Забезпечення соціально-педагогічних умов для реалізації системно-синергетичної моделі громадянської культури школярів

 

Як зазначено вище, під громадянським вихованням осо-бистості розуміємо таку взаємодію вихователів (батьків, учителів, інших) та вихованців-учнів у їх спільній творчій діяльності, яка стимулює розвиток в останніх довершених громадянських якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особи в процесі її різноманітних громадянських відносин.

 

Тому, аналізуючи соціально-педагогічні умови реалі-зації означеного нами концептуального підходу, зупинимося на конкретних складових цього функціонального механізму здійснення громадянського вчинку.

 

Найпершою умовою ефективного формування громадян-ської культури особистості є створення суспільного блага – домашнього, шкільного й позашкільного суспільного оточен-ня дитини. Ідентифікаційне засвоєння громадянської мудро-сті поколінь забезпечує насамперед особистий батьківський приклад, зразок громадянської поведінки батька й матері, інших членів родини. Дитина має розвиватися у таких умо-

вах суспільного й сімейного блага, щоб всебічно задовольня-

 

лися й правильно формувалися основні життєво необхідні потреби особи. “Очищення суспільства від зла, неправди, несправедливості, беззаконня, насильства, негараздів тощо створить належні умови для правильного формування біоло-гічних і соціально-економічних потреб особи, спричинить ефективне функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції її поведінки” [Костів В., 2000, 94].

 

У таких умовах доброчинного суспільного блага, спри-ятливого оточення, в яке потрапляє дитина, найкраще за-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 184 Формування громадянської культури особистості школяра

 

своюються особистістю суспільні норми й правила громадян-

 

ської поведінки. Якщо ж дитина живе в матеріальних не-статках, якщо батьки випивають, якщо сімейний дім сприйма-ється нею як клубок нерозв’язаних суперечностей, якщо ком-плекс негативних умов та обставин водночас накладається на тендітну психіку дитини, то зразу створюються негативні передумови для неправильного засвоєння особистістю су-спільних громадянських норм та вимог, цінностей та ідеалів. У свою чергу, це тягне за собою порушення інших елементів у ланцюжку механізму ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки людини.

 

Тому суспільство й держава має турбуватись насам-перед про розвиток родини, природного осередку для задово-лення особистісних потреб, для розвитку громадянських по-чуттів особистості. Як зазначав В. Сухомлинський, батьків-ська любов до дітей, їх взаємна відданість та вірність, честь сім’ї, її моральні надбання створюють першу колиску громадянськості: “Людина, не вихована належним чином у цій колисці, людина, низька в глибокому особистому, не може бути справжнім сином Вітчизни в громадському”

 

[Т. 1, 137]. Задовольняючи у сім’ї низку важливих природних потреб (в емоційному контакті з матір’ю, найріднішими лю-дьми, в інстинкті самозбереження, у самовизначенні тощо), батьки піклуються про міцні корені наступного безпосеред-нього потягу дитини до інших людей, її доброго ставлення до всього живого й неживого, дбають про ефективне набування громадянських істин. “Від почуття любові й поваги до матері до священної готовності віддати своє життя боротьбі за Вітчизну – це стежинка, йдучи по якій, людина піднімається на вершину патріотичного бачення світу, патріотичної праці, патріотичного життя” [Сухомлинський В., т. 1, 139].

 

Характеризуючи забезпечення змісту цієї ефективної умови через родину, використаємо інші неповторні вислов-

3. Шляхи реалізації системно-синергетичної моделі	185
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

лювання В. Сухомлинського: “Азбука патріотичного вихо-вання полягає в тому, щоб утвердити в людській душі багате, яскраве, незабутнє дитинство, закарбувати в ньому образи рідної природи, які хвилювали б усе життя”; “У кожної людини повинен бути рідний куточок, який став незабутнім спогадом про найдорожче – без цього немає людини, ...немає свіжого вітерця, який живить непогасне полум’я любові до Вітчизни”; “Від почуття прив’язаності до рідного куточка – материнської колиски, верби, що схилилася над ставком, родючого поля – до розуміння історичних доль народів...”; “Джерела патріотичних почуттів і переконань будуть чисти-ми і невичерпними за тієї умови, коли в сім’ї і в школі панує культ Матері й Батька, культ Дідуся і Бабусі...” [Т. 1, 131-150].

 

Створення належного суспільного блага – це не тільки матеріальне забезпечення. Це також наявність у родині до-машньої історичної бібліотечки – книг про минуле України, про її вірних синів і дочок, про їх героїчну боротьбу за досягнення незалежності. На жаль, таких книг, кінофільмів мізерно мало зараз не тільки у домашніх бібліотеках і відео-теках, але й у шкільних чи сільських, районних чи обласних. Тому й замінюються ідеали зразків героїчної поведінки земляків, жителів рідного села, міста, району, області, країни зарубіжними бойовиками, в яких сцени насильства, грабун-ку, бездумного блукання “героїв”-чужоземців в інші країни, на інші планети стають ледь не нормою. Такими ж “нор-мами” у цих кіно- чи відеофільмах є втрата родинної честі, сімейна зрада, залишення сім’ї батьком, легковажність вступу в статеві стосунки й багато інших “громадянських доброчинностей”, які засвоюються чи не з дитячої колиски нашими співвітчизниками.

 

Створення суспільного блага – це можливість залучення школярів у різноманітні види громадської діяльності, не

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 186 Формування громадянської культури особистості школяра

 

формального розподілу громадських обов’язків, а забезпе-чення таких різноманітних їх видів і форм (пошуково-дослід-ницької діяльності про сучасне й минуле України тощо), які б природно включали свідомість і почуття школярів у при-четність до теперішньої та майбутньої долі своєї Батьків-щини.

 

Другою важливою умовою ефективного формування громадянської культури школярів є усвідомлення вихован-

 

цями норм доброчинної громадянської поведінки. Необхідно зазначити, що реально вся навчальна й виховна діяльність педагогів до цього часу й тепер зводиться до засвоєння учня-ми цього компоненту громадянської сфери особистості. У зв’язку з цим можемо констатувати окремі підходи у грома-дянському вихованні молоді. Пізнавально-розвивальний під-хід (Л. Кольберг, вся “радянська” система виховання тощо) розглядає процес виховання як пристосування до чинних норм і стандартів. Тому громадянське виховання потребує постійного стимулюючого контролю за активністю особисто-сті та її поведінкою. У цьому підході наголос робиться на вербальних методах педагогічного впливу, пізнанні особис-тістю норм громадянської поведінки. Розробляються різні варіанти програм громадянського виховання, в яких робиться наголос на роз’ясненні суспільних норм, організації грома-дянського діалогу, вдосконаленні етично-правової аргумен-тації [Костів В., 2000, 94].

 

У навчально-розвивальному підході (Гевітц та ін.) пере-важають практичне навчання особистості, виконання певних соціальних ролей, взаємодія. Більшість фахівців намагається синтезувати ці підходи. Вчені звертають увагу на те, що розвиток громадянської культури не може бути наслідком пасивного сприйняття норм громадянської поведінки, він по-требує активних форм навчання [Красовицький М., 1995, 197]. Тому в більшості випадків громадянське виховання ототож-

3. Шляхи реалізації системно-синергетичної моделі	187
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

нюється з громадянською освітою, навчанням. Часто окремі категорії педагогічних працівників стверджують, що освіта сама собою забезпечує розвиток громадянської культури особистості, хоча відомі факти повністю спростовують це твердження. Громадянська освіта не обов’язково веде до гро-мадянської культури. У цьому випадку громадянське вихо-вання має здебільшого словесний, декларативний характер, а громадянська культура, поведінка особи постає “подвійною”, двоякою: на очах у всіх поведінка одна, а насправді – зовсім інша. У кінцевому результаті громадянськість не завжди є наслідком якогось особливого осмислення. Вона може ви-никнути на ґрунті певного досвіду, що дає життєва мудрість.

 

Тому ми схильні вважати, що в розвитку громадянської культури особистості навчальний (пізнавальний) компонент має переважати на ранніх етапах життєдіяльності людини. З активним включенням особи в сферу громадянських відно-син поступово відпадає потреба викладати ази громадян-ськості через навчальний предмет.

 

Відомий філософ, літературознавець і критик 20-х років ХХ ст., особистий секретар М. Грушевського, М. Євшан (Федюшка) з цього приводу писав: “Обладовувати молодіж всякими теоріями: заповідями та поученнями або врешті “золотими думками” – се хиба, не педагогіка, а менторство, яке вбиває всяку самостійну думку і творить попихачів, а не громадян”. І далі: “Ні, виховувати громадянина, значить отворити його очі на все, що навкруги його діється, показати йому всю ту велику робітню, де кується доля громади і його разом з тим, дати йому відчути і вияснити той зв’язок, який існує поміж ним і громадою, а який з гори накладає на нього певні, означені самою природою обов’язки в заміну за права, що ними він користується; і коли він не “привілейований”, а відданий сам собі, на власні сили, він стане добрим грома-дянином: візьметься до праці і виробить в собі волю та

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 188 Формування громадянської культури особистості школяра

 

ініціятиву і покориться справедливости і витворить в собі характер, і здатний буде до саможертви для цілости, яка з свого боку дає забезпечення його індивідуальної екзис-

тенції...” [2001, 108].

 

Надзвичайно цінна ідея В. Струманського щодо прак-тичної реалізації системи громадянського виховання учнів-ської молоді полягає у введенні у загальноосвітніх школах замість застарілих на сьогодні інституцій класних керівників спеціального виховного практикуму, котрий може прийти в розклад і зміст навчально-виховної роботи школи [1996, 126-127]. На його думку, “такий виховний практикум має стати провідною організаційною формою систематичного, послі-довного прилучення молоді до загальнолюдських цінностей і національних вартостей та вправляння у високій духовності, совісності, людинолюбстві тощо на засадах народної педаго-гіки й емпіричного виховного досвіду українців” [1996, 127].

 

Прикладами цього є введення в школах багатьох регіо-нів Росії таких практикумів і видання посібників для вчи-телів “Мой мир и я. Путь к единению” (1993). Подібні навчальні посібники (в основному, з основ моральних відно-син) вже розроблялись й апробувались ще за радянських часів, внесли тоді свіжий струмінь, нові підходи в етичні бесіди класних керівників, вихователів (наприклад експери-ментальні посібники А. Шемшуріної, підготовлені для учнів

 

5-7 класів – М., 1984; Харків, 1985).

 

Така розробка й реалізація нормативного, з уведенням до навчального плану школи, навчально-виховного практи-куму дозволить продумати систематичність, послідовність використовуваних методів і форм роботи, цілісно підходити не тільки до формування громадянської культури, а й до ін-ших інтегральних властивостей особистості, що розкривають різнобічність й унікальність кожної окремої людини.

3. Шляхи реалізації системно-синергетичної моделі	189
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

В умовах становлення й розбудови Української держа-ви ефективним засобом емоційного впливу на виховання у школярів патріотичних почуттів можуть стати у навчально-виховному процесі уроки громадянськості. Називатись вони можуть по-різному: “Я – громадянин України”; “Наша мета – суверенна і незалежна, демократична, правова, соціальна Україна”; “В своїй хаті своя правда, і сила, і воля” (Т. Шев-ченко); “В Україні наша доля, життя і майбутнє” тощо.

 

Завдання таких уроків:

 

· розвивати почуття ідентифікації себе з українським народом;

 

· виховувати готовність жити в Україні, зв’язати свою долю з її долею;

 

· розвивати почуття любові до свого народу й України, відповідальності перед ними і вміння служити Батьківщині на шляху демократичного становлення;

 

· формувати повагу до державної мови, символіки, національних святинь;

 

· акцентувати увагу на потребі оволодіти вміннями цивілізовано відстоювати свої громадянські права та дотри-муватись громадянських обов’язків;

 

· поглиблювати свідоме засвоєння учнями знань, які сприяють розвитку когнітивного компонента патріотизму;

 

· стимулювати розвиток гуманних якостей старшо-класників тощо [Косарєва Н., 1996, 30-36; Пелло Ф., 2000, 23-26; Уайт П., 1997, 37-39; Чорна К., 2000, 125-131].

 

Під час таких уроків громадянськості старшокласники включаються в суспільні ситуації здійснення громадянських вчинків різних людей, задумуються, у чому ж причина на-шого економічного нездоров’я, негативних суспільних явищ? Чому так повільно й важко здійснюються демократичні реформи? Чому демократія забезпечує гідне життя людям цивілізованого світу, а в нас катастрофічно зростає кількість

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 190 Формування громадянської культури особистості школяра

 

зубожілих і знедолених? Чому те, що на Заході добре, в нас погано? Учитель поступово підводить юнаків і дівчат до висновку, що на всі “чому” є одна відповідь. Не реально заснути в тоталітарному суспільстві, а завтра прокинутись у демократичному. Формування правової демократичної дер-жави в посткомуністичному просторі можливе лише на осно-ві розвинутого громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, право-вої культури громадян. Саме через громадянське суспільство розвивалась більшість держав Західної Європи і США

[Чорна К., 2000, 127-128].

 

На уроці громадянськості учні усвідомлюють, що пат-ріот нині – не той, хто говорить красиві слова про Україну, прикрашає дійсність, а той, хто бачить труднощі й помилки, нерозв’язані проблеми, розуміє суспільно-політичну ситуа-цію в державі й світі, готовий долати перешкоди.

 

Урок має активізувати учнів до громадянської діяль-ності, практичного оволодіння вміннями відстоювати свої громадянські права, бо від цього залежатиме їхнє майбутнє життя. Соціальний песимізм і політичний нігілізм, що скла-лися у більшої частини учнівської молоді, не можуть сприяти розвитку їх здібностей і отримувати в майбутньому гідне місце в розбудові ними української державності. Адже у ви-падку утвердження таких песимістичних настроїв, дистан-ціювання себе від державницької діяльності замість само-реалізації своїх сутнісних сил, розкриття свого потенціалу їм доведеться після роботи підторговувати, виховувати чужих дітей, доглядати за хворими, сторожувати, вигулювати собак, щоб хоч якось звести кінці з кінцями.

 

Наведемо у цьому плані методичну розробку-фрагмент одного з таких уроків громадянськості, який успішно про-йшов апробацію у загальноосвітніх школах Івано-Франків-щини.

3. Шляхи реалізації системно-синергетичної моделі	191
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

Тема уроку – “Справедливість у громадянському житті”. Метою і завданнями уроку є: вивчити уявлення учнів про сутність цього поняття, як вони впливають на форму-

 

вання їх ставлення до інших людей; домогтися усвідомлення школярами необхідності чинити справедливо стосовно себе, близьких та інших людей.

Методичні рекомендації щодо проведення уроку:

 

1. Ознайомити учнів з 3-4 фрагментами ситуацій спра-ведливого та несправедливого вчинку. Позначити їх певними буквами А, Б, В, Г. Попросити учнів у своїх зошитах запи-сати, у яких ситуаціях вони вважають дії героя справедли-вими (від найбільш справедливих до менш справедливих).

 

2. Розкрити учням, чим вони керувались, описуючи справедливість дій того чи іншого героя, використовуючи відповіді на такі запитання: яким чином вплинули справедливі дії героя розповіді на наступні вчинки його та інших учасників цієї ситуації? Чи хотіли б Ви бути на місці цього героя?

 

3. Попросити учнів поділитись своїми визначеннями поняття “справедливість” (із домашнього завдання).

 

4. Зіставити визначення учнів з дефініціями, наведе-ними у різних словниках (“Філософський словник”, “Психо-логічний словник”, “Педагогічний словник”, ін.). Після цього провести в класі обговорення цих визначень.

 

5. Працюючи парами, обговорити такі питання:

 

· Навести приклади того, як під впливом несправедли-вості ми думаємо про інших людей.

 

· Чим людина керується у виборі справедливого рішення?

 

· У чому шкідливість несправедливості?

· Яким чином проявляється щоденна несправедливість?

 

· Чи бувають випадки, коли несправедливість надає певні переваги? Чи потрібна іноді несправедливість?

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

192 Формування громадянської культури особистості школяра

 

6. Обговорення питань:

 

· Яким було б справедливе суспільство, якщо б його основу складало виконання Божих заповідей?

 

· Що б Ви зробили, якщо б Вам захотілось порушити одну із заповідей? Чи порушили б її? Чому?

 

· Як Ви ставитесь до того, що одні й ті ж громадянські норми і цінності необхідно застосовувати до всіх однаково?

 

· Чи вважаєте Ви несправедливими громадянські нор-ми, які не дають змоги нам виконувати бажання, здатні на-шкодити іншим людям?

 

· Чи вважаєте Ви несправедливими громадянські нор-ми, які не дають змоги іншим виконувати їхні бажання, здатні нашкодити нам?

 

7. Підсумкове обговорення питань:

 

· Що таке справедливість?

 

· Якщо ми вимагаємо чинити справедливі дії щодо себе, своєї особистості, своїх вчинків, то чи означає, що ми повин-ні чинити несправедливо стосовно інших людей, їх думок, уподобань, учинків?

 

· Як може громадянська справедливість змінити наше сприйняття інших і ставлення до них?

 

Інший фрагмент обговорення старшокласниками Рога-тинської гімназії звернення-сповіді журналіста, вченого, громадянина Петра Ігнатенка до матері: Учні заслуховують емоційну сповідь-молитву журналіста (див. додаток Ж):

 

“Стою перед Вами, як перед Матір’ю Божою, у тихій зажурі

 

й невимовній печалі – на колінах.

 

Вдивляюсь у ясний погляд Ваших голубих очей, пещу сиве й м’яке, як коноплі, волосся, торкаюся натруджених рук і шершавих, мов язик, долонь, розгладжую холодні зморшки обличчя, цілую припухлі губи своїми такими ж – відчуваю гранітне тепло Вашого зболеного серця і розкраяної душі. І сповідуюся внутрішньою

3. Шляхи реалізації системно-синергетичної моделі	193
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

молитвою перед Вами – у ній і вдячність блудного сина, і щира спокута за гріхи перед Вами.

 

Вдячний, що передали мені у спадок і ту ж голубінь своїх очей з-під

 

густих брів; і обриси обличчя, і неспокійну вдачу, і нестямну жагу працьовитості;

 

що народили мене в день Святого Апостола Петра не в пологовій палаті, а під копицею сіна на нашій колись чарівній Ірпінській заплаві. Казали: “Коли почалися схватки, то відчула, що до хати вже не дійду. Поклала граблі на покіс, прилягла під копицею... Отак і з’явився ти на світ”;

 

що, співаючи колискову, міцно вклали в серце й вуста мої рідну мову, якою прозрівав і ставав людиною в тому ненадійному світі манкуртів і перевертнів;

 

що в дні великих свят брали за руку й водили аж у сусіднє село до церкви, від якої, одначе, войовничий атеїзм згодом відлучив мене, але не витравив до кінця непорочності і святості народної моралі;

 

що в часи ідеологічного одурманення гени Ваші не тільки не дозволили мені вродитися, а й пронести любов до Ваших колискових співанок рідної мови нашого родоводу і народу, і що інстинкт родоводу щораз завертає мене з далеких і близьких доріг в отчий край сюди, на цвинтар, до Вас на сповідь і до нашої приземкуватої хати, де над припічком, пам’ятаю, висіла колиска, а під піччю, казали Ви, закопаний мій пуп, –

 

за все це, згадане й незгадане, синівська вдячність, довічна пам’ять про Вас і любов. От тільки дібрати слів, щоб висловити ту вдячність не лише письмово (хоч десятки літ тримаю в руці перо), а й подумки, не можу. Та й навіть найгеніальніші генії людства не змогли і не зможуть передати вдячність і любов до Матері. Нема в мові таких слів, щоб висловити це. Бо Ви –

 

МАТИ!

І цим все сказано” [Ігнатенко П., 1992].

 

Не треба гучних слів, заяв у вірності Батьківщині, лю-дям. Необхідно бачити зволожені сльозами очі старшоклас-ників, які подумки порівнюють своє синівське й дочірнє

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 194 Формування громадянської культури особистості школяра

 

ставлення до рідної матері зі словами видатного журналіста і педагога. Саме від любові до близьких людей, трепетного ставлення до куточка, в якому народився й виріс, форму-ються риси справжнього громадянина.

 

Найважливішу роль у забезпеченні наступної умови ефективного формування громадянської культури школярів відіграє творча діяльність учнів, виконання ними певних ро-

 

лей у цій діяльності, особливо в такій, яка має благочинний характер, створення вдома і в школі, селі та місті, родин-ному, шкільному та позародинному, позашкільному оточенні дитини атмосфери турботи про інших, довір’я й поваги. Все це здійснюється з метою формування таких ціннісних орієн-тацій особистості, щоб відбувалася інтеріоризація суспіль-них громадянських вимог у внутрішні переконання – грома-

 

дянські цінності чинити справедливо для себе та інших, у

 

внутрішню установку-спонуку до доброчинної громадянської дії.

 

Дитина поступово сама постановляє, як їй вирішувати в процесі реалізації проблемних ситуацій, вводячи в ранг вну-трішнього закону необхідність позитивного чи негативного спрямування своєї громадянської поведінки. Заохочення батьками, вчителями учнів до відвертого обміну думками в процесі конкретних ситуацій вибору (дихотомії справедливо-сті та несправедливості), надання їм змоги розв’язувати реальні життєві проблеми на основі громадянського ідеалу особистості справляє на них більший вплив, аніж безплідні дискусії про гіпотетичні суспільні справи.

 

Звичайно, було б добре, коли громадянська дія особис-тості відбувалась на рівні цілісного включення всіх компо-нентів наведеного у підрозділі 2.1 ланцюжка механізму цін-нісно-нормативної регуляції її поведінки. Якщо вирішення громадянської колізії відбувається на усвідомленому рівні, якщо зовнішні негативні стимули нейтралізуються внутріш-

3. Шляхи реалізації системно-синергетичної моделі	195
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

німи громадянськими спонуками особистості на основі міцно сформованих її позитивних громадянських якостей, якщо в мотиваційній сфері особистості постійно переважає сумління добропорядної поведінки, то вихователі дедалі більше упев-няться у благочинності дій своїх вихованців.

 

І, навпаки, коли громадянська дія завершується через укорочений варіант функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції поведінки, коли відключена мотива-ційна сторона громадянської свідомості, а дія відбувається на підсвідомому чи несвідомому рівні, то поведінка особи часто залежить від зовнішніх стимулів. Гірше відбувається у тому випадку, коли стимули сприймаються як негатив, як внут-рішній спротив особи, коли існують різні установки-комп-лекси поведінки людини, сформовані часто під впливом не-гативних суспільних умов та обставин. Якщо ж ці негативні обставини діють постійно, якщо накладається їх сукупність та ще й протягом акумульованого певного проміжку часу, то маленька людина озлоблюється на весь світ, на державу, країну, на рідних, близьких, на себе [Костів В., 2000, 95-96]. Її громадянська поведінка в такому випадку постає легко передбачуваною.

 

Важливу роль відіграє проблема педагогічного спряму-вання процесу громадянського виховання особистості. Під-вищення його результативності передбачає розробку й при-стосування різних програм до рівня сформованості громадян-ської культури учнів, визначення її за допомогою певного методичного інструментарію. У зв’язку з цим вивчається сам процес громадянського вчинку учнів, ідентифікуються стадії і рівні громадянської поведінки, пропонуються різні методики їх вимірів, що вважаємо наступною важливою умовою реалізації системного підходу у формуванні грома-дянської культури школярів.

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

196 Формування громадянської культури особистості школяра

 

У навчально-виховному процесі загальноосвітньої шко-ли доцільно й надалі розвивати один із важливих компонен-тів функціонування механізму ціннісно-нормативної регуля-

 

ції поведінки особи – усвідомлення дітьми громадянського змісту людських вчинків. Як правило, тут, за окремо виділе-ними параметрами, маємо можливості здійснювати класифі-кацію всіх громадянсько-оціночних суджень учнів за такими рівнями (наведемо варіант для учнів молодшого підліткового віку).

 

Нульовий рівень характеризується невмінням дитини виділити громадянський зміст в аналізованій ситуації. Перший рівень характеризується тим, що при аналізі ситуації дитина називає окремі якості об’єктів, включаючи громадян-ські. Другий рівень характеризується умінням учня називати один із доцільних мотивів вчинку в оцінці діючої особи. Третій рівень характеризується тим, що діти впевнено виді-ляють декілька мотивів громадянського вчинку. Четвертий рівень властивий учням, які вміють розглядати вчинок діючої особи в аналізованій ситуації з різних поглядів. П’ятий рівень характеризується умінням учнів в оціночних суджен-нях узагальнювати окремі громадянські якості та з допомо-гою більш узагальнених явищ оцінювати громадянські вчинки інших осіб.

 

Використовуючи в основі громадянської культури осо-би дихотомію справедливості-несправедливості, даючи оцін-ку вербальної чи реальної дії з позиції справедливості чи несправедливості, особа мотиваційно здійснює автентичний вибір, залежно від рівня актуального розвитку своїх грома-дянських якостей, і тим самим закладає імпульс для посту-пового наступного нагромадження досвіду громадянської поведінки в реалізації ідеалу найближчого, більш високого рівня сформованості цих якостей.

 

3. Шляхи реалізації системно-синергетичної моделі	197
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

У процесі перевірки окремих положень запропонованої нами моделі й застосування діагностичного комплексу мето-дик ми отримали різні дані про кожного окремого учня. Вчителі фіксували середньостатистичні дані про рівень окре-мих якостей та загальної громадянської культури діагносто-ваних ними учнів. За цими результатами виявляється, що кожна особистість – це унікальний варіант людської індиві-дуальності. Але для диференційованої роботи з окремими групами учнів варто все-таки виділяти їх в окремі типові гру-пи за рівнем сформованості певних якостей. У такому разі – це не формальна дослідницька робота, а можливість вклю-чення учнів саме в ті види громадянських відносин, які дають реальний практичний результат, сприяють індивідуа-лізації формування громадянської культури особистості.

 

Сьогодні завдання полягає у створенні творчої наукової групи для розробки відповідних методик діагностування рів-ня громадянської культури, навчально-методичних комп-лексних уроків, своєрідних виховних практикумів громадян-ськості, що під силу тільки постійній чи тимчасовій групі фахівців, які фахово займаються проблемами громадянської культури, громадянського виховання учнівської молоді й отримують за це відповідну оплату.

 

Така робоча група створена у Прикарпатському універ-ситеті імені Василя Стефаника і функціонує при Науково-дослідному центрі “Педагогіка і психологія вищої школи” Інституту вищої освіти АПН України і цього університету. Вона займається розробкою критеріїв, показників рівня сформованості окремих інтегральних якостей, методик їх діагностування.

 

Однією з найважливіших умов ефективного формуван-ня громадянської культури виступає особистісне самовдос-коналення школярів, яке реалізується за результатами психо-лого-педагогічної діагностики рівня розвитку окремих

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 198 Формування громадянської культури особистості школяра

 

інтегративних якостей особистості, що буде розглянуто нами у підрозділах 3.3 і 3.4. Зазначимо тут, що тільки взаємодія вихователів (вчителів і батьків), побудована на встановленні довірливих стосунків учителів із батьками та учнями, актуа-лізації їх власних бажань для особистісного зростання, здат-на ефективно вирішити проблему розвитку громадянської культури молоді.

 

Таким чином, розкриваючи основні соціально-педаго-гічні умови реалізації системного підходу у формуванні громадянської культури учнівської молоді, зробимо висно-вок, що побудувати дієві у виховному плані технології гуманістичної педагогіки можна тільки на основі врахування певних обставин: створення суспільного блага для задово-лення життєво необхідних біологічних та соціально-еконо-мічних потреб особи; врахування педагогами основних зако-номірностей функціонування механізму ціннісно-норматив-ної регуляції громадянської поведінки особи; забезпечення навчальних і позанавчальних видів громадянської діяльності школярів, виконання ними певних соціальних ролей; актуа-лізації особистісного самовдосконалення школярів на основі діагностики та корекції рівня розвитку інтегративних рис громадянськості.

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: