МИХАЙЛО КАЛАЧЕВСЬКИЙ (1851 – 1910 (12)?)

Михайло Калачевський належав до плеяди тих українських митців другої половини ХІХ сторіччя, котрі, хоч і отримали професійну освіту за кордоном у визначних європейських центрах, проте продовжували свою діяльність на Батьківщині, були дуже тісно пов’язані з її культурними традиціями і не мислили себе поза Україною. Проте його непересічний талант, помітний вже в його ранньому творі – “Українській симфонії”, написаній у Ляйпцігу під час навчання, через несприятливі обставини життя не зміг розкритись у повному масштабі. Так він і залишився в пам’яті поколінь автором тільки одного-єдиного твору, проте твору, вельми важливого для нашої вітчизняної культури.

Біографічні відомості про М.Калачевського вкрай скупі й неповні, вони грунтуються на суперечливих свідченнях сучасників та односельців композитора, а також на деяких енциклопедичних та журнальних статтях, що з’являлися російською та німецькою мовою. Зокрема знаємо, що він народився 14 вересня 1851 р. в селі Попівка Єлисаветградської губернії. Його батько був дрібним поміщиком, отже, якщо пам’ятати про звичаї і традиції заможних родин другої половини ХІХ ст., можна припустити, що музика, спів, гра на фортепіано займали значне місце в духовних інтересах дворянських родин, і дітей обов’язково навчали музиці. Невідомо тільки, які причини спонукали все ж Михайла Калачевського рішуче обрати музику головною справою свого життя і податися на навчання до одного з найбільших європейських культурних центрів – Лейпцига, але він справді вирішив присвятити себе музиці. М.Калачевський став, поруч із М.Лисенком, одним з перших українських музикантів, що отримали спеціальну професійну освіту за кордоном. Навчатись у Німеччині він почав, імовірно, на початку 70-х років. Його викладачем із спеціальності був професор Ріхтер, один із найдосвідченіших фахівців консерваторії. Випускний іспит М.Калачевський складав у 1876 р. Його дипломною роботою була “Українська симфонія”, якою він сам продиригував. Лише цей твір та ще декілька романсів і фортепіанних мініатюр, згадки сучасників у листах та рецензіях про інші камерні твори - ось і все, що ми сьогодні маємо з творчої спадщини композитора.

Після завершення навчання в Лейпцигу М.Калачевський повертається в Україну. Але музична освіта, з таким успіхом ним здобута, не визначила його подальший життєвий шлях. Він рішуче змінює його шлях. Можливо, що наприкінці 70-х років він навчався на юридичному факультеті Київського або Харківського університету. Таке припущення можемо зробити через те, що, по-перше, тільки на початку вісімдесятих років з’являються перші згадки про його перебування в Кременчуці, і, по-друге, в Кременчуці він працює адвокатом, а потім стає навіть головою земської управи. Його громадська діяльність була доволі активною, він багато зробив для покращання становища своїх краян.

Для розвитку музичного життя свого рідного міста він теж зробив досить багато як організатор певних суспільно-культурних акцій, концертів, мистецьких вечорів тощо. Наприклад, саме йому мешканці Кременчука завдячують організацією камерного тріо, в якому брали участь представники місцевої інтелігенції. Такі аматорські форми музикування були дуже важливими в провінційних містечках України, їх популярність збереглася ще протягом першої половини ХХ ст[82]. Проте, очевидно, численні суспільні обов’язки, з одного боку, а також примітивне, обмежене культурне життя в провінції – з іншого, спричинились до того, що яскравий талант композитора майже не знаходить підтримки, а відтак і не може повністю розкритись. У 1900 році він важко захворів, тому, в останні роки життя відходить від активної громадської діяльності. Єдиним світлим променем в цей час стало для М.Калачевського виконання в 1905 р. у рідному місті “Української симфонії” оркестром полтавського відділення Російського Музичного Товариства під керівництвом диригента Дмитра Ахшарумова. На цей концерт композитор, подолавши свою важку хворобу, все-таки прийшов. А невдовзі він помер у Кременчуці між 1910 та 1912 роками, непомічений, забутий всіма.

 

“УКРАЇНСЬКА СИМФОНІЯ”

 

       Симфонічний жанр був не надто популярним в українській музиці ХУІІІ – ХІХ ст., тому симфоній, які перебували б твору М.Калачевського, не так і багато у вітчизняній культурній спадщині. Це передусім “Концертна симфонія” Д.Бортнянського, декілька симфоній невідомих авторів, серед них найбільш знана – Симфонія на українські народні теми В.Овсянико-Куликовського та “Юнацька” симфонія М.Лисенка[83].

       Таким чином, значення “Української симфонії” М.Калачевського в національній музичній культурі особливе: вона практично започатковує традицію монументальних симфонічних циклів, що виявиться вельми плідною, і є одним з перших зразків цього жанру. У цьому ж руслі, тобто спираючись на українську пісенну, епічну, церковну мелодику, в поєднанні з європейськими класичними принципами побудови, згодом, в ХХ ст., будуть написані й Друга симфонія Л.Ревуцького, і Третя симфонія Б.Лятошинського, і “Прикарпатська симфонія” С.Людкевича, і “Симфонія в стилі українського бароко” Л.Колодуба й багато інших оркестрових композицій.

       “Українська симфонія” побудована за класичними канонами, які утвердилася в західноєвропейській музиці ще у ХVІІІ ст., складається з чотирьох частин, котрі контрастують між собою за настроями, темпами, масштабами. В основу кожної з них покладені мелодії українських народних пісень, здебільшого добре відомі й поширені в музичному побуті. Хтозна, можливо, композитор згадав улюблені пісні, які найчастіше звучали в його домі на Полтавщині. Припущення це тим більше імовірніше, що в основу першої частини покладена тема пісні “Віють вітри”, котру земляк М.Калачевського, знаменитий поет і драматург І.Котляревський використав для своєї п’єси “Наталка Полтавка”.

Цю пісенну тему композитор проводить у першій частині навіть двічі: спочатку в тривалому повільному вступі, де вона звучить замріяно і зосереджено, а пізніше в швидкому розділі, де пісенна мелодія набуває схвильованості, ніби втілює захоплення й радісне піднесення юності. На противагу до неї наступна тема старовинної української пісні “Йшли корови із діброви, а овечки з поля” сповнена внутрішнього спокою, врівноваженості. Ці обидві теми поступово багатоманітно розвиваються, набувають розмаїтих емоційних барв – то бурхливих, драматичних, то просвітлених. Калачевський застосовує тут багаті можливості оркестру, відтінки звучності різних інструментів: близькі до людського голосу скрипки, печальні наспіви флейти, глибокий, м’який тембр гобоя, та інші. Ці зміни настроїв і переживань неначе втілюють різні стани людської душі, а пісня виражає їх, супроводжує і в радості, й в горі. М.Калачевський тут демонструє також свою високу професійну майстерність: він проводить тему пісні “Віють вітри” в поліфонічному викладі фугато[84], а після того істотно видозмінює її, стискаючи до коротких мотивів, внаслідок чого вона набуває більшої динамічності, рухливості, “перекидає” ці мотиви в різні інструменти тощо. Наприкінці частини тема “Віють вітри” звучить так, як вона викладена була у вступі, таким чином, перекидається арка між початковим і завершуючим епізодом, а сама частина набуває особливої цілісності.

       Друга частина – скерцо, що в перекладі з італійської мови означає “жарт”. Ще видатний німецький композитор Л.ван Бетховен[85] вводить цю частину в симфонічний цикл. М.Калачевський, для якого творчість Бетховена служила за взірець симфонічної музики, теж її використовує, проте, порівняно з класичною традицією, заміняє місцями жваву, жартівливу й ліричну частину: зазвичай у циклах класиків друга частина була повільною, а третя – швидкою, танцювальною, в “Українській симфонії” ж діється навпаки, скерцо випереджає ліричний “Романс”.

       Грайливо-задерикувата тема української народної пісні “Дівка в сінях стояла, на козака моргала” якнайкраще відповідає сутності скерцо. І хоча, здавалось би, що така “жанрова сценка” не вимагає від автора надто складних виразових засобів, М.Калачевський демонструє неабияку винахідливість: тема перекидається від одної групи інструментів та іншої, створюється ефект жвавого діалогу між козаком і дівчиною. Як і в першій частині, пісенна тема набуває в процесі розвитку різних відтінків переживання: то граціозного, то жалібного (“ти прийди, ти прийди, серце моє”), то насмішкуватого, що відповідає змісту пісні.

       Третя повільна частина носить назву “Романс”, яку композитор обирає невипадково: адже романси й солоспіви були найпопулярнішими в середовищі українських аматорів музики того часу. В основі частини – тема пісні “Побратався сокіл з сизокрилим орлом”, що має риси епічності, розповідності. Автор досить істотно видозмінює її, не цитуючи точно, як у попередніх частинах. У варіанті, запропонованому М.Калачевським, ця тема видається навіть дещо спорідненою з темою першої частини “Віють вітри”. Прагнення митця показати внутрішні емоційні видозміни пісенної теми втілюється і в “Романсі”. Споглядальний задумливий настрій задушевної ліричної пісні поступово набуває рис більшої напруженості, навіть драматизму, а в середньому епізоді змінюється духовною просвітленістю, наприкінці повертається до спокійно-зосередженого стану.

       Фінал симфонії – запальний, темпераментний, він грунтується на двох танцювальних темах: “Ой гай, гай зелененький” та “Ой джигуне, джигуне”. Вихор танцю, здається, долає всі перешкоди, захоплює все в своє коло. Композитор використовує тут максимально всі можливості інструментів, потужне, монументальне звучання маси оркестру створює враження урочистого народного дійства, свята.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Як склалася творча доля М.Калачевського?

2. В якому з музичних навчальних закладів в Європі навчався М.Калачевський?

3. Який з його творів відіграв важливу роль в історії української культури?

4. На яких українських пісенних і танцювальних темах грунтується “Українська симфонія”?

5. Які ще твори, крім " Української симфонії", написав М.Калачевський?

 

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: