ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБЄКНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Маючи міжнародну правосуб'єктність, міжнародна організація має право укладати міжнародні договори з іншими суб'єктами міжнародного права. У зв'язку зі зростанням кількості таких договорів у 1986 р. була ухвалена Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, що паралельно зі статутними документами міжнародних організацій регулює їх договірну правотворчість.

Міжнародні організації мають право брати участь у дипломатичних відносинах з державами й іншими суб'єктами міжнародного права. Держави - члени організації акредитують при ній свої постійні представництва. У свою чергу організації можуть мати свої представництва в державах-членах, а також обмінюватися представниками з іншими міжнародними організаціями. Так, у Києві функціонують представництва ООН, ОБСЄ, ЄС та ін. Держави, що не входять до міжнародної організації, можуть мати при ній своїх спостерігачів, як, наприклад, Ватикан в ООН.

Відповідно до міжнародного права, міжнародні організації та їх посадові особи мають привілеї й імунітети переважно функціонального характеру. Положення про це містяться в Конвенції про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р., Віденській конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. та ін.

Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права несуть відповідальність відповідно до норм міжнародного права й можуть висувати претензії про відповідальність іншим суб'єктам у зв'язку зі шкодою, заподіяною ними міжнародній організації.

Для виконання своїх функцій міжнародна організація має право акумулювати й розпоряджатися фінансовими коштами, які надходять до неї переважно як внески держав-членів. Ці кошти повинні витрачатися тільки на досягнення цілей організації.

Перебуваючи на території певної держави, міжнародні організації мають права юридичної особи й діють у цій ролі відповідно до законодавства цієї держави. Вони мають право укладати цивільно-правові договори, придбавати рухоме й нерухоме майно, розпоряджатися ним, виступати позивачами й відповідачами в судах.

19.УЧАСНИКИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Відповідно до ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Тобто всі суб’єкти господарювання є учасниками господарських відносин, але не всі учасники господарських відносин є суб’єктами господарювання.

Суб’єкти господарювання — це:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-госпо­дарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції в цьому Кодексі та інших законах.

       20.КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

1. За часом проведення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний і наступний.

Попередній фінансовий контроль проводиться до виконання господарських і фінансових операцій з формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Він здійснюється в процесі розробки фінансових планів, за його допомогою здійснюється оцінка фінансової ефективності планових заходів.

Поточний (оперативний) фінансовий контроль проводиться під час виконання господарських і фінансових операцій, у процесі виконання фінансових планів з метою своєчасної оцінки правильності, доцільності й законності вказаних операцій.

Наступний фінансовий контроль здійснюється після виконання господарських і фінансових операцій. Він спрямований на виявлення порушень, які не були встановлені під час попереднього й поточного контролю (наприклад, перевірки правильності сплати податків. Інших обов'язкових платежів податкового характеру). Такий контроль має на меті оцінку ефективності використання фінансових, трудових, матеріальних та інших ресурсів. За результатами наступного контролю можуть застосуватися заходи юридичної відповідальності в разі виявлення правопорушень у процесі формування, розподілу й використання фондів коштів.

2. За характером взаємовідносин і суб'єкта контролю виокремлюють внутрішній і зовнішній фінансовий контроль.

Внутрішній фінансовий контроль — це самоконтроль, який здійснюється організацією, підприємством, установою як за власною фінансовою діяльністю, так І за фінансовою діяльністю своїх структурних одиниць.

Зовнішній фінансовий контроль здійснюється стороннім органом, уповноваженим на проведення контрольних дій у сфері додержання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансових правовідносин.

3. Фінансовий контроль за формами проведення поділяють на обов'язковий та ініціативний. Обов'язковий фінансовий контроль здійснюється на підставі вимог чинного законодавства відповідно до компетенції контролюючих суб'єктів—відповідних органів державної чи місцевої влади або інших уповноважених суб'єктів.

Ініціативний фінансовий контроль, на відміну від обов'язкового контролю, здійснюється на підставі рішень суб'єктів господарювання як самостійно, так і за участю сторонніх контролюючих суб'єктів.

4. Залежно від природи контролюючих суб'єктів виділяють наступні види фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль, який здійснюється державними органами як законодавчої, так і виконавчої гілок влади. Він, у свою чергу, поділяється на: загальнодержавний (здійснюється органами державної влади незалежно від відомчої підпорядкованості підконтрольних суб'єктів) і відомчий (здійснюється міністерствами, Іншими органами виконавчої влади за фінансовою діяльністю підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій).

Муніципальний фінансовий контроль — це контроль, що здійснюється органами Місцевого самоврядування під час реалізації бюджетного процесу, муніципальних програм розвитку відповідної території, а також вирішення інших питань місцевого значення в галузі формування, розподілу й використання фінансових ресурсів місцевого самоврядування.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюють керівники підприємств, установ, організацій, інші уповноважені посадові особи, відповідні структурні підрозділи підприємств, установ, організацій. Він спрямований на процес фінансово-господарської діяльності цих підприємств, установ та організацій. Метою цього контролю є реалізація фінансово! стратеги та запобігання кризовим ситуаціям, які можуть погіршити фінансовий стан вказаних суб'єктів контролю.

Аудиторський фінансовий контроль здійснюють незалежні аудитори або аудиторські фірми як за ініціативою суб'єкта господарювання, так і за вимогою чинного законодавства. Він спрямований на перевірку інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх фінансової і бухгалтерської звітності й обліку, відповідності такої діяльності чинному законодавству.

Громадський фінансовий контроль, який можуть здійснювати як окремі громадяни, так і їх об'єднання (трудові колективи, професійні спілки тощо), громадські організації щодо контролю за дотриманням вимог чинного законодавства насамперед владними структурами в процесі фінансової діяльності, зокрема пов'язаної зі сферою прав і законних інтересів громадян.

5. Залежно від цільової спрямованості контрольних дій контролюючих суб'єктів розмежовують такі види фінансового контролю, як стратегічний і тактичний.

Стратегічний фінансовий контроль — контроль, за допомогою якого вирішуються питання стратегії розвитку держави, адміністративно-територіальних утворень, окремої галузі господарства, окремих підприємств, організацій, установ у майбутньому.

Тактичний фінансовий контроль — контроль, що має на меті вирішення поточних питань фінансової діяльності різноманітних суб'єктів фінансових відносин.

6. За місцем проведення фінансовий контроль поділяється на контроль виїзний та дистанційний.

Виїзний фінансовий контроль — це контроль на місці, при якому контролюючі суб'єкти здійснюють відповідні заходи контролю безпосередньо на підконтрольному об'єкті.

Дистанційний (безвиїзний) фінансовий контроль—контроль, який здійснюється на відстані за допомогою відповідно! інформації, наданої підконтрольним суб'єктом.

7. За сферою фінансової діяльності фінансовий контроль розподіляють на бюджетний, податковий, валютний, банківський, страховий та ін.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: