Походження права: сучасні трактування і нові підходи

Питання про походження права є спірним і в наш час. Ряд дослідників вважають, що право виникло з появою держави, інші ж такі як М. Рейснер, І. Сабо, Б. Малиновський вважають, що право існувало ще за первіснообщинного ладу, тобто докласове (примітивне право, традиційне право). На їхню думку, правом були будь-які правила поведінки людей, їх племінні звичаї, їх взаємовідносини, які регулювалися певними особами, на початковому етапі ними були вожді, старійшини, потім церква.

Проте звичаї, різні релігійні ритуали, норми моралі не могли відбивати інтереси всього суспільства, не могли визначати права і обов'язки людини в суспільстві. Згідно Рейснера, «розкол суспільства на класи позначився на сформованих до цього події в правову структуру, право відтепер розбивається на окремі ідеологічні системи класових груп вже в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Виявляється не одне право, а кілька правових побудов, згідно тому, що в суспільстві є станів. Поза права залишається тільки рабська праця, по відношенню до якого діють початку влади ».

Право як особлива система юридичних норм і пов'язаних з ними правових відносин виникає в історії суспільства в силу тих же причин і умов, що й держава. Перші нормативні узагальнення були оформлені в законах царя Хаммурапі, законах Ману, закони 12 таблиць, Руської правди і інших. Далі в ході подальшого розвитку суспільства починає формуватися національна правова система з урахуванням характеру, темпераменту та інших особливостей населення тієї чи іншої держави.

У будь-якому історичному суспільстві для підтримання в ньому порядку потрібно регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Регулювати - значить спрямовувати поведінку людей, їх груп і всього суспільства, уводити їх діяльність у певні рамки. Розрізняють два види соціального регулювання - індивідуальне (упорядкування поведінки конкретної особи, у конкретному випадку) і нормативне (упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил - зразків, моделей, що поширюються на всіх, на всі подібні випадки). Поява нормативного соціального регулювання послужила якісним поштовхом до становлення (виникнення та розвитку) права.

У первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї - правила поведінки, що ввійшли в звичку в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу. Звичайне право - система норм, що спираються на звичай.

Норми-звичаї були засновані на природно-природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності. Їх метою була підтримка і збереження кровнородственной сім'ї. Це були «мононорми», тобто нерозчленовані, єдині норми.

В них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи моралі, релігії, правових засад.

Мононорми не давали переваг одному члену роду перед іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотний бік обов'язків, були невіддільні від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Тільки з розкладанням первісного ладу, з появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного царства в людське співтовариство, яке рухається по шляху прогресу.

В умовах суспільної власності і колективного виробництва, спільного вирішення спільних справ, невідокремленість індивіда від колективу як автономної особи, звичаї не сприймалися людьми як суперечать їх власним інтересам. Ці неписані правила поведінки дотримувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося, в основному, силою громадської думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. При необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувалося примус, що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду і племені та ін.)

У первісному суспільстві переважав такий засіб охорони звичаю, як «табу» - обов'язкова і незаперечний заборона (наприклад, заборона під страхом найтяжчих покарань кровноспоріднених шлюбів). Крім заборон (табу), виникли такі способи регулювання, як дозвіл і позитивне зобов'язування (лише в зародковій формі). Дозволу мали місце у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін Позитивне зобов'язування мало на меті організувати необхідну поведінку в процесах приготування їжі, будівництва осель, розпалювання вогнищ , виготовлення знарядь тощо

Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов'язування), які стали звичайними способами регулювання первіснообщинного життя, - витоки формування права.

Зародок права - у відокремленні суду, організованого політичною владою, від суду громадського порядку ". Як тільки політична влада стала виявляти своє значення, так зробилося цілком природним звернення до неї за допомогою для захисту своїх інтересів. До новій силі зверталися за захистом ті, які не сподівалися на громадський суд або тому, що не вважали за достатнє його рішення, або тому, що боялися несприятливого рішення. Для князів, королів втручання в суд становило інтерес з точки зору зборів, стягнутих за надану допомогу.

Право виникло як класове явище, воно виражало волю економічно панівного класу. Основними причинами виникнення права були економічні, політичні, соціальні, духовні, тому що з виникненням приватної власності сталося майнове розшарування суспільства на класи, між якими велася запекла класова боротьба. Деякі вчені не зупиняються на досягнутому, і пропонують сформулювати чіткі причини походження права:

1. Необхідність встановлення єдиного порядку.

2. Необхідність його підтримки.

3. Оформлення товарно-грошових відносин.

4. Пом'якшення протиріч між різними верствами суспільства.

Право організує політичну владу в державі, виступає засобом політики конкретної держави, воно також є вираженням волі та інтересів суспільства, отримує своє зовнішнє вираження і закріплюється у вигляді нормативних актів, договорів, правових звичаїв.

Право забезпечується апаратом примусу та управління, а це є одним з головних принципів характеризують держава - наявністю публічної влади. Право, як і держава, виникає для необхідності управління в державі. «Якщо" форма ", - зазначав К. Маркс, - проіснувала протягом певного часу вона усталюється як звичай і традиції і, нарешті, санкціонуються як позитивний закон» [11, 326].

Процеси виникнення права і держави йдуть паралельно. Разом з тим, у різних народів і в різні епохи правотворення мало свої особливості, проте існують і загальні закономірності.

Теорії походження права

Виникнення права — це складний і багатоаспектний процес. Різноманітність теорій, які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природного до державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права, обумовлена суттєвими розбіжностями у світогляді авторів те­орій, різним розумінням самої сутності і призначення права, виливом відповідної історичної епохи, відсутністю і немож­ливістю абсолютного знання з даної проблеми. Але всі концепції мають певну пізнавальну цінність і сприяють відновленню більш достовірної картини генезису права.

Основними теоріями походження права є:

1) Теологічна. За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і спра­ведливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів — вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньо­віччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.

2) Патріархальна ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім'ї в результаті ЇЇ розростання та об'єднання сімей у племена, союзи племен, народності (цьому сприяло збереження переказу про їх загальне виникнення). За Аристотелем, селища, що утворилися, склали державу. Держава виникає як результат природного потягу до сімейних взаємин, спілкування, а влада государя (монарха) є продовженням влади батька (патріарха) у сім'ї, що мас державно-власницький характер на зразок домовласницького.

У наш час ця теорія не може бути сприйнята повністю. Проте деякі її елементи (виникнення держави з появою публічної влади, роль сім'ї в становленні державності, утвердження порядку в суспільстві шляхом підпорядкування публічній владі) варто враховувати.

3) Органічна ототожнює процеси виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людського організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Г. Спенсер, натхненний успіхами природознавства, розвинув цю думку, заявивши, що держава - це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії, держава, як і будь-яке живе тіло, базується на диференціації і спеціалізації. Держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається і гине внаслідок старіння (як людина). У процесі становлення держави спостерігається інтеграція (об'єднання) дрібних утворень людського суспільства в більш великі і складні - "агрегати": плем'я, союз племен, міста, держави, імперії. Одночасно під впливом часу в "агрегатах" відбувається соціально-класова диференціація і спеціалізація у вигляді поділу праці, формування системи органів держави. Кожний орган виконує визначену лише йому властиву функцію (як у людському організмі): уряд - функцію мозку (регулятор суспільного організму); хлібороби і ремісники - функцію органів травлення (забезпечують життєдіяльність суспільного організму); працівники торгівлі, транспорту та інших засобів сполучення слугують кровоносною системою; панівні класи відповідають за оборону держави тощо. Завданням державної влади є служіння благу суспільства.

4) Теорія насильства. Вона має два варіанти: теорія зовнішнього насильства (Л. Гумплович, К. Каутський) і теорія внутрішнього насильства (Є. Дюрінг). Теорія зовнішнього насильства пояснює виникнення держави як результат воєн, насильницького підпорядкування одного племені іншому. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виникають з голого насильства: державні органи і закони створюються для придушення поневолених народів. Насильство є підставою виникнення приватної власності. Панування племені згодом перетворюється на панування класу. При цьому виявляється, що в державі зацікавлені більш слабкі племена, ніж сильні, оскільки вона служить захистом завойованих племен від можливих зазіхань з боку інших сильних племен. Держава зображується як захисниця інтересів усіх класів суспільства, здатна забезпечити загальне благо як сильних, так і слабких. Вона визначає обсяг вимог, пропонованих до завойованих племен, і дає їм можливість улаштувати життя в межах цих вимог і збережених за ними прав. Переможцям надається можливість спокійно користуватися вигодами свого становища. Теорія внутрішнього насильства пояснює виникнення власності, класів і держави в результаті насильства однієї частини суспільства над іншою, причому йдеться про насильство (панування) більшості над меншістю.

5) Психологічна теорія. Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впоко­ренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а по­зитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фанатизмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не вра­ховувала впливу на нього інших об'єктивних факторів.

6) Договірна ґрунтується на ідеї виникнення держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Стверджується, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся прихильникам цієї теорії неоднозначно. Т. Гоббс, наприклад, вважав, що в природному стані відбувається "війна всіх проти всіх", оскільки там панував принцип "людина людині - вовк". Ж.-Ж. Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності, "золоте століття". Проте всі вони розглядали державу як продукт людського розуму і діяльності, зумовленої прагненням людей до виживання

7) Марксистсько-ленінська (економічна теорія). Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спирала­ся на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов'язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, при­стосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є зна­ряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний ха­рактер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно еко­номічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але во­ни не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.

8) Регулятивна – дана теорія походження права як правило поширена в Азіатських країнах. Її зміст пов’язується з певними кліматичними та географічними умовами в даній частині планети. Згідно цього, право виникає для встановлення і підтримання єдиного порядку для всієї країни. Данна теорія виникає як таке що створення для врегулювання суспільних відносин.

Поняття та ознаки права

Існує багато визначень поняття право:

· право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу та примусу;

· право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві;

· право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих, встановлених або санкціонованих державою норм (правил поведінки), які виражають волю домінуючої частини населення соціально неоднорідного суспільства, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до загально-соціальних потреб і охороняються державою;

· право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають регулятором суспільних відносин.

Множинність визначення права залежить від різних поглядів авторів на істотні ознаки права, його суті та функцій, але узагальнивши ці погляди можна підкреслити, що право - це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин і які забезпечуються різними засобами державного впливу, в тому числі державним примусом.

Ознаками, що характеризують право є:

1. право встановлюється чи санкціонується державою:

- від імені держави правові норми встановлює Верховна Рада України (ст. 92 Конституції України підкреслює, що виключно законами України визначаються і встановлюються правила поведінки, визначені в цій статті), або народ шляхом референдуму;

- правові норми санкціонуються в підзаконних нормативних актах уповноваженими державними органами (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України має санкцію видавати укази, а відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів - постанови, в яких містяться санкціоновані норми);

2. право є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані;

3. право є формально визначеним:

- з формальної сторони кожна правова норма е тільки письмовою;

- з визначеної сторони в нормі права закріплюється тільки один зміст, який не допускає подвійного тлумачення;

4. право характеризується нормативністю - воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів (Конституції України, законів/ підзаконних нормативно - правових актів);

5. право регулює не всі, а тільки найважливіші суспільні відносини, які потребують правової регламентації. Суспільні відносини, неврегульовані правом регулюють інші соціальні норми. Немає правових норм які б регулювали відносини дружби, кохання та інші;

6. право виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів правових відносин;

7. право має всеохоплюючий характер, воно регулює різні сфери суспільних відносин (конституційні, адміністративні, фінансові, трудові, сімейні, кримінальні та інші відносини);

8. право діє у часі, просторі та по колу осіб:

- дія права у часі означає, що правові норми набувають чинності одночасно із нормативно - правовим актом, змістом якого вони є. Так, "Закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше його опублікування" (ст. 94 Конституції України). Припинення дії правових норм відбувається одночасно з припиненням дії нормативно-правового акту або заміни його іншим актом. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України);

- дія права у просторі означає, що воно здійснює свій вплив на території держави;

- дія права по колу осіб означає, що воно регулює відносини всіх осіб, перебуваючих на її території, а громадян України і за її межами. В той же час окремі особи усуваються

9. від дії норми права у певних випадках. Так, ст. 80 Конституції України закріплює положення про те, що народним депутатам гарантується депутатська недоторканність, вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані, аналогічно не є підсудними у кримінальних справах судам України дипломатичні представники іноземних держав у разі вчинення ними злочину на території України, їхня відповідальність вирішується дипломатичним шляхом (ст. 6 Кримінального кодексу України). Вищевідзначене свідчить про те, що загальні норми поширюють свою дію на все населення, спеціальні - на певне коло осіб (державних службовців, військовослужбовців, пенсіонерів тощо), а виняткові усувають певних осіб від дії загальних і спеціальних норм;

10. право є системою норм, тобто це внутрішньо узгоджена цілісність, єдність і погодженість правових норм, що базується на об'єднавчих закономірностях та їх розподіл на взаємопов'язані елементи - галузі, підгалузі права та правові інститути. Правова система має велике значення для полегшення знаходження будь-якої правової норми з метою її реалізації;

11. право характеризується відносною стабільністю, воно регулює суспільні відносини протягом тривалого часу, в той же час зміни життя суспільства вимагають вдосконалення правової системи держави, тому правотворчі органи постійно змінюють ті правові норми, які не відповідають вимогам нового часу, тобто право є динамічним;

12. право забезпечується різноманітними засобами впливу держави, а в необхідних випадках примусовою силою державного апарату.

Соціальні ознаки права

Це передусім, ті ознаки, які забезпечують втілення у праві ідеалів справедливості, демократії та гуманізму. Ці ідеали мають як загальнолюдський так і конкретно історичний характер, визначають обов’язкову спрямованість права в бік соціального прогресу і проявляються у такій ознаці права як здатність виступати засобом справедливої міри свободи і рівності людей у суспільстві. Однією з найважливіших соціальних властивостей права є здатність виступати в ролі регулятора суспільних відносин. Саме в цьому полягає соціальне призначення права

Правове регулювання відбувається внаслідок впливу норм права на свідомість людей, а через неї – на їх поведінку, одностайність і повторюваність, відповідність вимогам права, що становить зміст правового регулювання.

Юридичні ознаки права

До основних юридичних ознак права належить:

· системність права. Вона виявляється у тому, що воно є об’єднанням норм і принципів права, які лише разом здатні забезпечити загальний соціальний порядок.

· нормативність. Нормативність права полягає в тому, що воно містить загальнообов’язкові права і обов’язки для невизначеного кола суб’єктів, тривало і багаторазово змінюється для передбачених ним життєвих ситуацій.

· загальнообов'язковість підтримується в різні способи, серед яких виділяють легітимність та примус.

· примусовий характер

· формальна визначеність. Вона свідчить про те, що правові норми закріплюються в певних чітких формах: нормативних актах, прецедентах, правових звичаях та інших

· регулятивний характер

· процедурний характер

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: