При здійсненні правосуддя

Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України.

З метою правильного застосування норм Конституції при здійсненні правосуддя Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення:

1. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип
верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадяни­
на є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та ін­
ших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів
законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і
забезпечуються захистом правосуддя.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією су­дового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найви­
щу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді
конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого
нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і
в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному
законодавстві, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи. 524

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конститу­ції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-
правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні
конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додатко­вої регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не су­перечить їй.

3. Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію
як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти,
перелічені в ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної
компетенції Конституційного Суду України.

Разом з тим суд може на підставі ст. 144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст. 124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в тако­му разі не вимагається.

4. Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядають­ся, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

5. Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Ка­бінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інс­трукції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

525

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

6. Згідно з ч. 2 ст. 6 Конституції органи законодавчої, виконавчої та
судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конститу­
цією межах і відповідно до законів України.

Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Кон­ституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст. 1 розділу XV Конституції). У зв'язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. " Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" застосувати нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України.

7. Звернути увагу судів на те, що згідно з ч. 2 ст. 57 Конституції є
нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші норма­
тивно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не
доведені

до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може грунтуватись на неоприлюднених норматив­но-правових актах такого змісту.

8. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя
в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється
на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції),
судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не
вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї
підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом
досудовому порядку.

Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на ос­карження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

9. Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є ук­
раїнська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах
суспільного життя на всій території України забезпечується державою.
Виходячи з цього конституційного положення судочинство в Україні має
провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст. 10 Конституції суд
за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, зобов'язаний
застосовувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, виз­
наченому законом (наприклад, Кримінально-процесуальним, Цивільним
процесуальним кодексами).

526

Суд має суворо додержувати вимог ч. З ст. 19 КПК про те, що слідчі й судові документи відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

10. Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх
учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов'язують
суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження
доказів, заявления клопотань та здійснення інших процесуальних прав.

11. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів. Поряд із цим він може запропонувати позивачеві чи відповідачеві подати додаткові докази, а в разі, коли сторони не в змозі їх зібрати, а без них правильно вирішити справу неможливо, - за клопотан­ням сторін сам витребувати такі докази.

12. При розгляді трудових спорів судам слід мати на увазі, що ч. З ст.

43 Конституції використання примусової праці заборонено. У зв'язку з
цим не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, пра­
вила статей 32 - 34 КЗпП, відомчих положень чи статутів про дисципліну
тощо, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника
без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у
разі виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання
ним роботи, не передбаченої трудовим договором.

Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (не­військова) служба, а також робота, що виконується особою, чи служба, яку вона несе за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

13. Відповідно до ст. 39 Конституції громадяни мають право збиратися
мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, за­
вчасно сповіщаючи про них органи виконавчої влади чи органи місцевого
самоврядування.

Справи про обмеження цього права розглядаються судами в порядку, встановленому для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

14. Тим, хто працює, Конституція гарантує право на страйк для захис­
ту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення цього
права встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення
національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст.

44 Конституції" ).

Рішення про визнання страйку незаконним ухвалюється судом на підставі Конституції і чинного законодавства. Страйк має визнаватися незаконним, наприклад, коли працюючі добиваються в такий спосіб

527

політичних цілей, або коли ним створюється загроза життю і здоров'ю, правам і свободам інших людей, або коли він організовується чи здій­снюється у державних органах, на підприємствах та в організаціях, на які покладено забезпечення обороноздатності, правопорядку і безпеки країни, на безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов'язане з тяжкими або небезпечними наслідками, тощо.

За примушування до участі або до неучасті у страйку винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

15. З урахуванням конституційного положення про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції), судам слід при вирішенні житло­вих спорів виходити з неприпустимості виселення в адміністративному порядку за санкцією прокурора осіб, які самоуправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи від­сутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

16. Суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції
права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого
самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого
самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними
своїх повноважень.

Матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62 Конституції лише безпід­ставно засудженій особі у разі скасування вироку як неправосудного.

17. Вирішуючи спори, що випливають із права приватної власності
громадян, суди повинні виходити з положень ст. 41 Конституції про те,
що це право є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбав­
лений. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може
бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на
підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і
повного відшкодування їх вартості (крім умов воєнного чи надзвичайного
стану, коли можливе наступне відшкодування).

Судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 6 ст. 41 Консти­туції конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням 528

суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв'язку з цим справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами.

18. При розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись за­
кріплений у ч. 1 ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості,
згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не
може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на
обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.

Звернути увагу судів на те, що згідно з ч. З зазначеної статті усі сумні­ви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої.

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в усіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК участь у судовому засіданні прокурора.

19. Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на захист від
обвинувачення та на правову допомогу. Тому, розглядаючи кримінальну
справу, суд у передбачених законом випадках має забезпечити обвинува­
ченому право на захист.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантова­них Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або уповноваже­ною на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

20. Відповідно до вимог ст. 63 Конституції особа не несе відповідаль­
ності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї
чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не
може бути змушена свідчити проти себе, членів сім'ї чи близьких роди­
чів.

Пропонуючи підсудному дати пояснення щодо пред'явленого обвину­вачення та відомих йому обставин справи, суд має одночасно роз'яснити

529

йому, а також його дружині чи близькому родичу зміст ст. 63 Конституції. Якщо під час проведення дізнання чи попереднього слідства підозрю­ваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу цього не було роз'яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.

Роз'яснити судам, що з урахуванням зазначеного конституційного положення члени сім'ї чи близькі родичі обвинуваченого, цивільного позивача або цивільного відповідача не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань. У разі ж, коли зазначені особи погодились давати показання, вони несуть відпові­дальність за завідомо неправдиві показання.

21. Конституційне положення про здійснення правосуддя виключно судами зобов'язує їх розглядати кримінальні справи і про злочини, пере­лічені у ч. 1 ст. 27 КПК. У зв'язку з цим суд не може передати матеріали такої справи на розгляд товариського суду в порядку, передбаченому ст. 51 ККтаст. 8 КПК.

22. Гарантовані статгями ЗО і 31 Конституції недоторканність житла і таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції є невід'ємним правом особи. Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з ка­налів зв'язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.

Слід мати на увазі, що статті 9 і 13 Перехідних положень Конституції (розділу XV) на дію ст. ЗО (в частині надання дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи) та ст. 31 Конституції не поширюють­ся.

23. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються
іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма
без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, під­
приємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також
окремими громадянами та їх об'єднаннями.

У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності.

24. Звернути увагу судів на те, що керівні роз'яснення Пленуму Вер­
ховного Суду України щодо застосування чинного законодавства, дані до
введення в дію Конституції України, можуть застосовуватись при розгляді
справ у частині, що не суперечить Конституції.

530

ПОСТАНОВА

від ЗО травня 1997 року N 8

Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах

Із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду Ук­раїни від 25 травня 1998 року N 15

Обговоривши практику призначення судових експертиз і використан­ня їх висновків у кримінальному та цивільному судочинстві, Пленум Вер­ховного Суду України зазначає, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справ, постановлению законних і обгрунтованих судових рі­шень.

Суди в основному додержуються вимог закону щодо призначення експертиз та використання їх висновків.

Разом з тим є окремі випадки розгляду справ без проведення експер­тиз, коли їх призначення є обов'язковим за законом або за обставинами справи. Іноді всупереч закону суди розглядають висновки експертів як джерела доказів, що мають перевагу над іншими доказами, без належної їх перевірки й оцінки або переоцінюють доказове значення ймовірних висновків. Не завжди в ухвалах чи постановах суду чітко формулюються питання, що виносяться на вирішення експертів, а також мотивується необхідність призначення додаткової або повторної

експертизи.

З метою усунення недоліків і роз'яснення питань, що виникають у судовій практиці при призначенні та проведенні експертиз, Пленум Вер­ховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх висновків.

2. Вказати судам на неприпустимість призначення експертизи у ви­падках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо).

3. При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК чи ст. 62 ЦПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке мас грунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у

сукупності.

4. Судам слід мати на увазі, що при розгляді справ вони не мають
права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом

531

призначення останньої є обов'язковим. Непроведения такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

5. Призначення експертизи в цивільних справах допускається як під
час судового розгляду, так і в процесі підготовки до нього.

У разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обстави­нами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу, як правило, при підготовці справи до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть участь у справі.

6. У кримінальному судочинстві обов'язковою умовою призначення
експертизи є порушення кримінальної справи.

У кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, рішення про призначення експертизи може бути прийнято суддею при порушенні кримінальної справи або під час її судового роз­гляду шляхом винесення відповідної постанови.

7. Звернути увагу судів на те, що кримінально-процесуальне за­
конодавство не передбачає проведення експертизи в стадії віддання
обвинуваченого до суду. Коли в цій стадії з'ясується, що за обставинами
справи проведення експертизи є необхідним, суд має викликати в судове
засідання експерта для проведення додаткової або повторної експертизи
чи для роз'яснення окремих положень висновку, а якщо на попередньому
слідстві експертиза не проводилась, - особу, яка має відповідні спеціальні
знання, для призначення її експертом.

У випадках, коли для забезпечення експертного дослідження потрібно зібрати додаткові матеріали (провести ревізію, відшукати документи чи речові докази тощо), але це неможливо зробити в судовому засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

Судам слід мати на увазі, що порушення передбачених ст. 197 КПК прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи під час дізнання чи попереднього слідства може бути підставою для направлення справи на додаткове розслідування лише тоді, коли поновити ці права в судовому засіданні неможливо.

8. Якщо питання про необхідність призначення експертизи виникне під час судового розгляду справи, суду необхідно з'ясувати можливість проведення її в судовому засіданні і викликати того ж експерта, який проводив експертизу при попередньому розслідуванні справи, а якщо експертиза не проводилась, - іншу особу, яка має необхідні спеціальні знання.

Експерт, який проводив експертизу на попередньому слідстві, бере участь у дослідженні доказів з початку судового слідства, а фахівець, який вперше залучається до проведення експертизи в даній справі, - тільки після винесення ухвали (постанови) про призначення його експертом. 532

9. Проведення експертизи в суді повинно здійснюватися з додержан­
ням правил, передбачених статтями 310, 311 КПК, статтями 57 - 61, 190
ЦПК. При цьому суд виконує такі дії:

- з'ясовує обставини, що мають значення для дачі експертного вис­новку;

- пропонує учасникам судового розгляду письмово подати питання, які вони бажають порушити перед експертами;

- оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом;

- заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу поданих питань;

- у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета дока­зування, формулює питання, які він порушує перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призначення;

- оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призначення експертизи і вручає її експертові;

- після проведення експертом досліджень, складання й оголошення експертного висновку приєднує його до справи;

-   допитує експерта з метою роз'яснення й доповнення ним висновку.
Судам слід мати на увазі, що визначення способу проведення експер­
тизи є компетенцією експерта.

Відповідно до ст. 273 КПК чи ст. 232 ЦПК ухвала суду (постанова судці) повинна бути складена як окремий документ з наведенням у ній мотивів прийнятого рішення про призначення експертизи та чітким викла­денням питань, що стосуються предмета останньої. В ухвалі (постанові) має бути зазначено, які подані учасниками судового розгляду питання і з яких мотивів відхилено.

У разі коли провести експертне дослідження в судовому засіданні неможливо, суд, керуючись статтями 273 і 310 КПК, виносить ухвалу про проведення експертизи і направляє її з необхідними матеріалами до судово-експертної установи для виконання в порядку, передбаченому ст. 198 КПК. При цьому залежно від тривалості експертних досліджень і складності справи суд може або оголосити перерву, або відкласти слухан­ня справи, або продовжити судове слідство і досліджувати інші докази.

10. Судам слід мати на увазі, що первинною є експертиза, при прове­
денні якої об'єкт досліджується вперше.

За змістом ст. 75 КПК чи ст. 61 ЦПК додаткова експертиза призначаєть­ся після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.

533

Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазна­чати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Проведення додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові.

У випадках, коли виникає необхідність провести дослідження нових об'єктів або щодо інших обставин справи, суд призначає нову експертизу, яка не є додатковою.

11. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обгрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.

В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазнача­ються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта.

Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

12. Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потреба
провести дослідження за участю декількох експертів - фахівців у одній
галузі знань.

Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.

Комісія експертів може бути створена судом чи за його рішенням керівником судово-експертної установи.

13. У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета прове­
дено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову
чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору
всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій
оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи
комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.

Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи тощо. 534

14. Судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення
кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного
стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укла­
дення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати
значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового
розладу душевної діяльності.

Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі, а так само при укладенні цивільно-правової угоди.

Судово-психіатрична експертиза обов'язково призначається:

- для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. З ст. 76 КПК);

- щодо особи, яка у зв'язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (ст. 69 КПК);

- для визначення психічного стану особи в справах про визнання громадян недієздатними (ст. 258 ЦПК);

- у справах про поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК).
Судово-психіатрична експертиза в судовому засіданні може мати

характер амбулаторного обстеження, якщо питання про її проведення виникло під час судового слідства.

Коли під час дослідження в судовому засіданні висновку судово-психіатричної експертизи з'ясується, що для визначення психічного стану підсудного є необхідним тривале спостереження за ним в умовах стаціонару, суд за мотивованою пропозицією експерта може вирішити питання про поміщення підсудного у відповідний медичний заклад.

За наявності сумнівів у здатності потерпілого, свідка, цивільного позивача чи відповідача в кримінальних справах, позивача, відповідача чи свідка в цивільних справах правильно сприймати події, адекватно на них реагувати та вірно відтворювати їх у своїх показаннях суд може викликати в судове засідання експерта-психіатра для участі в допиті цієї особи. Призначення судово-психіатричної експертизи щодо таких осіб з поміщенням до медичного стаціонару допускається лише за їх згодою.

15. Для встановлення рівня загального розвитку неповнолітнього,
ступеня його розумової відсталості та для з'ясування питання, чи міг він
повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою він міг керувати
ними, може бути проведена відповідно до вимог ст. 433 КПК судово-
психіатрична, психологічна або комплексна психологічно-психіатрична
експертиза.

535

16. Судово-медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні спеціальні знання в галузі медицини.

Призначення судово-медичної експертизи є обов'язковим:

- для встановлення причин смерті (п. 1 ст. 76 КПК);

- для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень (п. 2 ст. 76 КПК);

- для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 120 КК (п. 4 ст. 76 КПК);

- для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів немає і їх неможливо одержати (п. 5 ст. 76 КПК);

- щодо осіб, які у зв'язку зі своїми фізичними вадами не здатні пра­вильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (ст. 69 КПК).

Звернути увагу судів на те, що в компетенцію судово-медичного експерта не входить вирішення питань щодо можливості перебування підсудного під вартою чи його участі у слідчих діях у зв'язку зі станом здоров'я. Перед судово-медичним експертом можуть бути порушені питання лише про стан здоров'я підсудного та про можливість надання йому медичної допомоги - амбулаторної, в умовах стаціонару чи в інших спеціально створених умовах.

У справах про злочини, передбачені ст. 106 та ч. 1 ст. 107 КК, суд може не призначати судово-медичну експертизу, а обмежитись дослідженням акта судово-медичного обстеження, якщо той відповідає вимогам, які пред'являються до цього документа, і якщо викладені в ньому дані не заперечуються учасниками судового розгляду та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Акт судово-медичного обстеження особи є документом, в якому викладаються і засвідчуються обставини, що мають значення для справи (наявність тілесного ушкодження, захворювання тощо), тому згідно зі статтями 65 і 83 КПК, 27 і 46 ЦПК вони можуть бути використані як дока­зи в кримінальному чи цивільному судочинстві за умови, що проведення експертизи не є обов'язковим (ст. 76 КПК, статті 258 і 260 ЦПК).

17. При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати:

- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та прове­денні експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повнова­жень;

536

 

- достатність поданих експертові об'єктів дослідження;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим виснов­ком експертизи;

- обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з інши­ми матеріалами справи.

 

18. Судам потрібно мати на увазі, що акти чи інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (наприклад, про причини аварії, вартість ремонту, розмір нестачі матеріальних цінностей), не можуть розглядатися як вис­новок експерта та бути підставою для відмови в призначенні експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу дізнання, слідчого або адвоката.

19. Роз'яснити судам, що відповідно до Закону України від 25 лютого 1994 р. " Про судову експертизу" судово-експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать:

- науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства
юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України;

- експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Мініс­
терства оборони України, Служби безпеки України.

Судово-експертна діяльність також може здійснюватись на підпри­ємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Видача ліцензій та атестація судо­вих експертів з числа працівників підприємницьких структур та громадян здійснюється Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров'я України відповідно до їх повноважень.

У випадках, коли проведення експертизи доручається працівникові підприємницької структури, яка має ліцензію на здійснення судово-екс­пертної діяльності, суд повинен перевірити, чи є у спеціаліста свідоцтво про присвоєння йому кваліфікації судового експерта за відповідною спеціальністю.

Проведення експертизи за разовими договорами може мати місце лише у випадках, коли провести її в іншому порядку неможливо. У договорі мають бути зазначені строки виконання експертизи, розмір винагороди експертові та порядок її виплати.

20. При вирішенні питання про оплату праці експертів судам слід мати
на увазі, що відповідно до ст. 15 Закону України " Про судову експертизу"
та постанови Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. " Про затвер­
дження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати

537

винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебува­ють справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх праців­никами функцій експертів і спеціалістів" проведення судових експертиз спеціалізованими науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України здійснюється на під­ставі договору між цими установами та органами дізнання, попереднього слідства чи судом за рахунок коштів, що виділяються для цієї мети з державного та місцевих бюджетів. Остаточний розрахунок провадиться після виконання замовлення на проведення експертизи.

(абзац 1 пункту 20 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

Оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання. Якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вно­сяться обома сторонами порівну (ст. 73 ЦПК). У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

21. Судам необхідно реагувати шляхом винесення окремих ухвал (постанов) на факти порушення Закону України " Про судову експертизу", норм КПК і ЦПК, інших правових актів, що регулюють питання призна­чення та проведення судових експертиз.

538

ПОСТАНОВА

Від 29 грудня 1976 року N 11

Про судове рішення

Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вер­ховного Суду України ід 24 квітня 1981 року N 4, від 25 грудня 1992 року N 13, від 25 травня 1998року N 15

Пленум зазначає, що суди України за останні роки поліпшили якість розгляду цивільних справ і судових рішень. Як правило, рішення відпові­дають вимогам ст. 203 ЦПК України, є мотивованими і ясно викладеними, що сприяє дальшому зміцненню законності в галузі цивільних правовід­носин і підвищує запобіжно-виховну роль суду.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

Поряд з цим мають місце факти постановления судами рішень, які не відповідають вимогам про їх законність і обгрунтованість, не містять пе­реконливої відповіді по суті заявлених вимог або неповно їх вирішують.

У ряді випадків у рішеннях нечітко викладаються вимоги позивача, за­перечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі, неповно відображаються обставини і характер спірних правовідносин, не всі докази аналізуються або не всім їм дається оцінка, не завжди є поси­лання на норми матеріального і процесуального права, на підставі яких суд вирішив справу або якими керувався при постановленні рішення.

По деяких справах описова і мотивувальна частини рішення викла­даються непослідовно, мотивувальна частина відсутня або резолютивна частина суперечить мотивувальній.

Недоліки, що допускаються окремими судами, знижують значення судового рішення у здійсненні завдань цивільного судочинства.

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Кон­ституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержувати вимоги про законність і обгрунтованість рішення в цивільній справі.

(абзац 1 пункту 1 змінено згідно з постановами

Пленуму Верховного Суду: від 25.12.92р. N 13,

від25.05.98р. N15)

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирі­шив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підля-

539

гають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992р. N 13)

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

2. В силу принципу безпосередності судового розгляду (ст. 160 ЦПК
України) рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які
одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому
засіданні, в якому постановлюється рішення. Неприпустимим є витребу­
вання і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і
мотивів рішення після його винесення.

Коли докази, що є в справі, зібрані в порядку, передбаченому статтями 33, 36, 45, 49, п. 9 ст. 143, ч. З ст. 176, 189 ЦПК України, суд може обгрун­тувати ними рішення лише при умові, якщо вони були ними оголошені в судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи.

При постановленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 28 і 29 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

3. Судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 31 ЦПК України при
розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої
є вирок, який набрав законної сили, даний вирок є для них обов'язковим
лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою.
Тому, розглядаючи позов про стягнення збитків, який випливає з кримі­
нальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача.

На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі, необхідно також наводити докази, представлені сторонами або зібрані з ініціативи суду при розгляді цивільної справи.

Оскільки факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, у даній цивільній справі не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ тільки у тому випадку, коли в них беруть участь ті самі особи (ст. 32 ЦПК України), то в інших випадках ці факти встановлюють­ся на загальних підставах. 540

4. Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним,
чітким, обов'язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну
частини викладеним у послідовності, встановленій ст. 203 ЦПК України.

Разом з тим рішення не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі.

5. В описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати зміст і
підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесені зміни під­
став, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо
визнає - повністю або частково; в разі заперечень - у чому суть заперечень
проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, заінтересованих і
третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які
захищають в силу закону права інших осіб (ст. 121 ЦПК України).

(Уредакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

6. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також
оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні
грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші
докази, суд має це обгрунтувати.

Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову або вважав необхідним вийти за межі заявлених позивачем вимог, він зобов'язаний це мотивувати.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилан­ня на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 15, 30, 62 ЦПК України й інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних ви­падках - також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні цивільних оправ.

(абзац 4 пункту 6 змінено згідно з постановами

Пленуму Верховного Суду: від 25.12.92р. N 13,

від25.05.98р. N15)

Мотивувальна частина рішення має бути в рішенні і в тому разі, коли відповідач визнав позов.

7. Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумов­
ні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по

541

суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені в статтях 203 - 208 ЦПК України. В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволене позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присуджено­го майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підля­гає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити.

При об'єднанні в одному провадженні кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимо­ги, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.

Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний в необхідних випадках зазначити в резолютивній частіші рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (на­приклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні у резо­лютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання.

8. Роз'яснити судам, що відповідно до ч. 7 ст. 203 ЦПК України суд
вправі з своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюва-
них законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених
позивачем вимог, коли ці межі прямо не визначені чинним законодавством
або договором, що відповідає законові.

(пункт 8 змінено згідно з постановами Пленуму Верховного Суду: від 24.04.81 p. N 4, від25.05.98р. N15)

9. Враховуючи, що Цивільний процесуальний кодекс України, встановлюючи відмінність у порядку розгляду справ по окремих видах проваджень (позовному окремому і такому, що виникає з адміністра­тивно-правових відносин), передбачає для всіх єдину форму вирішення справи по суті шляхом винесення рішення, судам необхідно мати на увазі, що вимоги ст. 203 ЦПК України відносно порядку викладення рішення є обов'язковими для всіх видів проваджень.

10. Суди мають точно і неухильно додержувати вимог закону про порядок постановления і проголошення судового рішення.

542

Рішення суду може бути постановлено тільки суддею або суддями, які входили до складу суду в даній справі, при суворому додержанні таємниці парадної кімнати.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

Правила ч. 4 ст. 209 ЦПК України застосовуються лише у виняткових випадках, коли внаслідок складності справи складання мотивованого рішення потребує багато часу. При відсутності таких обставин суд має прийняти мотивоване рішення і проголосити його в тому самому засідан­ні, в якому закінчено розгляд справи.

Якщо складання мотивованого рішення відкладається, його резолю­тивна частина викладається у письмовому вигляді, підписується суддею, а при колегіальному розгляді справи - всім судом і відразу ж оголошується. У такому випадку разом з резолютивною викладається також і вступна частина рішення, і цей процесуальний документ додається до справи.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992р. N 13)

11. Судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 203 ЦПК України у формі рішення виносяться ті постанови СУДУ першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолю­тивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал (^ст- ²³² И^пк України), які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням.

12. Додаткове рішення може бути постановлено лише у випадках, передбачених ст. 214 ЦПК України, і не М«же змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права і обов язки осіб, які не брали участі в справі.

При порушенні питання про постановления додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє у його постановленій.

Передбачений законом десятиденний стР^{0К на} порушення питання про постановления додаткового рішення мо*е бути поновлений, коли суд визнає причину пропуску його поважною.

Касаційне оскарження і опротестування додатково р          р

диться на загальних підставах. Якщо на рішення подана касаційна скарга
,                   . •                         ,, _ питання про постановления

(внесено подання) і поряд з цим порушено ^{, 1Г} "         г

^w постановити додаткове рі-
додаткового рішення, суд повинен спочатку " «*»■ «■       «         г

шення, а потім направити справу для розгляДУ ^в касаційній інстанції.

(абзац 4 пункту 12 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

13. При роз'ясненні відповідно до ст. 215 ЦПК України свого рішення
суд в ухвалі з цього приводу викладає більш повно і ясно ті частини
рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рі­
шення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Якщо фактично поставлено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, суд своєю ухвалою відмовляє у роз'ясненні рішення.

14. Передбачений ст. 216 ЦПК України обов'язок суду надсилати копію рішення або ухвали стосується як позовного, так і інших видів про­ваджень. У останньому випадку копію рішення слід надсилати заявникові або заінтересованій особі, у відсутності якої розглянуто справу.

15. Судовій колегії в цивільних справах Верховного Суду України, судам обласного рівня при розгляді справ у касаційному порядку або в порядку судового нагляду необхідно звертати особливу увагу на додер­жання судами першої інстанції вимог щодо законності та обгрунтованості рішення суду.

(пункт 15 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N15)

ПОСТАНОВА

від 27 лютого 1981 року N 1 Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах,

Що набрали законної сили

Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вер­ховного Суду України від 25 травня 1998року N 15

Узагальнення практики перегляду у зв'язку з нововиявленими об­ставинами рішень, ухвал і постанов в цивільних справах, що набрали законної сили, показує, що суди заяви та подання про перегляд судових рішень в основному вирішують відповідно до правил статей 343 - 347 ЦПК України. Разом з тим у практиці судів мають місце істотні недоліки. В ряді випадків обставини визнавалися нововиявленими лише тому, що суд не знав про їх наявність без з'ясування того, чи могли вони бути відомі заявнику. До них помилково відносилися нові, тобто ті, що виникли після постановления рішення, обставини, чи виявлені після розгляду справи нові докази.

Деякі суди переглядали у зв'язку з нововиявленими обставинами су­дові рішення без відповідних заяв або за заявами осіб, які не брали участі у справі, розглядали заяви (подання) не в одному провадженні зі справою, не повідомляли про розгляд заяви чи подання всіх осіб, які брали участь у справі, неправильно визначали їх процесуальне становище, одночасно зі скасуванням за цими підставами судових рішень вирішували вимоги по суті.

Нерідко за наявності підстав для перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами вони переглядалися у порядку судового нагляду.

В судовій практиці виникли питання, що потребують роз'яснення.

З метою однакового і правильного застосування законодавства

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на необхідність усунення недоліків, що мають місце у практиці перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами судових рішень, і неухильного додержання правил статей 343 - 347 ЦПК України, маючи на увазі, що правильне застосування судами цих норм має важливе значення у забезпеченні постановления законних й обгрун­тованих рішень і виконанні завдань цивільного судочинства.

2. Підставою перегляду судових рішень у порядку, передбаченому главою 43 ЦПК України, можуть бути лише обставини, передбачені в ст. 343 цього Кодексу.

Об'єктом перегляду з цих підстав можуть бути рішення суду в будь-якій цивільній справі, незалежно від виду провадження, ухвали суду першої інстанції (про відмову в прийнятті заяви, закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду та з інших питань, якщо вони пере­шкоджають дальшому рухові справи), що набрали законної сили, а також ухвали і постанови касаційної та наглядної інстанції, якими рішення було змінено, постановлене нове рішення, закрите провадження в справі або заява залишена без розгляду. Якщо в одне провадження були об'єднані декілька позовних вимог (статті 104, 144 ЦПК України), рішення може бути переглянуте тільки в частині тих вимог, які стосуються нововиявле-них обставин.

3. В силу статей 106, 344 ЦПК України рішення, ухвали або поста­
нови суду можуть бути переглянуті за поданням прокурора чи за заявою
сторони, іншої особи, яка брала участь у справі, або правонаступника
сторони, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.
Прокурор вправі звертатися з таким поданням незалежно від того, чи
брав він участь у справі.

В разі звернення з заявою особи, яка не брала участі у справі, суддя ухвалою відмовляє в прийнятті заяви.

Якщо заяви від належної особи про перегляд судового рішення не надійшло, суд (суддя), якому стало відомо про нововиявлені обставини по розглянутій судом справі, повідомляє про їх наявність відповідному прокурору, оскільки закон не передбачає можливості перегляду судових рішень за ініціативою суду.

4. Перевіряючи обгрунтованість заяви чи подання про перегляд судо­
вих рішень, суд виходить із загальних положень про докази, у тому числі
про належність допустимість засобів доказування, обов'язку доказування
і подання доказів.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення перелічених в пп. 1, 2, 4 ст. 343 ЦПК України обставин є підставою для скасування рішення, ух­вали, постанови, коли від їх наявності чи відсутності залежали наслідки справи. Встановлення обставин, перелічених у п. З ст. 343 ЦПК України, відносно даної справи саме по собі є достатньою підставою для перегля­ду судового рішення, незалежно від того, чи вплинули вони фактично на його наслідки.

5. Як нововиявлені можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують
вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для пра­
вильного вирішення справи, які існували на час постановления рішення,
ухвали, постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд
(наприклад, виявлення факту, що сторона буде недієздатною, угода чи
актовий запис недійсні, що є або скасований заповіт на майно, наявність

 

даних про недійсність розірваного судом шлюбу, вказівки Конститу­ційного Суду України про преюдиціальність його рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів, пов'язаних із правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта, тощо).

(абзац 1 пункту 5 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

Не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановления рішення обставини, а також обстави­ни, на які посилалася особа, яка брала участь у праві, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог ст. 15 ЦПК України.

6. Суди повинні виходити з того, що посилання в заяві або поданні
на наявність у матеріалах справи завідомо неправдивих показань свідка,
завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного
перекладу, фальшивих документів або речових доказів чи вчинення
по даній справі злочинних дій сторонами, іншими особами, які беруть
участь у справі, їх представниками або суддями, за загальним правилом
визнається підставою для перегляду судового рішення, якщо ці обставини
встановлені вироком суду, що набрав законної сили.

У випадках, коли відносно особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановлениям вироку (за спливом строків давності, внаслі­док акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відпові­дальності, у зв'язку зі смертю), на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати постанову слідчих органів по результатах розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом.

7. При розгляді заяви або подання про перегляд судового рішення
у зв'язку із скасуванням рішення, вироку, ухвали, постанови суду по
іншій справі або постанови іншого органу необхідно мати на увазі,
що скасування такого акта може бути визнано нововиявленою об­ставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтовував дане судове
рішення цим актом чи виходив із вказаного акта, не посилаючись
прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за зміс­том скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне
вирішення питання (наприклад, виконком міської, районної Ради
народних депутатів скасував своє рішення з приводу безоплатного
вилучення самовільно збудованого громадянином будинку і дав згоду
узаконити будівлю).

Під постановою іншого органу у цих випадках слід вважати як постанову органу державного управління, так і іншого (наприклад,

господарського, кооперативного, профспілкового), в компетенцію якого входило вирішення питання.

8. Передбачений ст. 345 ЦПК України тримісячний строк для подачі
заяви про перегляд судового рішення не поширюється на подання проку­
рора з цього питання.

При пропущеній заявником вказаного строку з поважних причин суд у відповідності з правилами сі. 89 ЦПК України вправі його поновити.

У разі, якщо суд не знайде підстав для поновлення вказаного строку, заява залишається без розгляду (ст. 85 ЦПК України).

9. Оскільки відповідно до правил гл. 43 ЦПК України перегляд у
зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал, постанов є само­
стійним видом перевірки їх законності і обгрунтованості, при наявності
нововиявлених обставин судові рішення повинні переглядатися за цими
правилами, а не в порядку судового нагляду, крім випадків, коли пропу­
щені строки на подачу заяви і правом на внесення подання з цього приводу
особа, яка принесла протест в порядку нагляду, не користується.

10. Стосовно до правил ст. 137 ЦПК України заява або подання
про перегляд судового рішення подається до суду в письмовііі формі
і повинна містити необхідні для її розгляду відомості, зокрема, назву
сторін по справі і предмет позову, дату судового рішення і його зміст,
виклад нововиявлених обставин, якими обґрунтовується прохання про
перегляд, час, коли заявнику стали відомі ці обставини, посилання
на докази, що стверджують їх наявність. Якщо заява не містить усіх
необхідних відомостей, настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК
України.

При надходженні заяви (подання) суддя проводить необхідні підготов­чі дії (ст. 143 ЦПК України).

Заява (подання) підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, по якій винесене судове рішення. Якщо справа не збереглася, заява може бути розглянута лише після відновлення судового провадження.

За змістом ст. 343 ЦПК України у заяві (поданні) можливо ставити питання про перегляд рішення, ухвали, постанови по одній справі. У тих випадках, коли нововиявлені обставини стосуються судових рішень взаємозв'язаних справ, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

11. Роз'яснити судам, що заяви і подання про перегляд судового рішен­
ня розглядаються стосовно до правил, які регулюють розгляд справи у
судовому засіданні, з урахуванням особливостей даного питання. Особа,
яка подала заяву, виступає в процесі як заявник, першою дає пояснення і
виступає у дебатах; за рештою осіб, які беруть участь у справі, зберігаєть­
ся їх попереднє процесуальне становище.

548

При розгляді подання першим дає пояснення прокурор, а потім особа, в інтересах якої внесено подання. Незалежно від того, за ініціативою кого розглядалося питання про перегляд судових рішень, прокурор також дає свій висновок про можливість перегляду рішення, ухвали, постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Абзац 3 пункту 11 виключено.

(згідно з постановою Пленуму

Верховного Суду від 25.05.98 p. N 15)

12. Рішення (ухвалу) суду першої інстанції переглядає у зв'язку з но­
вовиявленими обставинами суд, що постановив його. При неможливості
розгляду справи у цьому суді рішення переглядається тим судом, якому
буде передана у встановленому порядку (ст. 133 ЦПК України) заява і
справа.

Ухвала і постанова касаційної та наглядної інстанції, якими змінено рішення суду першої інстанції, постановлене нове рішення, закрите провадження в справі або залишено заяву без розгляду, переглядаються судом, що змінив або скасував рішення (колегією, президією). Цей суд ухвалою також вирішує питання про направлення справи для розгляду судові, рішення якого ним було скасоване чи змінене, або відповідно до правил ст. 316 ЦПК України - про прийняття справи до свого провадження по першій інстанції.

13. Розглянувши заяву (подання) про перегляд рішення, ухвали,
постанови, суд виносить мотивовану ухвалу стосовно до правил ст. 234
ЦПК України. Зокрема, в ухвалі повинні бути вказані дата і зміст рішення
(ухвали) суду першої інстанції, а також усі інші ухвали і постанови по
справі, висновки суду з приводу наявності нововиявлених обставин і
фактичні дані, з яких при цьому виходив суд.

Визнавши заяву (подання) обгрунтованою, суд у резолютивній частині ухвали вказує про її задоволення і скасування рішення.

При розгляді заяви судом, що змінив у касаційному порядку або в по­рядку судового нагляду рішення, цей суд у резолютивній частині ухвали вказує як про скасування своєї ухвали (постанови), так і про скасування судових рішень, що були змінені.

Ухвали або постанови, якими залишені без зміни рішення суду чи ухвала касаційної або наглядної інстанції про винесення нового рішення, закриття провадження в справі або залишення заяви без розгляду, після скасування залишених ними без зміни судових рішень втрачають свою силу, тому суди не вирішують питання про їх скасування.

14. Виходячи із змісту ст. 346 ЦПК України, перевірка обгрунтованос­
ті заяви про перегляд судового рішення і новий розгляд справи по суті
проводяться в окремих судових засіданнях.

549

15. Судам слід мати на увазі, що відповідно до законодавства України заяви про перегляд рішень, ухвал і постанов суду в цивільних справах у зв'язку з нововиявленими обставинами державним митом не оплачу­ються.

(пункт 15 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

ПОСТАНОВА

Від 21 грудня 1990 року N 9

⇐ Предыдущая68697071727374757677Следующая ⇒

Поделиться: