Поняття джерела (форми) права

Право, як цілісне явище соціальної дійсності, має певні форми свого виразу. В юридичній науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права, під якими традиційно розуміють, у першому випадку, внутрішню структуру права, у другому — джерела права, що форма­льно закріплюють правові явища і дозволяють адресатам знайомитися з їх змістом та користуватися ними.

В юридичній літературі разом з терміном "форма права" вико­ристовується термін "джерело права". Вони досить тісно взаємо­пов'язані, але не співпадають. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми або групи норм.

Термін "джерело права" часто розглядається у таких значеннях:

1) джерело права в матеріальному розумінні — це суспільні від­носини, які розвиваються і обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права;

2) джерело права в ідеологічному розумінні — це виражена в офіційній формі сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право;

3) джерело права у формальному (юридичному) розумінні — це офіційні форми зовнішнього вираження і закріплення право­вих норм, що діють в певній державі, тобто це і є власне форма права.

Отже, вживання терміна "джерело (форма) права" означає, що йдеться про джерела права у формальному (юридичному) значенні.

Джерело права – це зовнішнє відображення існуючого у суспільстві права, що відображується у формі закону, підзаконного акту, судового прецеденту та іншим, які покликані відображати та максимально задовільнити інтереси та потреби членів даного суспільства. Іншими словами в кожній країні різне право та джерело права.

 

Види джерел права

Джерелами права в юридичному розумінні в різних правових системах визнаються:

1) Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

2) Правовий прецедент — джерело права, що являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбутньому. Близьким, проте до певної міри відмінним, джерелом може розглядатися Судова практика[2].

3) Правовий (санкціонований) звичай — санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.

4) Нормативно-правовий договір (у тому числі Міжнародний договір) — це двостороння або багато­стороння угода, яка містить норми права. Договори з норматив­ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до­говорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон­тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру.

5) Релігійні тексти (Талмуд, Коран, Сунна) — документи, які містять церковний канон або іншу релігійну норму, що переплетена з нормами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечена нею.

6) Правова доктрина — це витоки формування права, його джерела, опубліковані праці юристів, які дістали загального визнання.

7) Принципи права — це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Правовий звичай

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальнообов’язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою

Ознаки:

· багатократність і тривалість застосування

· авторитетність

· своєрідність форми вираження

· визнання нормативної дії звичаїв державою

· забезпеченість правового звичаю регулятивним характером

Види:

· звичаї, на додаток до закону

· звичаї, що сформовані окремо від закону і не суперечать йому

· звичаї проти закону

· міжнародно-правові звичаї – сформоване на практиці, неписане правило поведінки, за яким суб’єкти міжнародного права визнають юридично-обов’язкову силу

 

Правовий прецедент

Правовий прецедент - це рішення державного органу (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

1) судовий;

2) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих органів. Публикуємі в Україні збірники рішень конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: