За ред. Козятинського Олега Михайловича

Стр 1 из 14Следующая ⇒

За ред. Козятинського Олега Михайловича

1. Організаційні основи виробництва

2. Виробничі системи

3. Виробничий процес і організаційні типи виробництва

4. Організація трудових процесів і робочих місць

5. Нормування праці

6. Організація виробничого процесу у просторі

7. Організація виробничого процесу в часі

8. Організація допоміжних виробництв

9. Організація обслуговуючих господарств

10. Одиничний та партіонний методи організації виробництва

11. Організація потокового та автоматизованого виробництва

12. Організаційно-виробниче забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції

13. Комплексна підготовка виробництва до випуску нової продукції

14. Організаційне проектування виробничих систем

ТЕМА 2. ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ

План

1. Виробництво як відкрита система.

2. Принципи організації та функціонування виробничих систем.

3. Підприємство як складна виробнича система.

1. Виробництво як відкрита система.

Починаючи вивчати дану тему, необхідно зрозуміти, що всі дії безпосередньо пов'язані з виготовленням товарів чи наданням послуг, являють собою виробничу функцію, яка є ядром будь-якого промислового підприємства.

Економічна сутність виробничої функції полягає у створенні в процесі трансформації предметів праці доданої вартості як різниці між вкладеннями та кінцевими результатами. Аналіз складових процесу дозволяє його реорганізувати, усунути чи перепроектувати збиткові операції.

Далі треба розглянути взаємозв'язок і взаємодію основних функцій: виробничої, фінансової, маркетингової, а також цих функцій із допоміжними, завдяки чому забезпечується виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів.

Фінансова функція забезпечує виробничу функцію ресурсами за вигідною ціною та розподіляє їх за іншими функціями.

Маркетингова функція полягає в забезпеченні виробничників інформацією про поточний попит, продажі та просування на ринок товарів і послуг, у здійсненні рекламних заходів та ціноутворенні, доведенні до дизайнерів і проектувальників результатів досліджень, своєчасному інформуванні споживачів про виконання замовлень.

Далі, залежно від цілей та виду діяльності підприємства, формуються інші функції, наприклад: матеріально-технічного забезпечення, бухгалтерського обліку, технічного обслуговування, управління персоналом, технічної підготовки виробництва, збуту та ін.

Виходячи із взаємозв'язків виробничої функції, можна визначити, що системою є будь-якій об'єкт, до складу якого входять взаємопов'язані та взаємодіючі частини або елементи. Той самий об'єкт, що входить до іншої системи, розглядається в ній уже як підсистема або елемент. Будь-яка система складається не менше ніж із чотирьох основних компонентів: входу, процесу, виходу та пристроїв зворотного зв'язку й контролю.

Для подальшого вивчення матеріалу важливо знати класифікацію та певні ознаки таких систем, як: природні та штучні, відкриті та закриті, фізичні та абстрактні (моделі), прості та складні, централізовані та децентралізовані, динамічні та статичні, вірогідні та детерміновані, зі зворотним зв'язком, регульовані, кібернетичні, стабільні, сполучені, функціональні, керуючі.

Починаючи розглядати сутність виробничих системи (ВС), треба усвідомити, що це особливий штучний клас систем, які

об’єднують працівників, знаряддя та предмети праці, інші елементи, необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюються продукція або послуги.

Для виробничих систем характерна наявність такого комплексу ознак: основні вхідні компоненти; сукупності елементів; суттєві зв'язки між елементами; інтегративні (об'єднувальні) властивості; внутрішня цілісність; упорядкована структура та організація; цілі та критерії оцінки функціонування; керуючий або регулювальний пристрій; межі із зовнішнім середовищем і здатність системи взаємодіяти з ним; особливі властивості елементів, з якими вони входять до даної системи.

Елемент виробничої системи - це складова системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи є праця, знаряддя праці, предмети праці, продукти праці, а також технологія, організація виробництва. Елементний склад будь-якої виробничої системи характеризується кваліфікаційно-професійними показниками персоналу, техніко-технологічним рівнем матеріальних об'єктів, продуктів праці та ступенем організаційної взаємодії зазначених елементів.

Виробничі системи можуть бути різної складності залежно від структури та ієрархічних рівнів елементів. На первинному рівні -це механізми (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператором, машиністом та ін.). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, - це два взаємодіючі та взаємозалежні елементи, які складають систему «людина - машина» або робоче місце (робочу систему). Другій рівень являє собою групу робочих місць (дільницю), з яких на третьому рівні формується цех, на четвертому - відповідне виробництво (корпус).

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією та набором структур. Структура виробничої системи - це сукупність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи й тотожність її самій собі, тобто зберігання основних властивостей системи за різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.

Для того щоб раціонально організувати виготовлення продукції, досліджують просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність зміни в часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем, які тісно взаємопов'язані та взаємозалежні.

Усі матеріальні елементи та підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв'язками, які створюють технологічну або виробничу структуру. Структура виробничої системи формується за технологічним (або функціональним) принципом і складається з основних (устаткування та оснащення) та допоміжних (забезпечення енергією та інструментом, ремонт, транспортування, складування контроль та випробування) елементів.

Провідна роль у виробничій системі належить соціальній структурі, тобто людині або сукупності груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети.

Матеріальна та соціальна структури обумовлюються розподілом праці всередині виробничої системи і виступають як єдине ціле.

Виникненню та здійсненню матеріальних зв'язків у виробничій системі передують інформаційні зв'язки. Матеріальні зв'язки виробничої системи починаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам.

2. Принципи організації та функціонування виробничих систем.

Переходячи до другого блоку питань, що висвітлює властивості виробничих систем, слід пам'ятати, що кожен елемент (як частина) потрібен для підтримання й функціонування цілого, тобто існує системна залежність і організація.

Усі виробничі системи формуються та функціонують на основі взаємопов'язаних загальних (універсальних) законів і окремих принципів.

Організація виробничих систем ґрунтується на системі загальних законів: синергії, єдності аналізу - синтезу, пропорційності, композиції, самозбереження, організованості, інформованості, онтогенезу .

Закони організації поділяються на основні групи й укладаються в такій послідовності:

- закони статики організації: відповідності виробничих систем

поставленим цілям; відповідності організації виробничої системи

зовнішньому середовищу; відповідності один одному елементів

виробничої системи; відповідності зв'язків елементів виробничих

систем їхнім властивостям і сутності системи (жорсткі, альтернативні, компенсаційні альтернативні матеріальні зв'язки; постійні, циклічно повторювані, випадкові; прості, складні; упорядковані, еластичні); резервів (організаційних, інтенсивно-екстенсивних, ресурсних); усунення надлишковості;

- закони розвитку: інерції; еластичності; безперервності вдосконалення (саморозвиток; реконструкція).

Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність незалежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд спільних особливостей: цілеспрямованість, поліструктурність, відкритість, складність, різноманітність.

У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі властивості: результативність, надійність, гнучкість, керованість, структура, організація виробництва та рівень її наближення до ідеального стану.

3. Підприємство як складна виробнича система

Під час розгляду третього блоку питань треба з'ясувати, що для створення матеріальних благ, які забезпечують існування й розвиток в умовах фізичних, біологічних, психологічних та інших обмежень, люди змушені об'єднувати свої зусилля та організовуватися у групи для спільної діяльності, яка координується для досягнення загальної мети. Така координована взаємодія передбачає створення формальної організації - підприємства, головна мета якого - виробляти певні види продукції та послуг, задовольняти запити й потреби в них ринку, одержувати максимальний прибуток у довгостроковій перспективі. Підприємство має забезпечувати: конкурентоспроможність продукції, високий рівень організації, розвиток та підвищення ефективності виробничої системи; упровадження прогресивних технологій та устаткування; створення сприятливих умов для високопродуктивної праці персоналу.

Виходячи з законів і принципів організації та розвитку, загальних особливостей та характерних властивостей виробничих систем, можна зробити висновок, що промислове підприємство належить до класу дуже складних виробничих систем.

Із погляду економічних відносин промислове підприємство являє собою підприємницьку структуру, для якої характерні виробничо-технологічна та організаційно-економічна єдність, а також господарська самостійність.

Виробничо-технологічна єдність означає тісний взаємозв'язок і взаємозалежність усіх складових підрозділів підприємства, що визначаються спільністю споживаних сировини, матеріалів і послуг, призначенням виготовленої ними продукції та технологічного процесу.

Організаційно-економічна єдність характеризується: організаційно-адміністративною відособленістю (повною чи частковою) і господарською самостійністю, правом юридичної особи; наявністю єдиних органів управління та єдиного виробничого колективу; взаємозв'язком плану виробництва з матеріальними, трудовими, технічними та фінансовими ресурсами, які забезпечують його виконання; організацією діяльності на основі комерційного розрахунку.

Як складні виробничі системи, підприємства мають певну класифікацію.

Матеріальною основою підприємства є техніко-виробнича база, завдяки якій здійснюються виробничі процеси. Основні елементи такої бази: будинки та споруди виробничого призначення (корпуси цехів, труби, естакади, складські приміщення); різноманітні машини й устаткування; інструменти; транспортні засоби тощо.

Підприємство водночас розглядається як соціально-економічна система, що включає функціональні підсистеми, де основною є колектив працівників за відповідними професійно-кваліфікаційними категоріями.

Застосування системного підходу дозволяє виокремити в діяльності підприємств інтегровані функціональні підсистеми: організацію виробничих процесів; техніко-технологічні елементи; предмети праці певних властивостей; кадри різних рівнів кваліфікації; виробничу інфраструктуру, організацію та управління.

Кожна ланка та функціональні підсистеми підприємства подібно до кібернетичних систем мають «вхід», «процес» і «вихід». Усе це зумовлює наявність у них об'єктів і суб'єктів управління, пов'язаних між собою каналами зв'язку.

Важливо усвідомити, що рішення про створення нового або реконструкцію діючого підприємства повинно прийматися, коли прибуток, що прогнозується від його функціонування, перевищує середній рівень.

Під час створення підприємства враховують кількісні та якісні потреби ринку, конструкцію та технологію виготовлення продукції, масштаби її випуску, організаційний тип виробництва, вибір елементів виробничої системи, виробничі потужності, їх розташування на певній площі, характеристики потрібного персоналу та інші параметри.

Студентам необхідно акцентувати увагу на тому, що в умовах глобалізації товарних ринків конкурентоспроможність стає вирішальним чинником досягнення успіху будь-якого підприємства. Конкурування здійснюється різними способами: ціною, якістю, споживчими властивостями продукції (послуг), сервісним обслуговуванням, термінами виконання замовлень, гнучкістю пристосування виробництва до нових потреб ринку, швидкістю вдосконалення наявних чи проектування нових виробів (послуг).

Тому умовою виживання в сучасній системі господарювання є моніторинг ринкової ситуації шляхом маркетингових досліджень, оцінки власних можливостей і постійне коригування та перегляд цілей підприємства.

Досягнення чітко сформульованої мети в оптимальному режимі можливе за наявності конкретного плану дій - загальної та виробничих стратегій за функціональними сферами діяльності, радіус дій яких охоплює вироби (послуги), процеси, методи й ресурси виробництва, якісні та цінові показники, терміни виготовлення продукції, її сервісне обслуговування та графіки роботи.

Практика підприємницької діяльності виробила деякі виробничі стратегії: увага на спрощення; постійне вдосконалення; активізація та підтримка інновацій; ретельний вибір процесів; безперервне навчання; виробниче прогнозування; зменшення розміру партії виробів; скорочення виробничих запасів; мінімізація запасу; зменшення різноманітності робіт; збільшення частоти поставок комплектувальних виробів; всеохоплюючий контроль (перевірка та статистичний контроль процесів).

Зазначені виробничі стратегії знайшли більшою або меншою мірою втілення в сучасних взаємопов'язаних концепціях організації виробництва. Узагальнено їх можна подати трьома групами: виробництво точно вчасно; виробництво правильне з першого разу (тотальний комплексний контроль якості); комплексне профілактичне обслуговування устаткування .

План семінарського заняття

1. Системні характеристики виробництва та його основних

елементів.

2. Класифікація виробничих систем.

3. Закони та принципи організації виробничих систем.

4. Загальні відмінності та властивості виробничих систем.

5. Підприємство як інтегрована соціально-виробнича та економічна система.

Література: [2,11, 14].

Термінологічний словник

Виробничі системи — особливий клас систем, якій складається з працівників, знарядь і предметів праці, інших елементів, що необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюються продукція або послуги.

Закон організації виробничих систем — необхідне, суттєве, стале відношення між елементами виробничої системи, а також між цією системою та зовнішнім середовищем.

Організація — сукупність людей та засобів виробництва з розподілом відповідальності, повноважень і взаємовідносин.

Принципи організації — основні правила, що відображають загальні універсальні закони організації.

Система — сукупність взаємопов'язаних або взаємодіючих елементів.

ТЕМА 5. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

План

1. Вимірювання праці.

2. Аналіз затрат робочого часу.

3. Визначення норм праці.

1. Вимірювання праці.

Починаючи вивчення теми, треба згадати, що процес трансформації предметів праці у продукт праці, що відбувається у виробничій системі (на робочому місці), спонукає необхідність узгодження в часі дій робітників між собою, а також з роботою устаткування. Тому об'єктивно необхідним стає визначення точного часу роботи машини для виготовлення кожної одиниці продукту (роботи).

Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу кількості та якості праці, вкладеної в загальний результат колективних дій. Така відповідність характеризується як співвідношення між мірою праці та мірою заробітної плати.

За міру (норму) праці можна вважати лише таку кількість робочого часу, яка є об'єктивно потрібною на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов.

Завдання з визначення необхідних затрат часу на одиницю роботи або встановлення кількості одиниць продукції, яку має бути виготовлено робітником за певний відрізок часу, виокремили функцію нормування праці як важливу складову організації трудових і виробничих процесів. Пошук найбільш вигідної організації праці відбувається за допомогою нормування.

Мета нормування праці полягає у скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності та якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень та вдосконалення організації виробничих і трудових процесів.

Нормування праці вважається важливим ланцюгом проектування технології та трудового процесу, системи трудових відносин, технологічної, організаційної підготовки та оперативного управління виробництвом.

Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм.

Зміст робіт із нормування праці включає :

• аналіз виробничого процесу, розподіл його на частини;

• вибір оптимального варіанту технології та організації праці;

• проектування режимів роботи устаткування, прийомів і ме

тодів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці

та відпочинку;

• розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх упровадження й подальшого коригування в міру змін організаційно-технічних умов.

У процесі нормування праці встановлюються необхідні затрати, результати та співвідношення. На основі необхідних затрат робочого часу на виконання конкретних робіт (операцій) встановлюється норма праці.

Треба звернути увагу на те, що під час визначення необхідних затрат часу треба чітко розрізняти об'єкт і предмет нормування праці. Об'єктом нормування може бути трудовий процес у його конкретному та специфічному виявленні. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.

Під час розроблення норм праці враховується багато чинників організаційно-технічного та соціально-економічного характеру, тому в цілому до загальних об'єктів нормування належать умови й охорона праці, затрати й результати праці.

До конкретних об'єктів нормування належать: робочий час, виробнича операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.

Норма праці як у фокусі відображає рівень техніки й технології, організації праці й виробництва, що застосовуються, а також рівень кваліфікації робітників, їхню професійну майстерність. Обґрунтовані норми дозволяють розрахувати необхідні витрати праці на виготовлення продукції (виконання обсягу робіт). На їх основі раціонально розподіляється праця на підприємстві, установлюються пропорції між професіями, робочими місцями, дільницями, цехами, будується система планування та управління виробництвом, організації оплати праці персоналу, обліку та аналізу витрат на продукцію управління соціально-трудовими відносинами тощо.

2. Аналіз затрат робочого часу.

Другий блок питань акцентує увагу на необхідності дослідження трудових процесів, вимірі витрат часу на їх виконання, а також

визначенні ефективності використання робочого часу працівників та устаткування. Процес нормування праці пов'язано з вивченням витрат часу й методів роботи із застосуванням машин та обладнання в певних організаційних та санітарно-гігієнічних умовах.

У вивченні трудового процесу, що передує його раціоналізації та нормуванню праці, аналізу підлягає: якість організації та обслуговування робочого місця; технічний рівень устаткування, планування робочого місця; забезпеченість інструментами й технологічним оснащенням; система обслуговування; рівень використання устаткування; умови праці; прийоми та методи праці, затрати робочого часу на виконання окремих елементів трудового процесу (операцій, переходів, трудових рухів тощо); фізіологічні зміни в організмі людини.

Використовуються різноманітні методи й технічні засоби проведення досліджень та аналізу трудових процесів (візуальні спостереження з використанням секундомірів, хронометрів, хронографів та інших приладів, кіно- або телезйомка, графоаналітичні методи).

Аналіз трудового процесу завершується висновками щодо його якості, недоліків та їх причин, шляхів усунення, можливостей подальшої раціоналізації. Поряд із дослідженням складових елементів трудового процесу здійснюється детальне вивчення структури затрат робочого часу, необхідне для виконання конкретної роботи, яке є підставою для встановлення норми праці. Для цього використовується класифікація окремих видів затрат робочого часу за їх характерними ознаками в межах однієї зміни.

Класифікація може здійснюватися за трьома елементами виробничого процесу: працівниками, предметом праці та устаткуванням.

У нормуванні праці широко використовуються два підходи до аналізу структури змінного робочого часу, який за першим підходом поділяють на час роботи та час перерв, а за другим - на нормований та ненормований час.

Основою класифікації є час роботи (здійснення виробничого процесу або функціонування даного елементу виробництва) і час перерв.

У розрахунку норм праці встановлюються затрати робочого часу: підготовчо-завершального, оперативного, обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби й регламентовані перерви.

Усі перелічені види затрат робочого часу є об'єктивно необхідними, отже, повинні враховуватися під час визначення норми на конкретну роботу. Час основної роботи має найбільшу питому вагу у тривалості робочої зміни та витрачається безпосередньо на продуктивну роботу. На обробних (машинних, автоматизованих та апаратурних) процесах протягом основного часу оператор веде активне або пасивне спостереження за роботою обладнання. Такий основний час має назву машинного, на відміну від ручного, коли основні прийоми виконуються самим робітником.

Норми часу містять тільки необхідні його затрати в розмірі, що обумовлений найпродуктивнішим способом виконання даної роботи. До нормованих затрат часу належить об'єктивно необхідний для виконання конкретного завдання за даних умов час: підготовчо-завершальний, оперативної роботи (основний і допоміжний), обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин та зумовлених трудовим законодавством.

Треба з'ясувати структуру норми штучно-калькуляційного часу або повної норми часу, яка складається з елементів затрат часу, що нормуються, на одиницю продукції (виконання операції). Вона використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо.

При цьому застосовуються спеціальні прилади (секундоміри, хронометри, годинники, хронографи) для вивчення фактичних затрат робочого часу протягом зміни, а для дослідження коротших періодів використовуються: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. Робота вимірюється не тільки за допомогою хронометражу, а й на основі затвердженої системи мікроелементних нормативів часу на трудові рухи. Ана-3 виконання кожного такого мікроелементу в часі й у просторі Іє можливість моделювати ручні прийоми та розраховувати час, необхідний для їх виконання.

Головні завдання фотографії робочого дня полягають у виявленні втрат робочого часу протягом зміни, визначенні причин цих втрат, розробленні необхідних організаційно-технічних заходів для їх усунення та проектуванні раціональної організації обслуговування робочих місць, нормуванні підготовчо-завершального часу, часу перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, визначенні складу бригади й розподілі робіт у її межах.

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють: фотографію використання часу працівників (індивідуальну, групову, самофотографію); фотографію часу роботи устаткування; фотографію виробничого процесу.

3. Визначення норм праці.

Розглядаючи третій блок питань, необхідно зрозуміти, що під час нормування праці важливо забезпечити більш-менш рівну інтенсивність праці на різних за змістом та складністю роботах. Цьому сприяє використання єдиної методологічної (загальних теоретичних засад) та нормативної бази для розрахунку норм затрат праці.

Нормативну базу становлять нормативні матеріали для нормування праці, до яких належать технологічні режими роботи устаткування та трудові нормативи (затрат робочого часу на певні повторювані елементи трудового процесу та часу тривалості перерв на відпочинок і особисті потреби залежно від конкретних умов праці).

Необхідно звернути увагу на те, що первинним, вихідним є трудовий норматив, а вторинним, похідним від нормативу - норма праці, яка визначається на основі одного або кількох трудових нормативів. Основна різниця між нормативами та нормами полягає у ступені диференціації елементів виробничого процесу.

Норма праці встановлюється на конкретний вид робіт або відпочинок в абсолютних величинах залежно від конкретних умов виробництва. Трудові нормативи мають, як правило, універсальний характер і часто встановлюються у відносних величинах.

До основних видів нормативних матеріалів належать нормативи: режимів роботи устаткування, часу, обслуговування, чисельності та підпорядкованості. Нормативи поділяються на групи: міжгалузеві, галузеві й місцеві; диференційовані (елементні) й укрупнені; оперативного, штучного та неповного штучного часу; єдині й типові норми часу, виробітку, обслуговування; аналітичні, графічні й табличні; технічно обґрунтовані та дослідно-статистичні.

Розроблення нормативів вимагає врахування великої кількості організаційно-технічних чинників, здійснення складних розрахунків і залучення висококваліфікованих фахівців, обізнаних у тонкощах технології, організації, нормування, економіки виробництва.

Процес розроблення трудових нормативів поділяється на такі етапи: підготовча організаційно-методична робота; збирання первинної інформації, проведення полігонних спостережень та лабораторних досліджень; аналіз і опрацювання результатів досліджень, складання нормативних таблиць, графіків, формул, оформлення проекту збірника нормативних матеріалів; експериментальна перевірка проекту трудових нормативів; коригування за результатами апробації, узгодження, затвердження, тиражування й передача для використання на виробництві.

Робоча методика є основним документом, що визначає обсяг, зміст, порядок, способи розроблення й випробування нормативних матеріалів.

Розрізняють такі методи нормування: сумарний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, укрупнення, мікро-елементний.

Аналітичним методом, методом укрупнення, а також мікро-елементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.

До основних показників діяльності підприємства та його підрозділів належить трудомісткість продукції, яка виражає величину затрат живої праці (робочого часу) на виробництво продукції в натуральному вираженні.

Показники трудомісткості продукції використовуються для: планування виробничих потужностей за видами продукції та підрозділами; розроблення планів виготовлення продукції; визначення обсягів незавершеного виробництва, потреб в устаткуванні, робочій силі, фонді заробітної плати; аналізу продуктивності праці; обґрунтування техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів; вибору ефективних технологічних процесів, ціноутворення та обґрунтування фінансових потреб.

План семінарського заняття

1. Сутність і місце нормування в організації праці та її стимулюванні.

2. Об'єкти нормування, види та сфера застосування норм праці.

3. Дослідження та аналіз затрат робочого часу.

4. Методичні особливості створення трудових нормативів.

Література [1, 2, 6].

Термінологічній словник

Норма виробітку - кількість продукції або обсяг роботи певного виду, які мають бути виконаними одним робітником або бригадою (ланкою) за даний відрізок робочого часу (годину, зміну). Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

Норма керованості (кількість підлеглих) - кількість працівників, які мають бути безпосередньо підпорядкованими одному керівникові.

Норма обслуговування - необхідна кількість устаткування, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об'єктів, закріплених для обслуговування одним робітником або бригадою (ланкою).

Норма часу (трудомісткість операцій) - необхідні затрати робочого часу одного робітника або бригади (ланки) на виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт.

Норма чисельності - кількість робітників, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт або для обслуговування одного чи кількох агрегатів.

Нормоване завдання - необхідний асортимент і обсяг робіт, які має бути виконано одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний проміжок часу (зміну, добу, місяць).

Нормування праці - вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.

Фотографія робочого дня - засіб вивчення шляхом спостереження й виміру всіх без винятку затрат часу протягом повного робочого дня або деякої його частини.

Штучно-калькуляційний час, або повна норма часу - сумарна величина елементів затрат часу, що нормується, на одиницю продукції (виконання операції) за певних організаційно-технічних умов.

за ред. Козятинського Олега Михайловича