Проблема виведення військ

Проблема виведення військ видалася набагато тяжчою. Головні дискусії велися починаючи з 7 серпня поза конференцією, між Ерріо й Штреземаном. Ерріо хотів підпорядкувати залишення Руру встановленню військового контролю й укладенню пакту про безпеку. Штреземан відмовлявся пов'язувати ці дві справи під тим приводом, що це додасть нових сил націоналістичній опозиції. 9 серпня Ерріо виїхав до Парижа для консультацій з Радою міністрів і повернувся 11-го з новим планом. Виведення військ не буде підпорядковане встановленню військового контролю, але буде здійснюватись протягом року. Штреземан спочатку відмовився, але потім, після розмови, в кій Макдональд зіграв роль посередника, і після консультацій зі своїм урядом, погодився на річний термін, починаючи з 15 серпня, причому з Дортмунда війська мали бути виведені негайно. За цю головну поступку Ерріо не одержав жодної переваги — ні в питанні репарацій, ні на поставках вугілля, ні щодо майбутнього франко-німецького торговельного договору, що мав замінити тимчасовий порядок, запроваджений договором на період до січня 1925 р. Така політика односторонніх поступок зазнала різкої критики у Франції.

Складність проблеми виведення військ полягала, зокрема, в тому, що йшлося про три групи територій, а саме:

1. Міста Дуйсбург, Дюссельдорф і Рурорт, окуповані 8 березня 1921 р. на підставі застосування санкцій, за згоди Англії.

2. Рур, окупований Францією та Бельгією в січні 1923 р. на підставі застосування санкцій, за несхвалення Англії.

3. Район Кельна, окупований згідно з Версальським договором; з нього за цим же договором війська мали бути виведені через п'ять років після набрання ним чинності, тобто 10 січня 1925 р.

Цей сектор, окупований англійцями, зв'язував Рур з рештою окупованої зони. В разі його звільнення війська, утримувані в Рурі, були б відрізані. Крім того, перші результати генеральної інспекції озброєнь виявились несприятливі для Німеччини. Перевірками було встановлено, що вона приховує зброю, що на заводах Крупна збереглися великі верстати, на яких можна виготовляти важкі гармати, що, незважаючи на заборони в договорі, генерал фон Сект намагається відродити генеральний штаб. Франція була дуже стурбована, і її повністю підтримав британський уряд консерваторів, сформований у листопаді 1924 р. після загальних виборів, на чолі з Болдвіном і міністром закордонних справ Остіном Чемберленом —відомим франкофілом. Тому на скликаній 27 грудня в Лондоні конференції послів було вирішено відкласти виведення військ. Німецький уряд намірився був припинити торговельні переговори з Францією, але задовольнився протестом: «На мою думку, — сказав Штреземан ЗО грудня представникам чужоземної преси, — немає сумніву: якщо не буде врегульоване питання виведення військ, якщо нам скажуть: «Ми залишаємося в районі Кельна», не вступаючи з Німеччиною в переговори в будь-якій формі з метою досягнення певного компромісу і виведення військ із Руру та Рейнської області, немає сумніву, я повторюю, що це буде цілковите банкрутство політики, яка проводилася в Німеччині щодо прийняття плану Дауеса, і німецький народ тут не помилиться». Цей протест, однак, не змінив позиції союзників. Війська з Руру вивели лише в період з 1 липня по 17 серпня 1925 р., коли гарантії проти німецького переозброєння видалися достатніми. Перші троє міст залишено 25 серпня. Щодо району Кельна, Штреземан скористався з Локарнської конференції, щоб поставити там це питання, і підпорядкував підписання договору Німеччиною виведенню військ. Після ще одних переговорів, коли 23 жовтня 1925 р. Німеччина запевнила, що більшість вимог союзників стосовно її роззброєння ось-ось мають бути задоволені, конференція послів ухвалила, що виведення військ із Кельнської зони почнеться 1 грудня 1925 р. Завершилося воно 31 січня 1926 р.

 

⇐ Предыдущая33343536373839404142Следующая ⇒

Поделиться: