Конференція трьох міністрів у Москві

Нарада трьох міністрів закордонних справ, на проведення якої Сталін дав свою згоду 10 серпня, мала стати першою спільною зустріччю представників трьох союзних держав. Черчілль та Рузвельт сподівалися, що після неї можна буде провести зустріч самих керівників цих трьох держав. Ідей та Кордел Гал виїхали до Москви, і 19 жовтня 1943 нараду міністрів закордонних справ відкрито. Дуже швидко англосакси зрозуміли, що їхнього рос. колегу Молотова надзвичайно хвилювало те, щоб операції у Франції, заплановані на весну 1944 року, не були відкладені, і він вимагав гарантій з цього питання. Черчілль, який наполягав на висадці союзників у східній частині Середземного моря та на продовженні операцій в Італії, не хотів давати ніяких зобов'язань. Зате він підтримував пропозицію росіян про втягнення Туреччини у війну. Крім того, Сталін дав свою згоду на зустріч трьох керівників урядів за умови, що вона відбудеться в Тегерані. Три міністри обговорили також післявоєнні проблеми і оголосили про створення Європейської консультативної комісії (Еигореап Ао'уізогу Соттіззіоп, яка мала зібратися в Лондоні в той момент, коли гітлерівський режим наблизиться до свого краху, і опрацювати можливі варіанти розв'язання німецької проблеми. Конференція закінчилася 3 листопада. Вона поклала край напру­женню в стосунках між союзниками і проходила в дружній атмосфері. Проте один істотний момент лишався непроясненим — з'ясування того, який порядок урегулювання європейських проблем буде ухвалено після війни. На пропозицію Кордела Гала поставили на голосування (і схвалили) декларацію, в якій заявлялося, що великі держави «будуть радитися між собою». Молотов відхилив формулу, за кою «вони будуть доходити згоди».

Перша конференція в Каїрі

Дорогою до Тегерана Рузвельт і Черчілль мали зустрітися в Каїрі з Чан Кайші; проїздом Рузвельт заїхав до Орана, щоб зустрітися з генералом Ейзенхауером. Конференція в Каїрі працювала пере­важно над урегулюванням воєнних питань. У політичному плані Черчілль наполягав на необхідності для Британії заволодіти Сінгапуром та Гонконгом. Найбільше говорилося про майбутнє Китаю.

1 грудня 1943 р., після їхнього від'їзду, була опублікована декларація трьох керівників урядів, ка стала основою для подальшого розвитку подій на Далекому Сході. Мета війни, ку вели там три держави, полягала в тому, щоб покарати Японію за агресію.

Японія мусила залишити колишні німецькі архіпелаги, завойовані в 1914 році, та Корею, яка мала знову стати вільною і незалежною. Цією декларацією Китаєві поверталися ті території, котрі у нього були відібрані в різні часи, зокрема Тайвань, Пескадорські острови та Маньчжурія.

Зазначимо, що після підписання радянсько-японського договору про нейтралітет майже повністю припинилися російські військові поставки до Китаю. Але Росія й далі постачала до Китаю «товари цивільного призначення» (вантажні машини, нафту), в Китаї лишалася певна кількість рос. технічних фахівців-радників. Крім того, Сінцзян, керований з 1933 по 1944 р. Шань Шіцаєм, мав дуже тісні економічні та політичні зв'язки з СРСР до 1942 р. На цей час Гоміньданові пощастило відновити свій авторитет, і російські радники були вислані з Китаю. Починаючи з 1943 р. в російській пресі розпочалися нападки на уряд Чан Кайші, кого звинувачували в тому, що він не зміг достатньо мобілізувати ресурси країни.

Конференція а Тегерані

Рузвельт і Гопкінс прибули до Тегерана 27 листопада 1943 року. 28 листопада Сталін зробив візит Рузвельтові. Обидва державні діячі обмежилися загальним оглядом наявної ситуації. Потім до них приєднався Черчілль; перша спільна нарада відбулася під головуванням Рузвельта. Крім трьох керівників глав держав, на ній були присутні Гопкінс, Іден та Молотов. За словами Черчілля, це було «найбільшою концентрацією влади, яку будь-коли бачив світ... Присутні особи тримали в своїх руках майбутнє щастя людства». Переговори мали тривати до 1 грудня. Ми не будемо вдаватися до їхнього хронологічного розгляду, лише спробуємо визначити головні результати конференції.

У воєнному плані багато говорилося про висадку в Нормандії, призначену, як ми вже бачили, на 1 травня 1944 р. Понад 1 млн. англосаксів мали висадитись у Франції з травня по липень. Головним моментом при розгляді цього питання були заперечення Рузвельта, а надто Сталіна проти плану Черчілля, який наполягав на одночасному проведенні операції на Балканах. Сталін вважав, що треба спрямувати сили безпосередньо в саме серце Німеччини, а Балкани — навряд чи найближчий шлях до цієї мети. Безперечно, Сталінові хотілося, щоб російські війська в кінці війни самі окупували слов'янські країни та Балкани. Щодо Далекого Сходу англосакси вимагали від Сталіна надання їм більшої інформації. З приводу Німеччини Сталін заявив, що поляки мають відсунути свій кордон аж до Одеру. Він виявив крайній песимізм щодо можливості перевиховати німецький народ. Як і англосакси, він прихильно ставився до розділу Німеччини. Він боявся, що об'єднана Німеччина за 15—20 років зможе відновити свою колишню могутність. Сталін схвалив ідею створення системи військових баз у Німеччині та поза нею (зокрема в Дакарі), за допомогою яких можна було б контролювати Німеччину. Він запропонував також запровадити подібну систему і в Японії. Рузвельт висунув пропозицію утворити в Німеччині 5 автономних держав: 1 — Малу Пруссію; 2 — Ганновер та Північний Захід; 3 — Саксонію та зону Ляйпціга; 4 — Гессен та південь Рейнської області; 5 — Баварію, Велике князівство Баден та Вюртемберг. Окрім цього, Кільський канал, Гамбург, Рур і Саар віддавалися під міжн. контроль, Що його мала здійснювати Організація Об'єднаних Націй.

Черчілль виступав за утворення трьох держав: Пруссії, Центральної Німеччини, Південної Німеччини. Сталін досить скептично поставився до обох цих планів, і вирішили передати це питання на вивчення Європейській консультативній комісії.

Обговорювалось також питання про міжн. організацію. Рузвельт запропонував, щоб Організація Об'єднаних Націй складалася з трьох органів: Асамблеї, де збиратимуться всі її члени для обговорення світових проблем; Виконавчого комітету для вирішення невоєнних питань, до складу якого входитимуть СРСР, Сполучені Штати, Об'єднане Королівство, Китай, 2 європейські держави, одна південноамериканська, одна з Близького Сходу, одна з Далекого Сходу і один з домініонів; і, нарешті, держав, кі Рузвельт назвав «чотирма полісменами» (СРСР, Сполучені Штати, Об'єднане Королівство і Китай); на них покладався обов'язок уживати рішучих і невідкладних воєнних дій у разі виникнення загрози мирові. Однак не було й згадки про те, що загроза мирові може виникнути з боку одного з «чотирьох полісменів».

Загалом конференція була важлива не стільки своїми конкретними результатами (незначними за винятком воєнних), скільки завдяки новій атмосфері, яка, здавалось, на ній виникла. Протягом багатьох днів три державні діячі проводили пліч-о-пліч довгі години у відвертих дискусіях, часом різкуватих, обідали разом, жартували і, як здавалося, виявляли один до одного велику приязнь. Рузвельт і Черчілль наввипередки вихваляли вирішальну роль Червоної армії, Сталін заявив, що війну не можна було б виграти без американської промисловості; Рузвельт віднині був переконаний у тому, що Сталін, за його словами, «доступний» попри його брутальну тактику та цинічне ставлення до таких питань, як права малих націй. По завершенні конференції було опубліковане офіційне комюніке та декларація щодо Ірану.

Друга нарада в Каїрі

На зворотному шляху Рузвельт і Черчілль знову зупинилися в Каїрі, де 4, 5, 6 грудня 1943 р. у них відбулася нарада з президентом Турецької Республіки Ісметом Іненю та його міністром закордонних справ Менеменджоглу. Ще після конференції в Анфі Черчілль зробив їм візит в Адані. Іден за три тижні до Тегерана зустрівся зі своїм турецьким колегою в Каїрі. Метою всіх цих переговорів було втягти Туреччину у війну. Це сприяло б планові Черчілля здійснити наступ на Балканах. Турки відмовилися, посилаючись на недостатність їхніх сил. Після чого президент Рузвельт поїхав до Тунісу, де повідомив Ейзенхауера, що той призначається головнокомандувачем операції «Оверлорд». Рузвельт довго думав доручити це генералові Маршаллові, бо той був спроможний заво­ювати популярність, потрібну командувачам бойових армій, проте Рузвельт боявся, що цим зашкодить об'єднаному генеральному штабові союзників, де генерал Маршалл відігравав головну роль.

У Каїрі й Тегерані, де Кордел Гал не брав участі, саме Гопкінс фактично відігравав роль державного секретаря.

 

⇐ Предыдущая39404142434445464748Следующая ⇒

Поделиться: