Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу

України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та

Стягнення аліментів

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства у справах про визнання або оспорювання батьківства, материнства та стягнення аліментів, керуючись ст. 55 Закону України від 7 лютого 2002р. N3018-III (3018-14) " Про судоустрій України", Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) норми Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виник­ли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

2. При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до п. 2 розд. VII " Прикінцеві положення" СК (2947-14) норми законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 р., за винятком норм розд. V " Акти громадянського стану" Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) (далі - КпШС), які зберігають чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.

3. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК (2947-14), істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС (2006-07), суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 p., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС ( 2006-07 ), беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджу­ють визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК (2947-14), зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчу­ють походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

4. Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному про­вадженні.

У таких справах позови осіб, зазначених у ч. З ст. 128 СК (2947-14), приймаються до судового розгляду, якщо:

- дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК (2947-14);

- у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її про­живання запис про неї та про батька дитини вчинено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина (ч. 1 ст. 135 СК ( 2947-14 );

- батьки дитини невідомі і запис про них у Книзі реєстрації народжень учинено за рішенням органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 135 СК (2947-14).

Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК (2947-14). У разі пред'явлення такого позову іншими особами суддя відповідно до п. З ч. З ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК) відмовляє у від­критті провадження у справі, оскільки в таких випадках позивач не має права представляти інтереси дитини.

Поняттям " родичі", яке вживається в СК (2947-14), охоплюються такі особи: баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра.

" Членами сім'ї" є мачуха, вітчим, які проживають однією сім'єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком, падчеркою.

" Інші особи" - це особи, в сім'ї яких виховується дитина. Ними мо­жуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи.

5. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного ста­ну (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дити­ною, яка досягла повноліття.

При зверненні до суду особи, на утриманні якої перебуває дитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною не менше шести місяців і не виявляє про неї материнської турботи й піклування, для захисту інтересів дитини до участі у справі необхідно залучити орган опіки та піклування.

6. Особа, котра вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка
в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим
чоловіком, має право пред'явити до останнього, якщо того записано
батьком, позов про визнання свого батьківства. Згідно зі ст. 129 СК (2947-
14) зазначена особа може звернутися з такими вимогами у межах строку
позовної давності (один рік), перебіг якого починається з дня, коли ця
особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

У тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, ви­моги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.

7. За умов, зазначених у п. 4 цієї постанови, заяву до суду про визнання
материнства відповідно до ст. 131 СК (2947-14) може подати особа, яка
вважає себе матір'ю дитини.

Суд визнає материнство, якщо походження дитини від певної жінки, підтверджено відповідними доказами, у тому числі висновками експер­тизи.

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дити­ни, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.

Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєст­рації народжень учинено згідно зі ст. 135 СК (2947-14).

Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, а факту материнства - батько й інші перелічені особи. Усі вони беруть участь у справі як заявники, а органи опіки та піклування й інші особи (залежно від обставин справи) - як заінтересовані особи.

8. Умови та порядок визнання батьківства визначено законом, тому в
справах названої категорії суд не може визнавати мирові угоди.

Якщо відповідач виявить бажання добровільно подати заяву до органу РАЦС про реєстрацію свого батьківства, суд має відкласти розгляд справи або оголосити перерву на строк, необхідний для вирішення питання в та­кому порядку, а в разі надання нового свідоцтва про народження дитини - закрити провадження у справі за відсутністю підстав для її судового розгляду (п. 1 ст. 205 ЦПК (1618-15).

9. Відповідно до статей 213, 215 ЦПК (1618-15) рішення щодо визнан­ня батьківства (материнства) має грунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відо­мості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх на­родження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК ( 1618-15 ), згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значен­ня, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо уне­можливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК (1618-15) може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухи­ляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.

10. Роз'яснити судам, що в судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками ди­тини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК (2947-14), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір'ю дитини (статті 126, 127 СК).

11. Судам слід ураховувати, що відповідно до ст. 136 СК (2947-14) оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускаєть­ся.

Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК (2947-14), - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини.

Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведе-566

ності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

При цьому відповідні вимоги жінки суд може задовольнити лише за умови подання іншою особою заяви про своє батьківство. Особа, яка в момент реєстрації її батьком дитини знала, що не є таким, а також особа, котра дала згоду на штучне запліднення своєї дружини, не мають права оспорювати батьківство.

Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини позовної давності не вста­новлено, а для вимог жінки про виключення з цього запису відомостей про її чоловіка як батька позовна давність становить один рік і її перебіг починається з дня реєстрації дитини.

12. Статтею 137 СК (2947-14) передбачено можливість оспорювання
батьківства й після смерті особи, записаної батьком дитини. Якщо така
особа померла до народження дитини, оспорити батьківство мають право
спадкоємці цієї особи за умови подання нею за життя заяви нотаріусу
про невизнання свого батьківства. У разі настання смерті особи після
оспорення нею свого батьківства в суді її спадкоємці можуть підтримати
позовну заяву відповідно до положень ст. 37 ЦПК (1618-15) про процесу­
альне правонаступництво в цивільних справах. Коли ж померла особа не
знала про те, що її записано батьком дитини, оспорити батьківство вправі
її спадкоємці першої черги за законом, названі у ст. 1261 Цивільного
кодексу України (435-15) (далі - ЦК): дружина, батьки й діти.

У зазначених випадках батьківство оспорюється шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про померлу особу як батька з акто­вого запису про народження дитини. Для цих вимог позовну давність не встановлено.

13. Згідно зі ст. 139 СК (2947-14) суд вирішує спори про материнство
або за позовом жінки, яка в Книзі реєстрації народжень записана матір'ю
дитини, - про виключення відомостей про неї як матір з актового запису
про народження дитини, або за позовом жінки, яка вважає себе матір'ю
дитини, - про визнання її Материнства і внесення змін до актового запису
про народження дитини, в якому записано матір'ю іншу жінку. У разі на­
родження дитини в результаті імплантації зародка, зачатого подружжям,
в організм іншої жінки або зародка, зачатого чоловіком, який перебуває у
шлюбі та іншою жінкою, - в організм його дружини (частини 2, 3 ст. 123
СК) материнство оспорено бути не може.

Предметом доказування у цих справах є відповідно відсутність кров­ної спорідненості між дитиною і жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й жінкою, яка вважає себе її матір'ю.

Для вимог про оспорювання материнства жінкою, котра записана як матір дитини, позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про визнання її материнства позовна давність становить один рік і її пере­біг починається із дня, коли жінка дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

14. Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст. 140 СК (2947-14)
стягнення за рішенням суду з особи, записаної батьком або матір'ю, алі­
ментів на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про
виключення відомостей про них як батька або матері з актового запису
про народження цієї дитини.

Задоволення судом зазначених вимог може бути підставою для перегляду рішення про стягнення аліментів у зв'язку з нововиявленими обставинами (п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК (1618-15).

15. Відповідно до ст. 180 СК (2947-14) батьки зобов'язані утримувати
дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених стат­
тями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина.

При вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє пе­редбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття, а утримання дитини, на яку стягуються аліменти, у державному чи кому­нальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі - стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким до цього проживала дитина, якщо він витрачає їх за цільовим призначенням.

Якщо дитина постійно проживає в такому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністрація цього закладу має право пред'явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна та піклувальника згідно зі ст. 245 СК (2947-14).

Стягнення аліментів на дочку, сина, які досягай повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 СК (2947-14), здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою.

16. Згідно зч. 1 ст. 181 СК (2947-14) способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 189 цього Кодексу (2947-14) батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч. 2 ст. 184 того ж Кодексу.

Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.

17. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на
дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з від­
повідним позовом. Згідно з ч. З ст. 181 СК (2947-14) аліменти на дитину
присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183
цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються
щомісячно.

У разі виїзду одного з батьків на постійне проживання в державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, аліменти стягуються відповідно до вимог частин 5 - 7 ст. 181 СК (2947-14).

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахову­вати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК (2947-14). При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. З ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 p. N606-XIV (606-14) " Про виконавче провадження" він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 74 Закону " Про виконав­че провадження" (606-14), а також у статтях 194 - 197, 274 СК (2947-14).

18. Звернути увагу судів на те, що до передбаченої ст. 185 СК (2947-14)
участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особли­
вими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо),
можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично
зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій
грошовій сумі.

При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.

19. За рішенням суду батьки можуть бути звільнені від обов'язку ут­
римувати дитину, якщо її дохід набагато перевищує дохід кожного з них і
повністю забезпечує її потреби (ст. 188 СК (2947-14).

Батьки мають право з дозволу органу опіки та піклування укласти між собою договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квар- тиру, земельну ділянку тощо), який підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації (ст. 190 СК (2947-14). Укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від дитини, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на неї, викликаних особливими об­ставинами (ст. 185 СК (2947-14).

Згідно з ч. 6 ст. 190 СК (2947-14) договір про припинення права на аліменти суд визнає недійсним на вимогу відчужувача майна в разі виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народ­ження дитини.

Договір також може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі його істотного порушення другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК (435-15).

20. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які про­
довжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми
навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів:
досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23
років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріаль­
ній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до ч.З ст.199 СК (2947-14) право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

У разі заявления позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв'язку з цим стягуються аліменти.

21. Роз'яснити судам, що обов'язок повнолітніх дочки, сина ут­
римувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної
допомоги (ст.202 СК (2947-14), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на
вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів,
зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання
своїх обов'язків щодо них (ст.204 СК).

Згідно з ч.2 ст.205 СК (2947-14) при визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, а також від дружини, чоловіка та своїх батьків.

22.      Передбачена ст.196 СК (2947-14) відповідальність платника алі­
ментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за
наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати
таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від
нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної
плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК (2947-14) умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

При розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК (1618-15) повинен роз'яснювати сторонам їх відповідальність за прострочення сплати.

Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст.196 СК (2947-14) санкція засто­совується за наявності прямої вказівки про це в договорі.

23. Відповідно до ст.192 СК (2947-14) розмір аліментів, визначений
судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може зміни­
ти за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною
матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я
когось із них.

У разі пред'явлення до особи, яка вже сплачує аліменти, позову про стягнення їх на дитину (дітей) від іншої матері або утримання на інших осіб суд має вчинити передбачені ч. З ст. 36 ЦПК (1618-15) дії щодо залу­чення одержувача аліментів до участі у справі.

Якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної грома­ди або юридичної особи, розмір аліментів може бути зменшено за заявою батьків, уповноваженого цієї громади чи особи і за згодою органу опіки та піклування.

У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

24. У зв'язку з прийняттям цієї постанови визнати такими, що втрати­
ли чинність, пункти 13-22 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 12 червня 1998р. N16 (v0016700-98) " Про застосування судами деяких
норм Кодексу про шлюб та сім'ю України".

 

ЗМІСТ

Цивільний процесуальний кодекс України

⇐ Предыдущая68697071727374757677

Поделиться: