АРТЕМІЙ ВЕДЕЛЬ (ВЕДЕЛЬСЬКИЙ)

(1767 - 1808)

       Серед творців українського духовного концерту найближче до національних джерел стоїть творчість Артема Веделя. Він не мав змоги отримати професійну освіту за кордоном, як його старші сучасники – М.Березовський та Д.Бортнянський, все його життя нерозривно пов’язане з Україною. Як життєвий, так і творчий шлях А.Веделя позначений особливим трагізмом. Незаслужено швидко забутий після своєї смерті, композитор ніколи не відкриється нащадкам у всій повноті свого таланту: лише декілька хорових духовних творів дійшли до нас у оригіналі з бібліотек київських монастирів, інші були втрачені, згорівши під час численних пожеж або попросту загублені. Його творчість - нечисленна, єдиний жанр, до якого він звертався, був хоровий духовний концерт, але в ньому він створив невмирущі шедеври національного мистецтва.

       Народився Артем Ведель 1767 року в Києві, в районі Подолу[35], в родині ремісника. Його батько був знаний за свої чудові різьблені дерев’яні вироби. Освіту майбутній композитор здобуває в Києво-Могилянській академії, де навчався від 1776 до 1787 р. Хоча академія ще в першій половині ХVІІІ ст. мала славу одного з найгрунтовніших і передових навчальних закладів Східної Європи, на той час, коли там перебував Ведель, багато що змінилося: тут послідовно проводилася русифікація, переслідувалися старі традиції, запроваджені Петром Могилою, – адже академією керував митрополит, що призначався московським духовним керівництвом. Очевидно, ця обставина була однією з головних, через яку майбутній композитор не захотів навчатися в класі богослов’я. Іншою ж причиною була особлива музична обдарованість і любов до мистецтва. Як згадує один із сучасників, друг А.Веделя по академії, «улюбленою його розвагою було співання священних гімнів і кантів, що були поширені серед студентів академії»[36].

       Академія завжди славилася своєю прекрасною музичною освітою. Тут діяла хорова школа з класами нотного співу і читання. Хор і оркестр академії протягом декількох століть були окрасою музичного життя Києва. А.Ведель, як винятково здібний учень, стає першою скрипкою оркестру та диригує хором. Великим успіхом користуються і його виступи як співака-соліста хору. На цей час припадають і його перші творчі спроби – духовні концерти на тексти з Псалтиря.

       Завершивши свою освіту в академії, А.Ведель отримує дуже вигідну пропозицію від багатого московського генерала Єропкіна стати диригентом його капели, а крім того зайняти посаду в Сенатській канцелярії. Прийнявши цю пропозицію, композитор на декілька років залишає Україну, переселяючись до Москви. Про цей період його життя відомо небагато, хоча можна припустити, що композитор міг відвідувати «вільним слухачем» лекції в Московському університеті, а також зустрічатися з московськими та італійськими музикантами, що тоді перебували в Росії, зокрема з відомим оперним композитором Джузеппе Сарті[37].

       Наприкінці 1792 р. А.Ведель повертається до Києва. Спочатку щастя, здавалось, усміхнулось йому знову: він потрапив на службу до впливового, розумного й прихильного до українців генерала А.Леванідова. Леванідов був великим аматором хорового співу і заснував у Києві військову капелу, яку й очолив з 1794 р. А.Ведель. Два роки роботи з капелою належать до найбільш плідних у творчості композитора. Тут він пише свої найвідоміші концерти, такі, як «В молитвах неусыпающую Богородицу», «Спаси мя, Боже», «Доколе, Господи, забудешь мя» та деякі інші. Вони виконувалися в багатьох київських церквах, зокрема перший з них багато років утримувався в службі Києво-Печерської лаври.

       У 1795 р. Леванідова переводять до Харкова на посаду намісника харківського і воронезького. А.Ведель їде вслід за ним. Там він працює з хором Казенного училища, котрий швидко здобуває собі неабияку славу. Цікаво, що саме завдяки цьому хорові А.Ведель у 1796 р. познайомився з Д.Бортнянським. Адже, якщо до того часу хористів для Придворної півчої капели набирали звичайно з Глухова, то тепер, коли слава про прекрасну музичну підготовку учнів А.Веделя долинула навіть до столиці, вони теж стали поповнювати найкращий хор Російської імперії. Але хоч як багато сил віддавав він роботі з хором, найважливішою ділянкою його діяльності залишається все одно творчість: у Харкові він пише, мабуть, найбільше духовних концертів, серед них особливо відомі такі, як «Воскресни, Боже», «На ріках Вавилонських».

       Після смерті цариці Катерини ІІ у 1796 р. її син Павло посилає у відставку всіх ставленників матері, серед них і Леванідова. А.Ведель знову повертається до Києва, проте тепер він потрапляє в дуже скрутні умови – Павло «височайшим наказом» відмінив ті нововведення, котрі вносились поступово у службу під західноєвропейським впливом, насамперед, заборонив виконання духовних концертів у церкві, вбачаючи в цьому небажаний вплив католицизму. Для А.Веделя це означало кінець його творчої кар’єри. Настрій відчаю й безнадії втілений в одному з останніх концертів композитора «Услиши, Господи, глас мой».

       Останнього порятунку композитор шукає в церкві, тому в 1799 р. вступає ченцем у Києво-Печерську лавру. Однак, пробувши там ледь більше року, він таємно покидає монастир, мабуть, через те, що насмілився написати листа до царя Павла з проханням відмінити указ про церковний спів. А.Веделя спіймали, судили, але оскільки він не порушив жодного закону, і його не можна було його ув’язнити, як це чинилось із багатьма іншими видатними діячами української історії, то його просто замкнули в «Смирительный дом» (так у Києві в ХVІІІ сторіччі називали божевільню), де перебували психічні хворі, й заборонили давати олівець і папір, щоб не писав музики. Лише через вісім років, хворого, його відпустили додому помирати, де він, проживши ще декілька місяців, пішов із життя в 1808 році. Так трагічно згас один з найвидатніших і найліричніших українських талантів, чия творчість символічно завершує блискучу " золоту" добу національної музичної культури другої половини XVІІІ сторіччя.

 

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: