Використання товарного знаку

Використанням товарного знаку вважається застосування його на това­рах, для яких товарний знак зареєстрований, та(або) їх упаковці власником товарного знаку або особою, якій таке право надане на основі ліцензійного договору.

56

Використанням може бути визнане також застосування товарного зна­ку в рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках, на вивісках, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, при наявності поважних причин незастосування товарного знаку на товарах та(або) їх упаковці.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють посередницьку діяльність, можуть на основі договору використовувати свій товарний знак нарівні з товарним знаком виробника товарів, а також замість товарного знаку оста­ннього.

Дія реєстрації товарного знаку може бути повністю або частково при­пинена достроково на основі рішення Вищої патентної палати, прийнятої за заявою будь-якої особи, у зв'язку з невикористанням товарного знаку безпе­рервно протягом п'яти років з дати реєстрації або п'яти років, що передува­ли подачі такої заяви.

При розв'язанні питання про дострокове припинення дії реєстрації то­варного знаку у зв'язку з його невикористанням можуть бути братися до уваги представлені власником товарного знаку докази того, що товарний знак не використовувався за обставин, що не залежать від нього.

Реєстрація товарного знаку не дає права його власнику заборонити ви­користання цього товарного знаку іншим особам відносно товарів, які були введені в господарський оборот безпосередньо власником товарного знаку або з його згоди.

Власник товарного знаку може проставляти поруч з товарним знаком попереджувальне маркірування, яке вказує на те, що застосоване позначення є товарним знаком.

Уступка товарного знаку

Можуть скластися умови, коли власник товарного знаку може уступити його за договором юридичній або фізичній особі відносно всіх або частини товарів, для яких він зареєстрований.

Уступка товарного знаку не допускається, якщо вона може бути причи­ною введення в оману споживача відносно товару або його виробника. Пра­во на використання товарного знаку може бути надане власником товарно­го знаку (ліцензіаром) іншій особі (ліцензіату) за ліцензійним договором.

Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів ліцензіата буде не нижчою за якість товарів ліцензіара і що ліцензіар буде здійснювати контроль за виконанням цієї умови.

Договір про уступку товарного знаку і ліцензійний договір реєструють­ся в Патентному відомстві. Без цієї реєстрації вони вважаються недійсними.

57

Припинення правової охорони товарного знаку

Реєстрація товарного знаку може бути визнана недійсною повністю або частково протягом всього терміну її дії, якщо вона була призначена з пору­шенням вимог, встановлених законом, або протягом п'яти років з дати пуб­лікації відомостей про реєстрацію товарного знаку в офіційному бюлетені.

Будь-яка особа може подати в терміни, передбачені законом, заперечен­ня реєстрації товарного знаку в Апеляційну палату. Заперечення реєстрації товарного знаку повинне бути розглянуте протягом чотирьох місяців з дати його надходження.

Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене в Вищій патентній палаті протягом шести місяців з дати його прийняття. Рішення вищої патент­ної палати є остаточним.

Реєстрація товарного знаку анулюється Патентним відомством:

? у зв'язку з припиненням терміну її дії;

? на підставі рішення Вищої патентної палати про дострокове припи­нення її дії внаслідок використання колективного знаку на товарах, що не володіють єдиними якісними або іншими загальними характе­ристиками;

? на основі рішення Вищої патентної палати про дострокове припине­ння її дії внаслідок невикористання товарного знаку;

? у разі визнання її недійсною;

? при ліквідації юридичної особи - власника товарного знаку;

? на підставі рішення Вищої патентної палати у разі перетворення то­варного знаку на позначення, що увійшло у загальне вживання як позначення товарів певного виду;

? у разі відмови від неї власника товарного знаку.

Глава 4. Організація господарських зв'язків у

торгівлі

4.1. Суть і порядок регулювання господарських зв'язків у торгівлі

Господарські зв'язки між постачальниками і покупцями товарів - широ­ке поняття. Сюди входять економічні, організаційні; комерційні, адміністра­тивно-правові, фінансові та інші відносини, що складаються між покупцями і постачальниками в процесі постачання товарів.

Система господарських зв'язків торгівлі з промисловістю - найважливі­ша складова частина господарського механізму країни, що представляє со­бою сукупність форм, методів і важелів взаємодії підприємств, об'єднань, фірм, галузей народного господарства із споживачами продукції.

Раціональні господарські зв'язки сприяють планомірному розвитку еко­номіки, збалансованості попиту і пропозиції, своєчасному постачанню продукції виробничого призначення і товарів народного споживання покуп­цям.

Система господарських зв'язків включає, зокрема, участь торгових ор­ганізацій в розробці промисловими, підприємствами (об'єднаннями, фірма­ми) планів виробництва товаріві за допомогою представлення заявок і за­мовлень; господарські договори; контроль за дотриманням договірних зобов'язань; застосування економічних санкцій; участь в роботі товарних бірж і оптових ярмарків; перевірку якості (експертизу) товарів, що поставляють­ся; встановлення оптимальних фінансових взаємовідносин; застосування ад­міністративно-правових норм та інш.

При адміністративно-командній системі управління економікою орга­нізація господарських зв'язків по постачанню товарів зазнавала детального державного регулювання і регламентування. Державне регулювання госпо­дарських взаємовідносин постачальників і покупців по постачанню товарів було введене з самого початку розвитку централізованої адміністративної системи економіки. Однак, форми і зміст нормативних документів регулюва­ння постачання товарів на окремих етапах розвитку економіки були різні.

До 1959 р. в країні діяли численні Основні умови постачання окремих видів товарів. У 1959 р. вперше були затверджені і введені в дію Єдині поло­ження про постачання товарів народного споживання і про постачання продукції виробничо-технічного призначення, нарівні з якими, однак, діяли і різні Особливі умови постачання окремих видів товарів. У 1969 і 1981 pp. Положення про постачання були переглянуті з метою більшої регламентації умов постачання від постачальників до покупців. Положення про постачан-

 

58

59

ня, а також Особливі умови постачання істотно обмежували ініціативу підп­риємств і організацій, позбавляючи їх можливості самостійно вирішувати питання, пов'язані з укладенням договорів постачання. У Положеннях пану­вали норми директивного характеру, які обмежували вибір партнера, мож­ливості сторін визначати в договорах умови, що відповідають конкретному постачанню товарів. Особливі умови постачання також містили безліч норм, обов'язкових при укладенні і виконанні договорів. Так, ярмарковий комітет на оптовому ярмарку пропонував єдиний для всіх її учасників текст догово­ру. В результаті сторонам залишалося мало можливості самим формувати умови договору. У зв'язку з цим договір втрачав відведену йому роль основ­ного документа, що визначає права і обов'язки сторін з урахуванням особ­ливостей кожного конкретного постачання.

Затверджені в 1988 р. Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення і Положення про постачання товарів народного спо­живання зробили крок у бік розвитку ринкових відносин в організації госпо­дарських зв'язків між постачальниками і покупцями: сторони, що укладали договір, отримали можливість, орієнтуючись на конкретні умови, самостій­но визначати структуру господарських зв'язків, асортимент товарів, терміни і порядок доставки, якість товарів, в багатьох випадках ціни та інш. Однак, по мірі переходу до ринкової економіки ці Положення втратили своє обов'яз­кове адміністративно-регулююче значення і почали грати роль допоміжно­го, добровільно Прийнятого консультативно-методичного документа у взаємовідносинах між постачальниками і покупцями товарів.

Нові умови господарювання, пов'язані з розвитком ринкової економі­ки, зажадали значного розширення самостійності і рівноправності партнерів за договором, усунення зайвої регламентації, підвищення ролі господарсь­кого договору, переходу від адміністративно-командних методів управління до економічних, від централізованого розподілу ресурсів до вільного прода­жу товарів.

В умовах розвиненої ринкової економіки централізоване регулювання господарських зв'язків між постачальниками і покупцями поступилося міс­цем самостійному встановленню взаємовідносин між партнерами за догово­ром на базі правових норм цивільного законодавства. У цей час основним нормативно-правовим документом для регулювання комерційних взаємові­дносин по постачанні товарів є Цивільний кодекс, в якому викладаються за­гальні положення договірного права, що включають поняття і умови дого­вору, порядок вирішення переддоговірних суперечок, порядок зміни і розірвання договору, порядок забезпечення виконання договірних зобов'я­зань і т.д.

Разом з тим потрібно зазначити, що сфера господарських взаємовідно-

син між постачальниками і покупцями товарів, як і будь-яка комерційна дія­льність, все-таки вимагає певного рівня державного регулювання, в тому числі за допомогою прийняття і введення в дію крім Цивільного кодексу законів, указів, постанов в області ціноутворення, вимог до якості товарів і послуг, припинення нечесної конкуренції або монополістичної діяльності, а також встановлення податкових пільг, тарифів, стимулювання вітчизняного виро­бника товарів, захисту внутрішнього ринку від небажаної або недоброякіс­ної продукції іноземного виробництва і т.п.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: