Соціально педагогічна профілактика правопорушень серед неповнолітніх:зміст.завдання.форми.методи

Соціально-педагогічна профілактика правопорушень– це система соціальних, правових, педагогічних та інших заходів, спрямованих на попередження правопорушень та соціально-негативних дій серед дітей, виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, що здійснюються в сукупності з індивідуальною профілактичною роботою з дітьми, а також батьками чи іншими законними представниками дітей, які не виконують обов’язки по їх вихованню, навчанню та утриманню або негативно впливають на їх поведінку чи жорстоко з ними поводяться.

Основними цілями профілактики є:

обмеження впливу негативних обставин, пов’язаних з причинами та умовами правопорушень;

вплив на причини протиправних проявів та їх умови;

вплив на негативні обставини безпосереднього соціального оточення (мікросередовище) неповнолітньої особи, що формують мотивацію її протиправної поведінки;

вплив на неповнолітнього, здатного вчинити правопорушення або продовжувати протиправну діяльність.

основні завдання, а саме:

вивчення об’єктивних і суб’єктивних чинників, які впливають на рівень, динаміку правопорушень серед дітей та молоді;

соціально-педагогічне дослідження асоціальних проявів в дитячому та молодіжному середовищі для визначення способів їх подолання;

педагогічна характеристика особи неповнолітнього правопорушника;

визначення основних напрямів і заходів соціально-педагогічної протидії протиправної діяльності дітей та молоді.

Будь-яка діяльність, зокрема й профілактична, будується на певних методах і формах її здійснення. Характеризуючи діяльність того чи іншого суб’єкта профілактики правопорушень, потрібно враховувати що вона здійснюється за двома основними напрямами: як заходи переконання співвідносяться із заходами примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені суспільством. Тому при цьому використовують два методи: переконання і примусу.

Якщо перший метод є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання особи про недопущення протиправної поведінки, то другий пов'язаний із застосуванням певних заходів примусу до осіб, які допускають відхилення у поведінці.

 

 

48соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх злочинців. Реабілітація в психолого-педагогічному аспекті розглядається як процес відновлення психічних проявів і здібностей особи після якого-небудь правопорушення. У результаті створюється певна рівновага в поведінці неповнолітнього. Це досягається в умовах, які є відповідними вимогам нормального життя. У цьому випадку реабілітацію й називають перевихованням

Соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх – це реінтеграція, включення, повернення особи в суспільство, сім’ю, школу, клас, об’єднання ровесників, що сприяє повноцінному функціонуванню в якості соціального суб’єкта.

Вирішення завдань попередження споєння умовно засудженими неповнолітніми повторних злочинів може бути забезпечене шляхом формування у них високого рівня правосвідомості і на її основі – саморегулюючої поведінки. Досягнення такого результату допомагає організація самовиховання через роботу з ними психологів центрів соціальної служби для молоді.

Загалом, виправлення неповнолітніх даної категорії ефективно проходить за умов покращення середовища, в якому він проживає, та при використанні найбільш оптимальних форм і методів виховної роботи з ним. Необхідним є проведення заходів, які мають характер соціального захисту та допомоги правопорушникові (вплив на батьків у разі невиконання ними своїх обов’язків, працевлаштування неповнолітнього, залучення до навчання, налагодження життєдіяльності в колективі, в якому він навчатиметься чи працюватиме).

 

 

 

 

49дитячий алкоголізм як соц-пед проблема алкоголізм - це хронічне захворювання, що характеризується нездоланним потягом до спиртних напоїв . З соціальних позицій алкоголізм - форма девіантної поведінки, що характеризується патологічним потягом до спиртного і подальшої соціальної деградацією особистості.

Дитячий алкоголізм є сьогодні однією з найсерйозніших соціально-педагогічних проблем. Про нього говорять в тому випадку, коли його ознаки вперше з'являються до досягнення дитиною віку 18 років. У дітей алкоголізм, на відміну від дорослих, має ряд характерних особливостей: швидке звикання до спиртних напоїв, прийняття дитиною великих доз алкоголю, швидкий розвиток запойного пияцтва, низька ефективність лікування. Пияцтво серед неповнолітніх тісно пов'язане з їх поведінкою, що відхиляється. В основі цього зв'язку лежить найголовніша для підлітків небезпека алкоголізму - він різко послаблює самоконтроль.

Взаємозв'язок пияцтва і злочинності неповнолітніх проявляється в декількох відносинах: більшість злочинів неповнолітніх відбувається в нетверезому стані, багато злочини скоюються з метою видобутку спиртного або коштів для його, пияцтво сприяє формуванню у неповнолітніх мотиву і умислу на вчинення багатьох злочинів, пияцтво сприяє створенню кримінальної ситуації; пияцтво виступає як засіб прилучення неповнолітніх до групи однолітків з антигромадською поведінкою; пияцтво є способом залучення неповнолітніх у злочинну діяльність, організаторами якої виступають дорослі.

особливості діяльності соціального педагога з дітьми схильними до вживання алкоголю Соціально-педагогічна діяльність - це діяльність, спрямована на конкретного учня, що сприяє вирішенню його індивідуальних проблем за допомогою вивчення розвитку особистості і навколишнього його соціуму; пошуку адекватних способів спілкування з дитиною; виявлення засобів, які допомагають дитині самостійно вирішити свою проблему.

Соціально-педагогічна діяльність реалізується у вигляді комплексу профілактичних, реабілітаційних заходів, також шляхом організації різних сфер життєдіяльності дітей.

Мета соціально-педагогічної діяльності може бути реалізована шляхом вирішення наступних завдань:

1. Створення форм активної, дієвої соціально-педагогічної допомоги і захисту для конкретної дитини.

2. Формування у підлітка позитивних ціннісних орієнтацією в процесі соціально-педагогічної та корекційної роботи

3. Залучення школярів у соціально-корисну діяльність, формування у нього різнобічних інтересів і захоплень.

4. Виховання активної особистості, прищеплювання їй якостей громадянина, сім'янина, формування позитивної самооцінки.

5. Зміцнення фізичного та психічного здоров'я шляхом здійснення комплексу медичних, психолого-педагогічних та інших заходів.

6. Формування основ правової культури дитини.

7. Формування навичок «виживання» в умовах кризи сучасного суспільства.

основними функціями є три:

1. Соціально - педагогічна, яка полягає в наданні допомоги дитині і в процесі соціальної взаємодії, в налагодженні соціальних зв'язків і відносин, створенні благополучного соціального середовища для розвитку дитини, здійснення контролю за дитиною.

2. Соціально - навчальна функція спрямована на оволодіння дитиною знаннями про проблему пияцтва і алкоголізму, а також необхідними спеціальними уміннями і навичками протистояння залучення в процес алкоголізації.

3. Правозахисна, що передбачає дотримання і захист прав дитини, схильного до алкоголізму.

Виховну функцію, що сприяє формуванню та розвитку особистості дитини, в повній мірі повинні реалізувати батьки, як найбільш значущі суб'єкти діяльності. Решта функцій (соціально-побутова, соціально-економічна, соціально-медична) реалізують такі фахівці, як: фахівець з соціальної роботи, валеолог, психолог.

соціально педагогічна-реабілітація дітей алкоголіків Аналіз літературних джерел з соціальної роботи та соціальної педагогіки дозволяє визначити основні напрями щодо розгляду і вирішення проблеми алкоголізму і наркоманії. Це діагностика, профілактика, корекція та реабілітація.

Соціальна реабілітація алко- ,( наркозалежних )– комплекс заходів, спрямованих на подолання соціально – моральної деградації особистості, на відновлення залежної людини у її правах, соціальному статусі, здоров’ї, дієздатності, на включення, інтеграцію особи у соціальну сферу.

Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з адиктивною поведінкою реалізується, як правило, в спеціалізованих закладах –реабілітаційних центрах, які реалізовують такі завдання:

1) профілактика безпритульності, бездоглядності девіантних

дітей і підлітків;2) медико-психологічна допомога дітям, які з вини батьків

або через екстремальну ситуацію попали в складну життєву

ситуацію;3) формування позитивного досвіду соціальної поведінки,

навичок спілкування і взаємодії з оточуючими;4) виконання попечительських функцій по відношенню до

тих, хто залишився без опіки батьків чи засобів до існування;5) психологічна і педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;6) сприяння поверненню у сім’ю;7) забезпечення можливості отримувати освіту, нормально розвиватися;8) турбота про подальше професійне і побутове влаштування.

Реабілітація в таких закладах проходить у три етапи:1) діагностика: соціально-педагогічне дослідження,

спрямоване на визначення рівня розвитку емоційно-пізнавальноїсфери неповнолітнього, сформованості якостей особистості,соціальних ролей, професійних інтересів;2) створення і реалізація реабілітаційної програми:створюється індивідуально для дитини й містить мету, завдання,методи, форми, засоби, етапи діяльності. Основна мета програми –формування і корекція моральних цінностей особистості, допомога

дітям у набутті навичок комунікативного спілкування;3) постреабілітаційний захист дитини: допомога дитині

після її виходу з реабілітаційного центру у відновленні гармонійнихвідносин з сім’єю, друзями, шкільним колективом шляхом регулярного патронажу та корекції конфліктів, які виникають.

 

50наркоманія як соціально-педагогічна проблема і форма адиктивної поведінкиНаркоманія - пристрасть до речовин, які викликають ейфорію. Наркотик - засіб рослинного або синтетичного походження, який впливає на фізичний стан і психіку людини. Наркотики за силою наркотичної дії, інтенсивністю потягу не можна прирівнювати до алкоголю. Алкоголік, усвідомивши шкоду випивки на організм, здатний самостійно кинути пити, але випадків самостійно припинити вживання наркотиків практично неможливо. Є певні закономірності цієї пристрасті. До наркотичного звикання схильні всі люди, але у кожного воно проходить по-різному. Під наркоманією розуміють застосування наркотиків або прирівняних до них засобів без медичних показань, в наслідок чого проходить зміна життєвих стереотипів, фізичні і психічні розлади здоров'я.

Проблеми пов'язані з наркоманією:- соціальна пасивність, поступова втрата трудових і сімейних функцій;

- зниження інтелектуального рівня;- емоційна глухота, моральна і соціальна деградація.

причини і наслідки наркоманії. Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. Тому причини наркоманій не можна звести до якогось єдиного чинника. Іноді одна причина призводить до наркоманії, а іноді низка причииин, що діють на особистість в одному напрямі, ведуть до її розвитку. Може бути комплекс причин, несприятливих умов і сприятливих чинників, кожний з яких різною мірою зумовлює розвиток різних видів наркоманій і токсикоманій. Постараємося виявити типовіші причини (ситуації), що приводять людей на небезпечний шлях, здатний спричинити моральну і фізичну дeградaцiю, а часто - і загибель.

Причини наркоманій умовно можна поділити на соціальні, соціально-психологічні та психологічні. Першу і головну слід шукати в суспільному розвитку. У сучасних умовах в Україні молодь, в основному, ще позбавлена можливості оригінально і культурно проводити своє дозвілля. Воно зводиться, як правило, до вiльного згаяння часу, до галасливої та розбещеної дискотеки, до підвалу та під'їзду. Пояснюється це недорозвинутістю інфраструктури дозвілля та відсутністю у більшості молодих людей достатніх матеріальних коштів. Боротьба за виживання змушує молодь шукати різноманітні джерела заробітку, у тому числі і в середовищі "тіньової" економіки. Бездуховність основної маси сучасної молоді обумовлює і беззмістовність проведення нею дозвілля. Прагнучи заповнити свій час хоча б яким-небудь змістом, молодь вдається до наркотиків та алкоголю.

наслідки завжди однакові і дуже трагічні. Важко зустріти старого наркомана з тієї причини, що до такого віку вони просто не доживають або ж гинуть від рук інших наркоманів, від передозування, зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерелізований шприц з голкою, від злочинів в тюрмі під час бійок, можуть стати жертвами нещасних випадків або ж передчасно помирають від отриманих хвороб. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.зміни в психічній сфері: у наркомана порушується душевний стан, розладнюється нервова система, втрачається самоконтроль, відбувається падіння життєвої активності людини, зниження інтелекту, пам'яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв'язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Руйнування особистості відбувається непомітно, хоча й швидко.Суть фізичного недомагання полягає у тому , що наркоман відчуває сильну фізичну біль - "ломку" і він вживає наркотик для зняття фізичних страждань. Хронічні наркомани, як правило, перебувають як у психічній, так у фізичній залежності від вживання наркотиків. Вони вживають усі види наркотиків без розбору, які тільки є в їх розпорядженні.Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість.Наркотики досить негативно впливають на мозок людини, яка їх приймає.

Стадії розвитку підліткової наркоманії На першій стадії наркоманії спостерігається синдром психічної залежності, який виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності за відсутності наркотику, пожвавлення у передбаченні його приймання, розмови на "наркотичні" теми, не критична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприязні почуття до людей, що перешкоджають цьому. Поступово думки про наркотик у свідомості підлітка займають домінуюче місце. На другій стадії наркоманії до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і психічне узалеж-нення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише за наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення).На другій стадії наркоманії повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносності наркотику. На цій стадії захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму.На третій стадії наркоманії стійкість до наркотику, навпаки, падає. Попередні дози викликають гостре отруєння. Стан ейфорії повністю відсутній. Спостерігається виражена моральна та соціальна деградація. Хворий перетворюється на глибокого інваліда, його життя знаходиться під постійною загрозою смерті.Рідко хто з наркоманів доживає до третьої стадії. Більшість з них помирає набагато раніше: від передозування; зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією.

 

51педагогічні проблеми профілактики та подолання наркоманії.Ефективність профілактичних заходів підліткової наркоманії на сучасному етапі розвитку суспільства вкрай низька, і однією з причин цього є

недостатні знання специфіки підліткового віку.Основні причини підліткової наркоманії:

· бажання наслідувати молодіжну моду· стрес, навіюваність, цікавість, педагогічна занедбаність, інфан-

тильність, наслідки травм.

основні напрямки ефективної психо-профілактичної і педагогічної роботи з підлітками. Вони включають:

розвиток любові до праці, формування відповідальності, цілеспрямованості,здатності до рефлексії, умінь адекватно поводитися у різноманітних життєвих ситуаціях.

Формування несприйнятливості до вживання наркотичних речовин потребує виховання здорового способу життя, підвищення виховних можливостей, максимальної уваги до мотиваційної сфери у прагненні

підлітків бути здоровими. Ефективність виховання у підлітків залежатиме від умінь побудувати виховний процес на засадах здорового способу життя, з урахуванням завдань, функцій, принципів, методів, форм

превентивного виховання(система підготовчих та профілактичних дій педагогів, спрямованих на запобігання формуванню в учнів негативних звичок)

важливими умовами профілактики наркоманії серед підлітків є:

– врахування соціально-економічних, психолого-педагогічних та медико-біологічних чинників у роботі з учнями;– впровадження у виховний процес загальноосвітніх шкіл комплексного забезпечення профілактики наркоманії серед підлітків шляхом використання«Комплексної програми профілактики наркоманії»;

– реалізація потенційних можливостей навчальних дисциплін наоснові міжпредметних зв’язків та інтегративного підходу до профілактики наркоманії;– здійснення відповідної підготовки педагогічних кадрів шляхом упровадження спецкурсу;– педагогізація батьків учнів.

Ефективність системи соціально-педагогічної профілактики наркоманії серед підлітків було визначено на рівні роботи з педагогами, батьками й підлітками за розробленими нами трьома критеріями: 1) професійна

готовність педагогів до соціально-педагогічної профілактики; 2) соціально-педагогічна обізнаність та активність батьків у питаннях профілактики наркоманії в умовах сімейного виховання; 3) усвідомленість підлітками шкоди наркотиків.

соціально-педагогічна реабілітація наркоманії .Наркоманія в Україні - одна з найбільш актуальних та суспільно небезпечних проблем соціуму, яку необхідно долати шляхом розробки спеціальних методів соціальної терапії залежностей, вивчення та дослідження процесу ресоціалізації наркозалежних впродовж проходження ними реабілітаційного курсу, створення спеціальних умов, які сприятимуть одужанню. Успішне проходження терміну ресоціалізації (який у середньому триває від 6 до 9 місяців) дає змогу позбавитись хвороби, яка носить летальний характер.

У науковій літературі із соціально-педагогічних позицій ресоціалізація трактується як:

1) відновлення особистістю якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві;

2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх;

3) комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених або несформованих соціальних навичок, переорієнтація соціальних і референтних орієнтацій особистості за рахунок включення її у нові, позитивно орієнтовані стосунки й види діяльності".

Результатами лікування наркозалежних (ресоціалізації) на думку є:

1) вихованість особистості - це оволодіння соціально значимим способом задоволення потреб, формування відповідальності за власні вчинки, здійснення вибору в суперечливих стосовно моралі ситуаціях;

2) освіченість особистості - оволодіння необхідною системою знань про суспільство, культуру та науку;

3) розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоствердження в суспільстві: розвиток здібностей характеризує індивідуальність та неповторність;

4) соціальна і професійна самореалізація особистості - з'ясування своєї ролі в мікро- та макросоціумах, реалізація своїх можливостей у професійній діяльності;

Особливістю ресоціалізаційного процесу, який відбувається в реабілітаційному центрі для наркозалежної молоді є "закритий", обмежений характер соціалізаційних некерованих впливів, а також "штучно" створенні умови для набуття позитивної соціалізації особистістю. Серед них найвагомішими умовами є саме соціально-педагогічні, оскільки саме вони повноцінно враховують усі напрямки ресоціалізації особистості наркозалежних: від фізичного самопочуття, психологічного стану до стосунків людини і її зв'язків із соціумом.

 

 

52педагогічні проблеми профілактики та подолання проституції. У сучасному суспільстві проблема проституції переживає підйом (низька заробітні плата, відсутність роботи штовхає жінок на надання різного роду сексуальних послуг). Основною причиною проституції є бажання заробити грошей, створити "красиве для себе життя".

Для контролю над цією соціальної проблемою створені спеціальні структури в управлінні внутрішніх справ. Однак адміністративно-правові і кримінально-правові санкції пов'язані з проституцією, практично не діють.

Соціальний педагог повинен проводити профілактично-роз'яснювальну роботу негативного життя проституток, розвінчувати міф про "красиве життя", розповідати про наслідки позашлюбних безладних стосунків, здійснених за плату, можливість наразитися на захворювання, які виникають через статеві стосунки.

Отже, соціально-педагогічна робота соціального педагога з девіантними дітьми носить індивідуальний, різновекторний характер і спрямовується на превенцію (попередження порушень встановлених у суспільстві норм), інтервенцію (безпосереднє втручання) і реабілітацію людини, у якої встановлені ті чи інші відхилення.

підходи з профілакти проституції Таке складне явище, як проституція, обумовлене великим комплексом взаємообумовлених причин, тому випливає необхідність комплексного підходу до її профілактики. Це проблема поетапного і цілеспрямованого статевого виховання, формування широкого світогляду, загальної культури особистості, підвищення рівня загальної та спеціальної освіти у дорослого населення, яке напряму впливає на виховання підростаючого покоління, його свідомість та поведінку.

Основна профілактична робота по попередженню негативних суспільних явищ, у тому числі і проституції, закладається і проводиться школі, навчальних закладах різного типу і в сім’ї.

 В.В. Черній пропонує наступні заходи щодо профілактики проституції, зокрема:

1. необхідно замінити суто заборонний підхід до заняття проституцією на обмежувальний, регламентаційний, але ввести суворі заходи відповідальності за порушення встановлених для такої діяльності правил (які ще потрібно розробити);

2) важливо, щоб одночасно було розроблено і невідкладно прийнято засновану на міжнародних-правових зобов’язаннях України спеціальну державну програму, яка передбачала б необхідні заходи для запобігання проституції і створення умов для повернення колишніх повій до нормального життя.

Найпоширенішими методами профілактичної роботи є тренінгові робота серед молоді ( студенти та школярі), роздавання презервативів, як засобів захисту від поширення ВІЛ, проведення лекцій про шляхи передачі ВІЛ. Поруч з соціальними працівниками профілактичною роботою і допомогою тим хто вже постраждав від секс-бізнесу займаються неурядові благодійні організації «Час жити», «Юнітус», «Ліга», Обласне відділення Всеукраїнської мережі людей які живуть з ВІЛ, «Благодійність», «Вихід», а також волонтери і добровольці.

Реабілітація проституток

53Соціально-педагогічна діяльність у дошкільних навчально-виховних закладах,школах,професійних навчальних закладах,вищих освітніх установах. Сутністю соціального виховання дітей дошкільного віку є розширення соціального досвіду дитини, оволодіння нею не тільки сімейними стосунками і нормами поведінки, але і засвоєння елементів соціальної компетентності, формування ставлень до природного та людського оточення, до себе. Це досягається створенням умов для усвідомлення дитиною себе не тільки як члена родини, самостійного учасника дитячих спільнот, але й жителя відповідної вулиці, району, міста, регіону, країни, Всесвіту.

Соціальне виховання дошкільнят здійснюється через родину, культурне середовище (матеріальне, духовне) населеного пункту, організацію дозвілля за місцем проживання та організацію ігрової діяльності, спілкування дітей у різноманітних (державних, приватних, громадських) дошкільних закладах.

Дошкільний заклад - найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, "основне призначення якого — соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Виховання ціннісного ставлення до навколишнього, природи, людей, самої себе"

Загальноосвітній навчальний заклад - це такий, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Школа як узагальнений тип загальноосвітніх навчальних закладів - важливе соціальне знаряддя введення нової генерації до активного соціального життя через включення у дитяче соціальне буття. "Вступаючи до школи, дитина переходить із світу інстинктивних зв'язків та прихильностей, що складають умови сім'ї, чи з атмосфери граючого хору, що є сутністю дитячого садочка, у світ зовнішньо врегульованої общини. Скріплюючим початком у цьому новому світі є вже загальна праця й підкорення загальному закону... Стосовно моральної освіти завдання школи зводиться переважно до виховання правового відчуття і суспільної свідомості людини"

Об'єкт соціально-педагогічного виховання у ВНЗ - студент, викладач, студентська група.

Основним призначенням студентства, як відомо, є поповнення армії працівників розумової праці вищої кваліфікації.

Соціально-педагогічна робота у вищих навчальних закладах носить адресний характер і має враховувати: сфери життєдіяльності студента; актуальні й найтиповіші соціальні та психологічні проблеми молоді; вік, стать, соціальний статус кожного студента; рівень соціальної активності студента та його ставлення до майбутньої професії. Соціальна робота в Україні зі студентською молоддю забезпечується Міністерством, місцевими органами влади, міцною базою законодавчих актів держави; диференційованим підходом до різних категорій молоді та пов'язаних з цим проблем; студентським самоврядуванням на основі міцної бази нормативних документів та високим рівнем активності молоді в організації життєвого простору кожного студента, групи студентів та усієї виховної роботи у ВНЗ. Такі основні властивості соціальної роботи, як відкритість, доступність, отримання різних видів соціальної допомоги сприяють соціальній справедливості студентської молоді незалежно від політичних, соціальних, економічних, генетичних, статевих відмінностей. Системність і безперервність соціальної роботи створює умови вирівнювання соціальних відмінностей у студентському середовищі.

 

 

54Соціально-педагогічна робота за місцем проживання.Соціальний педагог працює за місцем проживання дітей у мікрорайонах, у неформальних об'єднаннях, клубах, товариствах. Саме середовище охоплює всі сторони життя дітей, підлітків і включає побут, сімейні відносини, дозвілля.

Виховання дітей у мікрорайоні вимагає від соціального працівника об'єднувати свої зусилля щодо вирішення загальної проблеми виховання і захисту дітей із працівниками школи, соціальними службами. Центром у цьому єднанні є дитина, особистість дитини, її сім'я, середовище однолітків. Адже поза школою, поза контролем сім'ї та школи дитина виявляє свої негативні риси, байдикує, встановлює зв'язки з неформальними, часто злочинними, групами.

Соціальний педагог, який працює у районі, повинен співпрацювати з батьками й дітьми, домагаючись нормалізації відносин, підтримувати тісний зв'язок із школою, з'ясовувати причини небажання дітей ходити до школи, виявляти сім'ї, у яких жорстоко ставляться до дітей, які страждають від знедоленості. Така діяльність передбачає залучення спеціалістів: лікарів, юристів, працівників міліції, вчителів, соціальних працівників різних напрямків, представників адміністративних органів.

Функції соціального працівника, який працює за місцем проживання: організаційна (організація вільного часу); підтримуюча (допомога і підтримка у вирішенні дитячих проблем, які виникли); контролююча (контроль за поведінкою, за відносинами дітей і молоді з ровесниками, сім'єю); комунікативна (налагодження спілкування з дітьми).

Об'єктами роботи соціального працівника за місцем проживання стають найчастіше діти, молодь, що вживають наркотики, алкоголь, які стоять на обліку в дитячій кімнаті міліції для неповнолітніх, діти з неблагополучних сімей, такі, що відстають у навчанні.

У своїй діяльності соціальний педагог повинен керуватися такими важливими принципами, як гуманізація, демократизація, повага до людини, її захист.

 

55Територіальна громада,як соціалізуючий простір особистості.

Територіальна громада- це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

У соціальній педагогіці громаду розглядають як різновид соціального середовища. Громада як конкретний соціум забезпечує процес соціалізації особистості власними ресурсами, оскільки в ній існує певне „поле” соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформляються в її персональну ціннісно-нормативну систему. Чим більше розвинута громада в моральному, інтелектуальному, культурному, матеріальному та інших напрямках, тим більше можливостей отримує кожний її член для особистісного розвитку. I навпаки, розвиток громади залежить від рівня розвитку осіб, які її складають. Тобто існує взаємообумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних представників.

Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціально-економічному базисі, що виступає регулятором суспільного життя населення. Тому її основними функціями є: виробництво-споживання, соціалізація, соціальний контроль, соціальна участь, взаємопідтримка. Ці функції спрямовані на розвиток життєвого сценарію як самої громади, так і окремої особистості. Завдяки цим функціям громада є тією сферою, де реалізуються всі життєво важливі потреби людини в соціумі: визначаються норми соціально необхідної поведінки; здійснюється контроль за соціальним функціонуванням індивіда в соціумі через систему формальних принципів; здійснюється підтримка індивіда через різні типи організацій: релігійні, громадські, спеціалізовані.

Основні характеристики територіальної громадиОсновні характерні ознаки територіальної громади, що знайшли закріплення в законодавстві України:

1) територіальна — спільне проживання осіб (жителів), котрі входять до громади на певній території (у межах певної адміністративно-територіальної одиниці — села, селища, міста, ч. 1 ст. 140 Конституції);

2) інтегративна — територіальна громада виникає на основі об'єднання всіх жителів, що мешкають на певній території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни даної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливо включення до територіальної громади біженців і переміщених осіб (за змістом ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 p.);3) інтелектуальна — в основі конституювання територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектра виникаючих між ними системних індивідуально-територіальних зв'язків (основний об'єкт діяльності територіальної громади — питання місцевого значення, ч. 1 ст. 140 Конституції України);

4) майнова — територіальна громада є суб'єктом права комунальної власності (їй належать рухоме й нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що перебувають у власності відповідних територіальних громад — ч. 1 ст. 142 Конституції України);

5) фіскальна — члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів (ст. 67 Конституції України; статті 4, 6,15 Закону України "Про внесення змін у Закон України "Про систему оподатковування" від 18 лютого 1997 р.).

Соціалізуючі функції громади.Провідні соціалізуючі функції громади, як різновиду соціального середовища, такі: ціннісно-орієнтована функція, що забезпечує прийняття членом громади суспільних цінностей, на основі чого формується особистісна система цінностей; культурологічна функція, яка передбачає формування особистісної культури на основі практичного й вибіркового засвоєння кожним членом громади соціокультурних традицій спільноти; нормативно-правова функція, що базується на закріпленні в поведінці особистості соціальних норм (зразків), схвалених спільнотою; функція соціального контролю, суть якої полягає у виробленні системи групових реакцій на поведінку члена громади у вигляді санкцій (покарання чи заохочення), що є адекватними соціальним цінностям суспільства; інтегративна функція, мета якої - згуртувати людей шляхом опанування ними моделей поведінки, в основі яких лежить усвідомлення потреб та поважання прав інших людей, об’єднання їхніх зусиль для суспільно-корисноїдіяльності.

 

56Неурядові організації як суб » єкти соц.-пед роботи на локальному рівні.Неурядові організації є складовою будь-якого демократичного суспільства. Вони є важливим чинником соціального і політичного життя. Залежно від особливостей кожного окремого суспільства відрізняються лише кількість цих організацій та обсяг дій, які вони виконують. У країнах, де вони тривалий час мали всі умови для існування, наприклад у США, Канаді, країнах Європи, неурядові організації функціонують у всіх сферах суспільного життя, і скрізь вони роблять свій вагомий внесок у справу загального добробуту і стабільності. Стосовно України, то тут їм поки що не вдалося розкрити свій потенціал очікуваною мірою.

Неурядові організації- це громадські організації, благодійні фонди, які сформовані на принципах добровільності, не мають на меті отримання прибутку, незалежні та не підпорядковані урядовим структурам, захищають інтереси окремих груп людей відповідно до статуту.

Свою діяльність неурядові організації здійснюють як на загальнодержавному, так і на регіональному чи місцевому рівнях.На місцевому рівні неурядові організації включають у себе величезний інтелектуальний, культурний, науковий, духовний капітал територіальної громади, який спроможний за правильної спрямованості принести користь і громаді, і владі, і бізнесу.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: