Крім усних переговорів комерсанти-партнери широко використовують ділове листування, зокрема, комерційні листи.

Такі листи складаються при укладенні і виконанні комерційної угоди від імені юридичної особи і мають правову силу, тобто можуть бути оскар­ жені в суді.

 

32

33

За Своїм функціональним призначенням виділяють три види комерцій­ного листування:

? запит - відповідь на запит;

? пропозиція (оферта) - відповідь на пропозицію;

? рекламація (претензія) - відповідь на рекламацію.

Запит - комерційний документ, що являє собою звернення покупця до продавця, імпортера до експортера з проханням дати докладну інформацію про товари і направити пропозиції на постачання товару. У запиті вказуєть­ся найменування товару і умови, на яких партнеру бажано отримати товар, наприклад, кількість і якість товару, його модель, марка, ціна, терміни пос­тачання, умови платежу. Запит такого типу входить до групи контрактних документів і використовується при підготовці до укладення операції.

Приклад 1.

На підставі переговорів з Вашим представником у квітні цього року про­симо вислати нам комерційні пропозиції на люстри з пресованого кришталю та інші побутові світильники (бра, торшери, підвіски, настінні лампи) із за­значенням максимальної кількості постачання по всіх типах, що пропоную­ться.

Приклад 2.

Дякуємо за каталог, який Ви прислали, і повідомляємо, що ми зацікав­лені в імпорті столових фарфорових сервізів. Просимо зробити нам пропо­зицію на 100 комплектів із зазначенням роду упаковки.

Якщо продавець не може одразу вислати покупцеві товар, що його ціка­вить, він направляє йому лист, в якому повідомляє необхідну інформацію, зокрема:

прийняття питання до розгляду; з'ясування можливостей постачання; відмову поставити товар, який цікавить покупця; зміна умов постачання (зміна кількості товару, моделі, марки, термі­нів постачання і т.п.); ♦ обіцянку направити пропозиції на постачання товару, який цікавить

покупця.

Приклад відповіді на запит.

Дякуємо за запит на постачання столових фарфорових сервізів. У цей час ми розглядаємо питання про можливість надання Вам пропозиції на то­вар, що Вас цікавить. Наше рішення повідомимо найближчим часом.

З повагою_______ (підпис)

У випадку, якщо продавець може одразу задовольнити прохання покуп­ця і поставити необхідний товар, він направляє йому пропозицію (оферту), тобто заяву про бажання укласти угоду із зазначенням її конкретних умов.

Оферта - формальна пропозиція укласти комерційну угоду, яка містить всі головні умови угоди: асортимент, кількість, ціни, терміни, відповідаль­ність сторін і т.п.

Пропозиція може бути направлена покупцеві як у відповідь на його за­пит, так і з ініціативи продавця.

При цьому, як правило, вказується найменування товару, що пропонує­ться, кількість, якість, ціна, термін постачання, умови платежу, рід упаковки та інші умови в залежності від характеру товару.

Приклад.

Ми можемо запропонувати Вам кольорові телевізори фірми «Соні» з екраном по діагоналі 51 см (вказуються кількість, якість, упаковка, умови постачання, ціна, термін постачання, умови платежу).

З повагою_____ (підпис)

При відповіді на пропозицію у випадку, коли покупець згідний з усіма її умовами, він підтверджує прийняття пропозиції продавцеві і тоді угода вва­жається укладеною. Прийняттям пропозиції є видача конкретного замовле­ння або укладення договору (контракту).

Якщо покупець не згодний з умовами пропозиції або якщо він не заціка­влений в закупівлі товару, що пропонується, він в письмовій формі відхиляє його (зараз по факсу йдуть комерційні пропозиції, але багато які комерційні працівники не вважають потрібним відповідати, тим самим вони втрачають своїх потенційних партнерів на майбутнє).

Якщо покупець не згодний з якою-небудь умовою пропозиції (наприк­лад, з кількістю товару, ціною, термінами постачання і т.п.), він повідомляє про це продавцеві і між ними встановлюється листування або проходять пе­реговори доти, поки не буде досягнута повна домовленість про всі основні елементи операції.

Рекламація - комерційні документ, що являє собою пред'явлення пре­тензії до сторони, що порушила прийняті на себе за контрактом (договором) зобов'язання, і вимогу відшкодування збитків. Рекламації (претензії) можуть бути пред'явлені відносно якості, кількості товару, термінів постачання, упа­ковки, маркірування, платежів та інших умов договору (контракту).

Рекламація повинна містити наступні дані:

♦ основа для пред'явлення претензій;

 

34

35

? докази - посилання на нормативні акти і документи (ТУ, акт експер­тизи, акт приймання, комерційний акт);

? конкретні вимоги сторони, що пред'являє претензію, наприклад, про заміну неякісного товару якісним або про уцінку товару; про розірвання контракту і відшкодування збитків у зв'язку з неви­конанням контракту.

Рекламація пред'являється в письмовому вигляді (рекомендованим лис­том) з прикладенням усіх документів, що підтверджують рекламацію і мають повну доказову силу для обох сторін і в певний термін. Якщо рекламація не може бути врегульована угодою сторін, то справа передається в арбітраж, рішення якого є остаточними і обов'язковими для обох сторін.

Приклад 1. Про відшкодування збитків

26 березня 1999 р. Ваша фірма відвантажила лобове скло для автомобі­лів «Вольво» згідно залізничної накладної № 248 в кількості 100 штук за ра­хунком № 86-516, який був нами оплачений в повній сумі.

При перевірці вагона на кордоні було виявлено 56 штук дефектного скла, яке було Вам повернене, про що свідчить комерційний акт № 226695/289.

У зв'язку з викладеним просимо Вас відшкодувати понесені нашою фір­мою «Ілона» збитки в розмірі 5600 дол. США.

Суму потрібно перерахувати на наш валютний рахунок № 128345 в КБ «Альфа-банк» код 45 МФО 14.

Додаток: комерційний акт № 226695/289.

Приклад 2. Про виплату штрафу за прострочення постачання товарів

За контрактом № 48 від 10 березня 1999 р. Ви зобов'язані були постави­ти фірмі (AT) «AMO» морозильні камери по ціні 400 дол. США за шт. в кіль­кості 50 штук.

Однак, в порушення умов указаного контракту, товар був поставлений із спізненням на 10 днів.

На основі §4 контракту фірма нараховує Вам штраф в розмірі 5% вар­тості не поставленого в термін товару на суму 20 000 дол. США згідно з на­ступним розрахунком: 5% від 20 000 дол. США = 1000 дол. США.

Просимо вказану суму штрафу перевести в триденний термін на наш розрахунковий рахунок №348591 в «Альфа-банку». У разі несплати вказаної суми у встановлений термін справа буде передана в арбітраж.

При відповіді на рекламацію можливі наступні варіанти:

1. Якщо рішення не прийняте, повідомляється інформація про прийнят­тя претензії до розгляду.

2. У разі прийняття претензії повністю або частково вказується термін і спосіб її задоволення, якщо вона не підлягає грошовій оплаті. При грошовій оплаті вказується визнана сума, номер і дата платіжного доручення.

3. Якщо претензія відхиляється повністю або частково, вказуються мо­тиви відмови з відповідним посиланням на нормативні акти та інші докумен­ти, які його обґрунтовують.

Відповідь на рекламацію направляється в письмовому вигляді: рекомен­дованим листом або по факсу - при задоволенні претензії; рекомендованим листом з прикладенням усіх документів - при відмові в задоволенні претен­зії.

Приклади відповідей на рекламації.

1. Підтверджуємо отримання Вашої претензії № 48 від 15 травня 1999 р. Про результати розгляду нами вказаної претензії повідомимо додатково.

2. У задоволення Вашої претензії № 48 від 15 травня 1999 р. переказуємо на Ваш валютний рахунок 1000 дол. США.

2.5. Комерційний ризик і способи його зменшення

Ризик - це можливе понесення збитку або збитків внаслідок заняття ко­мерційною діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але, в той же час на­явність чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів (справе­дливо вважається: хто не ризикує, той не виграє).

Комерційний ризик виникає як наслідок ризикованої комерційної опе­рації. Крім того, може бути ризик, пов'язаний з діями конкурентів; ризик, пов'язаний із зміною ціни; ризик, пов'язаний з непередбаченими політични­ми подіями, що мають важкі наслідки для торгового бізнесу.

Крім цього в практиці торгового бізнесу можуть виникнути:

? ризик втрати товару від пожежі та іншого стихійного лиха;

? ризик знищення або псування вантажу при транспортуванні;

? ризик втрати товару від недбалості працівників підприємства (бій);

? ризик від вірогідної нечесності службовців, що може нанести матері­альний збиток фірмі;

? ризик невиконання договірних зобов'язань партнера (контрагента), від чого залежить прибуток підприємства;

 

36

37

♦ ризик припинення ділової активності підприємства.

Для визначення міри ризику використовують два основних методи: ста­тистичний і експертний. У основі статистичного методу лежать прийоми ма­тематичної статистики (розрахунок варіації, дисперсії і стандартного відхи­лення за показниками фінансово-господарської діяльності підприємства). Як показники фінансово-господарської діяльності, як правило, використовують відношення прибутку до витрат або до інвестицій (показники рентабельнос­ті).

Статистичний метод відносно точний, але вимагає значного об'єму рет­роспективних даних і в той же час не враховує різких змін в інвестиційній політиці підприємства і впливу зовнішніх чинників. Для подолання цих не­доліків використовують експертний метод. Він заснований на усередненні експертних оцінок ризику.

При даному методі, як правило, виявляються вірогідні, малоймовірні і випадкові групи чинників ризику. До вірогідних відносяться добре відомі і очікувані підприємцем обставини; до малоймовірних - відомі чинники, міра появи яких надто мала. У групу випадкових включаються чинники, які не враховувалися експертами. У ході аналізу експерти можуть давати оцінки імовірності виникнення різних втрат (в грошовому або процентному вира­женні), міри вірогідного ризику. За мірою ризику виділяють:

? допустимий ризик - імовірність втрати прибутку;

? критичний - імовірність втрати прибутку і недоотримання частини прибутку;

"' ♦ ■ катастрофічний - можливість банкрутства. Практика показала, що для визначення міри ризику надійніше усього використовувати ком­бінацію статистичного і експертного методів. Для того, щоб зменшити міру вірогідного ризику і одночасно забезпечи­ти досягнення заданих рівнів рентабельності, необхідно:

♦ шукати партнерів, що мають в своєму розпорядженні інформацію про
ринок і достатні фінансові кошти. У разі успіху з ними доведеться
розділити частку прибутку;

? звертатися до послуг зовнішніх консультантів-експертів, наприклад, для проведення науково обґрунтованих прогнозів зміни цін, попиту, дій конкурентів;

? утворювати спеціальний резервний фонд за рахунок частки прибут­ку для самострахування;

? передавати частину ризику іншим особам і організаціям шляхом стра­хування торгового бізнесу.

Сьогодні працює маса приватних страхових компаній (частково створе-

38

на законодавча база), що страхують комерційні операції (комерційний ри­зик), перевезення вантажів. Крім того, є страхування від пожеж, грабежів та інших випадків, внаслідок яких відбувається втрата матеріальних цінностей.

У ринковій економіці поширеним способом зниження ризику є хеджува-ння. У широкому значенні під хеджуванням розуміють створення зустрічних вимог і зобов'язань (валютного, комерційного або кредитного характеру). При укладенні ф'ючерсних контрактів і опціонів хеджування виступає фор­мою страхування ціни і прибутку від небажаного для продавця зниження або невигідного для покупця підвищення ціни. Як результат - згладжування різ­ких коливань цін.

На простому прикладі проілюструємо один з варіантів хеджування з укладенням контракту на продаж товару з постачанням в майбутньому. При­пустимо, що на ф'ючерсній біржі 1 червня ціна товару, який повинен бути поставлений 1 листопада, встановилася на рівні 980 тис. грн. за 1т. Прода­вець укладає контракт, але через перевищення пропозиції над попитом по­точна ціна падає вже в серпні до 890 тис. грн. за 1 т. Відповідно і ціна на ф'ючерсному ринку знижується до 920 тис. грн. за 1 т.

У подібній ситуації продавець реалізовує товар на готівковому ринку по 890 тис. грн. за тонну, викуповує контракт і отримує наступні результати:

Поточна ціна                                            890 тис. грн./т

Різниця в цінах на ф'ючерсній біржі         60 тис. грн./т

Разом                                                         950 тис. грн./т

Таким чином хеджер - продавець згладив зниження ціни і реально отри­мав за тонну товару ціну, яка перевищує поточну ринкову на 60 тис. грн. і біржову ціну - на 30 тис. грн.

39

Глава 3. Комерційна інформація та її захист

3.1. Поняття комерційної інформації і комерційної таємниці

Комерційна інформація являє собою відомості про ситуацію, що склалася на ринку різних товарів і послуг.

Комерційна інформація дозволяє торговим фірмам проводити аналіз своєїдіяльності, планувати і здійснювати контроль за її результатами (тобто за отриманням прибутку).

Джерелами комерційної інформації можуть служити маркетингові дослід­ ження по конкретних товарах. Однак, перед тим, як вкладати грошові кош­ти в проведення досліджень, збір та аналіз інформації, необхідно провести порівняльну оцінку витрат і значущості (цінності) можливих результатів. Якщо приріст прибутку від використання комерційної інформації перевищить приріст витрат на її отримання, то проведення маркетингових досліджень є доцільним.

Важливим джерелом комерційної інформації є також внутрішні матеріа­ли і документи торгової фірми, зокрема, відомості про об'єми товарооборо­ту, витрати на продаж, товарні запаси, прибутки, витрати на рекламу та інш.

Ще одним джерелом комерційної інформація є дані зовнішньої статис­тики, які публікуються в засобах масової інформації, інформація про стан ринку.

Останнім часом все більше поширення отримує купівля інформації у різ­них фірм, основним видом діяльності яких є «виробництво і продаж чистої інформації».

Комерційна таємниця - економічні інтереси, що навмисно приховуються з комерційних міркувань і відомості про різні сторони і сфери виробничо-господарської, управлінської, науково-технічної і фінансової діяльності фір­ми, охорона яких зумовлена інтересами конкуренції і можливими загрозами економічної безпеки фірми. Комерційна таємниця виникає тоді, коли вона представляє інтерес для комерції.

Комерційні секрети - форма комерційної таємниці; являють собою ін­формацію у вигляді документів, схем, виробів, що відносяться до комерцій­ної таємниці фірми і підлягають захисту службою безпеки від можливого посягання шляхом викрадення, вивідування, витоку інформації. Вони розрі­знюються за наступними ознаками:

♦ за природою комерційної таємниці (технологічні, виробничі, органі­заційні, маркетингові, інтелектуальні, рекламні);

 

? за приналежністю власнику (власність підприємства, групи підпри­ємств, окремої особи, групи осіб і т.д.);

? за призначенням.

Документи, що містять комерційні секрети, можуть мати гриф «конфі­денційно», «гостро конфіденційно», «конфіденційно, тільки адресату» та інш.

Носій комерційного секрету - особа, обізнана про комерційні секрети пі­дприємства або фірми (керівники і допущені до комерційних секретів вико­навці).

Носіїв комерційних секретів потрібно відрізняти від джерел закритої
комерційної інформації (ноу-хау, Схеми, документи, технології, вироби, зраз­
ки).                                                  '" '""' "

Секретність в умовах ринкового господарювання захищає виробника від несумлінної конкуренції, до якої відносяться різні протиправні дії у виг­ляді секретного використання торгової марки, підробки продукції конкурен­та, обманної реклами, підкупу, шантажу і т.п. Не останнє місце в цьому ряду займає промислове шпигунство.

Промислове шпигунство - незаконний збір відомостей, що складають комерційну таємницю, незаконне використання секретної інформації особою або підприємством, які не уповноважені на то її власником. Об'єктом проми­слового шпигунства можуть виступати будь-які матеріальні або нематеріальні об'єкти, що містять комерційну таємницю підприємства: документи, кресле­ння, зразки продукції, неоформлені патенти, технічні проекти, інформація про ціни, контракти, постачальників, маркетингові дослідження та інші відомості, що представляють підприємницький інтерес.

У США, Німеччині, КНР, Японії та інших країнах захист комерційної таємниці забезпечується системою промислової секретності, яка базується на відповідній правовій базі. При цьому основну роль в забезпеченні її збереже­ння грають самі фірми, а не державні органи.

У США, де діє найбільш довершене законодавство в області захисту ін­формації - «Закон про комерційну таємницю» - або за прийнятою там термі­нологією - «про фірмові секрети» ( «секрети виробництва»), був прийнятий тільки в 1979 р. і то не всіма штатами. Згідно з цим законом комерційною таємницею є інформація, яка:

? має самостійну економічну вартість завдяки тому, що не є загально­відомою або доступною людям, які можуть її використати в комер­ційних цілях;

? є об'єктом розумових зусиль по захисту.

, Зрозуміло, якщо щось названо комерційною таємницею, то це дійсно

 

40

41

повинне нею бути, але це буває непросто довести юридично. Тому закон ре­комендує:

♦ вказати цінність інформації (які кошти затрачені на отримання інфо­
рмації і у що обійдеться вам її несанкціоноване обнародування);

♦    назвати, які заходи захисту даного секрету були зроблені.,
УНімеччині діє закон про несумлінну конкуренцію, в якому виділяють­
ся два види таємниць - виробнича і комерційна. Даний закон встановлює
карну відповідальність до трьох років тюремного ув'язнення за повідомлен­
ня комерційної або виробничої таємниці стороннім особам, а також за її ви­
відування.

До виробничої таємниці в Німеччині відносяться відомості організацій­ного і технічного характеру, які стосуються способу виробництва, техноло­гії, організації праці, а також технічного відкриття, винаходу або інформа­ція про характер і цілі дослідницьких робіт і т.п.

Комерційною таємницею, на відміну від виробничої є відомості, які сто­суються торгових відносин фірм: організація і розміри обороту, стан ринків збуту, інформація про постачальників і споживачів, про банківські операції.

Держрада КНР в 1988 р. затвердила Положення про комерційні служби безпеки, Що не входять в структуру державних правоохоронних органів. Комерційні служби безпеки є госпрозрахунковими організаціями і викону­ють певний вид робіт і послуг згідно з контрактами, що укладаються з дер­жустановами, кооперативами, приватними підприємствами, а також підп­риємствами, заснованими на змішаному китайському та іноземних капіталах. Рішення про те, які секрети необхідно захищати на кожному підприємстві, в кожній організації приймається на основі домовленості і будується на еконо­мічному розрахунку.

У Японії немає ні законів, ні яких-небудь інших нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошування комерційної таємниці. Там ця проблема вирішується таким чином: на департаменти кадрів, що є в кож­ній фірмі, покладається контроль за неухильним дотриманням режиму сек­ретності, який засновується на кодексі поведінки службовців. У ньому містя­ться положення, що забороняють:

? передавати стороннім особам інформацію, що містить комерційну таємницю;

? укладати угоди, які можуть підірвати довіру до компанії з боку клієн­тів;

? влаштовуватися без дозволу керівництва на роботу за сумісництвом;

? умисно наносити економічного збитку;

? давати і отримувати хабарі.

Потрібно зазначити, що японський бізнес менше інших страждає від ви­току інформації. Це пов'язано з властивою даній країні системою «довічного найму» і вихованням у співробітників почуття патерналізму, коли вони вва­жають себе членами однієї сім'ї.

Керівник фірми «Соні» Акіо Моніта стверджує, що коли немає віддано­сті, що приходить з довгостроковою зайнятістю, немає можливості покласти кінець витоку інформації і крадіжкам, від яких повсякденно страждає бізнес на Заході.

У законодавстві Росії поняття «комерційна таємниця» вперше з'явилося в 1990 р. в тексті Закону про підприємства і підприємницьку діяльність. Згід­но ст. 139 ЦК РФ «інформація складає службову або комерційну таємницю у випадку, коли інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність внаслідок невідомості її третім особам, до неї немає вільного доступу на за­конній основі і власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденці­йності».

Разом з тим, якщо ті або інші матеріали навіть; відповідають всім вказа­ним ознакам, вони не завжди визнаються законом як службова або комерці­йна таємниця:

? засновницькі документи (рішення про створення підприємства або договір засновників) і статут;

? документи, що дають право займатися підприємницькою діяльністю (реєстраційні посвідчення, ліцензії, патенти);

? інформація за встановленими формами звітності про фінансово-гос­подарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки пра­вильності обчислення і сплати податків та інших обов'язкових плате­жів до державного бюджету;

? документи про платоспроможність;

? інформація про чисельність, склад працюючих, їх заробітну плату і умови праці, а також про наявність вільних робочих місць;

? довідки про сплату податків і обов'язкові платежі;

? дані про забруднення навколишнього середовища, порушення анти­монопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізація продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення, а та­кож про інші порушення законодавства і розміри заподіяного при цьому збитку;

? інформація про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, товариствах, акціонерних товариствах, об'єд­наннях та інших організаціях, що займаються підприємницькою дія­льністю.

 

42

43

Крім того, державним і муніципальним підприємствам до і в процесі приватизації заборонено відносити до комерційної таємниці дані про розмі­ри майна підприємств і його грошові кошти; про вкладення коштів у прибут­кові активи (цінні папери) інших підприємств, в процентні облігації і позики, в статутні фонди спільних підприємств; про кредитні, торгові та інші зобо­в'язання підприємства; про договори з кооперативами, іншими недержавни­ми підприємствами, творчими і тимчасовими трудовими колективами, а та­кож окремими громадянами.

Розголошування комерційної таємниці може погіршити економічне ста­новище підприємства або фірми. Щоб цього не сталося, потрібно перевести таку інформацію в розряд власності, що охороняється. Це робиться наказом керівника фірми, в якому перераховуються відомості, що відносяться до ко­мерційної таємниці.

Методика віднесення тих або інших відомостей до комерційної таємни­ці в нашій країні ще остаточно не розроблена, тому, спираючись на досвід зарубіжних країн, обмежимося лише деякими рекомендаціями.

1. При засекреченні інформації треба вийти з принципу економічної виго­ди і безпеки фірми. Причому, оголошуючи ту або іншу інформацію комерцій­ною таємницею, важливо додержати золотої середини. Надмірне засекрече­ння діяльності фірми може обернутися втратою прибутків, оскільки умови ринку вимагають широкої реклами продукції, що виробляється, і послуг. Ті ж результати може викликати зневажливе відношення до комерційної таєм­ниці, оскільки ринок - це завжди конкуренція. Американські підприємці вва­жають, що втрата 20% інформації приводить до розорення фірми протягом місяця у 60 випадках із 100.

2. Інформація типу ноу-хау, безумовно, повинна бути віднесена до розряду комерційної таємниці. її треба охороняти і від власного персоналу, бо завжди існує небезпека, що той або інший співробітник звільниться і влаштується на роботу в конкуруючу фірму. Відомості ж, якими він володіє, не можуть бути у нього вилучені.

За рубежем існує практика підписання із співробітником угоди, за якою йому після звільнення забороняється працювати в конкуруючій фірмі. Прав­да, такого роду угоди діють лише протягом певного терміну після розірван­ня договору про найм. Крім того, під час дії подібного обмеження цій особі повинна виплачуватися винагорода. У російській практиці такі угоди поки невідомі.

3. Інформація про раціоналізаторську пропозицію, винахід і т.п., що зна­
ходиться на стадії розробки, безсумнівно, відноситься до комерційної таєм­
ниці.

Раціоналізаторська пропозиція навіть після її оформлення і видачі автор-

ського свідоцтва може залишатися комерційною таємницею, оскільки являє собою технічне рішення задачі, нове для даної фірми.

Винахід після видачі на нього патенту має спеціальну правову охорону і тому не потребує захисту шляхом віднесення до комерційної таємниці. Інша справа, якщо за угодою з автором винаходу фірма ухвалить рішення не по­давати заявку. Тоді охорона інформації повністю покладається на фірму. Потрібно підкреслити, що рішення не подавати заявку на винахід на патенто-здатне технічне рішення можливо тільки за домовленістю з автором, оскіль­ки за існуючим правилом, якщо роботодавець протягом трьох місяців з момен­ту повідомлення його автором про зроблений винахід не подасть заявку на нього, автор має право сам подати заявку і отримати патент.

4. Особливу увагу потрібно приділити охороні договорів, що укладаються підприємством. Велика їх частина, безумовно, відноситься до комерційної таємниці. Причому в певних випадках охороні підлягає не тільки текст дого­вору, але й сам факт його укладення.

Керівник фірми повинен встановити суворий порядок зберігання пер­ших примірників договорів і роботи з ними. їх потрібно зберігати в певному місці у відповідальної особи і видавати тільки під розписку з письмового дозволу керівника фірми. На осіб, відповідальних за зберігання договорів і роботу з ними, покладається персональна відповідальність за втрату дого­ворів або витік інформації з них. Все це необхідне тому, що діяльність комер­ційних структур будується в більшій мірі на договірних засадах, і конкурент або партнер по переговорах, володіючи інформацією в цій сфері, може скла­сти досить повну картину виробничого і фінансового становища фірми. Про­пажа (викрадення) перших примірників договорів веде до значних усклад­нень і навіть неможливості довести ті або інші положення в разі виникнення суперечки та її вирішення в судовому порядку. При підписанні договору рекомендується, щоб представники сторін ставили підписи не тільки в кінці договору, але й на кожному листі, щоб уникнути заміни одного тексту ін­шим.

Отже, що ж відноситься до комерційної таємниці і вимагає захисту від витоку інформації та її викрадення? Ділова інформація:

? фінансові відомості;

? дані про ціну (вартості) продукції та послуг, технології;

? ділові плани і плани виробництва нової продукції;

? списки клієнтів і продавців, контракти, преференції та плани;

? інформація про маркетинг;

? угоди, пропозиції, квоти;

 

44

45

♦ списки персоналу, організаційні схеми та інформація про співробіт­
ників (їх характеристики).

Технічна інформація:

? науково-дослідні проекти;

? конструкторські розробки по виробництву якої-небудь продукції та її технічні параметри;

? заявки на патенти;

? дизайн, ефективність і можливості виробничих методів, обладнання і систем;

? інформаційний процес;

? програмне забезпечення ЕОМ.

3.2. Забезпечення захисту комерційної таємниці

Аналізуючи зарубіжний і вітчизняний досвід щодо створення механізму захисту комерційної таємниці, можна виділити наступні основні блоки, з яких він складається:

? норми права, направлені на захист інтересів її власників;

? норми, що встановлюються керівництвом підприємства, фірми і т.п. (накази, розпорядження, інструкції);

? спеціальні структурні підрозділи, що забезпечують дотримання цих норм (підрозділи режиму, служби безпеки і т.п.).

Все вищеперелічене повинне бути тісно пов'язане між собою. Так, фірма може мати найдовершеніші правила та інструкції, що стосуються внутріш­нього порядку поводження з конфіденційними матеріалами, але за відсутно­сті державно-правового регулювання навряд чи зможе захистити свої секрет ти. Так само навряд чи вдасться зберегти секрети за наявності правового регулювання, але при відсутності професіоналів, які будуть втілювати норми права та інструкції на практиці. А не знаючи основних напрямів захисту секре­тів, не вдасться зберегти свою конфіденційну інформацію навіть при наявно­сті державної підтримки і спеціального структурного підрозділу в штатному розкладі.

Сьогодні, коли повним ходом йде процес становлення нових господар­ських форм і відносин, у підприємств виникають проблеми, пов'язані з необ­хідністю захисту власної секретної інформації. Спроби автоматично перене­сти систему організації захисту державних секретів, що склалася, в область комерційної таємниці, швидше за все, приречені на невдачу.

Світовий досвід в області захисту виробничих секретів показує, що чис­то адміністративні заходи не гарантують результату. Тому підприємці, не

відмовляючись від адміністративних заходів, переходять до поєднання їх з активним залученням до процесу захисту конфіденційної інформації всіх спі­вробітників фірми.

Головне місце в організації надійного захисту секретної інформації по­винно відводитися роботі з кадрами. Фахівці вважають, що збереження'секре-тів на 80% залежить від правильного підбору, розміщення і виховання кад­рів. І ця робота повинна починатися від дня прийому співробітника на роботу.

Другим за важливістю заходом повинне бути обмеження доступу до секретної інформації. Робота повинна бути організована таким чином, щоб кожний співробітник мав доступ тільки до тієї інформації, яка необхідна йому в процесі виконання прямих службових обов'язків. Ця міра не зможе сама по собі повністю захистити від можливого витоку інформації, але дозволить звести можливий збиток до мінімуму.

Третім напрямом в роботі з кадрами є проведення виховної роботи. Фахівці в області протидії промисловому шпигунству дають наступні реко­мендації:

? використовувати будь-яку можливість для пропаганди програм за­безпечення режиму секретності;

? всіляко стимулювати зацікавленість співробітників у виконанні ре­жиму секретності;

? не забувати періодично винагороджувати співробітників за успіхи в захисті секретної інформації.

Потрібно мати на увазі, що «голі» заклики не дають позитивних резуль­татів, тому значне місце у виховній роботі необхідно відводити навчанню, цілями якого є:

? чітке знання співробітником обсягів інформації, що охороняється, за безпеку якої він несе особисту відповідальність;

? розуміння виконавцем секретних робіт характеру і цінності даних, з якими він має справу;

? навчання правилам зберігання і захисту секретних даних.

При цьому жодне правило або процедура не повинні вводитися без роз'яс­нення їх суті, їх розумності та необхідності. Кожний керівник, доводячи такі правила до відома своїх підлеглих, зобов'язаний підкреслити, що вони є не­від'ємною частиною їх роботи.

Разом з тим не треба обмежуватися тільки виховною роботою і навчан­ням. Співробітник, що порушив правила роботи з секретною інформацією, повинен знати, що у нього будуть серйозні неприємності і він буде суворо покараний керівництвом.

 

46

47

Такі підходи до роботи з кадрами дають непогані результати і можуть застосовуватися на підприємствах різного профілю діяльності.

Отже, що ж можна рекомендувати вітчизняному керівнику, який почи­нає створювати систему безпеки на своїй фірмі? Передусім знати, що це обій­деться недешево. Доручити створення системи безпеки професіоналам, тіль­ки їм і нікому більше. Відразу ж потрібно подумати про безпеку найбільш важливих секретів, витік яких здатний нанести збитків, що значно переви­щують витрати на їх захист. При цьому треба встановити:

? яка інформація потребує захисту;

? кого вона може зацікавити;

? який «термін життя» цих секретів;

? у що обійдеться їх захист.

Потім потрібно підготувати план з охорони комерційної таємниці. За­рубіжний досвід показав, що він повинен складатися з двох розділів:

? запобігання викраденню секретної інформації;

? запобігання витоку секретної інформації. Для цього потрібно:

? визначити, яка комерційна інформація є секретом фірми;

? встановити місця її накопичення;

? виявити потенційні канали витоку інформації;

 

? отримати консультацію у фахівців про способи перекриття цих кана­лів;

? проаналізувати співвідношення витрат на використання різних сис­тем, що забезпечують захист секретної інформації, і обрати найбільш прийнятну;

? призначити людей, відповідальних за кожну дільницю цієї системи;

? скласти графік перевірки стану справ на дільницях.

Система забезпечення безпеки фірми включає наступні організаційні заходи:

? контроль приміщень і обладнання (забезпечення безпеки виробни­чих і конторських приміщень, охорона фото - та іншого копіюваль­ного обладнання, контроль за відвідувачами);

? робота з персоналом (бесіди під час прийому на роботу, інструктаж щойно прийнятих з правилами захисту інформації, навчання збере­женню комерційної таємниці, стимулювання дотримання комерцій­ної таємниці, робота із співробітниками, що підозрюються в розкра­данні секретної інформації, бесіди з тими, що звільняються;

? організація роботи з конфіденційними документами (встановлення

48

порядку діловодства, контроль за проходженням секретних докумен­тів, контроль за публікаціями, розсекреченням і знищенням конфіде­нційних документів, охорона секретів інших фірм);

? робота з конфіденційною інформацією, накопиченою в комп'ютерах фірми (створення системи захисту електронної інформації від несанк­ціонованого доступу, забезпечення контролю за користуванням ЕОМ);

? захист комерційних таємниць фірми в процесі укладення контрактів (тут важливо чітко визначити коло осіб, що займаються цією робо­тою).

Вищевикладений план є зразком. Однак, у всіх випадках захисту комер­ційної таємниці необхідно звернути особливу увагу на документи, оскільки в нашій країні основні обсяги комерційної інформації зберігають в докумен­тах.

Керівник повинен упорядити процеси фіксації секретної інформації в ді­лових паперах і організувати їх рух таким чином, щоб викрадення конфіден­ційних документів було б ускладнене настільки, щоб воно ставало економіч­но невигідним для викрадача.

При роботі з документами, що містять комерційну таємницю, потрібно дотримуватися певних правил, які зводяться до наступного:

? суворий контроль (особисто або через службу безпеки) за допуском персоналу до секретних документів;

? призначення осіб відповідальних за контроль секретного діловодст­ва і наділення їх відповідними повноваженнями;

? розробка інструкції (пам'ятки) по роботі з секретними документами, ознайомлення з нею відповідних співробітників фірми;

? контроль за прийняттям службовцями письмових зобов'язань про збереження комерційної таємниці фірми;

? введення системи матеріального і морального заохочення співробіт­ників, що мають доступ до секретної інформації;

? впровадження в повсякденну практику механізмів і технологій захис­ту комерційної таємниці фірми;

? особистий контроль з боку керівника фірми за службами внутрішнь­ої безпеки і секретного діловодства.

Існують різні способи ведення секретного діловодства, які спрямовані на запобігання витоку комерційних секретів, що містяться в документах. Як вже було вказано вище, документи, що містять комерційну таємницю, поді­ляються по мірі секретності інформації, що є в них, і забезпечуються відпові­дним грифом секретності.

49

Для роботи з секретними документами повинні відводитися спеціальні приміщення з хорошою звукоізоляцією. У ці приміщення не повинні допус­катися не тільки сторонні особи, але й співробітники, що не мають дозволів (допуску) на роботу з секретами фірми. Такі приміщення повинні мати капі­тальні стіни, надійні перекриття, міцні двері із замками та запорами, захист на вікнах від проникнення сторонніх осіб. Ці приміщення повинні надійно охоронятися, в тому числі системою охоронної сигналізації, електронно-ме­ханічним пристосуванням із застосуванням кабельного телебачення і т.п.

Чернетки секретних документів повинні готуватися в зошитах з прону­мерованими листами. Після підготовки документів начисто чернетки повин­ні знищуватися уповноваженими на те співробітниками. Число копій секрет­них документів повинно суворо враховуватися, а копіювальні машини забезпечуватися лічильником копій і ключем, що запускає машини в дію.

Копіювальний папір і фарбувальна стрічка пишучих машин - предмет особливих турбот, оскільки з них можна зняти секретну інформацію. Тому використаний копіювальний папір і стрічка знищуються під контролем від­повідальних осіб.

Імовірність витоку секретної інформації з документів особливо велика в процесі їх пересилки. Якщо немає можливості користуватися послугами воє­нізованого фельдзв'язку, то доставку секретних документів і цінностей пот­рібно організувати своїми силами із залученням співробітників власної слу­жби безпеки або ж звернутися до спеціалізованих фірм, які надають такі послуги за плату.

Службовці, що відповідають за збереження, використання і своєчасне знищення секретних документів, повинні бути захищені від спокуси торгівлі секретами фірми простим, але дуже надійним способом - хорошою зарпла­тою.

У процесі зберігання і пересилки секретних документів можуть бути зас­тосовані засоби захисту і сигналізації при несанкціонованому доступі до них. Одна з новинок - світлочутливе покриття, що наноситься на документи, яке може проявитися під впливом світла, вказуючи тим самим на факт, ознайом­лення з документами або їх фотографування сторонніми особами.

Використовують з цією метою й електроніку. Електронний пристрій ве­личиною з сірниковий коробок реагує на світло. Варто його включити і по­містити в сейфі, під паперами на робочому столі - і у вашому розпорядженні надійний сторож. Електронний пристрій спрацьовує при попаданні на нього світла і подає пронизливий звуковий сигнал. Цей пристрій називається «Хоум детектив» (домашній детектив) і коштує 10 дол. США. За бажанням замов­ника «Хоум детектив» може бути забезпечений радіопередавачем, що вклю­чає на значній відстані інші захисні системи і зовнішню сигналізацію.

50

Фахівцям з питань захисту комерційної інформації відомі й інші техно­логії та системи охорони конфіденційних документів від несанкціонованого доступу або можливого витоку з них відомостей, що охороняються.

3.3. Роль товарних знаків у комерційній роботі

Товарний знак захищає виняткові права продавця на користування мароч­ ною назвою або марочним знаком (емблемою).

Одне з рішень комерсанта, яке потрібно прийняти, - це рішення про те, чи буде торгова фірма працювати під товарним знаком. У минулому біль­шість торгових фірм обходилася без товарних знаків. Зараз наша країна бу­дує ринкові відносини, входить в міжнародний ринок і питання про товарні знаки має велике значення.

Товарні знаки виступають в ролі своєрідних покажчиків, що допомага­ють споживачам (покупцям) вибирати ті або інші товари і користуватися послугами тих або інших торгових фірм. Товарний знак є обличчям фірми, сприяє її упізнаванню.

Товарний знак і знак обслуговування (далі - товарний знак) - це позна­чення, здатні відрізняти відповідно товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів і послуг інших юридичних і фізичних осіб.

Правова охорона товарного знаку надається на основі його державної реєстрації в порядку, встановленому названим Законом про товарні знаки, або внаслідок міжнародних договорів. Право на товарний знак охороняєть­ся законом.

Товарний знак може бути зареєстрований на ім'я юридичної особи або фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. На зареєстрований товарний знак видається свідоцтво на товарний знак. Свідоцтво засвідчує пріоритет товарного знаку, виняткове право власника на товарний знак від­носно товарів, вказаних у свідоцтві.

Власник товарного знаку має виняткове право користуватися і розпоря­джатися товарним знаком, а також забороняти його використання іншими особами. Ніхто не може використати товарний знак без дозволу його влас­ника.

Порушенням прав власника товарного знаку признається несанкціоно­ване виготовлення, застосування, ввезення, пропозиція до продажу, продаж, інше введення в господарський оборот або зберігання з цією метою товарно­го знаку або товару, позначеного цим знаком, або позначення, схожого з ним до міри змішання, відносно однорідних товарів.

Як товарні знаки можуть бути зареєстровані словесні, образотворчі,

51

об'ємні та інші позначення або їх комбінації. Товарний знак може бути заре­єстрований в будь-якому кольорі або колірному поєднанні.

Не допускається реєстрація товарних знаків, що складаються тільки з позначень:

? що не володіють розпізнавальною здатністю;

? що являють собою державні герби, прапори і емблеми; офіційні наз­ви держав, емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печаті, нагороди та інші відзнаки" або схожі з ними до міри змішання. Такі позначення можуть бути включені як елементи, що не охороняються, в товарний знак, якщо на це є згода відповідного ком­петентного органу або їх власника;

? що увійшли в загальне вживання як позначення товарів певного виду;

? що є загальноприйнятими символами і термінами;

? що вказують на вигляд, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів, а також на місце і час їх виробництва або збуту.

Не допускається реєстрація в якості товарних знаків або їх елементів позначень:

♦ що є помилковими або здатними вести в помилку споживача віднос­
но товару або його виробника;

♦ що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.
Не можуть бути зареєстровані як товарні знаки позначення, тотожні

або схожі до міри їх змішання:

? з товарними знаками, раніше зареєстрованими або заявленими на реєстрацію на ім'я іншої особи відносно однорідних товарів;

? з товарними знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів;

? з найменуваннями місць походження товарів, що охороняються згід­но із законом, крім випадків, коли вони включені як елемент, що не охороняється в товарний знак, який реєструється на ім'я особи, що має право користування таким найменуванням;

? з сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому по­рядку.

Не реєструються як товарні знаки позначення, що відтворюють:

? відомі фірмові найменування (або їх частину), що належать іншим особам, які дістали право на ці найменування раніше дати надход­ження заявки на товарний знак відносно однорідних товарів;

? промислові зразки, права на які належать іншим особам;

 

? назви відомих творів науки, літератури і мистецтва, персонажі з них або цитати, твори мистецтва або їх фрагменти без згоди власника авторського права або його правонаступників;

? прізвища, імена, псевдоніми і похідні від них, портрети і факсиміле відомих осіб без згоди таких осіб, їх спадкоємців, відповідного ком­петентного органу, якщо ці позначення є надбанням історії і культу­ри.

Реєстрація товарного знаку

Заявка на реєстрацію товарного знаку (далі - заявка) подається юриди­чною або фізичною особою (далі - заявник) в Державне патентне відомство (далі - Патентне відомство). Заявка може бути подана через патентного по­віреного, зареєстрованого в Патентному'відомстві.

Іноземні юридичні особи або фізичні особи та їх патентні повірені, що постійно проживають за межами країни, ведуть справи, пов'язані з реєстра­цією товарних знаків, через патентних повірених, зареєстрованих у Патент­ному відомстві. Повноваження патентного повіреного засвідчуються довіре­ністю, виданою йому заявником.

Вимоги до патентного повіреного, порядок його атестації і реєстрації визначаються Положенням про патентних повірених.

Заявка повинна відноситися до одного товарного знаку і містити:

? заяву про реєстрацію позначення як товарного знаку із зазначенням заявника, а також його місцезнаходженням або місцем проживання;

? позначення, що заявляється, та його опис;

? перелік товарів, для яких планується реєстрація товарного знаку, згру­пованих за класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.

Заявка представляється державною мовою. До заявки повинні бути до­дані:

? документ, що підтверджує сплату мита у встановленому розмірі;

? статут колективного знаку, якщо заявка подається на колективний знак.

Документи, прикладені до заявки, представляються державною або ін­шою мовою. Якщо ці документи представлені іншою мовою, до заявки дода­ється їх переклад на державну мову. Переклад на державну мову може бути представлений заявником протягом двох місяців після надходження в Патент­не відомство заявки, що містить документи іншою мовою.

Вимоги до документів заявки встановлюються Патентним відомством.

 

52

53

Пріоритет товарного знаку встановлюється за датою надходження в Патентне відомство заявки.

Експертиза заявки здійснюється Патентним відомством і включає попе­редню експертизу та експертизу заявленого позначення.

У період проведення експертизи заявки до прийняття по ній рішення за­явник має право з власної ініціативи доповнювати, уточнювати або виправ­ляти матеріали заявки. Якщо додаткові матеріали змінюють заявку по суті, ці матеріали не приймаються до розгляду і можуть бути оформлені заявни-комяк самостійна заявка.

У період проведення експертизи Патентне відомство має право запита­ти у заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи немож­ливе. Додаткові матеріали по запиту експертизи повинні бути представлені протягом двох місяців з дати отримання запиту. На прохання заявника да­ний термін може бути продовжений за умови, що прохання надійшло до за­кінчення цього терміну. Якщо заявник порушив вказаний термін або зали­шив запит експертизи без відповіді, заявка вважається відкликаною.

Заявка може бути відкликана на прохання заявника на будь-якому етапі її розгляду, але не пізніше дати реєстрації товарного знаку.

Попередня експертиза заявки проводиться в місячний термін з дати її надходження в Патентне відомство.

У ході проведення попередньої експертизи перевіряється зміст заявки, наявність необхідних документів, а також їх відповідність встановленим ви­могам. За результатами попередньої експертизи заявнику повідомляється про прийняття заявки до розгляду або про відмову в прийнятті її до розгляду.

В разі прийняття заявки до розгляду заявник повідомляється про вста­новлення пріоритету товарного знаку.

Експертиза заявленого позначення проводиться по завершенні поперед­ньої експертизи.

У ході експертизи перевіряється відповідність заявленого позначення вимогам, визначеним законом, і встановлюється пріоритет товарного знаку, якщо цього не було зроблено при проведенні попередньої експертизи.

За результатами експертизи приймається рішення про реєстрацію товар­ного знаку або про відмову в його реєстрації.

Рішення експертизи про реєстрацію товарного знаку може бути перегля­нуте у зв'язку з надходженням заявки з більш раннім пріоритетом.

При незгоді заявника з рішенням попередньої експертизи або з рішен­ням експертизи заявленого позначення він має право протягом трьох місяців з дати отримання рішення подати заперечення в Апеляційну палату Патент­ного відомства (далі - Апеляційна палата). Заперечення повинне бути розг-

лянуте Апеляційною палатою протягом чотирьох місяців з дати його над­ходження.

В разі незгоди заявника з рішенням Апеляційної палати він може протя­гом шести місяців з дати його отримання звернутися зі скаргою до Вищої патентної палати, рішення якої є остаточним.

Заявник має право знайомитися з матеріалами, вказаними в рішенні ек­спертизи. Він може протягом місяця після отримання рішення по заявці запи­тати копії цих матеріалів.

Терміни, пропущені заявником, можуть бути відновлені Патентним ві­домством по клопотанню заявника, якщо воно подане не пізніше двох міся­ців після їх закінчення, при умові підтвердження поважних причин і сплати мита.

На основі рішення про реєстрацію товарного знаку Патентне відомство протягом місяця з дати отримання документа про сплату встановленого мита проводить реєстрацію товарного знаку в Державному реєстрі товарних зна­ків і знаків обслуговування. До Реєстру вносяться товарний знак, відомості про його власника, дата пріоритету товарного знаку і дата його реєстрації, перелік товарів, для яких зареєстрований товарний знак, інші відомості, що відносяться до реєстрації товарного знаку, а також подальші зміни цих відо­мостей.

Видача свідоцтва на товарний знак проводиться Патентним відомством протягом трьох місяців з дати реєстрації товарного знаку в Реєстрі. Форма свідоцтва і склад відомостей, що вказуються в ньому, встановлюються Патент­ним відомством.

Реєстрація товарного знаку діє протягом десяти років, починаючи з дати надходження заявки в Патентне відомство. Термін дії реєстрації товарного знаку може бути продовжений за заявою власника, яка подана протягом ос­таннього року її дії, кожний раз на десять років.

За клопотанням власника для продовження терміну дії реєстрації товар­ного знаку йому може бути наданий шестимісячний термін після закінчення терміну дії реєстрації за умови сплати додаткового мита. Запис про продов­ження терміну дії реєстрації товарного знаку вноситься Патентним відомст­вом до Реєстру і свідоцтва на товарний знак.

Власник товарного знаку зобов'язаний повідомляти Патентне відомст­во про змшу свого найменування, прізвища, імені і по батькові, скороченні переліку товарів, відносно яких зареєстрований товарний знак, зміні окре­мих елементів товарного знаку, що не стосується його істоти, інших змінах, що відносяться до реєстрації товарного знаку. Зміни вносяться до Реєстру і свідоцтва на товарний знак за умови сплати мита.

 

54

55

Відомості, що відносяться до реєстрації товарного знаку і внесені до Ре­єстру, публікуються Патентним відомством в офіційному бюлетені протягом шести місяців з дати реєстрації товарного знаку в Реєстрі або з дати внесення до Реєстру змін в реєстрацію товарного знаку.

Юридичні і фізичні особи мають право зареєструвати товарний знак в зарубіжних країнах або зробити його міжнародну реєстрацію. Заявка на мі­жнародну реєстрацію товарного знаку подається через Патентне відомство.

Колективний знак

Колективним знаком є товарний знак спілки, господарської асоціації або іншого добровільного об'єднання підприємств (далі - об'єднання), призна­чений для позначення товарів, що випускаються і(або) реалізовуються ними, та володіють єдиними якісними або іншими загальними характеристиками.

Колективний знак і право на його використання не можуть бути переда­ні іншим особам.

До заявки на реєстрацію колективного знаку додається статут колекти­вного знаку, який містить найменування об'єднання, уповноваженого зареє­струвати колективний знак на своє ім'я, перелік підприємств, що мають пра­во на користування цим знаком, мету його реєстрації, перелік та єдині якісні або інші загальні характеристики товарів, які будуть означатися колектив­ним знаком, умови його використання, порядок контролю за його викорис­танням, відповідальність за порушення статуту колективного знаку.

До Реєстру і свідоцтва на колективний знак в доповнення до відомостей вносяться відомості про підприємства, що мають право на користування ко­лективним знаком. Ці відомості, а також виписка із статуту колективного знаку про єдині якісні або інші загальні характеристики товарів, для яких цеазнак зареєстрований, публікуються Патентним відомством в офіційному бюлетені. Власник колективного знаку повідомляє Патентне відомство про зміни в статуті колективного знаку.

У разі використання колективного знаку на товарах, що не володіють єдиними якісними або іншими загальними характеристиками, дія реєстрації може бути повністю або частково припинена достроково на підставі рішен­ня Вищої патентної палати, прийнятого за заявою будь-якої особи.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: