Предмет,метод,функції та система СПО

Правоохоронні ограни

Зокрема, відповідно до Закону України  «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 р.  правоохоронні органи - це державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. А Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. наводить перелік правоохоронних органів

(органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони)

Види органів:

1)органи охорони правопорядку - це державні органи, уповноважені на здійснення правоохоронної діяльності шляхом застосування дій примусового характеру у встановленій

процесуальній формі. Це органи досудового розслідування;

2)інші органи - це органи (державні і недержавні), для яких функція правоохорони не є основною, і вони не мають повноважень застосування дій примусового характеру в разі виявлення порушень права. Це суди, прокуратура, адвокатура, нотаріат тощо.  «правоохоронні органи» є збірним, об’єднує декілька груп уповноважених державою органів, які за характером встановлених законом повноважень щодо здійснення правоохоронної діяльності є спеціалізованими з охорони прав і законних інтересів особи, суспільства, держави або виконують правоохоронну функцію .

Предмет,метод,функції та система СПО

Поняття судової влади та її основні вповноваження.

Судова влада - це специфічна гілка єдиної державної влади, має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур.

Повноваження:

1.Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що виникають у суспільному житті між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їхніх прав і законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екол., сімейним,

2. Вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи заходів процесуального примусу і провадження окремих слідчих та оперативно-розшукових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини.

3. Розглядають і вирішують скарги на дії (бездіяльність) прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання, і дають висновок щодо їх законності й обгрунтованості.

4. Офіційно засвідчують юридичні факти, що визначають виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав фізичних та юридичних осіб. Перелік таких фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодав.

5. Виключною компетенцією суду є прийняття в передбачених законом випадках рішень щодо обмеження прав та свобод громадян, що не пов’язано з учиненням правопорушення.

6. Діяльність суду завжди пов’язана з правозастосовною діяльністю, у процесі якої судді тлумачать правову норму.

 

 

11. Види судів загальної юрисдикції та порядок їх утворення

Стаття 18.будується за принципами
територіальності і спеціалізації.

Система судів загальної юрисдикції:

 1) місцеві суди;

 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

 3) Касаційний суд України;

 4) вищі спеціалізовані суди;

 5) Верховний Суд України.

Принцип верховенства пава.

Цей принцип надає ціннісну кваліфікацію судовій владі, ґрунтується на моральному баченні належного суду та оцінює правові норми і точки зору того, наскільки вони дозволяють досягти поставлених перед судом цілей. Як зазначає з цього приводу Ф. Хайєк, головна мета суддів

полягає у тому, щоб знайти рішення, яке відповідає загальним очікуванням суспільства щодо застосування правових норм і вимог справедливості. Якщо визначити принцип верховенства права як принцип судової влади, то на основі аналізу практики Європейського суду з прав людини можна виокремити такі найважливіші складові: 1) це є спосіб унеможливлення свавільного і неправового відправлення правосуддя, а також відображує спосіб організації функціонування суду;

2) це є основний критерій визначення неправових законів та основна гарантія справедливості судових рішень;

3) це є спосіб організації належної судової системи (незалежні суди і судді, судовий контроль, професіоналізм суддів, доступність). Принцип верховенства права включає такі елементи: повнота юрисдикції суду, процедурність судочинства; компетентність суду; презумпція невинуватості; рівність учасників судового процесу перед законом і судом; відкритість та доступність судового розгляду справ та ін.

Отже, може виступати і як інституціональний принцип судової влади, і як функціональний (судочинний) принцип. Найбільш важливий зміст принципу верховенства права в контексті феномену судової влади вбачається у гарантуванні та забезпеченні пріоритету панування права у суспільстві, яке унеможливлює прояв свавілля судів та забезпечує реалізацію основних прав та свобод та їх відповідні гарантії.Ст 8 ЗУ

Загальної юрисдикції.

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Судову систему України складають суди

загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів. Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
Відповідно до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 18 Закону "Про судоустрій України"

 до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

 

Обовязковість рішень суду.

Конституція (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,

 що виникають у державі.Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три

відокремлені державні влади – законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції). Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя зі сторони органів законодавчої і виконавчої влади.Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється

(ст. 126 Конституції).

Їх підкорення лише закону.

При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил – незалежності суддів та підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організацій посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі.

 Недоторканність суддів полягає в тому, що носій судової влади не може бути:

— без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;

— притягнений до відповідальності й покараний за прийняття судовог рішення або інші дії, пов’язані зі здійсненням своїх посадових функцій. Це можемати місце, лише коли встановлено його вину в зловживанні своєю владою або вчиненні іншого злочину у сфері службової діяльності;

— затриманий за підозрою у вчиненні злочину, приведений чи примусово доставлений у будь­який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. У разі затримання судді за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, він має бути негайно звільнений після з’ясування його особи.

Гарантії недоторканності поширюються на житло, службове приміщення судді, його особистий і службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі й документи.

Законом і судом.

Змагальність — це така побудова процесу, за якоїзаінтересовані сторони, сторони обвинувачення та захисту мають рівні можливості для відшукання істини та відстоювання своїх тверджень або

оспорювання тверджень іншої сторони; функції обвинувачення і захисту відокремлені від правосуддя і розслідування; обвинувачений може здійснювати свій захист як самостійно, маючи всі права щодо дослідження доказів, так і допомогою захисника; сторони мають рівні процесуальні можливості брати участь у судовому слідстві; кожна зі сторін має можливість захищати свої права, свободи та законні інтереси в процесі судових дебатів, де обмеження в обґрунтуванні своєї юридичної позиції не допускаються; суд має всебічно проаналізувати доводи кожної зі сторін; правосудця здійснюється судом з додержанням принципу рівності сторін, гласності та інших засад судочинства. Сторони в судовому процесі, а саме сторона обвинувачення (прокурор, потерпілий, цивільний позивач та їхні представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, Цивільний відповідач і його представник), користуються рівними правами щодо заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участі в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступів у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Змагальність передбачає відокремлення обвинувачення від суду, незалежність суддів та процесуальну самостійність слідчого,процесуальну рівність сторін,незаінтересованість суду в результатах справи.

Диспозитивність — принцип судочинства, згідно з яким сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними процесуальними правами: представляти чи непредставляти доказ, давати показання чи відмовитисьвід давання показань, заявляти клопотання чи ні, подавати скаргу чи не подавати тощо, включаючи право на примирення сторін у визначених законом випадках. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом полягає в тому, що відповідно до Конституції України всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах (ч. 1 ст. 21). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України).

24. Принцип забезпечення обвинуваченому,підозрюваному підсудному права на захист .

Відповідно до кримінально­процесуального законодав­­ства підозрюваний, обвинуваченийпідсудний мають право на захист. Цей принципозначає, що на слідчого, прокурора, особу, яка провадить дізнання, покладено обов’язок сприяти реалізації права обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист.Забезпечення права на захист є важливою гарантією об’єктивного розгляду справи й запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних.

У змісті цього принципу можна виділити окремі аспекти. По­перше,закон передбачає значний обсяг прав, що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) за його бажаннямсамостійно захищатися від висунутого обвинувачення. Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) має право: 1) знати, у чому він обвинувачується; 2) давати пояснення по суті висунутого обвинувачення або відмовитисявід дачі свідчень та відповідей на запитання; 3) надавати докази; 4) заявляти клопотання; 5) мати захисника й побачення з ним наодинці до першого допиту; 6)знайомитися з усіма матеріалами справи; 7) заявляти відводи;

8) подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на останнє слово. По­друге, на органи, які висунули обвинувачення, покладається обов’язок: 1) до першого допиту обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) пояснити йому право мати захисника; 2) надати можливість обвинуваченому (підозрюваному,

підсудному) захищатися встановленими законом способами; 3) особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані забезпечити охорону особистих і майнових прав обвинуваченого (підозрюваного, підсудного). Таким чином, принцип забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист значною міроюспирається на обов’язок посадових осіб сприяти реалізації цих прав.

По­третє, свої права обвинувачений (підозрюваний, підсудний) може реалізувати через запрошення випадках, коли за законом його участь є обов’язковою).Закон містить норму, яку також можна трактувати як реалізацію принципу забезпеченняобвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист, а саме: прокурор, слідчий та особа,

 яка провадить дізнання, повинні використати всі передбачені закономзаходи для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, що не тільки викривають, а й виправдовують обвинуваченого, не тільки обтяжують, а й пом’якшують його відповідальність.

 

 

Правовий статус прокурора

64. Дисциплінарна відповідальність прокурора

Підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного правопорушення (проступку), під яким розуміється винне порушення трудових (службових) обов'язків.

У ч.3 ст. 48 Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру" зазначено: за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України. В ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України закріплено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

 

 

Державна фіскальна служба

Державна фіска́льна служба (ДФС) — центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Утворена Постановою Кабінету Міністрів від 21 травня 2014 р. шляхом реорганізації Міністерства доходів і зборів.

ДФС реалізовує:

1. державну податкову політику,
2. державну політику у сфері державної митної справи,
3. державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,
4. державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

 

 

 

СБУ

– це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку Укр.

Діяльність Служби безпеки регламентується Законом від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України», у якому визначені завдання, правові засади, система й повноваження цього правоохоронного органу.

Цим же Законом визначені основні її завдання: здійснювати захист: а) державного суверенітету України; б) її конституційного ладу й те­ риторіальної цілісності; в) економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України; законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. До завдань Служби безпеки України також входять попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру й безпеки людства, тероризму, корупції й організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпо­ середньо створюють загрозу життєво важливим інтересам держави (ст. 2 вказаного Закону). Саме вказані повноваження і є підставою для віднесення Служби безпеки України до правоохоронних органів. Органи Служби безпеки являють собою централізовану систему, очолювану Головою Служби безпеки України, який підпорядкований Президенту України. Єдність і централізація цього органу зумовлені єдиною законністю, спільністю завдань, а також єдиноначальністю в системі.

Правові підвалини діяльності Служби безпеки України становлять Конституція, закони України («Про оперативно-розшукову діяльність», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»), КК, КПК та інші нормативні акти, відомчі накази, положення й інструкції, які регламен­ тують діяльність підрозділів цього правоохоронного органу

 

 

74.Органи установи юстиції України

Органи юстиції України - це система органів виконавчої влади, яку очолює Міністерство юстиції України, призначенням якої є формуван­ ня та забезпечення реалізації державної правової політики та виконан­ня інших завдань, визначених законодавством.

До системи органів юстиції належать Міністерство юстиції України та його територіальні органи: а) головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севасто­ полі; б) районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції.

 Міністерство юстиції України (Мін’юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координу­ ється Кабінетом Міністрів України. Мін’юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому по­ рядку головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав­ тономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції. Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто­ номній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління юстиції) підпорядковуються Мін’юсту та є його територіальними органами.

У своїй діяльності органи юстиції керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України, а територіальні органи юстиції також - наказами Мін’юсту, а також наказами вищестоящих головних управлінь юстиції.

Основними завданнями Мін'юсту України є:

- організація здійснення державної політики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;

- підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, розроблення проектів нормативних актів та міжнародних договорів з правових питань, здійснення правової експертизи проектів нормативних актів, державна реєстрація нормативних актів, систематизація законодавства України;

- забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина;

- організаційне та матеріально-технічне забезпечення судів загальної юрисдикції, організація виконання судових рішень, роботи з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

- організація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів громадянського стану;

- розвиток правової інформації, формування у громадян правового світогляду;

- здійснення міжнародно-правового співробітництва.

 

 

Правоохоронні ограни

Зокрема, відповідно до Закону України  «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 р.  правоохоронні органи - це державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. А Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. наводить перелік правоохоронних органів

(органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони)

Види органів:

1)органи охорони правопорядку - це державні органи, уповноважені на здійснення правоохоронної діяльності шляхом застосування дій примусового характеру у встановленій

процесуальній формі. Це органи досудового розслідування;

2)інші органи - це органи (державні і недержавні), для яких функція правоохорони не є основною, і вони не мають повноважень застосування дій примусового характеру в разі виявлення порушень права. Це суди, прокуратура, адвокатура, нотаріат тощо.  «правоохоронні органи» є збірним, об’єднує декілька груп уповноважених державою органів, які за характером встановлених законом повноважень щодо здійснення правоохоронної діяльності є спеціалізованими з охорони прав і законних інтересів особи, суспільства, держави або виконують правоохоронну функцію .

Предмет,метод,функції та система СПО

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: