Психологічний тип праворозуміння

Психологічна теорія була створена на початку XX ст. російським ученим Л.І.Петражицьким. Серед послідовни­ків цієї теорії можна назвати А.Росса (скандинавська, або упсальська школа права), Ж.Гурвіча (французька школа мікросоціології права), російського і радянського юриста М.А.Рейснера.

Петражицький виходив з того, що право є феноменом психіки. Джерелом права виступають емоції людини. Саме вони змушують людей здійснювати вчинки. Петражицький розрізняв два види емоцій, що визначають відносини між людьми — моральні і правові. Моральні емоції є односто­ронніми; вони пов'язані із усвідомленням людиною свого обов'язку. Якщо ми подаємо з почуття обов'язку милости­ню, наводив приклад Петражицький, то у нас не виникає уявлень, що жебрак має право вимагати якісь гроші. Абсо­лютно інша справа — правові емоції. Почуття обов'язку супроводжується в них уявленням про правомочність інших осіб, і навпаки. «Наше право є не що інше, як закріплений за нами, що належить нам— як наше добро — обов'язок іншої особи». Правові емоції є двосторонніми, а виникаючі з них правові норми мають атрибутивно-імперативний (надавчо-зобов'язуючий) характер.

Право, яке існувало до появи нормативних регуляторів, Петражицький називав інтуїтивним правом. Інтуїтивне право — несвідомо вдале масове психічне пристосування для співіснування з іншими людськими особинами. Чис­ленні інтуїтивні правові норми, що створюються індивідами, неминуче вступають у суперечності одне з одним. На ранніх етапах історії способом їх забезпечення виступало само­правство. З розвитком культури правовий захист і репресія упорядковуються: виникає система фіксованих юридичних норм у формі звичаїв і законів, з'являються суд, органи ви­конання покарань тощо. Монополізуючи функції примусу, державна влада сприяє «визначеності права».

Узагалі кажучи, інтуїтивне право містить в собі тенден­цію до позитивації (тобто до закріплення).Петражицький відносив до позитивних правових норм правила різних ігор, зокрема дитячих, правила ввічливості, етикету, право зло­чинного світу тощо. Особливим видом позитивного права Петражицький вважав офіційне право: нормативні акти, судові рішення, створені державою. Офіційне право — мі­кроскопічна величина у порівнянні з морем життєвих си­туацій, коли люди керуються інтуїтивним правом. У сучас­них державах разом з офіційно визнаним правом існує безліч систем інтуїтивного права, як, наприклад, право заможних верств, міщанське право, селянське, пролетар­ське, право злочинних організацій. Офіційне право лише тоді буде дієвим, коли воно утілить у собі всі прогресивні тенденції інтуїтивного права, а саме аксіоми «доброї сові­сті» та «справедливості».

Співвідношення інтуїтивного та офіційного права, за теорією Петражицького, в кожній країні залежить від рів­ня розвитку культури, стану народної психіки. Наприклад, Росія є «царством інтуїтивного права за перевагою. Петражицький закликав до проведення в країні уніфікації пози­тивного права, створення повного зводу російських законів. Реформи законодавства, як вважав він, необхідно проводи­ти на основі наукових знань. У зв'язку з цим ним висував­ся проект створення особливої наукової дисципліни —геолітики права. Політика права як прикладна дисципліна покликана з'єднати позитивні знання про право із суспіль­ним ідеалом.

Перевагою теорії Л.І.Петражицького є те, що вона звер­тає увагу на психологічну сторону дії права, тісно пов'яза­ною з проблемою психологічного механізму формування правомірної поведінки. Не можна готувати і видавати за­кони, не вивчаючи рівня правової культури і правосвідо­мості у суспільстві, не можна й застосовувати закони, не враховуючи психологічні особливості індивідів.

Вадами цієї теорії можна вважати її односторонній ха­рактер, відрив від об'єктивної реальності, неможливість у її рамках структурувати право, відрізняти його від інших соціально-регулятивних явищ.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: