом, усвідомив, що перебуває на хибному шляху, а прибувши до Франції, з допомогою одного священика-єзуїта – так само шведа, – а ще більше через опіку Пресвятої Матері прийняв правдиву віру, зрікся єресі і став католиком. Потім відправився до Риму. Якось, коли був дуже сумний і стурбований, відвідав його один з приятелів і запитав про причину смутку. Молодик відповів, що вночі приснилася йому мати і сказала: “Сину, який ти щасливий, що опинився у правдивій Церкві. А я, через те, що померла у єресі, засуджена”.*

З того часу він став ще пристрастнішим у набожності до Марії і вибрав собі Її за свою єдину Матір. Вона ж надихнула йому думку вступити до монастиря, до чого він зобов’язався клятвою. Та позаяк був хворим, виїхав до Неаполя для поліпшення здоров’я через зміну клімату. Та Бог хотів, щоб він там помер, і то як монах. Як тільки він прибув до Неаполя, смертельно захворів, але попри це плачем і настирливими благаннями домігся прийняття в монастир. Склав обіти і при Найсвятіших Тайнах присягнув і став членом Згромадження. Був надзвичайно схвильований із найвищими почуттями дякував Матері Марії, що вирвала його з єресі і добилася для нього щастя померти у лоні правдивої Церкви, серед монахів, своїх братів.

“О, як гарно, – вигукував, – мати довкола себе стільки ангелів”. Коли його намовляли, щоб відпочив, говорив: “Тепер нема часу на спочинок, коли наближається кінець мого життя!” Перед смертю сказав до присутніх: “Браття! Чи ж ви не бачите ангелів, що довкола мене?” Коли один з монахів почув, що він щось сам до себе шепоче, спитав його, що він каже. Відповів, що Ангел-Хоронитель йому об’явився, що ще на дуже короткий час затримається при житті, а потім відразу піде до Неба. Потім знову почав розмовляти із найдорожчою своєю Матір’ю Марією і повторював: “Мамо, Мамо!” І так спокійно віддав свого духа, як засипаюче дитя в обіймах матері. Невдовзі один із святенників- монахів побачив в об’явленні, що він уже в Небі.

 

Молитва

 

О Пресвята Мати Маріє, Ти ж така свята Матір, а я такий убогий. Маю Матір, що горить найчистішою любов’ю до Бога, а попри це я такий прив’язаний до спокус; маю Матір, таку багату на цноти, а попри це в мене нема жодних чеснот. Ох, Мати моя найулюбленіша, направду я не заслуговую на те, щоб надалі бути Твоїм сином, бо негідний я цього через свої вчинки. Буду задоволений, якщо приймеш за свого слугу, і я готовий відректися усіх багатств світу, якщо зможу ним стати. Тим вдовольнюся, але не забороняй мені називати Тебе Моєю Матір’ю. Це ім’я мене втішає і наповнює радістю, а також нагадує мені про обов’язок любити Тебе. Це ім’я заохочує мене до великої віри до Тебе. Коли мої гріхи і думка про Божу справедливість наповнюють мене жахом, згадую, що Ти – моя Мати, це додає мені надії. Дозволь мені надалі звертатися до Тебе: “Мати моя, Мати моя найулюбленіша”. Так зараз прагну Тебе називати і так хочу Тебе називати завжди. Ти ж моя після Бога єдина надія, моя втіха і моя любов на цій долині плачу. З цією вірою прагну вмерти, а в останній хвилині мого життя віддати у Твої святі руки мою душу, одночасно взиваючи: “Мамо моя, Мамо моя Маріє, підтримуй мене і змилуйся наді мною. Амінь”.

Сила любові Марії до нас

 

Марія наша Мати, і ми можемо собі уявити, як сильно Вона нас любить.

Любов батьків до дітей – це природна любов. Тому, як зауважує св. Тома, Бог справді наказав дітям любити батьків, але жодним приписом не зобов’язав любити своїх дітей. “Адже ж любов до нащадків так глибоко закорінена у природі, що навіть найдикіші звірі, – каже св. Амброзій, – мусять любити своїх малят”. Оповідає, що тигри, почувши голос своїх щенят, виловлених мисливцями, готові навіть кинутися в море і плисти за кораблем, аби їх віднайти. “Якщо знаєте, – ніби чуємо голос нашої найулюбленішої Матері Марії, – що навіть дикі звірі не можуть забути про своє потомство, то як Я могла б перестати любити Моє улюблене дитя? “Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду” (Іс. 49, 15). Якби навіть знайшлася така мати, – додає, – яка забула б про своє потомство, то це неможливо, щоби Я перестала любити якусь душу, що є Моїм дитям.

Справді, Марія, тілом – не наша Мати, – як уже було сказано, – Вона Мати за правом любові. Власне Її любов до нас творить Її нашою Матір’ю. “Я тому так тішуся, – мовив один автор* , – бо маю Матір прекрасної любові, Вона уся палає любов’ю до нас, Своїх прибраних дітей”

Хто ж, однак, міг би передати ту любов, яка живить Марію до нас, бідних? Арнольд Карнутенський каже, що Марія в час смерті Господа Ісуса незмірно прагнула вмерти разом із Сином з любові до нас. І таке сильне було це прагнення, – додає св. Амброзій, – що коли Син умирав на Хресті, Вона віддала Себе в руки катам з любові до нас.

Розважмо про причини тієї любові, щоб таким чином пізнати, як сильно нас любить та добра Марія.

Перша причина великої любові Марії до людей – це Її велика любов до Бога. Любов до Бога і до ближнього – як пише св. Йоан – в єдиній заповіді: “І таку ми заповідь одержали від нього: “Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (1 Йо. 4, 21). Тому, чим більша любов до Бога, тим більша любов і до ближнього! Чого тільки не робили святі з любові до ближнього? Поштовхом до тих справ милосердя була їхня велика любов до Бога. Для добра ближнього вони жертвували своєю волею, а навіть життям. Прошу прочитати, що творив св. Франциск Ксаверій в Індії. Аби рятувати душі тамтешніх людей, піднімався на високі гори і наражався на тисячі небезпек, і все це чинив лише з тією метою, щоб добратися до печер, в яких жили бідні люди, а діставшись до них, прагнув допомогти їм пізнати Бога. А чого тільки не робив св. Франциск Салезій, щоб навернути єретиків з провінції Хаблаїс? Щоденно цілий рік він перетинав ріку, повзучи по вузенькій кладці, часто покритій льодом, щоби лише добратися на другий берег і проповідувати. Св. Паулін навіть сам віддав себе в неволю, щоб звільнити сина якоїсь убогої вдови. А св. Фідель, щоби навернути до Бога єретиків, навіть зрадів з того, що під час проповіді його позбавлено життя.

Такі-то дії чинили святі задля любові до ближніх, бо в їхніх серцях палала велика любов до Бога. А хто ж любив Бога більше, ніж Марія? Адже Вона дуже полюбила Бога від першої хвилини Свого існування, дужче, ніж усі ангели і всі святі за своє ціле життя.(…). У порівнянні з Її любов’ю любов серафимів – тільки холодний вечірній вітерець. Бо жоден із благословенних духів не любить Бога сильніше, ніж Марія, тому нема і не може бути нікого після Бога, хто би нас більше любив, ніж благословенна Мати. І якщо б навіть з’єднати любов усіх матерів до дітей, хлопців до наречених, усіх святих й ангелів до їхніх почитателів, то така любов ще не дорівнялась би тій любові, яку має Марія до однієї душі. Отець Ніремберґ розповідає, що любов усіх матерів до своїх дітей є лиш тінню у порівнянні з любов’ю Марії до кожного з нас: Вона сама любить нас більше від усіх ангелів і святих.

Марія так палко нас любить ще й тому, що ми Їй довірені Ісусом перед самою Його смертю, як Її улюблені діти: “Жінко, оце син Твій” (Йо. 19. 26).

Тими словами – як уже було сказано – Ісус охопив в особі учня Йоана всіх людей. Були це останні Його слова до Матері. А власне саме останнє доручення, яке нам перед своєю смертю передає улюблена особа, таке дороге, що його ніяк не можна забути.

Марія любить нас як Своїх дітей і тому, що здобула нас ціною великих терпінь. Матері зазвичай дужче люблять тих дітей, з якими мали більше праці. Отож ми – ті діти, яким Марія випросила життя ласки, бо у Своєму незмірному болі добровільно пожертвувала на смерть таке дороге Їй життя Ісуса і погодилася на те, щоб власними очима дивитися на Його болісне конання. Та велика жертва Марії породила нас до життя ласки. Отже, ми є найдорожчими Її дітьми, бо Вона перенесла за нас так багато терпінь.

Святе Письмо розповідає про Предвічного Отця, який з любові до людей віддав на смерть Свого власного Сина: “Бог бо так полюбив світ, що Свого Єдинородного Сина дав…” (Йо. 3, 16). “Так можна сказати і про Марію, – писав св. Бонавентура. – Так нас полюбила Марія, що Сина Свого Єдинородного віддала”.

Коли це зробила? “Тоді, – каже о. Ніремберґ, – віддала Його за нас перший раз, коли дозволила Йому видати Себе на смерть. А потім, коли не захищала Його перед суддями, як інші не хотіли цього на себе взяти – або з ненависті, або з боязні. А могла це вчинити, і можемо допускати, що слова такої мудрої і улюбленої Матері могли б справити велике враження на Пилата, і може не скарав би на смерть Того, кого, пізнавши, сам визнав невинним. А Марія в захист Сина не хотіла сказати жодного слова, аби не перешкодити смерті, від якої залежало наше спасіння. Віддала Його, зрештою, за нас мільйон разів біля підніжжя Хреста за ті три години присутності при Його смерті. Тоді, власне, з величезного болю і любові до нас пожертвувала за нас Його життя (…)”.

Якими ж ми повинні бути вдячними Марії за цей акт великої любові! – за той акт болючої жертви, яку вчинила з життя Свого Сина, аби нам усім випросити спасіння? Бог щедро винагородив Авраама за жертву, яку хотів вчинити з Ісаака. А ми щось можемо зробити для Марії за те, що пожертвувала життям Ісуса, Божого Сина, набагато шляхетнішого, ніж син Авраама? Любов Марії – нагадує нам св. Бонавентура – зобов’язує нас до великої любові до Неї, бо Вона більше нас полюбила, ніж хто-небудь інший: дала нам Свого єдиного Сина, якого любила дужче, ніж саму Себе.

З цього випливає ще одна причина любові Марії до нас: Вона усвідомлює, що ми відкуплені ціною смерті Господа Ісуса. Коли яка-небудь мати знала б, що невільника викуплено ціною двадцятилітньої важкої неволі її коханого сина, то чи тільки через це не шанувала б того невільника? Отож Марія добре знає, що Її Син прийшов на землю лише з тією метою, щоб спасти нас, нещасних, як Сам сказав: “Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло” (Лк. 19, 10). А щоб нас спасти, постановив віддати у жертву Своє життя, “ставши послушним аж до смерти” (Флп. 2, 8). Якщо б Марія несильно любила нас, дала би доказ того, що мало дорожить Кров’ю Сина, яка є ціною нашого спасіння.

Господь Ісус відкупив усіх людей, і тому Марія всіх любить і обдаровує ласками. Св. Йоан бачив Її зодягнену в сонце: “І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце” (Од. 12, 1). Представлена зодягненою в сонце, бо нема на землі нікого, хто міг би сховатися від дії сонця (пор. Пс. 19,7), так само нема такої людини, яку Марія не любила б (…).

А св. Антоній запитує: “Хто ж і коли зможе зрозуміти турботу, якою улюблена Мати оточує кожного з нас?” Усім жертвує і уділяє Своє милосердя. Прагне і хоче спасіння всіх і співдіє у спасінні всіх. Підтверджує це св. Бернард: “Нема сумніву, – каже, – що Вона турбується про цілий людський рід”. Спасенна практика, яку застосовують деякі почитателі Марії – а про неї мовить Корнелій від Лапіде, – аби просити Бога про ті ласки, які хоче нам виблагати Пресвята Діва Марія. І роблять це слушно, бо наша Мати прагне для нас більших ласк, ніж ті, яких ми самі прагнемо. А побожний Бернардин з Бустісу додає, що Марія прагне більше засвідчити нам добродійств, ніж ми їх прагнемо отримати. Св. Альберт Великий звертається до Марії з такими словами мудрості: “Хто Її прагне, тим Вона дає наперед Себе пізнати” (Муд. 6, 13). Така любов Матері до нас, – мовить св. Річард, – що як Вона тільки побачить нас у потребі, тут же спішить на допомогу.

Якщо Марія така добра до всіх, навіть невдячних і холодних, що Її мало люблять і рідко до Неї прибігають, то як же незрівнянно дужче любить тих, хто Її любить і часто призиває! “Легко ті Її лицезрять, які люблять Її , і знаходять Її ті, які її шукають” (Муд. 6, 12). “О, як легко знайде Марію той, – знову додає св. Альберт Великий, – хто Її любить, хто сповнений співчуттям і любов’ю! “Я люблю тих, що Мене люблять” (Пр. 8, 17). Тими словами стверджує, що не може не любити Своїх почитателів. І хоч наймиліша Владичиця любить усіх, як Своїх дітей, однак Вона вміє розпізнати і зрозуміти любов тих, хто Її сердечно любить. Так твердить св. Бернард. А один монах сказав, що Марія не тільки любить, а навіть служить Своїм почитателям.

Хроніки Домініканського Чину оповідають, що брат Леонард мав за звичай двісті разів на день поручати себе Матері милосердя. Коли вже був близько до смерті, йому явилася прекрасна Цариця і сказала так: “Леонарде, чи хочеш умерти і прийти до Мого Сина і до Мене?”

– Хто ж Ти є? – запитав Її.

– Я, – відповіла Діва, – Мати милосердя. Багато разів ти Мене кликав, отож Я прийшла тепер до тебе. Ходімо до Неба.

Помер того самого дня – віримо: пішов за Марією до вічного щастя.

О Маріє найдорожча! Щасливий той, хто Тебе любить. Св. Ян Верхманс із Ордену Ісуса мав звичай казати: “Я люблю Марію, тому впевнений, що все витримаю і виблагаю у Бога, чого лише прагну”. Ось чому постійно оновлював і повторював таку постанову: хочу любити Марію, хочу любити Марію. Як добра Мати перевищує у любові Своїх дітей! “Навіть якщо б я любив, як тільки можу, то однак Марія ще дужче любить”, – мовив св. Іґнатій-мученик.

Вона і так перевершує нас у любові, навіть якби Її любити так сильно, як св. Станіслав Костка. Марію, свою дорогу Матір, він любив з такою сердечністю, що кожного, з ким лише розмовляв, запалював глибоким почуттям до Неї. Винаходив на Її честь нові звертання і титули. Не розпочинав жодного діла, не попросивши у Марії благословення перед Її іконою. Якщо відмовляв требник, вервицю або іншу молитву, робив це з таким запалом і сердечністю, ніби віч-на-віч розмовляв із Марією. Коли ж слухав спів антифону “Радуйся, Маріє”, його серце і обличчя палали любов’ю. А коли один з отців-єзуїтів, з котрим св. Станіслав йшов поклонитися іконі Пресвятої Владичиці, запитав його, чи він любить Марію, то він відповів: “Отче, чи можу сказати щось більше, ніж те, що Вона – моя Мати?” Цей отець розповідав, що він вимовляв ті слова з такою чулістю в голосі й очах, що видавався вже не людиною, – сам ангел розмовляв з Марією (…).

І хоч би слуги Марії вчинили все, що тільки може зробити улюблений для своєї улюбленої, бажаючи довести Їй, що любить Її, то ніколи не зможе Її так любити, як Вона їх любить. “Знаю, Владичице моя, – взиває св. Петро Даміан, – що з-посеред тих, хто Тебе любить, Ти найдужче любиш, і що любові Твоєї жодна інша любов не може перевершити”.

Коли одного разу св. Альфонс Родріґес, єзуїт, клячав перед іконою Пресвятої Владичиці, серце його раптово наповнилося любов’ю до Марії, і він вигукнув: “Мамо моя найулюбленіша, знаю, що мене любиш, але ж не так сильно, як я Тебе люблю”. Тоді Марія, голосом із глибини серця, відповідала йому з ікони: “Що ти кажеш, Альфонсе, що ти кажеш? Незрівнянно вища Моя любов до тебе, ніж твоя до Мене! Знай, що між Небом і землею нема такої різниці, як між любов’ю Моєю і твоєю”.

Слушні слова св. Бонавентури: “Щасливі ті, хто вірно служить Марії, благословенні, хто любить наймилішу Матір!” Велика Цариця не дозволить, щоб слуги перевершували Її в любові. Марія наслідує в цьому улюбленого Відкупителя Ісуса і подвійно обдаровує ласками і добродійствами тих, хто Її любить.

Тому і я взиваю зі св. Анзельмом, що горів любов’ю до Марії: “О улюблений мій Спасителю Господе Ісусе, о дорога Мати моя Маріє, нехай моє серце завжди палає для Вас і нехай душа моя цілком згорЯє у любові до Вас. Та позаяк, о Ісусе і Маріє, не можу вас любити без Вашої допомоги, дайте мені, прошу вас, не задля моїх, а задля Ваших заслуг ті ласки, щоб я вас любив так сильно, як лише здатний на це. О Боже, Ти так любиш людей! Ти, що віддав Своє життя навіть за ворогів, чи ж ти міг би хоч раз відмовити тому, хто просить про ласку любові до Тебе і Твоєї Матері?”

Приклад

 

Оповідає о. Авріємма: якась убога пастушка так любила Марію, що найбільшим щастям уважала відвідини каплички Матері Божої, збудованої на горі, а також молитву в цьому затишку. Овечки тоді паслися самі, а вона розмовляла зі своєю дорогою Матір’ю і віддавала Їй свої почесті. Оскільки скульптура Марії у тій капличці не мала жодних прикрас, пастушка зробила для Неї власними руками плащ, а з польових квітів виплела віночок. А потім вилізла на вівтар і наклала його на голову фіґури, кажучи: “Мамо моя! Я прагнула б покласти Тобі на скроні корону із золота і перлин, але ж я така бідна! Прийми цей скромний віночок з квітів і візьми його як доказ любові, якою до тебе палаю”. Так побожна дівчинка старалася служити і віддавати честь своїй улюбленій Владичиці. А тепер побачимо, як добра Мати відповіла Своїй дочці на її натхнення і любов. Отож пастушка за якийсь час захворіла і була дуже близько до смерті. Сталося так, що двоє монахів переходили тією місцевістю і, змучені мандрівкою, всілися під деревом, аби трошки відпочити. Один спав, а другий чував, але оба мали те саме видіння. Побачили гурт прекрасних дівчат і серед них одну, що перевершувала всіх інших красою і гідністю. До неї звернувся один з монахів: “Пані! Хто Ти є і куди йдеш?”

– Я, – відповіла Мати Божа, – йду з тими святими дівчатами у село неподалік звідси, де вмирає одна пастушка, яка часто Мене відвідувала.

То сказавши, зникла, а обидва поштиві монахи вигукнули: “Ходімо і ми до неї”. Подалися далі дорогою і віднайшли убогу хатку, у якій лежала на соломі вмираюча дівчинка, зайшли всередину і привіталися. А вона так до них одізвалася: “Брати мої, прошу Бога, щоб вам дозволив побачити гурт навколо мене”. Уклякнули тут же і побачили Марію, яка стояла перед хворою з короною в руці і сердечно її втішала. Тут же всі святі діви почали співати, а під час їхнього солодкого співу благословенна душа опустила тіло. Марія вклала вмираючій на голову корону і взяла її душу зі Собою до Неба.

 

Молитва

 

Взиваю до Тебе разом зі св. Бонавентурою: “Пресвята Владичице, Ти любов’ю і ласками зворушуєш серця Своїх слуг, зворуш і моє бідне серце, яке дуже прагне Тебе любити. Мати моя! Твоя краса захопила серце Самого Бога і спровадила Його з Неба до Твого лона! Як же я міг би Тебе не любити?! О ні, відповідаю Тобі словами іншого улюбленого сина, Яна Берхманса, єзуїта: “Не заспокоюся, поки не матиму певності, що люблю Тебе постійно і сердечно, Мамо моя. Ти ж так чуйно любила ще тоді, коли я був такий невдячний щодо Тебе. А що ж сталося б зі мною, якби Ти, о Маріє, мене не любила і не випросила мені стільки добродійств? Якщо Ти мене любила так тоді, коли я Тебе не любив, то чи ж не має бути більшою моя віра у Твою доброту, коли Тебе люблю?”

Люблю Тебе, о Мамо моя, і хотів би мати серце, яке любило б Тебе за тих усіх нещасних, які Тебе не люблять. Я хотів володіти словами, гідними возвеличувати Тебе тисячами мов, аби об’являти всім Твою велич, світлість, милосердя і любов, якою винагороджуєш тих, хто Тебе любить. Якби я мав багатства, хотів би їх використати для того, щоб восхваляти Тебе; коли б мав підданних, прагнув би їх усіх надихнути любов’ю до Тебе. Я прагнув би, нарешті, якби була потреба, навіть віддати своє життя за Тебе і для Твоєї слави.

Люблю Тебе, Мати моя, та водночас переживаю, чи моя любов до Тебе правдива. Чув же, що любов уподібнює один до одного тих, що між собою любляться. А я знаю, що до Тебе не подібний, і це означає, що Тебе ще не люблю. Ти ж така чиста, а я такий чуттєвий! Ти ж така смиренна, а я такий гордий! Ти ж така свята, а я такий грішний! Але як любиш мене, Маріє, то мусиш мене зробити подібним до Себе. Адже тобі належить сила перемінювати серця. Візьми моє серце і переміни його. Покажи світові, що можеш зробити для Своїх почитателів. Зроби мене святим, зроби мене Своїм гідним дитям. Сподіваюся на це, і так хай станеться!

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: