Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ З МІЖНАРОДНИМ ГУМАНІТАРНИМ ПРАВОМ
Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення. Міжнародне право прав людини можна визначити як галузь, міжнародного публічного права, яка регулює співробітництво держав у сфері поваги та дотримання прав людини. Основне завдання цієї групи норм полягає у створенні міжнародно-правових основ захисту прав людини і забезпечення відповідних гарантій їх дотримання через міждержавну співпрацю. У науковій літературі досить часто стандарти в галузі прав людини розглядаються в працях під загальною назвою «міжнародне гуманітарне право». Справді, норми міжнародного гуманітарного права та стандартів у галузі прав людини мають багато спільного. Це пов’язано з тим, що разом вони спрямовані на захист прав людини. Але міжнародне гуманітарне право є самостійною галуззю міжнародного права. Принципи та норми гуманітарного права регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права (сторонами, що воюють) в екстремальних умовах - у період збройних конфліктів - із метою обмеження їх учасників у виборі методів і засобів ведення війни, захисту прав осіб, які знаходяться під владою супротивника. І взагалі, якщо брати до уваги нормативне закріплення міжнародного гуманітарного права, то першим міжнародно-правовим документом у цій галузі була Конвенція про захист поранених і хворих під час війни 1864 p., яку підписали майже на століття раніше, ніж Статут ООН. У міжнародному праві прав людини особа, права якої порушені, може особисто звернутись до відповідних національних чи міжнародних органів. У міжнародному гуманітарному праві захист прав і осіб повністю покладається на спеціальний інститут держави-покровительки. Для міжнародного права прав людини характерна наявність регіональних механізмів контролю за імплементацією його норм. У міжнародному гуманітарному праві регіональний рівень контролю відсутній. У міжнародному праві прав людини значна частина договірних норм є самовиконуваною, тобто такою, що не вимагає перенесення до національного законодавства держави. Для реалізації ж норм міжнародного гуманітарного права їх потрібно імплементувати до національного законодавства. Для сприяння та координації зусиль щодо імплементації норм міжнародного гуманітарного права в національне законодавство держави-учасниці відповідних конвенцій досить часто створюють спеціальні органи - Національні комісії (комітети) з імплементації норм міжнародного гуманітарного права. У міжнародному праві прав людини контроль за дотриманням його норм значною мірою покладається на міжнародні органи та установи. Міжнародні неурядові організації виконують лише допоміжну роль, тоді як у міжнародному гуманітарному праві їхня роль є визначальною (ст. 59 четвертої Женевської конвенції).
45. Вперше права людини були юридично закріплені у Декларації незалежності США 1776 р. та французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Міжнародне право прав людини – галузь міжнародного права, спрямована на сприяння та захист прав людини на міжнародному, регіональному та національному рівнях. Міжнародні договори з прав людини 1.Конвенція про запобігання і покарання за злочини геноциду; 2.Конвенція про статус біженців (КСВ); 3.Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (КЛРД; 4.Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW; 5.Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти катувань (КПП); 6.Конвенція про права дитини (КПД) (прийнята в 1989 році і вступила в силу в 1990 році); 7.Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих - мігрантів і членів їх сімей (МКПТМ); 8.Конвенція про права інвалідів (КПІ); 9.Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. та ін. Норми міжнародного гуманітарного права та стандартів у галузі прав людини мають багато спільного. Це пов’язано з тим, що разом вони спрямовані на захист прав людини. Але міжнародне гуманітарне право є самостійною галуззю міжнародного права. Принципи та норми гуманітарного права регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права (сторонами, що воюють) в екстремальних умовах - у період збройних конфліктів - із метою обмеження їх учасників у виборі методів і засобів ведення війни, захисту прав осіб, які знаходяться під владою супротивника. У міжнародному праві прав людини особа, права якої порушені, може особисто звернутись до відповідних національних чи міжнародних органів. У міжнародному гуманітарному праві захист прав і осіб повністю покладається на спеціальний інститут держави-покровительки. У міжнародному праві прав людини значна частина договірних норм є самовиконуваною, тобто такою, що не вимагає перенесення до національного законодавства держави. Для реалізації ж норм міжнародного гуманітарного права їх потрібно імплементувати до національного законодавства. Для сприяння та координації зусиль щодо імплементації норм міжнародного гуманітарного права в національне законодавство держави-учасниці відповідних конвенцій досить часто створюють спеціальні органи - Національні комісії (комітети) з імплементації норм міжнародного гуманітарного права. У міжнародному праві прав людини контроль за дотриманням його норм значною мірою покладається на міжнародні органи та установи. Міжнародні неурядові організації виконують лише допоміжну роль, тоді як у міжнародному гуманітарному праві їхня роль є визначальною (ст. 59 четвертої Женевської конвенції).
46. Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно ГКУ. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених господарським кодексом. Громадянин-підприємець зобов'язаний: у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності; повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах; додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством; не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених ГКУ, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки. Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
47. Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.
48. Особа без громадянства - це людина, котру не визнає громадянином жодна країна. Безгромадя́ нство — юридичний стан осіб, що не мають громадянства в будь-якій державі. Особи без громадянства отримуютть лише мінімальний доступ до національного чи міжнародного юридичного захисту чи до таких базових прав як охорона здоров'я та освіта. Були ухвалені такі міжнародні конвенції про безгромадянство як Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р. та Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р. Хоча деякі біженці можуть не мати громадянства, не усі особи без громадянства є біженцями - однак УВКБ ООН займається проблемою безгромадянства. У 1974 році Генеральна Асамблея ООН попросила УВКБ ООН надавати обмежену юридичну допомогу, а у 1996 році уповноважила агенцію розширити її роль за рахунок сприяння уникненню та скороченню безгромадянства у світовому масштабі. Та ж Резолюція закликала держави приймати законодавство про громадянство з метою скорочення безгромадянства, у відповідності до принципів міжнародного права, зокрема запобігаючи довільному позбавленню громадянства, та попросила УВКБ ООН активно сприяти приєднанню до міжнародних конвенцій про безгромадянство. Нещодавно Виконавчий комітет УВКБ ООН висловив стурбованість з приводу затяжного характеру окремих ситуацій безгромадянства та закликав УВКБ ООН приділити їм особливу увагу і розглянути із зацікавленими державами заходи щодо покращення та припинення таких ситуацій. *УВКБ ООН – Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.
49. Стаття 53 Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається цим Кодексом та іншими законами. У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.
50. Фінансова система — це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП, відповідну систему фінансових органів та інститутів. Фінансову систему розглядають за двома категоріями: за внутрішньою структурою та організаційною будовою. За внутрішньою структурою — це сукупність відносно відокремлених та взаємопов’язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин. За організаційною будовою — це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами у країні. Структура фінансової системи України: Централізовані фінанси — це сфера фінансових відносин щодо формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для виконання державою своїх функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової. До децентралізованих належать фінанси підприємств та установ приватної форми власності. Фінанси підприємств становлять систему грошових фондів, що утворюються та використовуються для фінансування виробничого процесу, забезпечення розширеного відтворення, матеріального стимулювання та соціального забезпечення робітників. Фінансова інфраструктура — це сукупність інститутів та елементів, які створюють сприятливі умови для функціонування всієї фінансової системи. Вона створює сприятливі умови для гармонійного функціонування всієї фінансової системи та кожної її сфери зокрема. Місце і роль фінансового ринку у фінансовій системі 51. До універсальних джерел в області прав людини відноситься, перш за все, Статут ООН. Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і два факультативних протоколи до нього, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і факультативний протокол до нього прийнято називати Міжнародним біллем про права людини. Окрему групу актів з прав людини представляють універсальні міжнародні договори, спрямовані на припинення злочинів проти людства, військових злочинів, геноциду, апартеїду, на боротьбу з грубими і масовими порушеннями прав людини, що зачіпають інтереси великих груп населення чи цілих народів і що можуть мати серйозні міжнародні наслідки, негативно позначаючись на міждержавних відносинах: Конвенція про рабство, Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, Міжнародна конвенція для захисту всіх осіб від насильницьких зникнень, злочини геноциду, злочини проти людяності і військові злочини були включені до компетенції Міжнародного кримінального суду, створеного на підставі Римського Статуту. Особливу групу розглянутих універсальних договорів становлять акти, спрямовані на додатковий захист окремих категорій осіб - біженців, апатридів, жінок, дітей, трудящих-мігрантів, інвалідів (Конвенція про статус біженців та Протокол, Конвенція про статус апатридів; Конвенція про політичні права жінок; Конвенція про громадянство заміжньої жінки; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і Факультативний протокол; Конвенція про права дитини, факультативні протоколи про залучення дітей у збройні конфлікти, про торгівлю дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, про процедуру повідомлень; Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів і членів їх сімей, Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол.
52. Майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять: 1.Право власності. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених законом. Власник може здійснювати свої організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав згідно закону. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; 2.Інші речові права: право господарського відання - речового права суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законом; право оперативного управління, яким визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законом, а також власником майна (уповноваженим ним органом); речові права, передбачені Цивільним кодексом України (право володіння, право користування тощо).
53. Державні видатки — це вид фінансових відносин, пов’язаних із безперервним цільовим використанням грошових коштів. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на: 1) державне управління: законодавчу та виконавчу владу, Президента України; 2)судову владу; 3) міжнародну діяльність; 4)фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково- технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення; 5) національну оборону; 6) правоохоронну діяльність і гарантування безпеки держави; 7) освіту; 8) охорону здоров’я; 9) соціальний захист і соціальне забезпечення; 10) культуру та мистецтво; 11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств; 12)фізичну культуру та спорт; 13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки; 14) програми реставрації пам’яток архітектури державного значення; 15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікації та інформатики; 16) державні інвестиційні проекти; 17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха; 18) створення та поповнення державних запасів і резервів; 19) обслуговування державного боргу; 20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій та інші програми, які мають виключно державне значення.
54. Міжнародно-правове регулювання праці –це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують в національному трудовому законодавстві. Структура Міжнародної організації праці є наступною: 1.Міжнародна (генеральна) конференція праці. Вона скликається щорічно у червні в Женеві. Основне завдання конференції - прийняття міжнародних трудових норм, конвенцій і рекомендацій Конференція затверджує бюджет і програму діяльності МОП на кожне дворіччя. На ній вибирається основний виконавчий орган МОП - Адміністративна рада. 2.Міжнародне бюро праці (МБП) - постійний секретаріат МОП, який здійснює всю поточну роботу з виконання рішень конференції та Адміністративної ради. Міжнародне бюро праці діє під керівництвом Генерального директора, який обирається Адміністративною радою на п'ять років із можливістю наступного переобрання. 3.Адміністративна рада. 4.Галузеві комітети. Міжнародна організація праці виділяє такі напрямки діяльності: - Нормотворча діяльність МОП полягає в розробці та прийнятті міжнародних трудових норм (конвенцій і рекомендацій). Прийняті МОП норми утворюють Міжнародний трудовий кодекс, яким керуються держави в розробці та проведенні національних трудових законодавств. - Технічна співпраця має на меті надати своїм членам, як урядам, так і організаціям підприємців і трудящих, сприяння в розробленні національного трудового законодавства, підготовці національних кадрів у соціально-економічній сфері, проведенні різноманітних семінарів і колоквіумів. - Програмними пріоритетами МОП є широкий спектр питань у сфері соціально-трудових відносин. Основними програмними пріоритетами є: сприяння зайнятості населення; структурна перебудова і соціальна справедливість; рівноправність жінок; соціальний захист інвалідів; вдосконалення управління і розвитку підприємств; покращення умов праці та виробничого середовища; усунення дитячої праці; соціальне партнерство і соціальне забезпечення; галузева діяльність; багатонаціональні підприємства; трудящі мігранти; видавнича діяльність і публікації. - Видавнича діяльність - це дослідження з найважливіших міжнародних трудових і соціальних проблем, нормативно-довідкові видання, збірники з охорони та гігієни праці, матеріали з освіти працівників тощо.
55. Господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених чинним господарським законодавством, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання и обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Суб'єктний склад господарських зобов'язань. Вони виникають між юридичними особами: державними, комунальними, іншими підприємствами і організаціями, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадянами України, іноземними особами та особами без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
56. Фінансове право – це публічна самостійна комплексна галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються в галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування та врегульовані фінансово-правовими нормами. Методом правового регулювання фінансового права є система юридичних прийомів (способів), за допомогою яких здійснюється регулювання фінансових правовідносин, юридичний вплив на учасників останніх: 1.Метод владних приписів (імперативний), який полягає у державно-владних вказівках одному учаснику фінансових відносин з боку іншого; 2. Метод рекомендації; 3.Метод погодження; 4. Метод субординації.
57. ООН – організація об'єднаних націй. Міжнародний суд(м. Гаага) — головний судовий орган ООН, до юрисдикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договорами і конвенціями, який складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Джерела права, що використовує Суд: міжнародні конвенції і договори; міжнародний звичай; загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; судові рішення і доктрини найкваліфікованіших фахівців з міжнародного права. Більше половини справ, які розглядає Суд, стосується територіальних і прикордонних суперечок. Значне число пов'язане з морськими суперечками і питаннями, що стосуються морського права. Інша група справ пов'язана з питаннями державної юрисдикції і дипломатичного і консульського права. Судочинство. Розгляд порушується одним з двох таких способів: 1.За допомогою повідомлення про спеціальну угоду: спеціальна угода є двосторонньою за своїм характером, укладається державами, охочими спільно представити спір на розгляд Суду, і складається з одного тексту питань, які вони погодилися передати на розгляд Суду; будь-яка з цих держав може порушити розгляд, повідомивши Секретаріат про цю угоду; 2.За допомогою заяви: заява, яка є односторонньою за своїм характером, подається державою проти іншої держави на основі юрисдикційної статті в договорі або заяв в рамках системи «факультативної обмовки». (Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Не може бути обрано двоє суддів з однієї країни. Суд шляхом таємного голосування, в якому беруть участь всі 15 суддів Міжнародного суду ООН, обирає строком на три роки голову і віце-голову (заступника) Суда, які можуть бути переобрані. Суд призначає свого секретаря)
58. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Види: 1. Поставка - За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. 2. Контрактація сільськогосподарської продукції - За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. 3. Енергопостачання - За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. 4. Біржова торгівля - Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям. 5. Оренда майна та лізинг - За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності - За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Зберігання у товарному складі.Товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
59. Фіна́ нсовий контро́ ль — це один із видів фінансової діяльності держави з перевірки суб'єктів господарювання всіх форм власності шляхом застосування встановлених чинним законодавством методів контрольної діяльності для виявлення недоліків у фінансовій звітності підприємств, установ, організацій в процесі створення, розподілу, використання грошових фондів. Для фінансового контролю характерні такі риси: оперативність; цілеспрямованість; безпосередність; обґрунтованість; дієвість. Фінансова дисципліна — це чітке дотримання закріплених нормами права розпоряджень, що регулюють порядок формування, розподілу і використання публічних грошових фондів. Принципи фінансового контролю: незалежність; гласність; превентивність (попереджувальний характер); дієвість; регулярність; об'єктивність; всеохопний характер. В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, він поділяється на: Державний фінансовий контроль - проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. Громадський фінансовий контроль — здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах.
60. Рада безпеки ООН(Організація Обєднаних Націй) - постійно діючий орган Організації Об'єднаних Націй, на який, відповідно до Статуту ООН, покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. До складу Ради входять 15 країн-членів — 5 постійних і 10 непостійних. Постійні члени Радбезу мають право ветувати будь-які резолюції, окрім процедурних: КНР, Франція, Росія, Велика Британія, США. Непостійні члени: - 10 інших членів обираються Генеральною Асамблеєю ООН на дворічний термін (кожного року по 5), починаючи з 1 січня. Члени обираються регіональними групами і затверджуються Генеральною Асамблеєю ООН. Щоб бути обраною в Радбез, держава-кандидат повинна отримати щонайменше 2/3 всіх голосів за місце, що може приводити в глухий кут, якщо є два приблизно рівні за силою кандидати. Непостійні члени Ради Безпеки ООН обираються за географічним принципом, а саме: п'ять — від країн Африки і Азії; один — від країн Східної Європи; два — від країн Латинської Америки; два — від країн Західної Європи та інших країн. Україна (включно і як УРСР) була непостійним членом 6 років. 2015 року Україну ще раз обрали до складу Ради безпеки ООН на 2016—2017 роки. Напрямки діяльності ООН: Щоб визначити напрямки діяльності ООН, необхідно розглянути профілі різних органів і установ системи. Генеральна Асамблея ООН має дуже великі повноваження. Відповідно до Статуту, до її повноважень належить обговорення будь-якого питання або справи, навіть тих із них, що належать до функцій різних органів ООН. До обов'язків Генеральної Асамблеї входить перегляд щорічних і спеціальних доповідей Ради Безпеки, а також доповідей інших органів ООН. Організація вповноважена розглядати й затверджувати бюджет ООН. Вона може тільки рекомендувати, але не наполягати на прийнятті рішень членами ООН. Це не стосується питань бюджету й проведення процедур. Рада Безпеки ООН - це головний невпинно діючий політичний орган ООН. На нього за Статутом ООН лягає основна відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки. Рада має великі повноваження в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок. Вона зобов'язана не допустити військових зіткнень між державами, припиняти акти агресії й інші порушення миру; покликана відновлювати мирні відносини. За Статутом ООН тільки Рада Безпеки має повноваження проводити операції з використанням Збройних сил ООН, а також вирішувати питання, що прямо пов'язані зі створенням і використанням Збройних сил ООН. ЕКОСОР - це своєрідний центральний форум для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального й міжгалузевого характеру. Він виробляє рекомендації щодо політики із цих проблем, контролює й оцінює здійснення загальної стратегії й виконання першочергових завдань. До обов'язків ЕКОСОР входить забезпечення загальної координації діяльності організацій і системи ООН. Рада з Опіки ООН працює під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН. До її обов'язків входить перегляд звітів, наданих владою, які керують відповідними територіями. Також Рада з Опіки ООН зобов'язана приймати петиції та розглядати їх., однак повинна консультуватися з керівною владою. Раді доручено розробляти анкети щодо політичного, економічного й соціального прогресу, а також прогресу в області освіти. Міжнародний Суд ООН розглядає справи сторін, якими є винятково держави, а не великі фірми чи приватні особи. Звертання до цього Суду є суто номінальним: держави передають на вирішення Суду угоди, які вже укладені між ними - угоди-компроміси. Суд повинен приймати рішення відповідно до діючого міжнародного права, керуючись міжнародними конвенціями, міжнародними порядками, загальними принципами закону, що визнані цивілізованими країнами. Секретаріат ООН - це орган, що зобов'язаний обслуговувати роботу інших органів ООН і допомагати в реалізації їхніх планів, рекомендацій і рішень. Секретаріат виконує адміністративно-технічні функції ООН. До його обов'язків входить підготовка деяких матеріалів, переклади, друк документів, поширення доповідей, резюме та інших документів.
61. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством. Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу. (ст.209ГКУ) У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства. Ознаки боржника: 1. інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку); 2.Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану); 3.Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства – неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися зі своїми боргами (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами. 4.Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійснених судових заходів щодо відновлення платоспроможності суб'єкта., тобто мова йдеться про безнадійну заборгованість.
62. Міністе́ рство доходів і зборів Украї́ ни(держ.фіскальна служба) — центральний орган виконавчої влади, утворений на підставі Указу Президента України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України у єдиний орган. Функції Міністерства доходів і зборів України: 1) розробляє проекти законів України, проекти актів Президента України, Кабінету Міністрів України та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України з урахуванням практики застосування законодавства з питань, що належать до компетенції МДЗУ; 2) розробляє та затверджує порядки, інструкції, положення, форми розрахунків, звітів, декларацій, інших документів з питань, що належать до компетенції МДЗУ; 3) визначає єдині методологічні засади складення звітності з податків і зборів, звітності з єдиного внеску та інших питань, що належать до компетенції МДЗУ; 4) здійснює адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску; 5) контролює своєчасність подання платниками податків та єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларації, розрахунки тощо), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків і зборів, єдиного внеску; 6) здійснює контроль за додержанням податкового і митного законодавства, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та в межах своїх повноважень - іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на МДЗУ; 7) забезпечує достовірність та повноту обліку платників податків та єдиного внеску, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; 8) забезпечує ведення обліку податків і зборів, єдиного внеску; та ін. 63. Основним документом, що регулює це питання, є Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів. Відповідно до цієї конвенції, договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і яка регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи така угода міститься в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. Є особливості правонаступництва щодо договорів залежно від того, багатостороннім чи двостороннім він є. Щодо багатосторонніх, то тут можливі такі випадки: 1.Новостворена незалежна держава не зобов'язана зберігати в силі який-небудь договір або ставати його учасницею через виключно той факт, що в момент правонаступництва держав цей договір діяв щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав. 2. У випадку об'єднання двох держав усі договори, які діяли на території кожної з держав, продовжують діяти, якщо тільки це не суперечить предмету та цілям договору або сторони не домовилися про інше. 3. У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої - для цієї території договори держави-попередниці перестають діяти і починають діяти договори держави-правонаступниці. Можливі й ін. випадки. Стосовно двосторонніх договорів, то, за загальним правилом, сторони таких договорів мають визначитися, чи вони продовжать діяти, і зробити про це відповідну заяву.
64. Господарсько-правова відповідальність – це різновид юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань суб’єктами господарської діяльності. Види: 1.Залежно від підстав виникнення прав та обов'язків вона є договірна і недоговірна. 2. Залежно від розміру відповідальності правопорушника: повна, обмежена і кратна (підвищена). 3. Залежно від засобу відшкодування, вона є: майнова, організаційно – господарська і грошова. 4. За множинністю суб’єктного складу коли у зобов’язаннях з боку кредитора або боржник може діяти дві або більше осіб: дольова, солідарна і субсидіарна. Відмінність зазначених видів відповідальності залежить від її розподілу між співборжниками. 5.Окремим видом господарсько – правової відповідальності є відповідальність за економічні порушення (ст. 49 ГК). Він впливає з того, що суб’єкти господарювання, здійснюючи господарську діяльність, допускають економічні правопорушення і заподіють шкоду навколишньому середовищу та порушують права та інтереси інших суб’єктів. Форми: У ГК України закріплено лише чотири форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції.
65. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Функції: 1. здійснює контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм у частині. що стосується використання коштів Державного бюджету України; 2.Здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України щодо поквартального розподілу доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету. 3. контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України. 4. Надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України, з питань витрачання коштів Державного бюджету України. 5.Здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України; 6.Готує і дає висновки та відповіді на звернення органів виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать до її відання; 7.здійснює зв’язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво.
66. Основні принципи міжнародного права є загальновизнаними нормами вищого порядку, які утворюють фундамент міжнародного права і покликані забезпечити стабільне та ефективне функціонування міжнародної системи. Статут і декларація встановили 7 основних принципів МП: 1. Принципи суверенної рівності: держави зобовязані поважати суверенну рівність і своєрідність одна одної, а також всі права, властиві суверенітету; всі держави мають рівні основними правами та обовязками. 2.Принцип невтручання. Базовим поняттям даного принципу є область внутрішньої компетенції: це та сфера діяльності держав, яка закрита для інших субєктів. 3. Принцип незастосування сили і погрози, силою. Статут ООН передбачає можливість застосування сили або загрози силою лише в двох випадках: • за рішенням Ради Безпеки у випадку загрози миру або акту агресії; • в порядку здійснення права на самооборону у випадку збройного нападу. 4. Принцип мирного вирішення спорів. Принцип закріплений у Статуті ООН і в усіх міжнародних актах. Він означає, що сторони в суперечці не має права відмовлятися від мирного врегулювання. 5. Принцип сумлінного виконання зобовязань з міжнародного права. Без цього принципу міжнародне право не було б правом, саме в ньому укладений джерело юридичної сили міжнародного права. 6. Принцип рівноправності і самовизначення народів. Мова йде про міжнародні відносини, тому що в Статуті ООН термін «нація» використано в значенні «держава». Цей принцип спрямований насамперед проти колоніалізму. 7. Принцип співробітництва. Цей принцип зобовязує держави співробітничати один з одним, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем.
67. Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Залежно від ринку, в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами. Форми: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та ін. Перевезенням вантажів - господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
68. Аудиторський контроль - це професійний незалежний фінансовий контроль. Аудит в Україні здійснюють як фізичні особи (аудитори), так і юридичні особи (аудиторські фірми). Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність для аудиторської діяльності на території України. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговою, посередницькою і виробничою діяльністю, ними не можуть бути особи, що мають судимість за корисливі злочини. Правові основи аудиторів (аудиторські фірми): 1.самостійно встановлювати форми і методи аудиту на основі чинного законодавства, чинних норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань і досвіду; 2.отримувати необхідні документи, що стосуються предмета перевірки і перебувають як у замовника, так і в третіх осіб; 3.отримувати пояснення у письмовій або усній формі від керівництва і працівників замовника; 4. перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва суб’єкта господарювання проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, стосовно яких проводиться перевірка документів; 5.залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.
69. Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення. До джерел міжнародного гуманітарного права як галузі міжнародного права відносять такі джерела: міжнародні угоди, міжнародний звичай, загальні принципи права, судові рішення. Та характерною особливістю міжнародного гуманітарного права є те, що його джерелом вважаються також норми моралі, що відіграють важливу роль саме для цієї галузі права. До основних сучасних договірних джерел міжнародного гуманітарного права належать: 1.Женевські конвенції та два додаткові протоколи; 2.Гаазьких конвенцій серед яких найважливішими залишаються ті, що стосуються Шрного врегулювання міжнародних конфліктів; 3.Угода про захист культурних, наукових закладів та історичних пам'яток — «Пакт Реріха»; 4. Конвенція про захист культурних цінностей під час йного конфлікту, та Протокол до неї; 5.Конвенція про заборону і обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надзвичайних пошкоджень або діють не вибірково, та чотири додаткові протоколи. Як джерело міжнародного гуманітарного права певне значення мають судові рішення та рішення відповідних міжнародних організацій. 70. Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто. Агентські відносини виникають у разі: 1.надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; 2.схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.
71. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (податкової бази). До прямих податків відносять: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, земельний податок, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платники прямо не залежить від його доходів До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито. Податок на додану вартість за своєю економічною сутністю є універсальним акцизом. Суб'єктами податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Специфічні акцизи є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі). Мито - це непрямий податок, що справляється з товарів, що переміщаються через митний кордон.
72. Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН. Склад: Цей орган ООН складається з 54 членів ООН, яких обирає Генеральна Асамблея на три роки з щорічним переобранням 18 членів, тобто третини складу. Кожний член ЕКОСОР має один голос. Рада працює у сесійному порядку: в рік проводиться одна організаційна сесія і дві чергові. Повноваження: обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН; проводить дослідження, складає доповіді, розробляє рекомендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам; заохочує держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх; скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції; веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН; погоджує діяльність спеціалізованих установ через консультації з ними і надання рекомендацій; надає послуги і допомогу (за ухвалою Генеральної Асамблеї) членам ООН, а також спеціалізованим установам на прохання останніх; консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її компетенції.
73. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об’єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.
74. Систему державного фінансового контролю характеризує діяльність органів фінансового контролю загальної та спеціальної компетенції. Загальної компетенції: ВРУ - повноваження Верховної Ради, пов'язані зі здійсненням фінансового контролю: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та закону; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; та ін. Президент України Контрольні повноваження Президент України виконує при підписанні прийнятих Верховною Радою законів у сфері організації і регулювання фінансової діяльності, справляння податків та ін., зокрема закону про Державний бюджет України. Кабінет Міністрів України Здійснює контроль за публічними фінансами під час практичної реалізації фінансової політики України, державної політики у галузі ціноутворення й оплати праці та ін. Спеціальні компетенції: Рахункова палата - організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України; здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначення ефективності і доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; та ін.; Міністерство фінансів України - контролює дотримання бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу стосовно як державного, так і місцевих бюджетів; коригує показники фінансової бази пенсійної системи, забезпечує її збалансованість і стабільність; забезпечує у межах своїх повноважень організацію та здійснення контролю за інвестуванням пенсійних коштів і виконанням пенсійних програм тощо.; НБУ здійснює інспектування, комплексні і тематичні перевірки поточної діяльності банків та їх установ (ревізії на місцях), а також розробки і вживання заходів щодо їх організаційного закріплення. Головну функцію центрального банку держави – забезпечення стабільності національної грошової одиниці; Державна казначейська служба України; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державна фіскальна служба України; та ін.
75. Відповідно до Статуту, до її повноважень належить обговорення будь-якого питання або справи, навіть тих із них, що належать до функцій різних органів ООН. Її обов'язок - розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного миру й безпеки. Особливий наголос робиться на принципах, що регулюють озброєння й роззброювання. Вона зобов'язана виносити на обговорення питання, що стосуються підтримки міжнародного миру й безпеки незалежно від країни, що запропонувала їй таке питання для винесення рішення. Навіть якщо це буде країна - не член ООН. Однак Генеральна Асамблея повинна радитися з Радою Безпеки з усіх цих питань, передаючи їй на розгляд до й після обговорення всі справи. До обов'язків Генеральної Асамблеї входить перегляд щорічних і спеціальних доповідей Ради Безпеки, а також доповідей інших органів ООН. Організація вповноважена розглядати й затверджувати бюджет ООН. Вона може тільки рекомендувати, але не наполягати на прийнятті рішень членами ООН; це не стосується питань бюджету й проведення процедур. Відповідно до рекомендацій Ради Безпеки, Генеральна Асамблея може призначити Генерального секретаря ООН, приймати нових членів, вирішувати питання призупинення або здійснення прав і привілеїв держав-членів, виключати з ООН. Генеральна Асамблея має право обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів ЕКОСОР, Ради з Опіки, Міжнародного Суду ООН.
76. 1. Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. 2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. 3. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями. 4.Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання. 5.Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності.
77. Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функцій між окремими рівнями державної влади й управління. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об’єктів фінансування. Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб’єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб’єктом (наприклад, КНЕУ фінансується з Державного бюджету України, оскільки університет підпорядкований Міністерству освіти України). Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб’єкт фінансування. На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості. Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів. Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на: закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету; регулюючі — такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються. На даний час в Україні переважають закріплені доходи. Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.
78. Міжнародний валютний фонд(МВФ) - міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об’єднаних Націй. До головних цілей МВФ належать: сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері; сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн-членів; забезпечення функціонування міжнародної валютної системи шляхом координації валютної політики; підтримки валютних курсів; визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурентному знеціненню валют; створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та усунення валютних обмежень; та ін. МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами, надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання короткотермінових позик в іноземній валюті. Міжнародний валютний фонд розпоряджається значними фінансовими ресурсами, обсяги яких складають понад 215 млрд дол. США. Кожна країна-учасниця вносить на рахунок загальних ресурсів певний обсяг ресурсів, пропорційний до її економічного потенціалу. Через цей рахунок здійснюються фінансові операції Фонду, які поділяються на два види: 1) угода {transaction) - надання валютних засобів країнам з ресурсів Фонду; 2) операція (operation) - надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів. Фінансові операції Фонду здійснюються лише з офіційними органуми країн-учасниць - казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредитні механізми поділяються на такі види: звичайні; спеціальні компенсаційні; надзвичайну допомогу; механізми допомоги країнам з низьким рівнем доходів.
|
Последнее изменение этой страницы: 2019-06-08; Просмотров: 334; Нарушение авторского права страницы