Роль конкуренції у процесі ухвалення рішень. Взаємовідношення суб'єкта та об'єкта ухвалення рішень.

Суб'єкт державного керівництва зіштовхується і з притаманною суспільству конфліктністю соціальних потреб, громадських інтересів та матеріальних цінностей. З багатьох груп конкуруючих інтересів мусить виділяти найбільш спільні смаки й життєво важливі всіх соціальних верств населення, для соціальної системи загалом.

Керівний суб'єкт діє не в вакуумі, а в ринку альтернативних політичних ідей, цінностей, носіями яких виступають політичні сили. Тут пропозиція, зазвичай, перевищує попит. Споживач - суспільство, соціальні групи, громадяни - сприймає тільки ту пропозицію, що більшою мірою відповідає його інтересам і цілям. На ці запити і орієнтується керуючий суб’єкт.

Політичний вибір - не одноразовий акт, а процес боротьби одних політичних сил з іншими за визнання інтересів, експонованих ними груп, у ролі загальних, домінуючих цілей, ідей, пріоритетних цінностей. Вибір цілей після ухвалення державного рішення, зокрема політичного, мотивується насамперед інтересами впливових (домінуючих) громадських груп чи більшістю суспільства. Проблеми, службовців безпосереднім поштовхом до ухвалення рішення, завжди виступають формою висловлювання протистояння між громадськими потребами і якими інтересами, з одного боку, та готівковими умовами, зокрема ресурсами, необхідні задоволення, з іншого. Цілі ж - це форма усвідомлення управляючим суб’єктом соціально значущих актуальних проблем [4].

Кожному суб'єкту управління притаманні певні функції, які відображають загальносистемний поділ праці щодо їхнього виконання, у зв’язку з чим функції характеризують основний зміст та напрями діяльності суб’єкта управління. Суб’єкт є системно організованим, і в цій якості має властиві ознаки будь-якої соціальної системи. Суб’єктам управління притаманні загальні функції і цілі, єдність принципів їх утворення, побудови та діяльності, структурна єдність та інші ієрархічні зв’язки та відносини, прийняття суворо обумовлених управлінських рішень, узгодження їх між собою.

Суб’єкт і об’єкт управління перебувають у постійній динамічній взаємодії, в процесі якої виникають управлінські відносини. Взаємодіючи, суб’єкт і об’єкт утворюють процес управління. Як зазначає В. Афанасьев: «Важливе місце в системі суспільних відносин займають управлінські відносини - відносини людей стосовно здійснення функцій управління. Це відносини людських колективів - об’єктів і суб’єктів управління як суспільством у цілому, так і притаманним йому конкретним власним підсистемам» [4]. Таким чином, функції державного управління реалізуються через управлінські (державно-управлінські) відносини, тобто у процесі цілеспрямованого впливу суб’єкта управління, наділеного розпорядчими правами, на об’єкт управління, що має переважно виконавчі обов’язки. В суб’єкт-об’єктному аспекті державне управління є «неперервним процесом реалізації відповідних функцій, у зв'язку з чим для нього також можна застосувати визначення через функції» [4, с 70].

Завдяки тому, що суб’єкти наділені відносно об’єктів владними повноваженнями, це дає змогу їм здійснювати свій управлінський вплив.

Державно-управлінські відносини - це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою [2].

Ці відносини типу «влада - підпорядкування» можуть мати різний характер залежно від повноважень суб’єкта, ступеня самостійності об’єкта управління та багатьох інших факторів. Вони можуть бути формальними (субординації) і неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними та ін. Відносини управління формуються на основі закономірностей, принципів, функцій і методів державного управління. Найчастіше ці відносини виникають за ініціативою одного з учасників, а у разі порушення адміністративно-правових норм порушник несе відповідальність перед державою.

Змістом управлінських відносин є особлива діяльність людей, що виступає у вигляді взаємодії суб’єктів та об’єктів управління. Сторони цих відносин, вступаючи у взаємне спілкування, формують тим самим зміст управлінських відносин. Між ними існує тісна взаємодія, що здійснюється за допомогою прямих (від суб’єкта до об’єкта) і зворотних (від об’єкта до суб’єкта) зв’язків. Практична реалізація цих зв’язків забезпечується завдяки руху інформації. Наявність прямого та зворотного зв’язку є необхідною умовою нормального функціонування й розвитку будь-якої соціально-економічної системи. Прямий зв’язок сприяє процесу ухвалення рішень і забезпечує їх доведення до виконавця - об’єкта управління. Зворотний зв’язок, який надає інформацію про стан об’єкта і його діяльність щодо виконання рішень, є базою формування відповідних впливів на об’єкт управління. Зворотний зв’язок, таким чином, дає можливість знаходити найбільш оптимальні шляхи і засоби організації процесу регулювання діяльності об’єкта управління. Він синтезує дії внутрішнього та зовнішнього середовищ (стосовно певного об’єкта управління), що відображають численні причинно-наслідкові зв’язки.

Відносини між суб'єктами і об'єктами можуть мати субординаційний та координаційний характер. Деякі автори виділяють «формальні» (офіційні) і «неофіційні», а також відносини «організації» та «дезорганізації». Крім того, державно-управлінські відносини можна класифікувати таким чином: галузеві (відносини в межах однієї галузі); територіальні (у межах одного регіону); міжгалузеві (між органами різних галузей); міжрегіональні (між органами різних регіонів); територіально-галузеві.

Узгодження (упорядкування) управлінських дій приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків - субординації, тобто підпорядкування одного інтересам іншого. Субординаційні відносини розрізняються за певними видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування, ієрархічне підпорядкування. Всі ці види субординації мають свої особливості та певний обсяг у конкретних системах управління залежно від методів, які використовуються у відносинах «суб’єкт-об’єкт».

Оскільки об’єкт має свої власні потреби та інтереси, що випливають із закономірностей його існування та розвитку, то суб’єкт управління зобов’язаний їх ураховувати. Коли ж об’єкт не наділений відповідними правами для задоволення своїх потреб, з одного боку, і з іншого - за відсутності в суб’єкта обов’язків ураховувати ці інтереси та потреби, управління може набути характеру сваволі, а його функції можуть перетворитись у фактор дезорганізації.

⇐ Предыдущая16171819202122232425Следующая ⇒

Поделиться: