Спеціалізовані норми права: природа, особливості та значення в правовому регулювання.

У системі права існує значна за обсягом група правових норм, що не містять правила (моделі) поведінки. В теорії права ці некласичні правила називають спеціалізованими нормами права. їх існування зумовлено специфікою самого права. Вони мають певне самостійне значення в регулюванні суспільних відносин.

На відміну від класичного правила поведінки ці норми:

1. виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому ре­гулюванні. Вони зазвичай не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин і безпосередньо відносини між особами не регулюють. При регламентуванні суспільних відносин вони нібито приєднуються до регулятивних та охоронних норм права, утворюючи в сполученні з ними єдиний нормативний регулятор;

2. позбавлені традиційної триелементної логічної структури, ха­рактерної для норм права як класичного припису, а мають нетрадицій­ну, нетипову структуру (тому часто ці норми іменують нетиповими).

Спеціалізовані норми є досить неоднорідними за своїм характером, змістом та цільовим призначенням. Вони можуть бути поділені на дві групи: відправні норми та інші спеціалізовані норми.

Особливе призначення відправних норм полягає у встановленні ви­хідних засад, основ правового регулювання суспільних відносин. Завдяки цим приписам визначаються цілі, завдання, принципи, межі та методи правового регулювання. Вони є носіями духу права і мають велике значення як в нормотворчому процесі, так і при тлумаченні класичних норм права. Іноді їх іменують системоутворюючими нормами. До відправних належать норми-засади, норми-завдання, норми-принципи тощо.

Норми-засади — це норми, що закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи. Наприклад, такі норми закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного і державного життя, взаємовідносини дер­жави і особистості. Норми-засади зосереджено насамперед у консти­туції

Норми-завдання — це норми, які визначають завдання окремих інститутів або галузей права. Норми-принципи — це найбільш загальні і стабільні імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважли­віших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають її характер та напрямки подальшого розвитку. На відміну від інших спе­ціалізованих норм принципи в деяких випадках можуть виступати як безпосередня нормативно-правова основа вирішення юридичної спра­ви, наприклад, при виявленні прогалин у праві.

Інші спеціалізовані норми можна умовно поділити на дві підгрупи: системозберігаючі норми (колізійні і оперативні норми) та системо-спрощуючі норми (норми-дефініції, норми-строки, норми-презумпції, норми-преюдиції, норми-фікції та ін.).

Колізійні норми — це норми, що встановлюють правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами, що регулюють однакові фактичні обставини. Ці норми допомагають подолати колізії в законодавстві, тому іноді їх іменують нормами-арбітрами.

Оперативні норми — це норми, спрямовані на введення в дію і при­пинення дії інших норм права.

Норми-дефініції — це норми, які містять визначення правових категорій і понять.. Ці норми виконують головним чином орієнтаційну і інформаційну функ­ції в правовому регулюванні, допомагаючи в застосуванні тих норм права, в яких використані відповідні категорії і поняття. Відсутність норм-дефініцій у системі права позбавила б право ясності, ускладнив­ши процес його застосування.

Норми-строки — це норми, які містять правила обчислення строків.. Ці норми допомагають правильно обчислити строки, з початком, зупиненням, поновленням, продовженням та закінченням яких класичні норми права пов' язують певні юридичні наслідки.

Норми-презумпції — це норми, які закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних фактів.

Норми-преюдиції — це норми, що виключають будь-яке оспорю­вання існування вже доведеного юридичного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності.

Норми-фікції — це норми, які для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті, і навпаки.

Норми-презумпції, норми-преюдиції та норми-фікції допомагають у застосуванні тих класичних норм, в яких використовуються відпо­відні юридичні факти. Наприклад, презумпція добросовісності та ро­зумності поведінки особи допомагає у застосуванні норм, в яких вста­новлено правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснен­ня особою свого права.

 

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: