Поняття та зміст методології теорії права

Методологія теорії права (від грец. "methodos" - метод + logos - вчення) - система загальних підходів, принципів, методів, способів І засобів пізнання права, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоретичні основи їхнього пізнавального використання. В той же час методологію можна розглядати і як науку про методи.

Методологія належить до найбільш актуальних і складних проблем не лише юридичної науки, але й юридичної практики. Методологічна культура юристів-практиків впливає на результати практичної діяльності. Їхня методологічна підготовка має сприяти самостійному і обґрунтованому прийняттю рішень, правильному використанню на практиці засвоєних теоретичних положень. Теоретичні знання і теоретична культура дозволяють практикуючому юристу безпомилково відшукати правову норму, що підлягає застосуванню, і дати їй належне тлумачення. Ці знання є необхідною передумовою знаходження правильного розв'язання будь-якої правотворчої, правовиконавчої або правоохоронної проблеми.

Метод - це прийом теоретичного дослідження або практичного здійснення будь-чого , який випливає із знання закономірностей розвитку об'єктивної дійсності і досліджуваного предмета, явища , процесу; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці; система правил і прийомів підходу до вивчення явищ та закономірностей природи , суспільства і мислення.

Питання структури методології теорії права різними вченими вирішуються по-різному. Основна відмінність у поглядах стосується класифікації методів теорії держави і права, а також інших складових методології. Залежно від сфери поширення й охоплення досліджуваних явищ, їх характеру і специфіки усі методи поділяються на декілька груп:

1. Загальнофілософські методи:

- діалектичний метод — вивчення державно-правових явищ у їх розвитку, багатоманітності та зв'язку;

- метафізичний метод — розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, не пов'язані один з одним та з іншими суспільними явищами (економікою, політикою, мораллю тощо);

2. Загальнонаукові методи:

- історичний метод — вивчення специфіки державно-правового явища конкретного історичного періоду, розгляд динаміки його історичного розвитку;

- системний метод — розгляд держави і права як систем, вивчення різноманітних типів зв'язків у них;

- функціональний метод — вивчення державно-правових явищ через дослідження їх функцій;

- соціологічний метод — вивчення державно-правових явищ на базі конкретних соціальних фактів;

- статистичний метод — отримання, обробка, аналіз інформації, що характеризує кількісні показники й закономірності життя суспільства;

3. Загальнологічні методи:

- аналіз — розчленування (уявне або реальне) об'єкта на складники;

- синтез — з'єднання елементів в єдине ціле;

- індукція — умовивід від фактів до загального твердження;

- дедукція — умовивід від загального твердження до фактів;

- аналогія — схожість предметів або відносин, а також вивчення через їх порівняння;

- абстрагування — відволікання від деяких ознак окремих державно-правових явищ з метою узагальнення цих ознак та отримання цільного знання про них;

- сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного;

4. Спеціально-наукові методи:

- порівняльне правознавство — вивчення правових систем різних держав через зіставлення однойменних державних та правових інститутів, систем права, їх основних принципів тощо;

- правовий експеримент — апробація законодавчих нововведень в обмеженому масштабі з метою визначення їх ефективності та можливості подальшого використання у більш широких масштабах;

- правове прогнозування — вивчення конкретних перспектив розвитку державно-правових явищ.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: