Соц-пед характеристика різних типів управління

Авторитарний стиль. Він передбачає ухвалення всіх рішень керівником, чітку окресленість «меж компетентності», тобто жорстку визначеність рангів керівників, які мають право приймати рішення з певних питань, пов'язаних з діяльністю організації.. Формально відповідальність покладена на управлінську ланку, яка приймає рішення й контролює виробничий процес, але реально в організаціях з авторитарним стилем управління при невдачах завжди виникає феномен «перекладання» відповідальності на нижчі рівні, тобто на виконавців. Керівникам із таким стилем управління властиві завищена самооцінка, самовпевненість, агресивність, тотальний контроль за роботою підлеглих, схильність до стереотипів, безкомпромісне сприймання підлеглих та їх дій.

Демократичний стиль. Він ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками , широкій поінформованості управлінського апарату про розв'язувану проблему, цілі організації, а також поінформованістю усіх співробітників про виконання накреслених завдань і цілей. Співробітники за демократичного стилю керівництва є не просто виконавцями чужих рішень, а сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси. Цей стиль активізує ініціативність співробітників, є передумовою нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально-психологічного клімату та загальної задоволеності співробітників організацією. За таких умов співробітники мають змогу навчатися один у одного по горизонталі, коли кожний є джерелом інформації, а керівник-демократ враховує індивідуально-психологічні властивості, потреби, інтереси підлеглих, обирає адекватно ситуації засоби впливу на них.

Ліберальний стиль. Його характеризують невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи. Його ще називають непослідовним стилем, адже він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими. Керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів. Загалом, стиль керівництва формується під впливом суб'єктивних (характерологічні якості керівника, загальна культура індивіда, рівень вимог, особливості самооцінки та ін.) та об'єктивних (стиль керівництва адміністрації, характер відносин між керівниками, наявність упорядкованих місць для роботи тощо) чинників.

 

60виховна робота соціального педагога у виправних закладах Неповнолітнім у виправних установах повинна забезпечуватися вся необхідна допомога - соціальна, психологічна, медична, фізична, а також допомога в галузі освіти й професійної підготовки, які їм можуть знадобитися з урахуванням їх віку, статі й особистості, інтересів і повноцінного розвитку.

Відповідно до законодавства, виховна робота із засудженими до позбавлення волі спрямована на їхнє виправлення, формування в них поважного відношення до людини, суспільства, праці, нормам, правилам і традиціям людського гуртожитку, на підвищення їх освітнього й культурного рівня.

Участь засуджених у виховних заходах ураховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні до них мерли заохочення й стягнення.

Робота соціального педагога з ув'язненими може здійснюватися в кілька етапів.

1-й етап - при надходженні засудженого в колонію педагог вивчає його документи, документи суду, його особистість і причини відхилення в поводженні. На підставі цього планується соціально-педагогічна робота із засудженим, визначаються її форми й методи. Налагоджуються контакти з родиною, родичами неповнолітнього, оцінюються особливості їхнього впливу, розробляються рекомендації з організації побачень і можливої відпустки.

2-й етап - реалізується складена програма. Ефективність її виконання залежить від психологічних особливостей засудженого, строку його перебування в колонії, колективу, у який він потрапив, досвіду вихователів, виховних можливостей установи. Підопічному виявляється допомога в адаптації до групи, передбачається вживання заходів у випадку виникнення конфлікту з іншими вихованцями. Аналізується процес виправлення.

3-й етап - по закінченню покарання оцінюється результат роботи, уживають попередні й наступні кроки по супроводу підопічного поза колонією, нормалізації його ресоціалізації, підтримуються відносини, як із самим підопічним, так і його родичами. При необхідності виявляється підтримка в працевлаштуванні (у формі клопотань, рекомендаційних листів.

При моделюванні роботи соціального педагога виправної установи ще раз затримаємо увагу на її специфіці:

вона здійснюється в закритому й ізольованому соціальному просторах;

її об'єктом є особи з високим показником соціального неблагополуччя й підвищеної стресогеністю;

вона проводиться в умовах неминучого протистояння "тюремного персоналу" й "тюремного контингенту";

вона нерозривно пов'язана з виконанням карного покарання;

вона не припиняється після виконання покарання, а припускає сприяння в ресоціалізації й адаптації до зовнішнього світу.

 

 

 

65соціально-педагогічна діяльність в різних християнських конфесіях За 21 рік незалежності нашої держави соціальна діяльність діючих українських релігійних конфесій набула вираженого багатовекторного спрямування. Ряд релігійних організацій насамперед докладають зусиль до розв’язання проблем соціально незахищених верств населення: облаштовують пункти безкоштовного харчування нужденних;забезпечують медичне лікування малозабезпеченим людям; організовують літній відпочинок дітям з бідних сімей,сиротам та інвалідам;допомагають школам,будинкам-інтернатам,медичним закладам;створюють при храмах і монастирях дитячі будинки,школи-сиротинці, соціально-реабілітаційні центри для нарко- та алко- залежних,хворих на СНІД; займаються духовної опікою громадян,які перебувають у виправних закладах,тощо.

Християнські конфесії динамічно розгортають волонтерський рух. Його суть:створення невеликих груп віруючих,які надають адресну соц.,мед. та патронажну допомогу інвалідам,хворим,людям похилого віку,дітям-сиротам,опікуються засудженими в місцях позбавлення волі.

 

 

66основні напрями соціальної державної політики в україні Соціальна політика — одна з найважливіший напрям державного регулювання економіки, органічна частина внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту й усебічного розвитку його громадян і суспільства загалом. Значеннясоціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, освітнього і кваліфікаційного рівня трудових ресурсів, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил, на культурне і духовне життя суспільства. Соціальна політика, спрямована на поліпшення умов праці й побуту, розвиток фізкультури і спорту, дає зниження захворюваності й тим самим відчутно впливає на скорочення економічних втрат у виробництві. У результаті розвитку таких систем соціальної сфери, як громадське харчування, дошкільна освіта, звільняється частина населення зі сфери домашнього господарства, підвищується зайнятість у суспільному виробництві. Наука й наукове забезпечення, визначальні перспективи економічного розвитку , також є частиною соціальної сфери, а їхній розвиток і ефективність регулюються в межах соціальної політики.

 До основних напрямків і пріоритетів соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства належать соціальна політика, що спрямована на створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; соціальна політика як чинник розвитку суспільних, соціальних відносин; соціальна політика, що націлена на формування соціальної безпеки людини і суспільства; гуманітарна сфера і гуманітарна політика.

Соціальна політика, спрямована на створення умов для реалізації соціального потенціалу людини

До цього блоку входять такі напрямки соціальної політики:

• розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею способів і форм самореалізації у сфері соціального буття, збагачення змісту й напрямків альтернативної діяльності у процесі соціального, суспільного розвитку;

• досягнення в суспільстві соціальної злагоди у процесі суспільного розвитку на основі сталих процесів соціальної структурованості, соціального миру та співробітництва, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарків суспільства, так і суб'єктів соціального регулювання, ринкового господарства;

• утвердження в суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, без здійснення якої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства, свободи задоволення соціальних потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки;

• формування в суспільстві нової соціальної культури, яка грунтувалася б на новій парадигмі базисних морально-етичних, соціальних цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, зокрема нового соціального світобачення, в органічній єдності із суспільною діяльністю з освоєння соціального буття, самореалізації соціального потенціалу людини, подолання суперечностей між усталеними, традиційними соціальними цінностями й новою системою соціальних цінностей.

конституція україни як базовий документ соціально-педагогічної діяльності При реалізації соціально-педагогічної діяльності потрібно керуватися такими та іншими правовими документами захисту особистості:

1. Конституція України2. Загальна декларація прав людини.3. Декларація прав дитини.4. Конвенцією про права дитини.

Основні напрямки державної політики України з питань соціальної роботи випливають із Конституції України (ст. 21, 22, 24, 28, 32, 43, 45, 47, 48, 49, 51, 52, 53, 59).

Можна конкретизувати орієнтацію соціальної політики держави по двох лініях:

а) основні напрямки соціальної роботи: соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна кореляція, соціальний нагляд, соціальна адаптація, соціальна реабілітація, соціальна терапія, соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна опіка, соціальна допомога, соціальне консультування, соціальна експертиза, соціальні нововведення;

б) спрямованість на основні соціальні об'єкти, що потребують соціального захисту, підтримки, допомоги: інваліди, безробітні учасники бойових дій, працівники тилу Великої Вітчизняної війни, одинокі люди похилого віку, сім'ї пенсіонерів, вдови й матері військовослужбовців, особи, що були репресовані, біженці, особи, що постраждали від Чорнобиля, особи, що повернулися з місць позбавлення волі, особи, без визначеного місця проживання, сім'ї, в яких є алкоголіки, наркомани, діти-інваліди, діти сироти, сім'ї з низьким рівнем достатку, багатодітні сім'ї, молоді (студентські) сім'ї, матері, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною, вагітні жінки, випускники дитячих будинків, шкіл-інтернатів, сім'ї, що розпадаються, діти, що пережили жорстоке ставлення й насильство, сім'ї, в яких батьки педагогічно неспроможні, особи, які мають психологічні проблеми, стреси, схильні до суїциду.

Правові та державні документи, що регулюють та визначають діяльність соціального педагога (Національна програма “Діти України”, Державна національна програма “Освіта”, Закон України “Про освіту”, Закон України “Про становлення та розвиток молоді в Україні”, Закон України “Про державну допомогу сім’ям і дітям”, Закон України “Про організацію служби у справах неповнолітніх і спеціальні підліткові заклади для неповнолітніх”

Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні; Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”;Постанова Кабінету Міністрів України “Про розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді”;Постанова Кабінету Міністрів України “Про організацію служби у справах неповнолітніх і спеціальні підліткові заклади для неповнолітніх”.

 

 

67Соц-псих характеристика педагогічної майстерності соціального педагога. Педагог зв'язується з фахівцями, зі службами соціального захисту, які здатні допомогти дитині. Для цього необхідно, щоб він був професійно підготовлений, досить освічений для ведення виховної роботи. Сьогодні це називається педагогічною майстерністю.

Педагогічна майстерність більшою мірою залежить від особистих якостей педагога, а також від його знань й умінь. Вона визначається об'єктивними й суб'єктивними факторами. Об'єктивні фактори - це система знань, умінь, навичок.

Професійні знання соціального педагога: педагогіка й психологія, фізіологія розвитку дитини, методики виховної роботи. Ці знання необхідні для вивчення дитини, аналізу його вчинків і поводження, особливостей його спілкування, сумісності його в групі інших дітей.

Соціальний педагог повинен уміти: організувати діяльність і співпрацю дітей; володіти деякими прийомами артистизму, мовою, подихом, ритмом і постановкою голосу, мімікою й жестами; знаходити в бесіді той тон і мову, що дасть можливість говорити з жебраками й алкоголіками, наркоманами й повіями або з дитиною, що потрапила в лихо. Не просто говорити, а переконати й вплинути.

Починаючого педагога до майстерності приводить педагогічна техніка, вироблені навички. Це значить, - уміння зрозуміти вихованця, а це знання психології спілкування, відносин, педагогічної психології; мовні вміння: знати особливості мови, знати, як сприймається твоя мова, як вона розвивається; уміння виразити своє відношення до вчинку, до людини, своє емоційне відношення; і в той же час володіння навичками самоконтролю, самоаналізу, самоспостереження.

А наступними факторами професійної майстерності є суб'єктивні фактори. Суб'єктивні фактори - це якості, що характеризують індивідуальність особистості й унікальність її майстерності.Необхідними й достатніми умовами формування особистості соціального педагога є наступні якості:

Професійна спрямованість особистості виражається в адекватному розумінні цілей і завдань професійної діяльності, наявність сформульованих професійних мотивів, стійких інтересів, схильностей, поглядів, переконань, ідеалів, що відносяться до обраної професії;

Професійне мислення. Воно проявляється в діяльності, у процесі рішення завдань і тому визначають її успішність;

Професійна самосвідомість, тобто свідомість особистістю самого себе в професійній діяльності, у всьому різноманітті своїх професійних якостей, можливостей, здатностей.

Отже, професійна майстерність базується на фундаментально загальній, загальнокультурній підготовці й забезпечується єдністю загального й професійного розвитку особистості.

Визначають такі складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку. Всі ці елементи пов'язані між собою та мають здатність до саморозвитку.• Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти смисл у житті); на мету педагогічної діяльності (сприяти самоактуалізуванню у професійній діяльності та громадському житті).• Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

• Здібність до педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.• Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими.

Критерії майстерності педагога: доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер взаємовідносин з усіма учасниками виховного процесу), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності). Рівні майстерності: елементарний, базовий, досконалий, творчий.

 

68шляхи і засоби формування педагогічної майстерності соціального педагога. Шляхи формування педагогічної майстерності:

самовиховання загальної та педагогічної культури (потреба, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція);засвоєння професійних знань, вмінь, навичок;громадська активність;

педагогічна практика; вивчення передового педагогічного досвіду .

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення, - не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення , - не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег, - вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності, - по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому, - не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний ящик", - вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.

 

 

ТСПД

 

1тспд як галузь науки та навчальна дисциплінаНа сьогоднішній день існують два аспекти розуміння соціально-педагогічних технологій: по-перше, їх можна розуміти як способи застосування теоретичних висновків тієї чи іншої науки у розв’язанні практичних завдань; по-друге, під соціально-педагогічними технологіями розуміють сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі соціального розвитку, для розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Технології, які застосовуються в соціально-педагогічній роботі, виступають у формі:

– знань (наука);

– знань та умінь (навчання);

– знань, умінь, досвіду і практики (діяльність)

ресурси зовнішні-- соц інституції(школа,дит.садки,навчальні заклади),людські ресурси(соц.педагоги,медики,ркабілітологи,волонтери);ЗМІ;інформаційні ресурси(підручники,буклети,листівки)

Технологічні--методи,форми,засоби та прийоми,що застосовуються соц.службами,соц.обслуговуванням,соц.педагогами,соц.прац.

матеріальні--фінансові не фінансові.офіційні не офіційні;соціальні --які займаються соціальними проблемами(громад.ор-ції,благодійні фонди)

Внутрішні:особливості психічних пізнавальних процесів особистості(,сприймання,уваги,память,уява);прояви емоційно-вольвих процесів та психічних станів;особистісні характеристики(особливості характеру.темпераменту,потреби,інтереси);поканики освітнього рвня людини;професійні та соціальні уміння та навички якими івона володіє.

Окремим ресурсом соц-пед роботи виступає сімя.

Завдання:

1.розширюють діапазон знань студентів;2формують критичне мислення;3запобігають лженоваторство;4дозволяють вибрати найоптимальніші форми,методи та засоби роботи з дітьми.

 

 

5 етапи реалізації соціально-педагогічних технологій. 1. Діагностичний етап. А. Аналіз вихідної ситуації: а) визначення ступеня труднощі і небезпеки ситуації для дитини;
б) визначення того, чи входить вона в коло проблем, які повинен вирішувати соціальний педагог;
в) виявлення причин, що її породили; г) постановка проблеми;
д) визначення ступеня переживання та усвідомлення проблеми дитиною, тобто її актуальності для нього; е) готовність або неготовність дитини до вирішення проблеми.
Б. Постановка завдання соціально-педагогічного захисту (проектування).
2. Надання допомоги дитині у виявленні та усвідомленні проблеми та її причин або створення умов для актуалізації проблеми для дитини.
3. Спільне проектування рішення важкій ситуації.
4. Визначення способів соціально-педагогічного захисту (безпосередні, прямі, непрямі, опосередковані).
5. Допомога дитині в знаходженні способів вирішення проблеми або створення умов для пошуку їм цих способів.
6. Аналіз результатів виходу з проблеми.
7. Оцінка власної діяльності.
8. Наслідки - формування установки дитини на самостійне подолання подібних проблем.
9. Здійснення контролю за станом дитини і її розвитком.
Варіант Л.В. Мардахаева передбачає п'ять взаємопов'язаних етапів:
1) діагностико-прогностичний;
2) етап вибору (розробки) оптимальної технології;
3) етап безпосередньої підготовки до реалізації обраної технології;
4) реалізаційний;
5) експертно-оціночний.

 

 

4Технології соціально-педагогічної діяльності можна умовно розділити також на три групи: технології діагностики (побудовані на основі вивчення соціальних проектів і можливого прогнозування їхнього розвитку); технології конструювання і проектування розвитку тих чи інших соціальних об’єктів; технології реалізації соціальних проектів, програм та впровадження соціальних інновацій. Також технології соціальної реабілітації і адаптаціїВиділяють такі види соціальних технологій:

· інформаційних,

· навчальних,

· впроваджувальних,

· політичних,

· управлінських.

 

 

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: