Проблеми становлення соціального інституту ПР в Україні.
СТАН паблік рілейшнз В УКРАЇНУ
Сьогодні кожному з нас зрозуміло, що наша незалежна країна повинна влитися у вказаний світовий процес. На жаль, ми ще не готові до цього. Нам не дістає глибокого розуміння змісту, методів і прийомів діяльності фахівців з паблік рилейшнз. Коло людей, в більшості своїй любителів, що почали займатися або цікавитися питаннями зв'язків з громадськістю, - залишається нечисленним і недостатньо кваліфікованим. В Україні практично відсутня продумана система підготовки кадрів за фахом паблік рілейшнз. Загальні спецкурси, які викладають в окремих навчальних закладах, не можуть задовольнити наші гострі потреби. Не зможуть зробити цього і запрошувані із західних країн фахівці з паблік рилейшнз. Вітаючи їх просвітницьку діяльність, не варто забувати, що західний досвід не у всьому придатний для нашої культури і ментальності. Досить послатися на запозичену рекламну діяльність молодих комерційних структур, яка часто справляє враження знущання над зголоднілим народом. Це одне, причому не головне, доказ того, наскільки нагальною є потреба формування в нашій країні власної високопрофесійної, цивілізованої системи зв'язків з громадськістю. Потрібно, правда, відзначити, що деякі кроки в цьому напрямку вже робляться.
В рамках структур Верховної Ради України, адміністрації Президента, Кабінету Міністрів під вивісками прес-служб почали функціонувати відділи або підрозділи, які виконують функції зв'язків з громадськістю. Такого роду підрозділи створені і в структурах окремих міністерств і відомств, зокрема МЗС України, МВС Міністерства оборони і ін укомплектовують служби зв'язків з громадськістю комерційні банки, інші організації підприємницької діяльності. Проте всі вони страждають одним загальним недоліком. Функції цих служб зводяться в основному до інформування громадськості або розповсюдження реклами. Їх переважно пресс-посередницька діяльність часто носить спорадичний і безсистемний характер, відрізняючись, як правило, нетривалого акцій, розрахованих на моментальний, одноразовий ефект. Вони нерідко нагадують "пожежну команду", а не службу по "техніці безпеки". Вони, нарешті, плентаються у хвості подій, просто реагуючи на них (функція реагування), замість того, щоб випереджати негативні моменти, розробляти і здійснювати тривалі програми, розраховані на перспективу (проектувальна функція), на створення стійкої позитивної репутації своєї організації або установи.
Завдання створення позитивної репутації (позитивного іміджу) нових для України державних, суспільно-політичних, господарсько-економічних та інших інститутів суспільства, доброзичливого ставлення громадськості до них сьогодні набуває особливої актуальності. Молода незалежна держава переживає системну кризу. Причин такого невтішного становища надзвичайно багато. Ми їх, як правило, пояснюємо історично успадкованими внутрішньоекономічними і зовнішньополітичними обставинами, недосконалістю законотворчого процесу і т.д. І для цього, зрозуміло, є вагомі підстави.
Проте майже ніхто не звертає уваги на обставину іншого порядку. Мова йде, зокрема, про те, що в нашому суспільстві дуже низький рівень взаєморозуміння і конструктивної взаємодії державних органів влади, їх управлінських структур, політичних партій і громадських формувань, підприємницьких, комерційних і інших нових інститутів ринкового зразка. Конфронтаційний характер відносин між ними пояснюється не тільки недосконалістю законодавчої бази, покликаної регулювати ці відносини, а й відсутністю у кожного з цих інститутів прагнення чітко сформулювати свої інтереси і суспільну значущість власної діяльності, налагодити співпрацю один з одним заради загальнодержавних, загальнонародних інтересів за часів історичних випробувань , що випали на долю України.
Одночасно ми спостерігаємо підвищення рівня недовіри з боку громадськості, різних соціальних груп до інститутів влади, ключовим державним і політичним діячам, до зароджуються ринковим структурам. Про це свідчать опитування громадської думки, регулярно проводяться науковими інститутами, державними і незалежними соціологічними службами. Так, на згідно даних загальнонаціонального соціологічного моніторингу громадської думки, здійснюваного Інститутом соціології НАН України в межах проекту "Україна на рубежі XXI століття", рівень довіри опитаних до Президента
Україна протягом останніх років становив: 1995 р. - 33.3%, 1996 р. - 23.4%, 1997 р. - 17.6%, 1998 р. - 9.7%. Рівень довіри до Верховної Ради відповідно: 9.5%, 8.7%, 6.9%, 7.3%. До уряду відповідно: 15.9, 13.0, 9.5, 7.6. Довіра опитаних до приватних підприємців також залишається вельми низьким: 1995г. -13,2%, 1996р. - 13.3%, 1997р. - 12%, 1998р. - 13.9% (дів.: Паніна Н.В., Головаха Є.І. Тенденції розвитку українського Суспільства (1994-1998 рр.). Соціологічні Показники (Табліці, ілюстрації, коментар). - К.: Інститут соціології, 1999ю - С . 41,64,65). І знову-таки не останньою причиною такої ситуації є відсутність зваженої, націленої на перспективу програми налагодження конструктивних зв'язків з громадськістю, просвітницької, пропагандистської (якщо завгодно) роботи серед різних груп населення. Досить послатися на любительську практику "паблісіті" народних депутатів України, та й самої Верховної Ради, з точки зору технології паблік рілейшнз не витримує ніякої критики. Незважаючи на певне позитивне значення, прямі телевізійні трансляції засідань Верховної Ради або їх радіотрансляція практично не сприяли створенню її позитивного образу (іміджу) як авторитетного і відповідального найвищого законодавчого органу незалежної української держави. Можливість з'являтися на телеекранах майже не використовується депутатами для створення позитивної думки про себе в очах громадськості. Пересічний глядач швидше бачив на екрані заангажованих персон, що стоять на узкоідейних позиціях і зводять рахунки зі своїми політичними противниками, ніж живих людей, щиро вболівають за своїх виборців, їхнє життя і майбутнє України. В результаті склався і негативний імідж більшої частини депутатського корпусу, і Верховної Ради в цілому, про що свідчать ті ж опитування громадської думки. Тому не дивно, що активність виборців на виборах істотно знизилася, довіра до обраних депутатам як до "тимчасовим правителям", які піклуються тільки про своїх, перш за все матеріальних, інтересах, впало.
І, нарешті, Україна як молода незалежна держава все ще перебуває в не цілком сприятливому положенні на міжнародній арені, тривалий час не може досягти бажаного взаєморозуміння з країнами ближнього і далекого зарубіжжя.Зрушення, що відбулися останнім часом у зовнішній політиці України, дещо змінили її імідж в кращу сторону. Сьогодні вже в певній мірі можна стверджувати, що налагоджені контакти з офіційними структурами багатьох зарубіжних країн, встановлено і досягнуто взаєморозуміння з окремими керівниками ряду держав світу
Однак, якщо говорити про зв'язки Україні, її окремих державних і недержавних утворень з широкою зарубіжною громадськістю, з окремими її групами, особливо з впливовими підприємницькими і фінансовими кругами провідних країн світу, тут контактів і розуміння дуже мало. І справа не тільки в тому, що наше ринкове законодавство не викликає у них довіри. Під впливом різного роду обставин, а особливо завдяки інформації, поширюваної неукраїнськими засобами комунікації, а також враховуючи наші власні непрофесійні дії у цій сфері та відсутність продуманої інформаційної роботи серед зарубіжної аудиторії, в поданні широкої світової громадськості все ще домінує мало інформоване і не зовсім сприятливий для Україна думка. До речі, ми дуже мало знаємо про структуру такої громадської думки, а також про процеси і чинники, що формують його. В Україну за замовленням міжнародних політичних і наукових центрів проводяться численні соціологічні дослідження, в тому числі і міжнародні порівняльні, які дозволяють, так би мовити, "промацувати" громадська думка населення України з усіх боків. Напевно, і ми могли б на паритетних засадах скористатися цими центрами для з'ясування громадської думки населення інших країн про Україну.
Кожен з окреслених блоків питань, так чи інакше пов'язаних з проблемами зв'язків з суттєвістю, вимагає конкретного і поглибленого розмови, про що і піде мова в наступних розділах.
Нині актуальним є питання підготовки фахівців з паблік рілейшнз, проведення своєрідного лікнепу серед керівного і адміністративного персоналу, державних і недержавних службовців.
На розвиток системи зв'язків з громадськістю зобов'язані звернути належну увагу керівні політичні структури України.Надто вже помітним став розрив між надіями народу на поліпшення свого становища і можливостями держави бути на рівні цих надій, особливо з огляду на перехідний стан українського суспільства, об'єктивні труднощі, які необхідно долати на цьому шляху. Щоб не втратити історичного шансу на демократичні перетворення в процесі побудови молодої незалежної країни, ключовим завданням державних і політичних структур Україна має стати встановлення взаєморозуміння з широкою громадськістю, розгортання довготривалої програми роз'яснювальної та просвітницької роботи серед населення, особливо серед найбільш уразливих його верств, сильніше за всіх страждають в перехідний період і об'єктивно готових до різкого соціального протесту. Уникнути соціального вибуху в країні допомогли б професійно діючі структури, що мають справу з громадськістю, з людьми.
На порядку денному - невідкладне завдання згуртування наявних незначних сил в даній сфері. Ми повинні якомога швидше звернутися до скарбниці світового досвіду та знань у цій області, необхідних як для подолання конфронтації між різними інститутами усередині країни, між ними і населенням різних регіонів, так і для створення та зміцнення позитивного образу молодої української держави у світі.
