Послідовність етапів ухвалення рішень. Динаміка виконання рішень.

Стадії управлінської діяльності - це послідовні етапи її здійснення зі своїм особливим набором форм і методів. Стадії мають логічний зв'язок і утворюють у сукупності певний цикл управлінських дій.

Можна виокремити сім стадій управлінського процесу:

• аналіз і оцінювання управлінської ситуації;

• прогнозування і моделювання необхідних (і можливих) дій щодо збереження та зміни стану управлінської ситуації (в суб'єкті й об'єктах державного управління);

• розробка необхідних правових актів або організаційних заходів;

• обговорення і прийняття правових актів і здійснення організаційних заходів;

• організація виконання прийнятих рішень (правових і організаційних);

• контроль виконання й оперативне інформування;

• узагальнення проведених етапів управлінської діяльності, оцінка нової (результативної) ситуації1 (рис. 1.1).

Кожна зі стадій відрізняється набором інтелектуальних і практичних дій і несе певне функціональне навантаження.

При оцінюванні й аналізі досліджуваних процесів формується системне «бачення» об'єктів управління, досліджуються закономірності та організаційні форми процесів, що визначаються; дається конкретна історична оцінка стану керованих об'єктів.

На стадії прогнозування і моделювання враховуються обмежуючі фактори й умови та відстежуються оптимальні варіанти рішень:

• стандартне (на основі фіксованого набору альтернатив);

• бінарне («так» або «ні»);

• багатоальтернативне рішення інноваційне (новаторське).

Розробка правових актів і організаційних заходів забезпечує умови взаємодії управлінської ланки й оперативно виконавчого персоналу.

Обговорення і прийняття правових актів та здійснення організаційних заходів націлені на втілення в них достатнього потенціалу управлінських впливів. На цій стадії має бути подано об'єктивну характеристику питання, що розглядається; пояснено причини, що зумовили вибір варіанта рішення; виділено ресурси, достатні для реалізації, встановлено термін вирішення і виконавців; названо очікувані результати і критерії ефективності рішення.

Організація виконання прийнятих рішень охоплює набір процедур, починаючи з їх документального оформлення і завершуючи конкретними діями щодо втілення у життя.

Контроль забезпечує підбиття підсумків, зворотний зв'язок і виділення критичних точок.

Узагальнення проведеної управлінської діяльності спрямоване на оцінку результатів реалізації рішень, об'єктивну оцінку управлінської ситуації, яка утворилась у результаті управлінських дій. Уміле застосування можливостей стадій управлінської діяльності сприяє її упорядкуванню та кращій реалізації цілей і функцій державного управління.

Реалізація державного рішення - логічне продовження його прийняття. Якщо рішення приймається, отже, воно повинно виконуватися, бо неодмінним є нормативно-правова вимога до виконання. Натомість, процес прийняття рішень триває до виконання, тобто уточнення формулювання проблеми, цілей і пріоритетів, внесення коректив у реалізований проект, що з використанням наново відкритих можливостей та потреб деякою модифікації проекту.

Процес виконання рішення істотно відрізняється з його прийняття. Якщо ухвалення рішення зводиться до цілевстановлення (прогнозування, програмування і планування), то виконання рішення - до досягнення намічених цілей. Це процес об’єктивації мети, перетворення програмного завдання (рішення) в практичні форми життєдіяльності громадських суб'єктів.

Процес виконання рішень багатоетапний. Виділяють такі етапи, це:

а) модифікація плану рішення (програми, проекту) стосовно специфічним управлінським умовам (особливостям суб’єктів-виконавців і керованих об'єктів);

б) організація процесу виконання рішення: визначення безпосередніх виконавців, і механізму реалізації, створення необхідного організаційного форм;

в) контроль виконання;

г) узагальнення підсумків виконання й оцінка результатів.

Рішення державні органи, зазвичай, багатоцільові, і вони адресуються суб’єктам-виконавцям різних рівнів і деяких видів управління. Звідси потреба у модифікації плану здійснення рішення і деяких коректив у зміст проекту. Є у вигляді уточнення об'єктів впливу; конкретизація виконавців; обговорення альтернативних варіантів планів реалізації рішень; досягнення згоди серед виконавців щодо завдань, що випливають із рішень, та інших.

Реалізація державних рішень, особливо програмних, вимагає відповідного кадрового забезпечення: залучення нових професійно підготовлених працівників і перепідготовки наявного персоналу. Продумана і стратегічно орієнтована кадрова політика держави і кожного суб'єкта держави - найголовніша умова успішного вирішення цього завдання.

У рішенні може бути такі джерела та загальні контури. Безпосередній організація справи потребує конкретизації загальних вказівок і виявленні нових можливостей інноваційного характеру. Тут доречно зауважити, що у Державному управлінні, на відміну економічного, використовуються поруч із матеріальних ресурсів для багатьох інших. Соціальні ресурси - його присутність серед суспільстві соціальних груп, які виявляють готовність брати участь у здійсненні цілей державних рішень.

Безпосередній організація та регулювання процесу виконання рішення включає аналіз ефективності задіяних стимулів активізації діяльності учасників процесу своєчасного внесення змін до структури мотивації. Теорія орієнтує на багатоплановий підхід до цього питання, котрий поєднує адміністративно-примусові стимули з економічними, соціальними, політичними, правовими, моральними, індивідуальні. Складність завдання, що стоїть перед керівництвом, залежить від характеру та змісту реалізованих рішень.

Державні рішення різноманітні. У тому виконанні беруть участь організації різних рівнів і деяких видів. Вони серед, яку взяти неспроможна, бо її зміна залежить тільки від керуючої системи. Цим пояснюються проблеми, які під час використанні засобів і методів управлінського дії, спочатку позначені у реалізованих проектах. Один із них: диференціація засобів і методів у залежність від рівня життя та видів управлінських організацій. На рівні центральних органів управління використовуються загальні нормативно-правові механізми, демократичні інститути та інші політичні, економічні, інформаційні і символічні способи реалізації рішень.

Інша проблема, що з відбором засобів і інструментарію виконання рішень - це підтримку здібності керуючої організації адаптувати механізм виконання до мінливих ситуації та виявляти готовність новаціям разом із тим зберігати ідентичність, закладену в основу реалізованого проекту.

Контроль виконання рішень - одне з головних функцій управління. Система контролю - невід’ємний елемент будь-який керуючої організації. Сучасна теорія управління стверджує, що тільки з застосування систем контролю організація здатна забезпечити досягнення цілей.[2]

Сутність контролю залежить від фіксування адекватності (відповідності) цілям, рішень напрями, способу управлінських діянь та результату цих дій. Контроль зрештою встановлює, наскільки зміна об'єкта доведена до його запланованого стану. Інакше кажучи, наскільки досягнутий результат відповідає меті, що у проекті. Контроль, орієнтований на кінцевий результат, водночас становить значну частину всього процесу виконання рішення, оскільки починається разом з моменту реалізації проекту.

В управлінні, як і в економічному, так і соціальному, процес контролю є безперервним. Оскільки процес реалізації рішень безперервний, то кожен крок керуючого суб’єкта по дорозі руху до кінцевої мети потребує зіставленні його з стратегічним курсом, із накресленим планом. Саме контроль сигналізує про відхилення дії від “стратегічного плану”. Він виконує функцію зворотного зв’язку об’єкта із керуючим суб’єктом.

Слід відзначити корисність контролю, як чинника, стимулюючого активність колективу керуючої організації. Систематична інформація про процес роботи і результату сприяє самоконтролю над роботою організації, мотивує зростання колективної відповідальності за виконання прийняття рішень та зацікавленість в успіху.

Узагальнення підсумків реалізації прийняття рішень та оцінка результатів - завершальний етап управлінського дії. Він є логічним продовженням здійснення функцій контролю. Процедура узагальнення результатів реалізації рішень в основному зводиться до порівняльного аналізу планованих завдань (цілей, завдань) і досягнутих фактичних результатів. Заключний висновок аналізу: “здійснено” чи “не здійснено” поставлені цілі й завдання - не вичерпує змісту аналізованого етапу управлінського процесу. Управляючого суб'єкта цікавлять також питання: а) про ефективність реалізованого рішення; б) про наслідки рішення; в) про проблеми, що виникають унаслідок рішення.

 

⇐ Предыдущая17181920212223242526Следующая ⇒

Поделиться: